«Детектор медіа» продовжує дискусію навколо подій та наслідків блокування соцмережами акаунтів чинного президента США Дональда Трампа. Ми вже опублікували колонки філософа, члена наглядової ради Суспільного мовника Олексія Панича, колишнього заступника міністра інформаційної політики та державного секретаря Мінкульту, а нині голови правління ГО «Інститут інформаційної безпеки» Артема Біденка, медіаексперта, ексзаступника міністра інформаційної політики Дмитра Золотухіна та голови Української фундації безпекових студій, ексрадниці міністра з інформаційної політики Юлії Каздобіної. Сьогодні до полеміки приєднується політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна» Владислав Фарапонов.

Що буде далі з Американською демократією, а головне, як події 6 січня у Капітолії вплинуть на роль США у світі? Приблизно такі заголовки ЗМІ претендували на висвітлення безпрецедентних подій в американській столиці. Доволі рано говорити про серйозні висновки та наслідки для протестувальників і підбурювачів, скоріше, штурм Конгресу став тригером до обговорення вже давно назрілих проблем в американському політичному житті. Чому заговорили про цензуру, та чи дійсно Трамп винен у жертвах і паплюженні іміджу американського істеблішменту?

Конгрес без захисту: випадковість VS тонкий розрахунок

Не треба бути адептами конспірологічних теорій, щоб зрозуміти, що протести 6 січня варто розділяти на кілька частин. Перше – це мирна акція в самому Вашингтоні. Друге – це та активна фаза, що стала причиною розбитих вікон і репутації Конгресу, до якої могли долучитися й радикальні рухи, зокрема й QAnon, й інші. Говорити про поголовну причетність усіх учасників мітингу Трампа до штурму не є коректним, але й не варто забувати, що вторгнення до місця роботи американських законодавців могло й не бути.

Це тонкі деталі, які все одно впливають на розуміння ситуації. Якби республіканці не намагалися затягнути процес затвердження голосування на спільній сесії Конгресу, що призвело до окремих дебатів у Палаті представників та Сенаті, то засідання тривало б максимум 30 хвилин і, мабуть, обійшлося б без жертв. Цей факт покладає опосередковану відповідальність за штурм, а отже й жертви, на деяких конгресменів та сенаторів, які пішли на поводу у Трампа. Простежується тонкий розрахунок: протестувальники вдерлися саме в момент дебатів в обох палатах Конгресу. Саме це й зумовлює те, що їм вдалося домогтися задуманого: зрив зазвичай формального, хоч і важливого засідання Конгресу, на якому сертифікують голосування колегії виборників.

Яким чином будівля Конгресу, яка на рівні з Білим домом вважається однією з найбільш безпечних у світі, опинилася настільки «доступною» для проникнення радикалів, залишається теж відкритим питанням. Очевидно, поліція самого Капітолію, яка налічує майже 2,5 тисячі працівників, не впоралася чисельно або не здатна без достатньої кількості засобів впливу. Відповідь на це питання, безперечно, американці з нетерпінням очікують. Важливо утриматись від недоречних узагальнень і не ототожнювати радикалів та всіх прихильників Трампа й республіканців, оцінюючи те, що сталося. Фактично, це три окремих групи.

Пенс мені не друг, та істина не дорожча

Чи насправді винен Трамп? Це – найважливіше питання, яке часто українські ЗМІ упускають з поля зору. Попри всі намагання мобілізувати своїх прихильників саме до Капітолію, прямих доказів підбурювання на штурм Конгресу з боку 45-го президента теж немає. Це поки що залишається найбільшим козирем Трампа в боротьбі за своє політичне майбутнє. Але провину з Трампа теж ніхто не збирається знімати. Він ще 20 грудня минулого року написав у своєму вже заблокованому твітері: «Статистично неможливо було програти вибори 2020 року. Масштабний протест очікується у Вашингтоні 6 січня. Будьте там, буде "дико"».

Прихильники Трампа приїхали, а вже на місці президент закликав їх пройти маршем до будівлі Капітолію, щоб висловити свій гнів щодо результатів голосування, а також вплинути на законодавців, щоб ті не затвердили результати. Такою була логіка протестувальників, але, відверто, повірити в те, що вони справді розраховували на затвердження «перемоги Трампа» теж складно. Є процедура, за якою конгресмен за підтримки сенатора може не погодитись із сертифікацією результатів. Ці моменти були дотримані, а оскільки голосував не тільки Сенат, то демократи в нижній палаті не збиралися підтримувати це. Це, знову-таки, додає відкритих питань щодо реальних намірів протестувальників, які штурмували Капітолій.

Трамп пішов у наступ навіть на своїх найбільш лояльних колег. Насамперед це стосується віцепрезидента Майка Пенса. Трамп напряму закликав його не визнавати перемогу Байдена (адже саме віцепрезидент співголовує на засіданні та веде в разі потреби засідання в Сенаті). Тому атака на Пенса виглядає, як мінімум, недоречною, адже протягом усіх чотирьох років саме заступник Трампа постійно підставляв своє плече та часто пояснював недолугі заяви очільника Білого дому. До того ж, Трамп учергове продемонстрував, що він не зрозумів, яким чином працюють американські інститути, та ніхто з високопосадовців не був готовий підіграти його волюнтаризму та ігнорувати традиції й норми.

Лідер республіканської більшості у Сенаті Мітч Макконнелл заявив, що готовий голосувати за імпічмент поки ще чинному лідеру власної партії. А це, однозначно, тривожний дзвінок для Трампа. 10 конгресменів-республіканців доєднались до переліку «зрадників Трампа», проголосувавши в Палаті представників за імпічмент. Навряд це можна назвати серйозною новиною. Обидві палати Конгресу лише приступили до роботи в нових скликаннях, та мало хто хоче, насамперед у ЗМІ, асоціюватися з підтримкою президента, який покидає свій пост під такий сумний акомпанемент.

Безперечно, на мінорній ноті розпочинається рік для Республіканської партії в цілому, яка постала перед складним вибором: або відхреститися від Трампа, поклавши всю відповідальність за штурм на нього, тим самим «втратити» його прихильників, або намагатися захистити свою репутацію конструктивними методами. У цьому контексті лише варто нагадати, що вірогідне утворення «партії Трампа» після умовного розколу табору консерваторів залишається можливим у теорії. Система колегії виборників не зможе так само функціонувати для трьох партій, а без підтримки в обох палатах Конгресу діяльність партії буде обмежена та призведе до конституційної кризи.

Імпічмент: вдалий початок другого сезону

Важливо розібратися з термінологією. Імпічмент в американському розумінні був проголосований, для цього демократам у нижній палаті навіть не потрібна була участь своїх політичних опонентів. Для голосування за імпічмент, достатньо простої більшості голосів хоча б за однією зі статей. Демократи інкримінують саме одну статтю, яку можна перекласти як «підбурювання до повстання». Це і є сам імпічмент, до того ж він пройшов найкоротші строки в історії. Попередні імпічменти саме в нижній палаті готувались як мінімум два з половиною місяці. Але все одно, до відставки після «суду» в Сенаті не дійде.

Республіканці хоч нещодавно й втратили більшість у верхній палаті після виборів у Джорджиї, проте для «реального імпічменту», тобто відсторонення президента, демократам треба 67 голосів сенаторів. У них є 50 власних, і декілька республіканців до них доєднаються. Навряд чи близько ще 14 сенаторів, хоч і з другої спроби, підуть на «зраду» власної партії й так чи інакше її чинного лідера. Демократи хотіли застосувати 25-ту поправку, яка передбачає відсторонення президента за поданням віцепрезидента. Ця процедура вимагає підтримки інших членів кабінету. Демократи розглядали цей сценарій як бажаний, аби не втягувати себе в довгий процес імпічменту, який неодмінно має дійти до Сенату після схвалення Палатою. Втім, спочатку певна кількість членів уряду пішла у відставку, а згодом і віцепрезидент Пенс у своєму листі зауважив, що не готовий піти на цей крок.

Демократи вирішили втягувати себе в довгу епопею з імпічментом, що теоретично може заблокувати затвердження членів нової адміністрації в Сенаті. Тут демократи вже розраховують на удар проти Трампа на паралельній прямій. Коли Трамп піде з посади, він втратить президентський імунітет, а отже, не матиме захисту перед правосуддям, хоча, знову-таки, довести його пряму причетність до штурму буде непросто. Імпічмент, проголосований у нижній палаті Конгресу аж ніяк не пов'язаний із можливою юридичною відповідальністю Трампа за події 6 січня, чи, наприклад, несплату податків, у чому його звинуватили напередодні виборів.

Соцмережі вирішили «потопити Трампа ще глибше»

Очевидно, що саме це питання зараз стало найбільш дискусійним в американському суспільстві. Прихильники демократів переконані, що саме твіти Трампа стали причиною активізації протестувальників, а отже й нападу на Конгрес.

Консерватори, які діляться на прихильників Трампа і людей, яким близькі праві ідеї, звичайно, розуміють безпрецедентність такої ситуації. Раніше ніколи найбільші медіакомпанії не видаляли акаунти президентів. Так, вони позначали твіти та пости у фейсбуку того ж Трампа як можливе поширення дезінформації, але не видаляли. На думку прихильників Трампа, це посягання на майже священну першу поправку до Конституції.

Головний аргумент, чому це не цензура, простий: рішення керівників соціальних мереж не треба ототожнювати з рішеннями загально федеральних органів влади. Тобто, це не Конгрес заборонив Трампу твітити і так далі. З іншого боку, ніде не передбачено необхідність президента мати твітер чи фейсбук-акаунт, це виключно вибір господаря Білого дому.

Не треба також забувати, яка правова система діє у США. Судові прецеденти, що лежать у її основі, мають особливу вагу також і для інтерпретації вже наявних норм. В одному з рішень Верховний суд ще 100 років тому постановив, що права, гарантовані першою поправкою, можуть бути обмежені, якщо сказані або надруковані слова несуть реальну загрозу для суспільства.

Звичайно, прихильники республіканців розуміють, що шлях конфронтації найбільших медіагігантів з їхнім лідером не принесе їм репутаційної користі. У свою чергу демократи не можуть залишити події 6 січня без уваги та змушені знову спробувати відправити Трампа у відставку. Це все лише підвищує градус поляризації в американському суспільстві, що змушує нову адміністрацію Байдена концентруватися на внутрішніх проблемах США.

Фото: Білий дім