«Питання не у позі! Ви усе перекрутили своїм флешмобом!». Якщо шо, це новий виток скандалу з Оленою Зеленською на обкладинці Vogue. Адже що то за срач, який просто так візьме і затихне. Нагадаю, у соцмережах несеться флешмоб sitlikegirl, у якому жінки фотографуються у позі із широко розставленими ногами. Вони пишуть, що хейтити Першу Леді за якусь неприпустиму позу – дно. Хейтери ж від цього обурилися ще дужче, бо, кажуть, не на позу був спрямований їхній гнів. А на те, що світлини ці – вкрай лицемірні. Тепер же через флешмоб акценти зміщені і усе перевернулося з  ніг на голову. Тому критиків одразу записують у рагулі та мізогіни. 

Лицемірство кожен бачить своє, але загалом аргументи наступні. Зеленська роками писала українофобські, тупі жарти для продуктів «95 кварталу». Толерувала «русский мир» до великої війни. Її чоловік заперечував можливість повномасштабного вторгнення, не підготував населення та, за словами Арестовича, про*бав захоплення Півдня й Київщини. Ну і останнє – пані Олена лиш вдає, що втомлена, це усе гра, бо від чого їй бути втомленою? 

Я так само не в захваті від політики Президента у багатьох моментах. Від внутрішньої. І флешмоб справді дещо зміщує акценти. Але ось ця обкладинка, як і багато інших обкладинок, інтерв‘ю, фотосесій, виступів – це якраз політика зовнішня. Це – на експорт, не нам. Перша Леді з‘явилася на обкладинці одного з найкрутіших видань у світі, це усе робилося для американських читачів та читачок, перш за все. Хоч і не лише для них. І це ще один майданчик для створення позитивного паблісіті для України. А з цим завданням подружжя Зеленських здатне впоратися на «відмінно». Створювати образи, які сподобаються людям — було їхньою роботою багато років. Чи даремно Президент був одним із найуспішніших українських кінопродюсерів? Його фільм «Я, Ти, Він, Вона» - найкасовіша вітчизняна стрічка, рекорд якої ще довго не буде побитий. А усе тому, що герой там був симпатичний і хотілося йому співчувати. 

Василь Голобородько зі «Слуги народу» став першим вдалим українським кіногероєм. Наші режисери та сценаристи намацували цей образ роками, намагалися знайти ті риси характеру, які зрезонують у більшості громадян. Але завжди - фіаско. А Зеленський – намацав. І зробив (не сам, звісно) це все не просто серіалом та фільмом, а цілою політтехнологією. Неймовірно ефективною. Усього лиш сила кіно – нічого нового. Але до того ніхто не спромігся цю силу використати. 

Її ж Зеленський юзає і далі, тепер вже на міжнародному рівні. І робить це вкрай ефективно. Бо там він – у своїй тарілці і знає що робить. Він – кіногерой. А його дружина – кохана кіногероя. І вони шалено люблять одне одного – подивіться, гляньте на ці фото, як вона на нього дивиться, а він як ї тримає! Які у них чудові діти. А головне – вони дуже неординарні. Як завдяки обставинам, так і позиціонуванню. Ці двоє – не якась там тривіальна стримана пара на офіційному прийомі, а звичайні люди. Прості. І непрості водночас. Бігають по полю, носять бюджетне взуття і сидять просто на сходах у непротокольній позі та із втомленим обличчям. 

І чхати міжнародній публіці, що хто говорив про шашлики. І що там із Татаровим. Їм – однаково. Читачка Vogue з Алабами, Пенсільванії, Нью-Йорка, Північної та Південної Кароліни плювати хотіла на усіх татарових у світі. Це – глянець. Журнал про моду. І на аудиторію таких видань теж потрібно впливати. Бажано – через емоції. Що, власне, і робиться. Це політика, baby. Збіса лицемірна штука, ласкаво просимо у реальність без єдинорогів. 

І ще давайте відмотаємо ситуацію на півроку тому і згадаємо скандал довкола серіалу «Емілі в Парижі». Усе через ідіотський образ українки, яка має жахливий вигляд, кепсько поводиться, не дуже освічена і краде речі з магазину. Зустрічайте – стереотип про українок у світовому кіно. А, стривайте, ще ескортниці та голддігерки різного рівня. А ще був стереотип, що українці – суцільні бандити і мафія. Був, бо навіть Гай Річі сів перезнімати і перемонтовувати свій останній фільм, бо там теж є це кліше. І воно зовсім не вписується в те, як нас нині сприймають у світі. Прошу зауважити ще раз – усі ці образи сформувалися завдяки фільмам. Тому лікуємо схоже схожим. 

Люди у всьому світі бачать на обкладинках глянцю ось таку напівреальну-напівкіношну Олену Зеленську, українку, без накладних вій, накачаних губів та бандажної міні сукні. Натомість в елегантному, стриманому, часто з демократичними елементами вбранні, зі смаком підібраними прикрасами. Це красива жінка, що добре – гарним людям довіряють більше. Ще й така нестандартна. 

І у мешканки Алабами вже кардинально змінюється уявлення і про українських жінок, і про саму Україну. А ще вона розчулюється, коли дивиться на її світлини з чоловіком. Суцільне ж мі-мі-мі. 

Чи не це нам потрібно нині? Тому давайте наші розборки з шашликами лишимо собі. І навчимося мислити раціонально та прагматично, де це потрібно. І ще два слова, усе ж, про лицемірство та нібито вдавану втому Олени Зеленської, яку зробили за допомогою світла та гриму. Практично будь-яка жінка зі, скажімо, Харкова, має багато підстав сумніватися у втомі іншої жінки. Скажімо, зі Львова чи Ужгорода. Бо які такі підстави для цього можуть бути? Правда ж? 

Фото: Vogue