«Де два українці, там три гетьмани» — один із загальновідомих, сумних і слушних афоризмів про Україну. У сфері медіа хронічна неспроможність домовитися ускладнювалась тим, що головні медійні активи належали олігархам, які постійно боролися між собою за ресурси та вплив на владу. Роками «Детектор медіа» критикував олігархічне телебачення за просування інтересів власників, порушення стандартів журналістики, приховану рекламу та агітацію, годування аудиторії низькопробним російським (або аналогічним російському) розважальним продуктом. В останні місяці ми також багато критикували владу за розбудову підконтрольного державного телебачення і тиск на Суспільне. Ми часто вживали слово «війна», називаючи так інформаційне протистояння, хвилі критики та бойкотів, що розгорталися в ефірі українських телеканалів, конфлікти між медіагрупами та владою тощо. Але коли на Україну напала Росія й почалася справжня велика війна, сталося диво.

Українське телебачення і радіо — комерційне, державне та суспільне — об’єдналося й заговорило єдиним проукраїнським голосом.

Своєрідною репетицією став спільний марафон у День єднання —  16 лютого, в день, на який за прогнозами західних розвідок було заплановане вторгнення. Багато хто критикував спільний марафон за піар влади та інші недоліки, однак це був важливий знак: перед загрозою російського нападу українські медіа спроможні забути про ворожнечу та конкуренцію і об’єднатись. Минув тиждень, і ця спроможність об’єднуватись знадобилася.

У перший день великої війни більшість каналів намагались запустити кожен свій марафон або спецефір, а канали групи «Інтер» взагалі транслювали розважальний контент, наче нічого не відбулось. Однак уже 25 лютого всі канали об’єднались у спільний проєкт, який координується на базі парламентського телеканалу «Рада». Головним координатором став міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко; благословення на переформатування мовлення каналів, кожен із яких має свої ліцензійні вимоги та формат, дала Національна рада з питань  телебачення і радіомовлення. Тепер Суспільне, «Рада», «Інтер», ICTV, «1+1» та «Україна 24» чергуються в ефірі, працюючи п’ятигодинними відтинками в режимі постійного інформаційного марафону. Суспільне водночас веде свій марафон на каналах регіональних філій п’ятнадцять годин на добу.

Кожна з чотирьох медіагруп виділила один канал, який транслює дитячий і сімейний контент, аби розважати і заспокоювати маленьких глядачів.

Розважальні радіостанції також переформатували ефір, адже крутити музику, поки росіяни вбивають тисячі українців та запускають ракети в мирні міста, було б недоречно. Базою радіомарафону стало суспільне «Українське радіо» — його сигнал, окрім трьох каналів суспільного радіо, транслюють десять комерційних радіомереж і чимало місцевих радіостанцій. Інші комерційні радіостанції пускають в ефір звукову доріжку спільного телевізійного марафону. Телебачення по радіо — це, звісно, далеко не ідеальний варіант для аудиторії, однак отримувати важливі новини та знати, що відбувається в країні, можуть радіослухачі в усій Україні.

Коли в Києві стало гаряче, почались обстріли та з’явилась небезпека прориву ворога в столицю, команди мовників, які готують марафон, евакуювали в безпечніше місце. Ворог досить швидко зрозумів, що в об’єднаних медіа — сила українського спротиву, адже вся нація отримує одні й ті самі адекватні новини та заклики до дій. Тому почав нищити телевізійну та радійну інфраструктуру — запускати ракети по телевежах, захоплювати та перепрограмовувати передавальні центри в загарбаних містах. Поки що значних успіхів у знищенні українського медіапростору Росія не досягнула, а можливість дивитись спільний марафон у «Дії» повертає доступ до нашого телебачення мешканцям захоплених територій.

Чи впоралися б українські телеканали поодинці, якби не об’єднались? У теперішніх умовах це було б майже нереально навіть для гігантів із потужними службами новин, регіональними корпунктами і великими фінансовими ресурсами. Комерційне українське телебачення було надто зосереджене на Києві, який сьогодні є однією з пріоритетних цілей російської армії. Пересуватись країною складно, зв’язок нестабільний, працювати в місцях, де йдуть бої, журналістам надзвичайно важко або неможливо. Спікери та джерела інформації важкодоступні. Навіть звичайне збирання інформації та бодай базова перевірка фактів, перш ніж вони підуть в ефір, — неабиякий виклик для телемарафонців. До  того ж, під час повітряної тривоги ведучі вимушені переміщуватись у бомбосховище. Об’єднатись і розподілити між собою відповідальність та ефірний час у такій ситуації було ідеальним рішенням.

У перші дні марафон тримався переважно на новинах і коментарях у студії, прямих включеннях та відеозверненнях. Зараз дедалі частіше в ефір виходять повноцінні сюжети, а ICTV 6 березня навіть видав в ефір тижневий підсумок з Оксаною Соколовою.

Ще одне диво: приватні канали та державна «Рада» відмовились від піару своїх патронів, просування їхніх інтересів та інших ідеологічних перекосів. Владу під час війни не критикують (і це правильно), але й порожнього піару президента та інших керівників держави в ефірі немає. У блоці «Інтера» більше шансів побачити політиків з «Опозиційної платформи — За життя», у блоці «України 24» — якого-небудь доктора Комаровського, проте ви не почуєте тут ані проросійської пропаганди, ані закликів до «миру на будь-яких умовах» (себто капітуляції). І нічого схожого на монополію чи перевагу окремих політичних сил, типову для довоєнного телебачення. Журналісти дають слово представникам і влади, і, — коли вони мають що сказати, — опозиції. На щастя, політикам теж удалося домовитись.

Як довго протримається така ситуація, спрогнозувати важко. Адекватність ефіру тримається на добрій волі телеменеджерів і журналістів — вплив влади на спільний ефір хоч і є, але обмежений. Українські медійники відкинули особисті інтереси, порахунки та упередження та почали працювати так, як і мають працювати професіонали і патріоти в момент, коли вони потрібні своїй країні і своєму народу.

Коли загарбники заберуться з української землі, й настане мир, Україна не буде такою, як раніше — й українське телебачення теж зміниться. Але я впевнений, що цей досвід чесної і самовідданої роботи не мине безслідно для кожного, хто був причетний до спільного марафону.