Журналісти видання «Тексти» оновили базу псевдосоціологів і прихованих піарників, зазначивши, що від початку війни додали до неї близько 50 нових людей та організацій.

У новому матеріалі, заснованому на спілкуванні з декількома людьми, дотичними до ринку політичного і корпоративного піару, видання розповіло про основних гравців цього ринку, а також про основні принципи його функціонування і ризики, які він несе для «непосвячених» представників ЗМІ.

«Ринок прихованих піарних послуг існує в Україні близько 20 років. За цей час відмерли публікації у друкованих ЗМІ, більше місця стали займати пости в соціальних мережах. До новинних телеканалів і численних онлайн-видань додався повністю нерегульований ринок телеграм-каналів. Утім, принцип роботи не змінився: “лідери думок” дають свої “експертні оцінки” щодо найрізноманітніших, часто не пов’язаних між собою питань у політиці та економіці. Потім медійна машина “розганяє” ці безцінні “точки зору” на максимально широку аудиторію», — йдеться в публікації.

Спочатку замовник та його пресслужба формують завдання, а потім шукають виконавця, розповідають про алгоритм надання платних послуг з піару «Тексти». Ним може бути окремий блогер або лідер суспільної думки. Але зазвичай до поширення інформації долучаються до трьох медіа, щоб пост блогера поширити за межі кола його підписників та друзів. Крім того, активно використовуються телеграм-канали, зокрема анонімні.

«Щоправда, мінусом є роздуті аудиторії (і від цього невиправдано захмарні ціни), а також швидкоплинність новинної стрічки в телеграмі й відсутність індексації пошуковими системами. Зате в телеграмі пости, як правило, більш “розв’язні”, через них можна “вкинути” менш перевірену інформацію, яку не візьмуть “традиційні” ЗМІ», — зазначають автори дослідження.

Вони пояснюють, як визначити, що блогер чи політолог бере участь у прихованій піар-кампанії: «Називає конкретні імена, компанії, політичні сили, установи й дає оцінку діяльності нетопових персонажів з порядку денного (не перші особи держави, а конкретний другорядний народний депутат, заступник міністра, чиновник “Нафтогазу” чи суддя в прохідній справі, компанія “Роги і копита”, яка не має загальнонаціонального бізнесу і значення тощо, конкретний учасник ринку, проблеми якого підміняють проблеми всього ринку)».

Крім того, блогер перебільшує значення фрагментарних епізодів, приділяючи їм невиправдано багато уваги, вибудовує занадто екзотичні причинно-наслідкові зв’язки.

Ще людина, залучена до прихованої піар-кампанії, може коментувати тему, до якої ніяк не була дотичною досі або яка є занадто вузькою як для національного рівня (оборонпром, медичні закупівлі, енергетика, ринок у Чернівцях, водогін у Дніпрі, суднобудування — явно не те, що політолог коментує щодня). Водночас до нетипової для повсякденної діяльності експерта специфічної теми він може повертатися декілька разів протягом короткого періоду.

Визначити, що блогер чи політолог приховано піарить когось, можна і за тим, що він чи вона безапеляційно відгукується про певну людину — хвалить її або, навпаки, критикує.

Крім того, в статті перелічуються ризики, які несе із собою діяльність прихованих піарників. По-перше, журналістів, які працюють за стандартами, можуть спробувати використати втемну у сфері, в якій у певного експерта може бути клієнт або конфлікт інтересів. Це може бути блог чи колонка у поважному виданні, у текст яких буде «вшита» прихована реклама, або усний коментар під час телефонного дзвінка чи ефіру з подібними «вставками».

По-друге, є ризик вторинного використання уже до того навмисно розігнаних «експертних думок», які можуть отримати друге дихання завдяки використанню їх журналістами для підготовки своїх справжніх матеріалів. «Ніколи не знаєш, яку мотивацію мав замовник або й сам експерт, щоб висловити “однобоку” точку зору», — попереджають автори дослідження.

По-третє, оскільки через «голови, що говорять» може також «зливатися» неперевірена інформація або навіть дезінформація, то посилання блогера (політолога, експерта) на «свої джерела», «співрозмовників», «чутки в кулуарах» тощо взагалі нічого не говорять про достовірність наданої інформації, і її варто за можливості перевіряти додатково.

Раніше «Детектор медіа» писав про те, що «Тексти» дослідили, хто з експертів найпопулярніший на українському ютубі.

Ілюстрація: Маркетингове агентство MGN