Минулої п’ятниці пересічні українці почули про проблеми, що ми їх у професійному середовищі обговорюємо з самого початку епідемії в Україні: Савік Шустер присвятив свою «Свободу слова…» цілком українській культурі на карантині. Театр, кіно, шоу-бізнес, медіа – представники всіх цих індустрій зустрілися та поскаржилися на обставини. Не знаю, співчували їм споживачі їхнього продукту чи їм просто цікаво було послухати виступ соліста гурту «СКАЙ» Олега Собчука і розповідь Володимира Горянського про те, як він на дачі займається садівництвом. Професійна ж аудиторія образилася на Олександра Роднянського, який назвав значну частину українського кіно останніх років шлаком:

«Шоу-бізнес – це чесна справа. І література – чесна справа. Вони не просять державних грошей, щоби написати та виконати пісню. І далі в них виходить одразу відповісти на головне запитання: це успішно, потрібно їхній аудиторії чи ні? А кіно грошей просить. Більше того, в Україні (і це найголовніша проблема) основний фінансист кінематографу – це держава. Тобто найбільша індустрія, яка в усьому світі – і в радянські часи, до речі – була годувальницею кількох витратних галузей економіки, і те саме відбувається в величезній кількості країн сьогодні, повністю дотаційна. У згаданому вами 2018 році частка українського кіно в прокаті складала трохи більше 8%. Тобто 8% від придбаних квитків. Це дуже небагато. У великих європейських країнах, на досвід яких постійно посилаються, це складає приблизно 30% – у Німеччині, Франції. <…>

Я розумію, що потрібно допомагати людям. Я абсолютно за те, щоби зараз, в умовах кризи, держава роздавала гроші робітникам кіноіндустрії, телевізійної, шоу-бізнесу – тим, хто опинився в складному становищі. Але якщо мова йде про виробництво кіно, то в мене є запитання: чому під словом “культура” розуміється величезний обсяг шлаку, що виробляється і не просто не окуповується, а нікому нафіг не потрібен?»

Говорили учасники і про альтернативні держфінансуванню інструменти підтримки креативних індустрій. Оля Полякова запропонувала створити профспілку. Лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя – нарешті акредитувати Українське агентство з авторських і суміжних прав (УААСП) і почати виплачувати авторам роялті. Радіоведучий Сергій Кузін розповів, що як менеджер радіостанції він уже відраховує роялті за пісні в її ефірі, а як автор цих пісень коштів не отримує. Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко повідомив, що кілька років тому державна УААСП дивним чином перетворилася на ГО разом з усіма правами і зібраними коштами, і зараз справа з цього приводу знаходиться в суді. Вирази облич артистів у студії при цьому були безцінними. Так само безцінними, як і вираз обличчя самого Олександра Ткаченка, коли Святослав Вакарчук сказав, що партія «Голос» відстояла частину запланованих скорочень держбюджету на сферу культури.

Дійсно, в цієї маленької перемоги багато батьків. Але внесок Комітету гумполітики складно переоцінити. Наступним кроком його членів-депутатів є просування зареєстрованого наприкінці квітня пакету законопроєктів щодо економічної підтримки креативних індустрій на час епідемії. Прикметно, що подекуди пропозиції з цієї підтримки перетворюються на етичну дилему, кого рятувати на човні, що тоне: дитину чи жінку, КРРТ чи його клієнтів (пропонується 50% знижки телерадіоорганізаціям та провайдерам на послуги концерну, решту субсидувати з держбюджету), правовласників чи користувачів їхніх прав (пропонується не розповсюджувати на заклади культури, провайдерів і підприємства креативних індустрій дію закону про організації колективного управління).

Але на відміну від етичної задачі, відповідь у задачі економічній складніша через сполученість посудин: менше податків – менше можливостей для держпідтримки, більше робочих місць – більше платоспроможного попиту. Остаточна відповідь – за владою. Принаймні сьогодні прем'єр-міністр Денис Шмигаль в ефірі «Українського радіо» підтвердив, що креативні індустрії – в фокусі.