2022 року Національна асоціація медіа (НАМ) та Медійна програма Internews запускають вже четвертий конкурс форматів, розроблених спеціально для регіональних каналів. Це проєкти з соціальною складовою, які мають на меті подолати гендерні стереотипи, сприяти критичному мисленню, піднімати тему інклюзії. Також серед них є формат, що стосується епідемії коронавірусної хвороби. Для втілення цих програм Internews виділив гранти, і тепер компанії зможуть подавати свої заявки на участь в конкурсі.

Форматами робота продакшн-відділу НАМ не обмежується. Торік  асоціація зняла свій перший серіал «Сіра зона», прем’єру якого показали 20 регіональних каналів. Також НАМ узяла курс на дистрибуцію форматів на великі канали. Детальніше про новий конкурс та ідеї НАМ «Детектор медіа» розповіли керівниця продакшн-відділу Національної асоціації медіа Оксана Панасівська та керівник виробництва та контенту Віталій Федорчук.

— Оксано, Віталію, в чому особливість четвертого сезону «Лабораторії форматів» для регіональних каналів?

Оксана Панасівська: У регіональних каналів є запит на формати з соціальною складовою. Ми розробляємо формати, спрямовані на критичне мислення, боротьбу з гендерними стереотипами, підтримку меншин тощо. Але при цьому ці теми ми намагаємось подавати у цікавій розважальній формі. Раніше багато хто з комерційних каналів з пересторогою сприймав соціальні теми. Ця точка зору за останні роки змінилась кардинально. Адже соціальна тематика стала трендом, і великі холдинги змушені її підтримувати. 

Ми завжди подаємо на розгляд декількох грантодавців близько 10 форматів, а з них щонайменше половина виграє конкурс. І якість виробництва зростає. Проєкти, які вироблялись за форматом «Золоті стажери», не соромно ставити в ефір великих каналів. Це загальноукраїнський рівень.

— Які гранти виділені на виробництво форматів? Раніше це були 40—70  тисяч гривень за епізод.

Віталій Федорчук: Суми лишились такі ж. Звісно, радіоформат потребує менших витрат, а телевізійні формати коштують до 70 тисяч. Залежно від складності проєкту ми перерозподіляємо кожен сезон, а загальна сума не змінюється.

— Які теми були найактуальніші для форматів четвертого сезону?

Оксана Панасівська: Мовникам завжди заходять програми за участю дітей, тому ми підготували кілька таких форматів. Насамперед це  інтелектуально-розважальна гра  «Знайди мене, якщо зможеш!» (чотири епізоди по 45 хвилин), спрямована на розвиток критичного мислення у школярів. Діти у школі мають пройти квест, щоб повернути до класу свою/го вчительку/вчителя. Для цього їм слід відповісти на 10 запитань із предмету, який вона/він викладають. У цьому форматі багато  режисерських ходів, вчителька весь час на зв’язку з учнями.

Ще один формат має на меті розвінчати гендерні стереотипи У реаліті «Не(закреслено)Жіноча справа» (5 епізодів по 30 хвилин) жінки будують дім і обходяться без чоловіків. У проекті беруть участь четверо жінок: архітекторка, начальниця будівництва, дизайнерка та ведуча. Крім чотирьох учасниць у проекті будуть задіяні українські зірки, а також запрошені спеціалізовані експерти.

Соціальний реаліті-серіал «Нові друзі» (4 епізоди по 25 хвитилин) присвячений інклюзії. Ми намагаємось підтримати рух суспільства до розуміння і прийняття, подолання соціальних бар'єрів, просування толерантності та інклюзивного підходу в українському суспільстві. Партнер проекту — асоціація Child.ua. Основні події розгортаються навколо дітей з інвалідністю, які відпочивають у звичайних оздоровчих таборах. Знімальна група супроводжує дітей протягом усієї зміни. Знімає усі пригоди та адаптацію головних героїв, записує коментарі дітей з інвалідністю,  їхніх батьків, психологів і друзів. Можливо цей формат дещо суперечливий, але він буде цікавий. Адже учасники потрапляють у табір, не адаптований для таких дітей. І вони намагатимуться потрапити у соціум. Це виклик і для учасників, і для тих дітей, які їх оточують.

Також ми пропонуємо цикл телевізійних інтерв’ю-сповідей з елементами документалістики «Записки з реанімації» (десять випусків по 15 хвилин). Проєкт спрямований на подолання епідемії COVID-19. Глядачам пропонуються сповіді людей, які хворіли на коронавірус, перебували у «ковідній» реанімації, і все ж таки перемогли хворобу, а також історії про тих, хто помер від коронавірусної хвороби.   У фіналі ведуча/ий ставить ключове питання програми: «Про що ви думали, коли були в реанімації, під’єднані до апарату ШВЛ? (Чого боялися? За чим шкодували? Кого хотіли побачити? тощо)». Особливістю проєкту є те, що відповіді на ці запитання герої дають письмово. Під час монтажу рукописні тексти кожного героя/ героїні відтворюються на екрані, чим завершують епізод з його/ її сповіддю. Це не агітка, ми не будемо нікого ні в чому переконувати, ми показуватимемо думки  людей, які пережили хворобу. Але проєкт важкий, бо суспільство боїться говорити на тему смерті. Ми говоримо про смерть, про страх і про природу цього страху.

— А яке пропонуєте на цей раз радіошоу?

Оксана Панасівська: «Молоді&Круті» (десять епізодів по 10 хвилин). За форматом, молоді стажери прагнуть потрапити на велике підприємство у своєму місті. Для цього вони мають упродовж хвилини телефонної розмови переконати керівника взяти їх на роботу. Колись у США був формат, у якому люди, які їдуть у ліфті з Дональдом Трампом, мали викласти йому бізнес-ідею. У нашому форматі співбесіда має відбуватись телефоном. І це цікавий підхід, коли немає візуального контакту. Формат розрахований на молодих та зухвалих героїв.

— Які формати не виграли у конкурсі, і що з ними буде далі?

Оксана Панасівська: На  проєкти, які не пройшли, донори, можливо, спробують знайти гроші за іншими програмами. Також ми їх пропонуватимемо поза конкурсом регіональним каналам. Серед тих проєктів, які не пройшли, мені дуже подобається «+ 100 в гаманець!». Фінансове-правове невігластво у суспільстві зашкалює. І наш формат має навчити українців використовувати критичне мислення у фінансових питаннях.  У токшоу подаватимуться історії людей, які потрапили у борги — реальні історії та сюжети. Також у нас є формат про діджиталізацію (у ньому зацікавлене Міністерство цифрової трансформації) «Бумери. Зумери. Міленіали у цифровій реальності», тревел-шоу про гастрономічний туризм «Солодкі розмови», будівельна програма «Кому пощастить?», шоу про популяризацію реформ «Тернопільські леви».

— Якими мають бути бюджети, щоб створити проєкти за вашими форматами на належному рівні? Чи вистачає ґранту на виробництво, чи телекомпанії вкладають і свої гроші?

Віталій Федорчук: У виробництві задіяні обладнання та спеціалісти. Ми не контролюємо, на що саме компанії витрачають ґрант, не вимагаємо звітності. Але все залежить від формату. У середньому наше фінансування —  приблизно 60% вартості виробництва.

— Як ви контролюєте якість виробництва проєкту?

Віталій Федорчук: Ми переглядаємо і коригуємо драфти на всіх етапах виробництва. Далі компанії коригують або перемонтовують, якщо у цьому виникає потреба — дознімають. Ми маємо близько п’яти зустрічей щодо якості виробництва. Виникають лише технологічні нюанси. У деяких телекомпаній не дуже якісна техніка, тому доводиться перезнімати чи перезаписувати звук. Щороку ми порівнюємо перші сезони з останніми, і це небо і земля. Прогрес очевидний. 

— Переможці конкурсу виробляють лише один сезон? І чи були охочі продовжувати виробництво формату власним коштом?

Віталій Федорчук: Ми надаємо таку можливість. І за бажання компанії можуть безкоштовно використовувати формат і виробляти нові епізоди. У нас є такі приклади — компанії знаходять спонсорів і продовжують виробництво. Наприклад, так було з форматом «Крафт-квест». Це телегра у квест, мета якої — познайомити глядачів із локальними виробниками крафтової продукції та місцевими ремісниками, сприяти розвитку малого підприємництва. «Крафт-квест» планує самотужки продовжити у другому сезоні телеканал «НТК Коломия», а формат «Суперрозумахи» —  «ВТВ Плюс» із Херсона. Проєкти не помирають, а живуть далі. І майже всі канали, які перемогли у конкурсі, бажають і надалі виробляти формати, але не завжди мають на це гроші.

— Торік НАМ розказувала про семінари з монетизації. Які їхні результати? Чи регіональні канали готові шукати спонсорів та інтегрувати у виробництво продакт-плейсмент?

Оксана Панасівська: Ми даємо мовникам рибу – готовий формат, але треба давати ще й вудку. Тому всі наші формати передбачають монетизацію, спонсорство та продакт-плейсмент. У минулих сезонах у нас був проєкт «Вечеря реформатора». Там дія відбувається у ресторані, за форматом пара має відповісти на запитання про реформи, і лише за таких умов може отримати страви.  Там монетизація передбачалась за рахунок спонсорства ресторану. І ми пішли цим шляхом надалі.

Віталій Федорчук: Ми навчаємо регіональні канали продавати, долучаємо спеціалістів з піару, діджиталу тощо. Поступово мовники це втілюють. Скільки вони заробляють на спонсорстві, нам не розказують, адже це комерційна інформація.

— Чи всі формати передбачають можливість спонсорських інтеграцій? У форматах, де учасниці будують будинок, вони очевидні. А, наприклад, у форматах за участю дітей?

Оксана Панасівська: Звісно реаліті «Не(закреслено)Жіноча справа» ми створювали під 100% монетизацію. Щодо решти таку складову шукати можна. Навіть у «Молоді&Круті».

— Чи часто переможцями конкурсів стають мовники, які не є членами НАМ?

Віталій Федорчук: Коло учасників у нас постійно розширюється, і у минулому сезоні 40% переможців були компанії, які не входять до асоціації. Наприклад, на виробництво «Краф-квест» у нас було три гранти, а заявок близько двадцяти. Ми розподіляємо гранти рівномірно і розглядаємо всіх претендентів на рівних умовах, враховуючи їхній досвід та технічну базу.

— Компаніям, які не перемогли в конкурсі, ви можете надати формат, щоб вони виробляли його власним коштом?

Віталій Федорчук: Так. Ми пропонуємо це всім, вони є на сайті Контент-фонду. 

— Торік НАМ заявляла про плани розповсюджувати формати на великі канали. Що вдалося зробити в цьому напрямку?

Оксана Панасівська: У Контент-фонді НАМ уже 500 годин контенту.  Цей фонд зараз реформується. Щоб продавати формати, потрібно буде створити повноцінне дистрибуційне портфоліо. Цей напрям лише розвивається, тому поки що нічого детальніше розповісти не можемо.

— Якою була реакція регіональних каналів на серіал «Сіра зона»? Чи бачите потенціал продажу цього серіалу на великі канали?

Оксана Панасівська: Прем’єра серіалу вийшла на двох десятках регіональних телеканалів по всій Україні. І це  неймовірно! Бо свіжий актуальний серіал отримали не великі мовники, а саме регіональні, які зазвичай купують енні покази. Цей серіал канали для ефіру отримали безкоштовно.

Віталій Федорчук: Показники телеперегляду регіональних каналів не вимірюються. Однак  вони отримали багато схвальних відгуків від глядачів у соцмережах. Дистрибуцією серіалу ми займаємось і пропонуємо його загальнонаціональним каналам.

Оксана Панасівська: Надалі ми продовжимо розробляти серіали. Наприклад,  у мене є готова ідея другого сезону «Сірої зони». Якщо у першому сезоні головний герой зі Львова їде у «сіру зону», а у другому сезоні він привезе до Львова своє кохання.

Колаж: «Детектора медіа» (фото надані Національною асоціацією медіа)