Експертка Атлантичної Ради Ані Меджлумян: «Росія може домогтися зміни режиму у Вірменії, видаючи проросійських лідерів за “націоналістів” і “патріотів”»
Експертка Атлантичної Ради Ані Меджлумян: «Росія може домогтися зміни режиму у Вірменії, видаючи проросійських лідерів за “націоналістів” і “патріотів”»
19 вересня цього року збройні сили Азербайджану провели військову операцію в Нагірному Карабасі. За її підсумками вже наступного дня, 20 вересня, провірменська влада погодилася вивести військових, розформувати й повністю роззброїти формування «армії оборони Нагірного Карабаху» до кінця цього року. Фактично ця невизнана жодною країною ООН провірменська адміністрація на території Нагірного Карабаху припиняє своє існування, а сам Карабах де-факто повертається до складу Азербайджану. Про його відокремлення й «незалежність» було проголошено на початку 90-х після кровопролитних зіткнень, погромів і міграцій, а 94-го року конфлікт було заморожено підписанням «перемир’я». Більшість населення цього регіону до 19 вересня цього року становили вірмени, але після бойових дій цієї осені вони його залишили — йдеться про виїзд сотні тисяч вірмен. При цьому за наслідками останнього до подій 19 вересня зіткнення в Карабаху перебували дві тисячі російських «миротворців», які, однак, не завадили операції Азербайджану, як на те сподівалася Вірменія.
Після програшу у Вірменії поновилися протести проти уряду Пашиняна, якими скористалася Росія, щоб розхитувати ситуацію у Вірменії. Кремль формує негативний образ уряду Пашиняна, якого агітпроп зображує як «маріонетку Заходу», адже Вірменія з 2020-х років, після кількох зіткнень з Азербайджаном, почала більше співпрацювати із Заходом, наприклад, у вересні було проведено спільні військові навчання з США. Також на початку жовтня, вже після програшу в Карабаській війні, Вірменія ратифікувала Римський статут, а наприкінці жовтня секретар Ради безпеки Армен Григорян узяв участь у зустрічі щодо української Формули миру на Мальті. Це вперше Єреван узяв участь у подібній зустрічі, які до цього були в Копенгагені та Джидді.
Більше про наративи російської пропаганди щодо Вірменії, війну у вересні 2023 року в Нагірному Карабасі та невдалі спроби переговорів між Баку і Єреваном розповіла в інтерв’ю «Детектору медіа» наукова співробітниця Лабораторії цифрових розслідувань Атлантичної Ради Ані Меджлумян.
— Якими були основні наративи російської дезінформації під час військової операції Азербайджану в Нагірному Карабаху в середині вересня?
— Основні російські дезінформаційні наративи, які DFRLab виявив і проаналізував, були наступними:
- «Пашинян “віддав” Карабах Азербайджану»
У цьому наративі Кремль і його пропагандисти ухилилися від відповідальності Росії (щодо захисту Карабаху як основної місії російських «миротворців» — «ДМ»), поклавши все на Пашиняна. МЗС Росії оприлюднило заяву, в якій стверджувалося, що Пашинян у 2020 році визнав Карабах частиною Азербайджану, і тому Росія, мовляв, нічого не могла зробити, [коли Азербайджан почав свою «антитерористичну операцію» 19 вересня, повернувши Карабах до свого складу]. Це твердження явно неправильне.
Пашинян лише сказав, що готовий визнати Карабах частиною Азербайджану. Умови Єревана полягали в тому, щоб забезпечити права людей у Карабасі, а також визнати суверенну територію Вірменії в її межах.
- «Захід зацікавлений у дестабілізації Вірменії»
Росія просувала цей наратив саме в республіках колишнього СРСР, таких як Молдова, Грузія, Україна, а тепер інтенсивніше, ніж раніше, у Вірменії.
У ширшому контексті мета Росії — довести, що демократія — це загрози безпеці, втрачена територія, поразка й економічні невдачі. Щоб досягти цієї мети на тлі останнього нападу Азербайджану на Карабах, де Росія має свої 2 тисячі миротворців і донині, російська пропаганда звинувачувала уряд в основному в трьох речах. Незадовго до атаки Азербайджану, 8 вересня, Москва викликала посла Вірменії в Москві та «зробила жорстке представлення» й передала «ноту протесту» за «серію недружніх кроків».
Ними були названі запланована участь у спільних військових навчаннях зі Сполученими Штатами з 11 вересня, візит дружини Пашиняна до Києва на третій саміт Перших Леді та Джентльменів з наданням гуманітарної допомоги (вперше після 24 лютого 2022 року — «ДМ»). Також — зобов’язання Вірменії приєднатися до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС), який і видав ордер на арешт Путіна.
А в день нападу Азербайджану на Карабах 19 вересня Дмитро Медведєв у своєму дописі в Telegram написав, що, мовляв, «колега з братньої країни» звинуватив Росію у «своїй бездарній поразці» (у конфлікті 2022 року — «ДМ»). Але ж Пашинян назвав неефективними структури безпеки через їхню бездіяльність у Карабаху після нападу Азербайджану на Вірменію у 2022 році, саме посилаючись на зобов’язання по ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, створена у 1992 році, безпековий союз під головуванням Росії, членом якого є і Вірменія — «ДМ»).
Також у цьому дописі йшлося, що «колега з братньої країни» «відмовився від частини території своєї країни», що також було маніпуляцією. Медведєв написав, що Пашинян «вирішив загравати з НАТО», а «його дружина демонстративно поїхала до наших ворогів (до України — «ДМ») з печеньками» (натяк на печиво від Нуланд на Майдані — «ДМ»). Допис він закінчив словами «Вгадайте, яка доля на нього чекає…»
Нікол Пашинян
Цей допис мав 2,7 мільйона переглядів під час нашого моніторингу та був перенаправлений на понад 600 каналів і груп у Telegram, зокрема на телеграм-канал Володимира Соловйова.
Крім того, 20 вересня, як повідомляла Meduza, Кремль дав вказівку, як висвітлювати напад. Ці директиви насамперед були зосереджені на двох ключових тезах: покладання відповідальності за те, що сталося в Карабасі, на Пашиняна та на Захід, водночас підкреслюючи роль російських миротворців як «захисників» вірменського населення Карабаху.
- «Росія є миротворчою силою»
Оскільки Пашинян критикував миротворців, називаючи їх неефективними, російська пропагандистська машина почала публікувати хвалебні відео, як миротворці «евакуювали» жителів Карабаху. І критикувати Пашиняна.
Основні наративи російської пропаганди щодо Карабаху і Вірменії
— Яке місце займає Україна в російській пропаганді у Вірменії?
— Загальновживаним словом проросійської пропаганди є «українізація» у значенні, що Вірменію чекає така ж доля (нібито стати «маріонеткою» Заходу — «ДМ»), тому що вона «заграє із Заходом і НАТО» і має лідера «з вулиць через кольорову революцію».
Через роки пропаганди й, зокрема, через ситуацію після відвоювання Азербайджаном Карабаху, кампанія проти Вірменії посилилася. У недавньому минулому люди у Вірменії з проросійськими поглядами поширювали неточні й оманливі історії. Наприклад, порівняння президента України Володимира Зеленського та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна (обоє лідерів заявили про свій рух до Заходу, а не Росії — «ДМ»). Ці наративи збігаються з нещодавніми заявами уряду Вірменії про бажання дистанціюватися від Росії (з якою вони були союзниками раніше — «ДМ»).
Не лише приватні особи, а й політичні партії, головним чином опозиція в парламенті та ЗМІ, контрольовані опозицією, зображали війну Росії проти України як вину саме України, дослівно повторюючи російську пропаганду.
Я вважаю, що війна в Україні послабила Росію. Росія не просто не хотіла, але й не змогла захистити інтереси Вірменії та виконати свої зобов’язання. (Економічна — «ДМ») залежність Росії та інтереси Москви зараз більше пов’язані з Азербайджаном і Туреччиною.
— Якою була реакція російської пропаганди на ратифікацію Вірменією Римського статуту?
— Як я вже згадувала вище, Росія звинуватила Вірменію в ратифікації Римського статуту. Між тим, цей процес у Вірменії розпочався ще до (повномасштабної — «ДМ») війни Росії проти України та після вторгнення Азербайджану у Вірменію у 2021 та 2022 роках. Не в Карабах, а на вірменську суверенну територію (мається на увазі прикордонний конфлікт того часу, щодо якого оцінки Азербайджану й Вірменії різні — «ДМ»). Важливо розуміти, що Римський статут сам по собі є не причиною, а виправданням [для росіян].
Росія хоче, щоб вірменська громадськість повірила, що такі речі, як Римський статут і загальний розворот країни до Заходу, не мають нічого спільного з бездіяльністю Росії в Карабаху, а пов’язані з тим, що вони називають «західним маріонетковим урядом Вірменії». Це одна з останніх реакцій.
У майже годинній програмі державного 1-го каналу російські пропагандисти звинувачували уряд Вірменії та громадянське суспільство (вони ж «люди Сороса») й проводили паралелі між Україною, діями колишнього грузинського президента Саакашвілі та Пашиняна (обидва політики, які заявили про співпрацю з США на противагу Росії — «ДМ»). Основний фокус на тому, як за всім цим (прозахідною зовнішньою політикою Єревану — «ДМ») стоять США, а уряд є «маріонеткою Заходу».
Ще одне важливе зауваження — російська пропаганда намагається довести психічний розлад у Пашиняна, показати, що він нібито психічно нестабільний. Я впевнена, що це дуже знайоме й українцям, коли ми бачимо, як Росія намагається зобразити Зеленського як «наркомана».
— Як Росія маніпулює карабаським конфліктом, щоб дестабілізувати ситуацію на Кавказі?
— Десятиліттями пострадянські кордони були причиною конфліктів. Росія продовжувала через заморожені конфлікти тримати Кавказ залежним від себе — головним чином через економіку, постачання зброї та посередництво.
Проте Карабах зараз повністю під контролем Азербайджану, і зрештою Баку вирішить, чи продовжуватиме там свою присутність Росія. Карабаський конфлікт після поглинання азербайджанською стороною наразі дещо позбавив Росії важелів впливу.
Нині стабільності, яка визначається демократією, загрожує Росія. Москва закликає приєднатися до протестів проти уряду та підтримати так званих «патріотичних лідерів». Багато з цих «патріотичних лідерів» служать інтересам Росії.
Інтерес Росії полягає в тому, щоб зберегти залежність від неї Вірменії та Азербайджану, а також не допустити сценарію 2000-х років у Грузії, коли Росія втратила вплив (Революція троянд 2003 року та прихід до влади прозахідних політиків — «ДМ»).
У світі після вторгнення Росії в Україну межі (російського впливу — «ДМ») тепер більш визначені (мається на увазі, що Росію почали масово ізолювати за порушення норм міжнародного права після 24 лютого 2022 — «ДМ»). Тому для власної безпеки та демократії Вірменія насправді не може укладати союз з Росією, і вона повинна зробити вибір. Тепер ясно, що Росія не хоче втрачати свою точку опори у Вірменії.
А територіальні претензії Азербайджану викликають серйозне занепокоєння. (Раніше Азербайджан висував ідею так званого Зангезурського коридору, який мав би сполучити власне Азербайджан і його ексклав Нахічеванську автономію та пролягати територією Вірменії. У 2021 році президент Азербайджану Ільхам Алієв сказав, що це втілять у життя, хоче того Вірменія чи ні. Нині, вже після перемоги у війні з Вірменією за Карабах, Алієв вийшов із переговорів із вірменами про мир, про що йдеться далі — «ДМ».) Це може перерости у війну, причому набагато більшу, ніж ми бачили в Карабасі за останні кілька років.
Зрештою, якщо безпека Вірменії опиниться під загрозою, а Захід не допоможе, Росія може домогтися зміни режиму у Вірменії та поставити проросійських лідерів, яких видаватиме за «націоналістів» і «патріотів».
— Коли, з вашої точки зору, можливе примирення Вірменії та Азербайджану?
— Теоретично це можливо. Однак потрібна сильна політична воля, якої завжди бракувало в цьому конфлікті. Історично карабаський конфлікт використовувався у Вірменії та Азербайджані, щоб привести до влади людей для повалення урядів.
Зараз у Вірменії є політична воля, але постійні загрози її власній території її нівелюють. Азербайджан відмовився від мирних переговорів після карабаського конфлікту (4 жовтня президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив про свою відмову брати участь у переговорах з прем’єром Вірменії Ніколом Пашиняном в Іспанії за посередництва ЄС. Баку пропонував участь Туреччини на переговорах, але Франція та Німеччина виступили проти цього — «ДМ»). Я б сказала про велику залежність від [рішень] Азербайджану.
Крім того, цей конфлікт торкнувся багатьох життів і поколінь з обох сторін, тому політичної волі для підписання договору, який певним чином може принести гідний мир, недостатньо. Існує потреба припинити дегуманізацію іншої сторони, а також підготувати населення до миру, про що, схоже, наразі не йдеться.
Фото: DFRLab, X (Twitter) Nikol Pashinyan
