Але я зайшов тільки що на перші сторінки німецьких Die Welt, Die Zeit, Frankfurter Allgemeine Zeitung та американських The New York Times та Washington Post і був здивований, що головний меседж скрізь — українці і росіяни звинувачують один одного у підриві дамби. Противагою українській інформації виступає ніхто інший як речник Кремля Дмитро Пєсков, який каже, що це саботаж української сторони. І це не бразильські чи індійські медіа.

Це і є ціль роспропаганди — послати меседж усьому світові, що правда незрозуміла і десь посередині. А західні стандарти журналістики на це часто купуються, бо надають однакову вагу обом сторонам, навіть тій, яка має track record of 97% lies, тобто доведену історію, умовно, 97% брехні. Бо не можуть припустити, що так можна брехати і вигадувати, як це роблять росіяни. Але я розумію, якби це сталося до 2022, але після того, як росіяни брехали, що не планують нападати, не вони бомблять Маріуполь, не вони вбивають в Бучі, і взагалі вони не нападали на Україну, мені здається вся інформація, яка йде від них мала б бути сильно дисконтована.

Якщо ви надаєте однакову вагу одній стороні, а потім іншій, яка майже завжди бреше, то головним меседжем виходить не правда, яка посередині, о щось посередині правди і брехні.

Росіяни контролювали дамбу, в українців нема мотиву знищувати свою територію і головне — росіяни за тиждень до цього прийняли норму закону, яка забороняє розслідувати інциденти на гідротехнічних спорудах. Що ще треба, щоб зробити висновки і не цитувати Пєскова в першому абзаці як сторону, яка варта довіри?

Віталій Сич, головний редактор NV, оригінал публікації за посиланням.

Головне фото: Getty Images