Чи варто «Українському радіо» повертатися на середні хвилі? Медіапідсумки 21–27 липня 2020 року
Чи варто «Українському радіо» повертатися на середні хвилі? Медіапідсумки 21–27 липня 2020 року
Нещодавно ми згадували про домовленості, досягнуті на початку цього року між президентом Володимиром Зеленським і керівництвом українських медіагруп у зв’язку з кодуванням супутникового сигналу: запуск некодованих міжнародних версій головних каналів, розширення покриття цифровим ефірним телебаченням, запуск соціальних пакетів супутникового ТБ з мінімальною абонплатою. Частиною цих домовленостей було встановлення «Зеонбудом» передавачів Т2 у 47 населених пунктах України до 1 травня 2020 року. Історія про ці 47 передавачів тягнеться кілька років і базується на складеному компанією спільно з «1+1 медіа» і Inter Media Group переліку населених пунктів, де потрібно посилити цифрове покриття, щоб воно відповідало відключеному аналоговому.
На сьогодні з цих 47 передавачів встановлено лише сім в Одеській області. Причому запущено в роботу тільки три з них, запуск іще чотирьох затримується через перемовини між «Зеонбудом» і КРРТ з приводу ціни. Для решти 40 передавачів, стверджує «Зеонбуд», частотного ресурсу не буде, поки остаточно не вимкнуть передавачі аналогові.
Зауважте: медіагрупи, чиїми власниками є найбагатші та, вочевидь, одні з найвпливовіших людей країни, після втручання президента виконують домовленості, хоча й не задоволені їхніми наслідками для переходу абонентів на платний супутник. «Зеонбуд» свою частину не виконує і тримається впевнено, вочевидь готуючись до переоформлення ліцензії, яка закінчується у грудні 2020 року. Досі цікаво, хто ж і на яких умовах володіє «Зеонбудом».
Уже певний час дискусія довкола інформаційної безпеки у країні нагадує кидання кізяками: «Давайте ухвалимо закон про протидію дезінформацію». — «Ідіть ви зі своїм законом. Ви закодували супутник і тепер 2 млн українців там дивляться російські канали». — «Не чіпайте кодування, це перехід до цивілізованого ринку. Давайте краще подивимося, що з покриттям Т2». — «Не чіпайте Т2. Наше розрахункове покриття — 95 % населення. Давайте подивимося, що у КРРТ з тарифами». — «Кожен може образити КРРТ. Краще дайте нам відкрити ще один мультиплекс». — «Який вам мультиплекс? У нас і так забагато безкоштовних телеканалів».
Такі дискусії зазвичай тривають доти, доки хтось не вигукне, що в усьому винен Віктор Медведчук, після чого всі розходяться задоволені. Але від цього нічого не змінюється: українці підписують петицію проти 5G і впевнені у штучному походженні коронавірусу, а громадські організації, що борються з дезінформацією, посипають голову попелом через недостатню ефективність своїх зусиль. Здається, саме час згадати, що в нас є Суспільне, і подумати, як саме його можна підсилити.
Телеканали НСТУ поки що, на жаль, не можуть похвалитися високими рейтингами: на ринку відеоконтенту їм доводиться конкурувати не тільки з потужним українським розважальним телебаченням, але і з іще потужнішим світовим розважальним продуктом, який глядачам щедро постачають пірати та останнім часом дедалі більше — найкращі світові ОТТ-платформи. Але в НСТУ є радіо, яке показує хорошу динаміку зростання аудиторії і з точки зору покращення інформаційної безпеки здатне задовольнити частину попиту на якісну інформацію.
За останні роки Нацрада виділила Першому каналу «Українського радіо», «Променю» та «Культурі» найбільше FM-частот за всю історію цих радіостанцій. Але з точки зору покриття радіо НСТУ все-таки ще є що покращити. Зокрема, за даними УДЦР, зі 185 FM-передавачів, на яких працює УР-1, лише чотири мають потужність по 5000 Вт (три в Херсонській області й один у Києві), один — 3000 Вт (у Красногорівці Донецької області), 23 — 1000 Вт, решта — меншу. При цьому в сусідній із Херсонщиною Миколаївській області є тільки два не дуже потужні передавачі: 500 Вт у Миколаєві та 100 Вт у Первомайську. У прикордонній Харківській області є сім передавачів: 500 Вт у Великому Бурлуку, 250 Вт в Ізюмі, по 100 Вт у Куп’янську, Зачепилівці, Первомайську й Краснокутську і 1000 Вт у Харкові, що виглядає не надто потужно для такого великого міста. Але це все-таки більше, ніж у Дніпрі, де потужність передавача, на якому мовить «Українське радіо», становить лише 500 Вт. Загалом у Дніпропетровській області є ще чотири передавачі: по 250 Вт у Нікополі, Орлах та Кривому Розі та 200 Вт — у Павлограді (тобто в десяти із 13 міст обласного значення в Дніпропетровській області передавачів Першого каналу «Українського радіо» немає). Гориста Львівська область заставлена малопотужними передавачами: по 500 Вт у Львові й Турці, 250 Вт у Рожевому, по 100 Вт у Бродах, Коростеві та Красному, по 30 Вт у Підгородцях, Козьовій, Рівному, Червоному, Старому Самборі, Стільському, Ясениці та Борині, по 10 Вт у Славському, Верхньому та Підбужі. На Волині є тільки два передавачі по 1000 Вт — у Луцьку та Ковелі та три передавачі по 100 Вт — у Горохові, Нововолинську та Шацьку. І цей аналіз потенційних білим плям можна продовжувати.
«Промінь» працює на ще меншій кількості FM-передавачів: 51 по всій Україні, «Культура» — на 46 передавачах.
Покращити покриття в таких умовах могло би повернення до масштабного мовлення на середніх хвилях поруч із FM-мовленням. Попередимо скепсис тих, хто думає, що середні хвилі вже ніхто не слухає: якщо ви їздите в автомобілі по Києву, то, звісно, середні хвилі для вас виглядають як пережиток минулого, але якщо ви живете у віддаленому селі, інформаційними потребами якого не цікавляться ні медіагрупи, ні комерційні радіостанції, ні мобільні оператори, то безкоштовне розмовне радіо — це одне з небагатьох доступних для вас вікон у світ. А для держави це один із кроків до забезпечення інформаційної безпеки через надання громадянам доступу до інформації, включно з мешканцями окупованих територіях: технічні спеціалісти кажуть, що на відміну від FM, середні хвилі глушити не вдається.
Минулого року наглядова рада НСТУ обговорювала з правлінням та ставила завдання придбати середньохвильовий передавач для відновлення трансляції УР-1, від якої компанія відмовилася 1 червня 2019 року (за виключенням мовлення на окупований Донбас та прикордонні території з передавача в Часовому Ярі). Не зробили цього, вочевидь, через скорочення фінансування Суспільного. Можливо, зараз, коли починається процес бюджетування на наступний рік, є сенс знову повернутися до цього питання. 16,5 млн грн. на рік — на таку суму у 2019 році НСТУ укладала договір із КРРТ на трансляцію «Українського радіо» середньохвильовим передавачем із с. Луч у Миколаївській області, потужність якого дозволяла покрити дві третини території України. Скажімо чесно: ця трансляція могла би коштувати менше, якби у КРРТ було не таке застаріле, енергонеефективне обладнання. Заощадити на вартості трансляції могло би придбання нового твердотільного передавача. Його вартість експерти оцінювали у приблизно 1 млн доларів. Причому держава може виділити кошти на передавач цільовою бюджетною програмою і спрямувати їх кому вважатиме за найкраще — НСТУ чи напряму КРРТ.
Інформаційна безпека, так чи інакше, потребує видатків. Тож чи не варто подумати в напрямку розбудови Суспільного радіомовлення, що дозволило би вбити одразу двох зайців: подбавши про безпеку, заодно сприяти демократичним процесам у суспільстві?
Фото: dolyna.if.ua