Резолюція Європарламенту від 11 лютого 2021 року з оцінкою імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС вже спричинила появу в українських медіа низки оглядів та відгуків (не завжди неупереджених). У цьому матеріалі я спробую максимально повно й достовірно висвітлити все, що насправді сказано в цій резолюції про інформаційну ситуацію в Україні. Мінімум коментарів та переказів, максимум цитат, висновки робіть самі.

1. Преамбула (загальний опис поточної ситуації в Україні)

Загальною рамкою оцінювання «європейської перспективи» України Європарламент вважає її відданість «копенгагенським критеріям та принципам демократії», повагу до «засадничих свобод, прав людини та меншин», дотримання «верховенства права» (пункт B). Вочевидь, однією з цих «засадничих свобод» є свобода слова.

Серед загальних обставин ситуації в Україні Європарламент зазначає «значний підрив» «незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України» «цілеспрямованими кампаніями дезінформації (disinformation), кібератаками та іншими гібридними загрозами» (пункт W).

Європарламент окремо зазначає систематичні «порушення свободи слова» (поряд з іншими значними порушеннями) «на окупованих частинах сходу України та окупованому Кримському півострові» (пункт AD).

Європарламент зазначає, що в світовому індексі свободи преси за 2020 рік Україна посіла 96-те місце. Хоча «Україна ухвалила низку реформ, включно із законом про прозорість володіння медіа», досі «потрібно зробити набагато більше, щоб послабити жорсткий контроль за медіа з боку олігархів, заохотити редакційну незалежність та здолати безкарність насильницьких злочинів проти журналістів» (пункт AE). Наразі «медійний ландшафт в Україні залишається під потужним впливом власників медіа, природа яких олігархічна», а журналісти, зокрема «розслідувачі корупції та шахрайства, постійно стикаються із загрозою насильства, залякування та смерті», а їхня праця зазнає «правового тиску» (наводяться приклади Вадима Комарова та судової справи проти Bihus.info; пункт AF).

2. Розділ «Співробітництво у сфері спільної закордонної та безпекової політики»

Європарламент закликає ЄС та Україну посилити співробітництво «у сфері кібербезпеки та боротьби проти дезінформації» (пункт 21).

Європарламент «вітає посилення співробітництва між українською владою та європейським публічним та приватним сектором для боротьби з гібридними загрозами, насамперед з боку Росії, з метою, зокрема, поширення хибної інформації, підбурення до насильства, підживлення антиурядових і антиєвропейських настроїв» (пункт 23).

3. Розділ «Права людини і засадничі свободи»

Європарламент суворо засуджує «масштабні та постійні порушення прав людини та засадничих свобод, як-от свобода виразу (freedom of expression)», вчинені «російськими окупаційними силами» в Криму та «підтриманими Росією озброєними групами» на непідконтрольних Україні територіях Донбасу (пункт 53). Додатково погіршення ситуації зі «свободою вираження» в Криму зазначено також далі (пункт 57).

Європарламент наполягає, щоб українська влада «приділила увагу проблемам єдиного телевізійного каналу кримськотатарською мовою, ATR, і запропонувала стабільний механізм фінансової та технічної підтримки, щоб дати змогу цьому телеканалу продовжити його мовлення на окупований Росією Криму» (пункт 60).

Європарламент «підтримує свободу вірувань, поглядів та вираження й наголошує на важливості надання рівного доступу всім національним, етнічним та мовним меншинам до інформації як критично важливих складових будь-якої демократії; засуджує мову ненависті та дискримінацію на основі етнічності чи мови, а також підроблені новини (fake news) та хибну інформацію (misinformation), мішенню яких є національні, етнічні та мовні меншини» (пункт 64).

Європарламент «висловлює стурбованість стосовно браку належних дій з боку української влади для здолання дискримінації та мови ненависті, мішенню яких є групи меншин, особливо ромська спільнота» (пункт 65).

4. Розділ «Медійний ландшафт»

Цей розділ варто перекласти повністю.

Європарламент:

«68. Зазначає продовження реформаторських зусиль у царині медіа; наголошує, що реформа, зокрема, має забезпечити незалежність, неупередженість та підзвітність регуляторного органу, прозорість медіавласності, рівні можливості для ЗМІ з чесною конкуренцією на ринку; висловлює стурбованість планами надати регуляторній агенції нові широкі повноваження, що тягне за собою ризик замаху на свободу медіа та зміст онлайнових і друкованих медіа; наголошує стосовно проєкту закону про боротьбу з дезінформацією, що теперішній проєкт може привести до розширення втручання держави в контент медіа та в журналістську діяльність, жертвуючи свободою медіа, й не буде ефективним у протистоянні дезінформації й закликає до організації ширших консультацій із медійною спільнотою та відповідними міжнародними організаціями, щоб уникнути ризиків для свободи вираження;

69. Зазначає зі стурбованістю, що телевізійний медіамаркет в Україні, будучи плюралістичним, як і раніше характеризується надмірним впливом олігархів; закликає Україну сприяти розвитку вільних та незалежних медіа та зміцнювати медійний плюралізм; наголошує на важливості надійного суспільного мовника, незалежного медіарегулятора та громадянського суспільства в розбудові опору дезінформації та іншим дестабілізуючим чинникам; закликає Верховну Раду та уряд дотримуватися зобов’язань держави перед суспільним мовником і забезпечити фінансову та політичну підтримку його подальшої модернізації, незалежності та спроможності займатися розслідувальною журналістикою;

70. Повторює, що ЄС потрібно продовжити підтримку України у протистоянні гібридним загрозам, боротьбі з дезінформацією та підробленими новинами, у тому числі через зміцнення незалежних медіа і стратегічного поширення медіаграмотності, з метою зміцнення життєстійкості України; вітає оголошення про початок кібердіалогу між ЄС та Україною;

71. Висловлює стурбованість погіршенням робочого середовища для представників медіа, зокрема журналістів-розслідувачів, які розповідають про корупцію та шахрайство; сумує про будь-які дії, вчинені з метою обмеження праці журналістів, включно з обмеженням доступу до інформації, кримінальними розслідуваннями, примусом до розкриття джерел та мовою ненависті, зокрема мовою ненависті проти незалежних медіа; стурбований тим, що члени Верховної Ради, відповідно до нещодавнього аналізу, проведеного платформами українських журналістів-розслідувачів, стали жертвою адресних кампаній дезінформації, чи навіть свідомо допомагали поширенню таких кампаній;

72. Шкодує про численні атаки на журналістів та громадських активістів, зафіксовані у період 2017‒2019 років; закликає українську владу переслідувати порушників і гарантувати безпеку працівників медіа та журналістів; наполегливо просить українську владу дотримуватися пропорційного підходу в регулюванні медіа;

73. Шкодує, що політичний клімат у країні погіршився, а залякування, мова ненависті та політичний тиск широко використовуються з політичною метою; наполегливо просить владу суворо засудити й заборонити діяльність екстремістських груп та вебсайтів, які спонукають до ненависті, як-от "Миротворець", які збуджують напруження в суспільстві та зловживають персональними даними сотень людей, включно із журналістами, політиками та членами груп меншин;

74. Закликає до розвитку демократичного, незалежного, плюралістичного та збалансованого медіаландшафту в Україні, який поклав би край політично вмотивованим переслідуванням медійних каналів, включно з відкликанням ліцензій, забезпечив захист місцевих журналістів, осіб, що формують громадську думку, та дисидентських голосів від утисків та залякувань, уможливив недискримінаційний доступ до онлайнової та офлайнової інформації та осмислену участь у громадському житті, охороняв та гарантував права людини і громадянські права; наголошує, що журналісти, правозахисники та адвокати мають бути спроможними працювати незалежно, без недоречного втручання та залякування; вітає працю українських правозахисних організацій та прокуратури Криму, яка, тимчасово працюючи з території материкової України, реєструє порушення прав людини та зловживання; наполягає на тому, що всі порушення прав людини потрібно розслідувати, а порушників притягнути до відповідальності».

5. Розділ «Торгівля та економічне співробітництво, охорона здоров’я, праця й соціальні питання, мобільність працівників»

Європарламент зазначає, що «не було досягнуто видимих результатів у деолігархізації країни, бо олігархи досі мають сильний вплив на українську економіку та політики, зокрема в царині володіння медіа» (пункт 84).

Європарламент «заохочує Єврокомісію до подальшої підтримки зусиль України в плані медіа та інформаційної грамотності» (пункт 88).

Це все в резолюції, що стосується медіа та свободи слова в Україні. Тепер, виклавши факти, дозволю собі кілька підсумкових спостережень на власну відповідальність.

1. Європарламент цілковито визнає інформаційні загрози з боку Росії, яку в окремих пунктах прямо називає окупантом стосовно не лише Криму, а й сходу України. Ці загрози Європарламент чітко відокремлює від внутрішньої медійної ситуації в Україні, де головними загрозами названо вплив олігархів та безкарність різних форм опору журналістській діяльності. При цьому «за кадром» залишається питання «п’ятої колони»: формально українських медіа, які де-факто беруть участь у російській інформаційній агресії проти України. Європарламент і не визнає, і не заперечує наявність в Україні таких медіа, а просто обходить цей пункт мовчанням.
2. Європарламент окремо зазначає наявність «гібридних» інформаційних загроз, причому не лише, а тільки «насамперед» з боку Росії. Метою цих інформаційних загроз Європарламент, зокрема, називає «підживлення антиурядових і антиєвропейських настроїв». Мені невідомо, щоб такі констатації з боку Європарламенту лунали раніше, хоча це явище має місце в Україні системно від самого початку російської агресії проти України.
3. Європарламент вважає підроблені новини, дезінформацію та хибну інформацію серйозною загрозою й закликає до системної боротьби з цими явищами (не уточнюючи, хто є суб’єктом поширення всього названого). Європарламент вітає співпрацю ЄС та України в плані спільної боротьби з цими загрозами. Водночас, на погляд Європарламенту, ця боротьба не має призводити до посилення державного регулювання медіа та обмеження свободи медіа. Як примирити між собою перше та друге — це питання резолюція залишає повністю відкритим.
4. Європарламент окремо закликає до повноцінної підтримки державою суспільного мовника загалом та його «спроможності займатися розслідувальною журналістикою» зокрема. (Варто зазначити, що наразі власні розслідування українського суспільного мовника роблять лише перші кроки; левова частка розслідувань в ефірі українського суспільного мовника наразі є програмами стороннього виробництва — насамперед «Схем» та Bihus.info).
5. Європарламент визнає наявність в Україні «екстремістських груп та вебсайтів, які спонукають до ненависті». Це єдиний приклад, коли Європарламент прямо закликає Україну заборонити діяльність медіа, що перебувають в українській юрисдикції. Але це не «Страна.ua» (як можна би подумати, читаючи початок пункту 73 резолюції), а «Миротворець». Знов-таки, наявність в Україні проросійських медіа, які «спонукають до ненависті», використовують із політичною метою «мову ненависті та політичний тиск», резолюція залишає відкритим: не констатує й не заперечує. Водночас, Європарламент висловлює стурбованість «політично вмотивованим переслідуванням медійних каналів, включно з відкликанням ліцензій», але не уточнює, про які саме медійні канали йдеться (зокрема, чи мається на увазі рішення РНБО стосовно каналів «112 Україна», NewsOne та ZIK або, наприклад, анулювання ліцензії радіостанції «Прямий ФМ»).
6. Європарламент констатує, що деякі українські парламентарії не лише «стали жертвою адресних кампаній дезінформації», а навіть «свідомо допомагали поширенню таких кампаній».
7. Європарламент закликає до «деолігархізації» у країні в цілому та українських медіа зокрема, не особливо конкретизуючи питання про те, як це, власне, можливо (націоналізувати найвпливовіші медіа, які належать олігархам? змусити олігархів передати ці медіа в інші приватні руки? розорити цих олігархів, щоб вони не мали фінансових ресурсів підтримувати «власні» медіа? змусити олігархів і далі, із суто альтруїстичних міркувань (?), фінансувати впливові медіа, на редакційну політику яких вони зобов’язуються не мати жодного впливу? якщо не все назване, то що інше?).
8. Європарламент однозначно захищає канал ATR, не звертаючи уваги на проблеми з його підзвітністю перед державою за вже надане фінансування.

Фото: unsplash