Коли Ольга Владимирова прийшла в журналістику? Сама вона каже, що ніколи не приходила, адже починала з редагування й менеджменту, а журналістикою в чистому вигляді, здається, ніколи й не займалась. Ольга характеризує себе як «граючого тренера». Донедавна вона була головною редакторкою та ведучою авторських проєктів одного з найстаріших локальних телеканалів Дніпра — 9 каналу, або «Приват-ТБ» (назва не випадкова — канал належить Ігорю Коломойському). На очах Ольги минули двадцять п’ять років історії дніпровського телебачення. У 2021 року вона пішла з каналу й зараз працює в кав’ярні, викладає літературу в школі та займається благодійним проєктом «Пані Патронеса».

— Ольго, як ви потрапили в журналістику та на телебачення?

— На 9 канал я прийшла випадково. Зайшла в гості до друзів. Роботи там не було надто багато. Це ж початок телебачення, все робили навпомацки, навмання. І тодішній головний інженер В’ячеслав Миколайович Букрін каже: «Що ти сидиш? Ти читати вмієш?» Кажу: «Вмію». Він дав мені якогось листочка, завів у темну кімнату, сказав: «Читай», я прочитала. Він каже: «О, з першого разу. Завтра будеш?» Я й прийшла. А цей процес затягує. Оскільки я працювала у школі, випускала клас і не готова була полюбити новий п’ятий клас, то сумісництво припинила за два роки. 

Коли я прийшла на канал, була середина 90-х. «ІН ТВ» — це було об’єднання телекомпанії, яка існувала при конструкторському бюро «Південне» і власне телеканалу «ІН ТВ». Хтось дав техніку, хтось дав ліцензію. Канал започаткувала група «Приват» — їм хотілося мати медіа. Медіа тоді було силою, четвертою владою. Це було модно, впливово, телевізору ще вірили. Хвиля комерційних регіональних каналів, яку здійняв ТОНІС, показала, що телебачення може бути бізнесом або інструментом впливу. Я розумію, що для наших бенефіціарів це не було бізнесом ніколи — це було інструментом.

— З чого починалося комерційне телебачення у Дніпрі?

— Мало хто з команди «Приват-ТБ» знав, як робити сучасне телебачення: діяли навпомацки. В ефірі було багато оголошень, телегазета, привітання з можливістю замовити кліпи. Всі в команді робили все й училися на ходу. Коли ми отримали нову техніку, там була купа ефектів, Монтажер сів і включив одразу всі ефекти в однохвилинний сюжет. Йому хотілось і кульку викотити, і щоб на друзки, і щоб заїхало — хотілося погратися. Смаку ще не було — закордонного телебачення ніхто не бачив. Бо коли в тебе є ентузіазм, то всі ідеї навалюються. Соцмереж тоді не було, але коли ми оголошували кастинг ведучих, приходило сто людей.

— Чим 9 канал відрізнявся від інших місцевих телеканалів?

— Дев'ятка відрізнялася свободою творчого самовираження, меншим формалізмом. Якісь абсолютно навіжені ідеї розглядалися. У всіх були туристичні програми, ранкові, дитячі. Але в нас були навіжені дитячі програми в колаборації з трамвайним депо «Щасливий квиточок». Ведучими були діти наших працівників. Розіграш квитків, призи були, вікторини, бутафорський трамвай у студії. Це безумство було!

— Який вплив на редакційну політику мав Ігор Коломойський?

— Коломойський та його оточення не втручалися в роботу каналу,  крім випадків, коли йшлося про їхні бізнес-інтереси. Наприклад, про рейдерство. Люди телефонували й казали: в нас тут захоплюють землю. Треба було знати, що це за земля, кому належить, чиї інтереси. Тільки тоді ми зможемо визначитися, показувати це чи ні. Іноді, коли на гірничо-збагачувальних комбінатах, які перебували у сфері інтересів Коломойського, відбувалися страйки чи конфлікти інвесторів, команда каналу мусила буквально все кидати, заповнювати ефір повторами і їхати на місце подій. Щойно була необхідність, усі знімальні групи їхали куди треба чи влаштовували чергування у Кривому Розі чи Нікополі — там, де були підприємства зі сфери інтересів групи «Приват». Люди там ночували, а за добу їх замінювали інші. Таке могло бути одночасно в трьох точках. Нас називали інфарктною телекомпанією. Про які новини може йтися?

Найгарячіші події припали на час, коли каналом керував Кирило Данилов — теперішній гендиректор концерну РРТ. Тоді я не була керівницею телекомпанії, була менеджеркою середньої ланки. Могла запитати про цю ситуацію, проте мені відповідали: «Працюй, ми це вирішимо». Одного разу мені в розмові вдалося переконати керівництво, що на екрані це буде виглядати некоректно, огидно, шкідливо для каналу. Але це був лише один раз.

— У 2012 році ви перейшли на посаду директорки телеканалу. Які зміни тоді відбулися на каналі?

— Тоді в нас поменшало ефіру — 9 канал уклав ліцензійну угоду з Новим каналом. Пізніше ліцензійну угоду переуклали з каналом холдингу Коломойського «2+2». 9 канал у підсумку отримав дві години ефірного часу. Це було жорстке слово Олександра Ткаченка (тогочасного директора холдингу «1+1 медіа». — «ДМ»), який посилався на Коломойського. Я не могла боротися. Але якщо нам треба було і в нас були цікаві проєкти, які приносили гроші, то тут у нас перепон не було. Будь ласка, робіть, тільки маємо знати, яка частка реклами та яку частку реклами ми закриваємо на «Плюсах».

— Коли Ігор Коломойський у березні 2014 року став головою обласної державної адміністрації, змінився вплив на редакційну політику?

— У день, коли Коломойський став головою Дніпропетровської ОДА, я якраз їхала на розмову до Олександра Ткаченка, аби дізнатися, що колектив слід оптимізувати, всіх скоротити і залишити тільки п’ятьох людей. Але оптимізація не відбулася. Я полетіла до Києва, а в польоті дізналась, що Коломойський став головою ОДА. Ткаченко сказав, що я дарма прилетіла. Ото був найстрашніший для мене момент, бо я не уявляю, як би я говорила з людьми, якби їх треба було скорочувати. Але навіть тоді не пам’ятаю, щоб ми робили сюжети про Коломойського.  Робили про щось пов’язане з ним — про «Приватбанк», наприклад. Коломойський ніколи не просив показувати себе, і все, що він просив робити, було для медійного вирішення певних конфліктних питань.

— Як визначали політику співпраці з політиками чи політичними партіями під час передвиборчих перегонів?

— Холдинг «1+1» визначав політику 9 каналу щодо співпраці з політиками та партіями. Якщо «Плюси» з кимось не працюють, не працюємо й ми. На місцевих виборах вони просили пояснити, хто є хто з місцевих кандидатів, і давали або не давали добро на співпрацю. З деякими політиками нам радили працювати, з деякими забороняли. Іноді ми не погоджувалися працювати з тими, кого нам радили. Наприклад, під час Революції гідності не працювали з Партією регіонів — просто не хотіли.

— Які зміни відбули на телекомпанії після отримання цифрової ліцензії у 2019 році?

— Ми чекали, коли нам відключать аналогове телебачення. Це було марудно, адже тільки одна компанія погодилася надавати послуги цифрового мовлення. Поки був «аналог», ми могли не робити контенту — це не було вимогою ліцензії. Умовою переходу в «цифру» було якраз виробництво локального контенту. Ретрансляцію інших каналів холдингу нам заборонили, але дали шпаринку у вигляді спільного виробництва із загальнонаціональним каналом, який ми ретранслюємо. Але левову частку продукту каналу, за вимогою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, мав становити все ж таки локальний контент. А холдинг грошей на це не давав. Нам казали: якщо хочете робити локальний контент, шукайте спонсорів.

— Як локдаун із березня 2020 року вплинув на роботу редакції?

— Команда 9 каналу почала працювати дистанційно. Непогано вижили, бо робили все згуртовано. Я не вважаю період найжорсткішого локдауну найгіршим для новин. Були класні випуски: ми навчилися монтувати й начитувати вдома, набули нового досвіду. Потім усі втомилися, нові досвіди набули, а грошей ні.

— І на цей час припали ще й нові вказівки керівництва холдингу?

— Канал отримав від керівництва холдингу чітке завдання: «Дивитися на міського голову Дніпра Бориса Філатова критичним оком». Ми й так дивилися критичним оком — міський голова нам грошей не платив. Я сказала керівникові холдингу Ярославу Пахольчуку, що ми будемо робити це в межах журналістської етики. Він сказав: ви професіонали — робіть. Але потім мені натякали, що потрібно робити жорсткіше. Вочевидь ми дивились не досить критичним оком. Намагались робити по-журналістськи, за що й поплатились. (Борис Філатов був заступником Коломойського за часів головування в Дніпропетровській облдержадміністрації, мав підтримку олігарха під час виборчої кампанії 2015 року, коли його обрали мером. Однак потім, за власним формулюванням Філатова, «сталася сімейна сварка». — «ДМ»).

— Які наслідки така вказівка мала для вас особисто і  для вашої аудиторії?

— Ми працюємо для глядача, який свідомий і який розуміє, як має бути, і — більше того — кілька років бачив, що ми дотримуємося стандартів. І раптом він прокидається, а тут таке.
Нам писали: «Вас зламали? У вас нове завдання?» Хоча я дуже стримувала віжки. Якби тиск став надмірним, я би поклала заяву. Але мені пощастило: це зробили за мене. Коли мене повідомили, що мене звільнять, я запитала: що далі? У холдингу відповіли, що нові інвестори запропонують мені щось цікаве, але, мовляв, уже не на 9 каналі. (Під новим інвестором мався на увазі Святослав Олійник — політик із орбіти Коломойського, який тоді був головою Дніпропетровської обласної ради й отримав змогу користуватись медіаресурсом групи «Приват». — «ДМ»).

— Це вже була підготовка до місцевих виборів восени 2020 року?

— Як пояснили мені, Ігор Коломойський дав у користування Святославу Олійнику канал як інструмент.  

— Що вам сказав інвестор? І якою була розмова?

 — Мені сказали: ти не будеш працювати, бо лояльна до Філатова. Мерія з нами тоді не працювала. Вони викинули нас із розсилки, не давали коментарів. Я попросила аргументувати твердження про свою лояльність; він почав шукати згадки про мера на нашому сайті. Ми говорили дуже довго, і я вийшла звідти гендиректоркою каналу. Олійник розумів, що не варто передавати канал людині, яка не має досвіду. Я сказала, що хочу залишитись головною редакторкою, директорство — це не моє. За дві доби мене повернули на посаду головної редакторки, а гендиректором став Владислав Малько. (Владислав Малько — співзасновник місцевої партії «Команда Дніпра». — «ДМ»).

— Як виглядала робота на каналі після таких кадрових змін?

— Пресслужба Святослава Олійника почала активно з нами співпрацювати. Невдовзі між нами виник конфлікт. Ми по-різному дивились на те, як робиться журналістика, як розставляти пріоритети, як можна розмовляти з людьми, чи можна використовувати їх як рабську силу. Я була головною редакторкою, але в розумінні нового керівництва мала бути людиною, яка виправляє помилки. Часом мене навіть не кликали на збори менеджменту.

— Ви пішли самі чи вас звільнили?

— Зрештою створювалися такі умови, що людина, яка себе поважає, не могла так працювати. Мене перевели на мінімальну зарплату, за яку не можна було вижити. Офіційна версія, що я пішла сама. Лише одну людину попросили під приводом скорочення.

— Чим ви займаєтеся тепер?

— Зараз я викладаю у приватній школі українську та зарубіжну літературу для учнів восьмих, дев’ятих і десятих класів. Є проєкт «Культура ТУТ» — це як ранкова зарядка, щоб м’язи не забували. Це відкритий проєкт, у який може увійти хто завгодно, щоб написати чи сфотографувати щось. У перспективі хотілося б, аби це перетворилось на локальне медіа — можливо, навіть таке, на якому можна заробляти. Зараз багато ґрантів на культуру, й можна зробити щось корисне в цьому напрямку.

Проєкт «Пані Патронеса» — дніпровська ініціатива з підтримки жінок і дітей, постраждалих від домашнього насильства.

А ще я працюю в кав’ярні. Коли я кажу мамі, що працюю в кав’ярні, вона не розуміє, як це. Але ця сфера нічим не відрізняється від журналістики. Це теж обслуговування людей; у телевізорі бенефіціар — глядач, у кав’ярні — клієнт. Моє завдання як журналістки дати глядачу правильну інформацію. Моє завдання як бариста — зробити правильний напій.

Зараз у мене такий період, коли я не можу бути об’єктивною. Мені здається, що скрізь в інформаційному полі відбувається відкат до того, що було. Редакції, які я знаю, починають працювати як конвеєр — на кількість, на трафік. Дарма що безграмотно, виправимо потім, треба ще п’ять сюжетів, ще більше новин на сайт. Люди не витримують у такому ритмі. Для мене ж рабська система неприйнятна.

Кадрова ситуація у дніпровських ЗМІ просто жахлива: такої плинності кадрів, як у 2020—2021 роках, я не пам’ятаю. Щодня хтось пише, що пішов з роботи — і це не найгірші люди, це люди, які мають потенціал. Люди, які знають, як треба і як не треба, які можуть сказати «ні».

Зараз журналістів використовують як обслуговуючий персонал. Але кого вони обслуговують? У тому-то й проблема, що не глядача/читача/слухача, а інтереси інвестора чи власника. Притомна аудиторія бачить це і йде, а непритомна — «хаває».

Суспільство вже кілька років тому було готове робити європейську журналістику; вже є люди, які вміють заробляти на медіа і знаходити гроші на медіа. Мені подобається ідея спрощеного ліцензування медіа громад; якщо це станеться, можливо, щось зрушиться з місця. Я люблю гіперлокальні ЗМІ. Охоче робила б із Владом Яценком Солонянське телебачення. Хоча не знаю, чи надовго б нас вистачило.

Головне фото Ігоря Співака