Оксана Мельничук
керівна партнерка Аналітичної платформи стратегічних комунікацій
14:30
Понеділок, 17 Лютого 2020

Пастки українського законопроєкту про дезінформацію на підставі аналітики французького кейсу. Частина перша

2 276
Конституція України дає право професійній спільноті взяти розробку законопроєкту про дезінформацію під свій жорсткий контроль.
Пастки українського законопроєкту про дезінформацію на підставі аналітики французького кейсу. Частина перша
Пастки українського законопроєкту про дезінформацію на підставі аналітики французького кейсу. Частина перша

Ініціатива французького президента Емманюеля Макрона щодо боротьби з фейковими новинами еволюціонувала в закон про боротьбу з маніпуляцією інформацією. Процес цієї еволюції тривав майже 12 місяців і мобілізував усю медійну спільноту та політично активне суспільство Франції. Після запеклих дискусій і тривалих фахових консультацій було досягнуто суспільної угоди у формі органічного закону, який, за визначенням французьких парламентарів, відповідає на головний політичний виклик сьогодення: неправомірне привласнення публічних дебатів, а в результаті й самих виборів зловмисними кампаніями дезінформації.

Широкі публічні дискусії та робочі консультації в комітеті культури та освіти французького парламенту, за словами французького міністра культури та комунікацій, «засвідчили здоров’я французької демократії».

Про загрози та виклики, які постали перед французьким суспільством після заяви президента Макрона, про градус політичних суперечок, про фаховість та високу компетентність у прийнятті надважких доленосних рішень для подальшого розвитку демократії та її фундаменту — свободи слова, про інструменти пошуку примирення протилежних думок, про політичну культуру вирішення суспільних проблем, про цінності національної ідентичності йтиметься в запропонованому матеріалі.

Що охоплює поняття неправдивої інформації в цифрову епоху? Яким чином убезпечити громадян від маніпуляцій інформацією, захищаючи невід’ємне право на рівний доступ до правдивої інформації? Як регулювати діяльність міжнародних інтернет-платформ та іноземних ЗМІ на своїй території з точки зору захисту національної безпеки й дотримання міжнародних норм свободи слова і свободи висловлювань? Що найбільше турбувало представників професійного середовища та французьке суспільство в оприлюднених намірах уряду? Чи варто переглядати наявні фундаментальні закони про свободу преси і свободу висловлювань, які донедавна успішно регулювали інформаційний простір країни? Чи в часи соціальних мереж поняття свободи думки не перетворюється на фарс, якщо інформація про факти не гарантується і якщо не самі факти є предметом дискусії? Чи може фальсифікована, спотворена інформація, організована для політичної вигоди, підмінювати собою змагання ідей? Кого слід регулювати законом у часи глобалізованих комунікацій: виробника інформації чи її розповсюджувачів? Хто отримує як фінансову, так і політичну вигоду від маніпуляцій інформацією? Як убезпечити три основні стовпи демократії — прозорість, відповідальність,захист? На всі ці запитання дає відповіді запропонований матеріал, який для легкості читання подається у трьох частинах.

В кінці першої частини, яку ми публікуємо сьогодні, ви знайдете запитання, на які, на думку авторки, під час обговорення українського законопроєкту, запропонованого Міністерством культури, молоді та спорту України, треба отримати чіткі відповіді.

Ініціатива Міністерства культури молоді та спорту щодо українського закону проти дезінформації, який увійшов в інформаційний простір України як закон про дезінформацію, без сумніву, заслуговує на повагу і ставить Україну в один ряд із такими країнами як Франція, Велика Британія, Німеччина та Італія, які вже зробили впевнені кроки на захист своїх громадян і свого національного простору від впливу фейкових новин. Ба більше, проблему дезінформації вже винесено на європейський та планетарний рівень і, відповідно, вже прийнято низку важливих рішень на рівні ЄС та ООН. Тож можна тільки вітати той факт, що в міжнародній боротьбі за право доступу до правдивої інформації Україна опинилася в авангарді у компанії з розвинутими демократіями Європи.

Але процес підготовки закону, та перший сеанс його представлення на тлі збудженої політичної невизначеності та загрозливого турборежиму в якому відбувається прийняття життєво важливих для України політичних рішень, викликав справедливе побоювання щодо ризиків наступу на свободу слова і спроби введення цензури в Україні.

Тож український законопроєкт є чудовим резонансним поштовхом до політичної згуртованості, професіоналізації та якісного стрибка професійної медіаспільноти й небайдужого до свободи слова українського суспільства на новий рівень наших соціокультурних та інформаційних компетентностей.

Метою запропонованого публіцистичного есе є представити варіант рішення складних політичних завдань на прикладі процесу підготовки та прийняття подібного закону у Франції. Враховуючи важливість тематики, яка торкається фундаментальних прав людини на свободу слова та свободу висловлювань, авторка детально вивчила французький досвід, переклала українською пряму мову ключових гравців процесу від президента Макрона, міністрів культури до голів комітетів парламенту Франції. Проаналізувала прийняті у процесі творення документа декларації та положення й вивчила приклади застосування закону й розвитку законотворчої ініціативи стосовно вирішення проблематики регуляції інформаційного простору на користь громадян суверенних країн. Тож текст, зважаючи на об’єм інформації й важливість аргументацій, які вплинуть на подальший розвиток світу, вийшов розлогим, тому його буде подано у трьох частинах.

У першій частині ми зупинимося на кроках, які стимулювали всі зацікавлені сторони Франції активно долучитися до підготовки законопроєкту. Зупинимося на важливих проміжних рішеннях, які демонстрували гнучкість та чутливість французьких урядовців та розробників законопроєкту до думки професійної медіаспільноти та французького суспільства загалом, їх відданість ідеалам Французької Республіки щодо свободи і справедливості, що якісно вплинуло на фінальний результат.

У другій частині ми детально зупинимося на Міжнародній декларації «Інформація та демократія», яка реактуалізувала фундаментальні права та свободи стосовно преси, слова та висловлювань, взявши до уваги глобальні зміни в комунікаціях, захистивши професію журналіста, та надамо її переклад українською мовою.

У третій частині зупинимося на деталях імплементації закону у Франції та наступного етапу розвитку проблематики вирішення завдання запобігання маніпуляції інформацією.

Авторка публікації сподівається, що цей матеріал стане в пригоді медіаекспертам та правозахисникам в Україні як інструмент вимірювання критеріїв прийняття політичних рішень для захисту від цензури та ризиків наступу авторитаризму.

Частина перша

Про запобігання турборежиму в політиці України.

Про французький закон проти маніпуляції інформацією.

Про звернення президента Макрона до французької преси.

Про реакцію французького політикуму та зацікавлених сторін.

Про шлях від закону «проти фейкових новин» до закону про «довіру та надійність інформації».

Про фіналізацію закону від «довіри та надійності» до «боротьби проти маніпуляції інформацією».

Про політичні рішення глобальних проблем.

Про запобігання турборежиму в політиці України

Якщо турборежим у законодавчій ініціативі в Україні важко зупинити або важко переконати молодих політиків, що прості відповіді на складні запитання не завжди дорівнюють ефективності, то варто знайти цьому режиму гідну розумну відповідь — створити систему координат, таке собі прокрустове ложе для оцінки законодавчих ініціатив, їхньої конструктивної критики та раціональних пропозицій. Для цього є елементарні правила публічної політики, які Україна визнала, обравши курс на євроінтеграцію. Отже політики мусять їх дотримуватися, а ми, громадянське суспільство, маємо здійснювати контроль над дотриманням цих правил через майданчик засобів масової комунікації.

  • Три простих фундаментальних правила публічної політики

1. Політичні рішення формуються на підставі очікувань суспільства, які визначаються через інструменти прозорих соціологічних опитувань та наукових досліджень, що проводяться визнаними науково-дослідницькими інституціями.

2. Пропозиції рішень широко обговорюються зі всіма зацікавленими сторонами та мають наукове і фахове обґрунтування та суспільну доцільність.

3. Рішення фіналізуються, враховуючи інтереси та конституційні права всіх зацікавлених сторін та з дотриманням принципів верховенства права і верховенства суспільних інтересів над приватними.

Якщо турборежим важко зупинити, є можливість спрямувати його у професійне політичне русло, виставляючи певні запобіжники та критерії оцінювання очікуваних результатів.

  • Класичне мавпування по-українськи чи критичне осмислення чужого досвіду?

Для початку нам потрібен взірець, робоча модель, яку ми можемо вивчати, аналізувати і працювати над чужими помилками.

Франція є беззаперечним лідером у світі щодо культури політики, політичної дискусії та законотворчої діяльності. Прогресивне людство та ліберальні демократії формують свої політики, виходячи з фундаментальних принципів Універсальної Декларації прав людини і громадянина, проголошеної ще в 1789 році під час Великої Французької революції і визнаної після Другої світової війни Організацією Об’єднаних Націй як беззаперечна система координат фундаментальних і невід’ємних прав кожного з нас.

Не зайвим буде нагадати нашим політикам, що саме французька Декларація прав людини та громадянина фіналізувала конституційне будівництво США (відомий «Біль про права» 1791 року). Саме на цю Декларацію покладається відомий французький закон про свободу преси, датований 1881 роком, який став прикладом для всіх його послідовників у світі і на який, у свою чергу, посилалися французькі упорядники закону № 2018-1202 від 22 грудня 2018 року, що стосується боротьби з маніпуляцією інформацією.

Звісно, нам дуже важко порівнювати закони й кодекси, розроблені в таких досвідчених демократіях як Франція, що пережила вже зміну п’ятьох конституцій, із нашими першими кроками до політичної культури, які затягнулися на 29 років. Але без системи координат та орієнтирів важко втримати здобуті демократичні перемоги в нашому бурхливому світі, в якому не всі країни поділяють позитивістську ідеологію розвитку людства.

Вивчаючи французький кейс, ми не ставили за мету банальне мавпування чужого досвіду. Нашою метою є вивчення цього досвіду та його критичне осмислення для вироблення інструментів вирішення схожих проблем в реаліях нинішньої України.

Поступ України гальмується занадто тривалим процесом політичного дозрівання трансформаційного переходу від пострадянщини й посттоталітаризму до демократичної республіки. Прискорення такого процесу може відбутися завдяки розумному використанню набутих знань і досвіду великої кількості мудрих і досвідчених представників політичної культури країни, яка є нам дуже близькою за духом свободи і прагненням волі і які в річищі філософії просвітництва разом із видатними мислителями Великої Британії заклали підмурок сучасної західної демократії.

Європа рухалася майже 300 років до нинішнього рівня розвитку демократії. Науковці стверджують, що прискорення подій у часі в нашу добу збільшилося майже в десять разів, отже те, що людство раніше проходило за сто років, ми проходимо за десять, тож маємо максимум один рік на закріплення наших демократичних завоювань, щоби вийти переможцями в запеклому протистоянні з деспотією. Ця стаття є спробою «трансферу досвіду», економісти зрозуміють це за прикладом «трансферу технологій» (запозичення технологій виробництва для прискорення розвитку та власного прориву і створення своїх власних технологій).

Про французький закон проти маніпуляції інформацією

Отже, вивчаємо французький кейс Органічного закону, стосовно боротьби з маніпуляцією інформацією.

Цей закон, за словами президента Франції Емманюеля Макрона, є першим кроком для створення всеохопної системи інформаційної безпеки в Європі. Тим важливішим є цей приклад для синхронізації правової системи захисту свободи слова та запобіганню маніпуляції інформацією в Україні з європейськими ініціативами.

  • Що таке Органічний закон і в чому його відмінність від звичайного закону?

Такий закон має високу значущість, тому що впливає на державну організацію й органічно випливає зі змісту Конституції. Такий закон пов’язаний із процесом президентських виборів, тож впливає на організацію державного управління. Такий закон не включається в текст самої Конституції, але діє разом із нею. Процедура ухвалення Органічного закону відрізняється від процедури ухвалення Конституції можливістю використання стосовно нього права «вето» президентом.

Зазвичай, порядок прийняття органічних законів і порядок внесення змін до них відрізняються від аналогічного порядку для звичайних законів підвищеними вимогами до голосування. Такий порядок робить органічні закони стабільнішими й менш змінюваними порівняно зі звичайними законами.

  • Як відбувалося прийняття рішень. Хронологія подій

1-й крок (січень 2018 року) — заява президента Франції Емманюеля Макрона про його ініціативу адаптувати правову систему Франції до викликів у світовому інформаційному просторі.

2-й крок (13 лютого 2018 року) — міністр культури та комунікації Франції представляє контури законопроєкту проти «фейкових новин» перед видавцями преси. Початок національних дебатів навколо законодавчої ініціативи уряду, які тривають дев'ять місяців.

3-й крок (7 червня 2018 року) — міністр культури та комунікацій Франції представляє законопроєкт для першого читання в Національній Асамблеї (нижня палата парламенту Франції). Сенат (верхня палата парламенту) відхиляє законопроєкт, оскільки він начебто дублює вже наявний закон про свободу преси, датований 1881 роком, у якому передбачено положення про неправдиві новини й санкції проти їх авторів.

4-й крок (серпень — жовтень 2018 року) для «боротьби з фейковими новинами, моніторингу соціальних мереж, розробки та захисту французьких ліній у регулюванні глобального інтернету» в Раді міністрів Франції створюється нова посада — посол цифрових технологій. За пропозицією Макрона, посаду обіймає Емманюель Хуг (Emmanuel Hoog), у минулому президент агенції «Франс Пресс» (l'Agence France-Presse) та президент Національного аудіовізуального інституту (Institut national de l'Audiovisuel, INA). Фігура впливова, відома, репутація якої викликає довіру в усіх учасників процесу.

За дорученням міністра культури та комунікацій, Емманюель Хуго має надати пропозиції щодо доцільності створення у Франції ради з питань етики преси за прикладом Бельгії. За словами міністра, ця місія пов’язана із глибоким переконанням, що першою фортецею проти дезінформації та маніпуляції інформацією залишаються засоби масової комунікації та журналісти.

5-й крок (10 жовтня 2018 року) — друге читання законопроєкту в Національній асамблеї. Сенат вдруге відхиляє законопроєкт на доопрацювання.

6-й крок (5 листопада 2018 року) — оприлюднення «Міжнародної Декларації про інформацію та демократію», розробленої медійним співтовариством на чолі із громадською організацією «Репортери без кордонів». Декларація «визначила основні принципи глобального інформаційно-комунікаційного простору, як загального блага людства та конкретизувала демократичні гарантії свободи, незалежності, плюралізму та достовірності інформації в умовах глобалізації, диджиталізації та потрясіння громадського простору».

7-й крок (20 листопада 2018 року) — останнє читання законопроєкту в Національній асамблеї у присутності міністра культури та комунікацій Франції. Сценографію обговорення опубліковано на сайті Національної асамблеї.

8-й крок (22-23 грудня 2018 року) — прийняття закону та його публікація.

9-й крок — імплементація закону:

  • постанова від 30 січня 2019 року про внесення змін до виборчого кодексу;
  • постанова від 10 квітня 2019 року про інформаційні зобов’язання операторів інтернет-платформ, які пропагують інформаційний контент, пов'язаний із дебатами національного значення.

Слід зазначити, що весь період від оголошення намірів президентом Макроном у січні 2018 року до голосування в Національній асамблеї Франції наприкінці грудня 2018 року супроводжувався палкими суспільними обговореннями та публічними консультаціями із зацікавленими сторонами під проводом міністерства культури та комунікацій Франції. Цей процес широко висвітлювалися у французьких ЗМІ, які виступали і як зацікавлена сторона, і як головний провайдер ідеї захисту свободи слова.

Таким чином на очах суспільства та за його проактивної участі буквально народжувалися нові політичні рішення надскладної нагальної проблеми людства — убезпечити громадян від маніпуляції інформацією, одночасно зберігаючи незмінність принципам свободи слова та свободи преси.

Про звернення президента Макрона до французької преси

3 січня 2018 року під час свого традиційного привітання преси з Новим роком президент Франції Емманюель Макрон анонсував майбутній законопроєкт, спрямований на боротьбу з поширенням в інтернеті «фальшивих новин» (fake news).

Французька преса відчула в цьому зверненні, що на президента вплинули результати виборів у США, про які демократка Конгресу Джекі Шпаєр заявила свого часу, що «найяскравіші розуми в Силіконовій долині були обдурені Росією, яка змогла перетворити інтернет-платформи на зброю, щоби послабити нашу демократію».

Одночасно після встановлених фактів маніпуляції інформацією під час своєї власної виборчої кампанії у квітні — травні 2017 року французький президент зробив певні висновки, з якими він і поділився перед французькими медіа. «… У той момент, коли роль журналіста важливіша, ніж будь-коли, ще ніколи не було так просто видавати себе за журналіста. Ось чому я вирішив, що ми будемо розвивати свою правову систему, щоб захистити демократичне життя від неправдивих новин. У виборчий період правила розміщення контенту на Іінтернет-платформах не залишатимуться такими, як раніше. Щоби поширювати неправдиві новини, потрібно всього кілька десятків тисяч євро, і це можна зробити в цілковитій анонімності», — пояснив президент, акцентуючи увагу на соціальних мережах, так званих інтернет-платформах GAFA (Google, Apple, Facebook, Amazon).

«… На платформи будуть покладені зобов'язання щодо підвищення прозорості всього спонсорованого контенту, щоби ідентифікувати рекламодавців та тих, хто їх контролює, а також обмежити суми, витрачені на цей контент. У разі розповсюдження неправдивих новин можна буде звернутися до суду з вимогою притягнути винуватців до відповідальності через спрощені процедури впровадження, що дозволятиме видаляти відповідний вміст, знешкоджувати сайт, закривати обліковий запис користувача, або навіть блокувати доступ до вебсайту. Якщо ми хочемо захистити ліберальну демократію, ми маємо бути сильними і мати чіткі правила».

Слід зазначити, що всі ці заходи стосуються виключно виборчого періоду й починаються за три місяці до виборів. Виняток становлять іноземні медіа, чиї порушення передбачено карати суворішими санкціями незалежно від виборчого процесу.

Президент також висловив намір щодо посилення повноважень Вищої аудіовізуальної ради Франції (CSA) для «боротьби з будь-якою спробою дестабілізації з боку служб або підконтрольних, або таких, що знаходяться під впливом іноземної держави» через «припинення або скасування» їхніх угод із національним регулятором у будь-який час, а не лише тільки у три місяці передвиборного процесу.

Президент звернув увагу на те, що боротьба із фальшивими новинами передбачає визначення того, що саме входить до поля дії дезінформації, політичної пропаганди чи простої свободи висловлення своїх поглядів. Президент ставить риторичне запитання: що охоплює поняття неправдивої інформації в цифрову епоху?

Тому глава держави запропонував ЗМК розпочати «етичну рефлексію» на цю тему в самому професійному середовищі, визначивши деонтологію професії журналіста, що передбачає саморегуляцію правил та професійних обов’язків відповідно до викликів часу і для запобігання утискам свободи слова, гарантованої вже згаданою Декларацією прав людини і громадянина.

Такий наголос президента еволюціонував згодом під час запеклих дискусій у визначення такого поняття як «маніпуляція інформацією». Також у своєму зверненні президент підкреслив, що в сучасному світі зазначені проблеми виходять далеко за межі Франції, і, таким чином, правове рішення проблеми слід виносити на рівень європейських інстанцій.

Такий заклик очільника французької держави до самоорганізації ЗМК спонукав всесвітньо відому організацію «Репортерів без кордонів» взятися за розробку так званої деонтології професії, яка згодом побачила світ як «Міжнародна декларація про інформацію та демократію».

Цікаво, що ця надзвичайно важлива за змістом і визначеннями Декларація, про яку ми поговоримо у другій частині нашого есе, з’явилася за три тижні до голосування в Національній асамблеї самого Органічного закону стосовно боротьби з маніпулюванням інформацією.

Як виглядає зі стенограм парламентських дискусій навколо законопроєкту, поява саме цієї Декларації убезпечила вирішення проблеми свободи слова та маніпулювання інформацією від можливих спекуляцій та, перепрошую за тавтологію, маніпуляцій із боку політиків.

Одночасно президент пообіцяв у своєму січневому зверненні, що разом із законопроєктом проти фейкових новин (La loi contre les fake news), до кінця 2018 року Раді міністрів буде представлено інший законопроєкт — про суспільне мовлення.

У своєму зверненні президент також пообіцяв представити до березня 2018 року кількісні визначення та структуровані пропозиції міністру культури та комунікацій, на якого за конституцією покладено місію формування державної політики у сфері культури та комунікацій.

Розробку законопроєкту про боротьбу із фейковими новинами президент доручив міністерці культури та комунікацій Франції Франсуазі Нісен (Françoise Nyssen), яка до своєї міністерської посади здобула визнання у видавничій справі. Тож пані Нісен опинилася в епіцентрі запеклих дискусій, ставши їхнім ключовим інтелектуальним мотором.

Про реакцію політикуму та зацікавлених сторін

Тим не менше, незважаючи на дипломатичність та дотримання всіх процедур, попри те, що всі зацікавлені сторони добре розуміли: ініціатива президента моніторити закордонні ЗМІ спрямована переважно проти Росії та націлена на інтернет-платформи глобальних корпорацій, Емманюель Макрон привернув на себе справжній гнів опозиції.

Опозиція в особі Марін Ле Пен сприйняла цю ініціативу як «тривожний» для демократії захід і як спробу вдягнути на неї «намордник».

  • Ключові претензії та питання, які закидалися Макрону

Хто буде вирішувати, правдива інформація чи ні?

Чи не збирається президент створювати міністерство правди? (Це лунало від Марін Ле Пен.)

Що таке фейкові новини? Як ми їм запобігаємо? Про що ми точно говоримо? (Жан-Люк Маланшон.)

Будьте обережні, щоб не створити щось, що порушило би баланс закону 1881 року, який гарантує свободу преси. (Le Figaro.)

Чи хоче Емманюель Макрон зробити журналістів пресслужбовцями на службі його сторітелінгу?

Оголошення глави держави залишилося «заплутаним». (Республіканська партія.)

Свобода преси надто дорогоцінна, щоб імпровізувати законодавчі зміни. (Le Figaro.)

«Проте, не закриваючи повністю двері, нам потрібна «справжня юридична та етична робота» навколо цього питання» (Республіканська партія.)

«За повною згодою з Емманюелем Макроном слід визнати, що боротьба з “фальшивими новинами” захищає демократію. Також важливо навчити наймолодших критичного мислення». (Ален Жюпе, впливовий політичний лідер.)

  • Деякі інші реакції

«Регуляція соціальних мереж є неминучою. З точки зору захисту персональних даних вільний ринок “не спрацював”» (Тім Кук, генеральний директор Apple.)

«Facebook прийняв ідею необхідності регулювання та відкриє свої двері та алгоритми французьким регуляторам, щоб ми могли працювати разом для кращої боротьби зі змістом ненависті» (Марк Цукерберг, засновник компанії Facebook.)

Щоб відчути градус суспільного напруження навколо потенційного наступу на свободу слова, в якому звинувачували президента його опоненти, зверніть увагу на той красномовний факт, що французький Сенат, який є верхньою палатою парламенту Франції, двічі (!) відмовлявся розглядати законопроєкт.

Від закону «проти фейкових новин» до закону про «довіру та надійність інформації»

Після звернення президента 3 січня вже 13 лютого міністерка культури представила контури майбутнього законопроєкту. Варто зробити невеличкий відступ та пояснити місію самого міністерства культури та комунікацій Франції, яке протягом усього процесу обговорень, консультацій та представлення в парламенті відіграє ключову роль як виробник державної політики.

Головною місією французького міністерства культури та комунікацій, за офіційним визначенням, є «збереження французької ідентичності шляхом пропаганди та захисту культури і мистецтв на національному рівні та за кордоном».

Діяльність міністерства здійснюється навколо трьох генеральних напрямів:

  • спадщина,
  • творчість,
  • культурні індустрії та медіа.

Політичні рішення міністерства приймаються під впливом трьох ключових глобальних трендів сучасного розвитку:

  • цифрові зміни,
  • глобалізація,
  • співвідношення індивідуалізму та суспільства.

За французькою політичною традицією вважається, що будь-які комунікації: всередині суспільства, суспільства із владою, влади із суспільством, Франції із зовнішнім світом, — усі вони є частиною культури французького суспільства, відображенням цієї культури. Комунікації є артеріями культури, яка, у свою чергу, є життєвою енергією нації. Тож цілком логічно, що саме міністерство культури регулює сферу комунікацій як невід'ємну складову свого розвитку.

Слід зазначити, що міністерство культури та комунікацій Франції має у своєму арсеналі всі належні інструменти для фахового формулювання політичних рішень щодо актуальних глобальних викликів, і в першу чергу це потужний кадровий склад.

Цілий департамент прогнозування та перспектив розвитку постійно здійснює дослідження та пропонує політичні стратегічні й тактичні рішення, ефективність яких визнається тим, що більшість регуляторних пропозицій саме французького міністерства культури та комунікацій лягає в основу європейських нормативів.

Прогнозування, за французькою традицією, це не пророцтва про майбутнє, як багато хто вважає. Прогнозування — це ідентифікація викликів, що постають перед публічною політикою сьогодні, для подальшого визначення стратегічного вектора для управління необхідними трансформаційними процесами з метою контролю за ризиками та досягнення ефективних вимірюваних результатів.

Тож міністерство, яке готувало законопроєкт, мало на озброєнні величезний арсенал попередніх фундаментальних прикладних досліджень, що дозволяло розробникам законопроєкту формулювати аргументовані та виважені правила регулювання больових питань. Чого вартує лише один приклад міністерського дослідження про вплив цифрових технологій на культурні практики населення й наслідки для розвитку країни.

Годі й казати, що міністр культури й комунікацій, маючи такий бекґраунд та арсенал знань, спрямувала публічні консультації із зацікавленими сторонами стосовно законопроєкту на досить високий, майже філософський рівень, торкаючись таких складних питань, як «що таке істина», «що можна вважати правдою чи не правдою», «що охоплює поняття неправдивої інформації в цифрову епоху».

  • Перший контур законопроєкту, представлений міністеркою культури 13 лютого в рамках четвертої конференції видавців преси передбачав три генеральні лінії

1. Моніторинг соціальних мереж та ЗМІ, які перебувають під «впливом» іноземної держави. Закон проти «фейкових новин», перейменований на закон про «довіру та надійність інформації», зосереджується на «каналах передачі інформації», тобто на засобах поширення фейкових новин, а саме на соціальних мережах та «ЗМІ під впливом іноземної держави» (з особливою увагою до них під час виборчих кампаній).

Закон розширює повноваження Вищої аудіовізуальної ради, яка може відмовитися від контракту з телеканалом (починаючи з максимального періоду до п'ятьох тижнів до виборів), що дозволятиме Вищій аудіовізуальній раді «призупинити угоду із телеканалами, пов'язаними з іноземною державою, діяльність яких, ймовірно, може серйозно порушити життя нації, або завдати шкоди фундаментальним інтересам нації, або розгортатиме кампанії по дестабілізації її інституцій».

Розширені повноваження Вищої аудіовізуальної ради зобов'язує цифрові платформи відображати проплачені змісти спеціальною позначкою «спонсорований текст», опублікувавши ім’я автора та отриману ним суму.

Такі рішення ґрунтуються на негативному досвіді референдуму по Brexit, останніх американських виборів та каталонському референдуму, тобто коли розповсюдження неправдивих новин або втручання іноземної країни було масовим і мало вирішальний вплив на результат голосування.

2. Введення юридичного механізму тимчасового провадження для надання можливості швидкого блокування «фальшивих новин» та попередження їхнього подальшого розповсюдження «масово та штучно». Саме суд буде кваліфікувати неправдиву інформацію, визначення якої вже існує в законі 1881 року про свободу преси.

3. Обов'язок до співпраці інтернет-платформ. Норматив про «Обов'язок співпраці», який уже існує стосовно боротьби проти дитячої порнографії чи контенту, що пропагує тероризм, поширюватиметься на фейкові новини, із зобов'язанням платформ самостійно забезпечити себе засобами підвищеного контролю у виборчі періоди.

Французький законопроєкт є менш суворим, ніж законодавство Німеччини, яке ще більше обмежує платформи, на відміну від Великої Британії, де немає обов'язку співпраці платформ.

На додачу до запропонованого контуру майбутнього закону міністерка оголосила про реформу закону про розповсюдження преси, датованого 1947 роком, та запевнила, що масштабність цієї реформи буде не меншою, ніж масштаб майбутнього закону про суспільне мовлення, запланованого на кінець 2018 року.

Таким чином, французька медіаспільнота розпочала великомасштабні консультації за трьома важливими окремими, але тим не менш взаємопов’язаними законами:

1) закон про протидію маніпуляції інформацією;

2) закон про розповсюдження преси;

3) закон про суспільне мовлення.

І якщо перший закон має намір убезпечити французького споживача від маніпуляцій інформацією, захищаючи невід’ємне право своїх громадян на рівний доступ до правдивої інформації, регулюючи діяльність міжнародних інтернет-платформ та іноземних ЗМІ на території Франції, то два інших закони мають за мету убезпечити національного виробника медіапродукту, а також і сам національний продукт та його розповсюджувачів від ризиків глобалізованого ринку.

  • Що непокоїло представників професійного середовища та французьке суспільство в оприлюднених намірах уряду?

Нагадаємо, що йдеться про період початку публічних обговорень, які розпочалися через місяць після звернення президента до преси. Ключовим запитанням усіх зацікавлених сторін лишилося таке: «Що охоплює поняття неправдивої інформації в цифрову епоху?»

Головним майданчиком для публічних дискусій стала впливова у французькому медіапросторі радіостанція Frrance Culture. Спеціальна програма «Великий стіл» збирала видатних впливових соціологів, філософів, дослідників і, звісно, лідерів медіаспільноти для широкого публічного обговорення таких чутливих для суспільства ініціатив уряду.

В цих дискусіях можна виділити дві тенденції. Перша хвиля, перша реакція, яка поєднує групу запитань:

  • як відрізнити фейкову новину від нефейкової, якщо в тебе немає засобу розпізнати, чи ця новина «підроблена», тобто неправдива і сфабрикована, чи це просто новий спосіб пояснення того чи іншого явища;
  • чи можна вважати необізнаність у чомусь ознакою неправдивості інформації;
  • як критикувати і ставити під сумнів, не провокуючи таким чином усталеність недовіри, аж до впадання в ревізіонізм;
  • ставлячи під сумнів концепцію істини, як це робили великі філософи від Ніцше до Дерріди, чи не виправдовуємо ми автоматично брехню, фальшиві новини та альтернативні факти.

Друга хвиля поєднує іншу групу запитань:

  • хто може нав’язати правду, на яких підставах і як; і яку саме правду;
  • чи всі засоби виправдані для нав'язування істини;
  • чи мораль і закон мають вагу й законність у боротьбі з фальшивими новинами;
  • чи слід криміналізувати все, що є неправдивим, усю брехню;
  • якою мірою можна вжити заходів для боротьби з ними, як це не парадоксально, щоби не привернути до них зайвої уваги.

Знаний французький філософ і соціолог Фредерік Лордон вказав на ще один парадокс: «Парадокс цієї боротьби із фальшивими новинами полягає в тому, що не тільки боротися з ними, але навіть акцентувати увагу на такі повідомлення, саме на їхньому змісті, а не на їхній фейковості, означає робити з них дійсно новину, тоді як такі повідомлення можуть бути старими як світ. Але боротися з ними також означає дати їм рупор та запропонувати їм можливість бути почутими, що також підживлює їх мету — викликати недовіру.

Бо якщо той, хто видає неправдиві новини, постійно має бути обережним, то той, хто з недовірою ставиться до всіх новин, бо серед них є фейкові, сам виробляє звичку постійної недовіри. І як з цього вийти ? Як узгодити свою совість та свої вірування з обережністю? Це філософське питання і воно стосується як фейкових новин, так і політичних промов, які вимагають від нас нашої довіри, не обмежуючи себе ніякими критеріями».

Але найбільше побоювання висловлювали журналісти й інші представники медіа щодо ймовірного перегляду чинних фундаментальних законів про свободу преси і свободу висловлювань, які донедавна, на їхню думку, успішно регулювали інформаційний простір країни, даючи приклад іншим країнам.

Про фіналізацію закону. Від закону «про довіру та надійність» до закону «про маніпуляції інформацією»

Попри скепсис та критику професійного середовища, міністерка Франсуаза Нісен залишалася активною адвокаткою та провайдеркою законопроєкту, зважаючи на важливі аргументовані зауваження, враховуючи конструктивні пропозиції, демонструючи свою блискучу інтелектуальну гнучкість. Так, по дорозі до своєї фіналізації в комітеті з культури та освіти Національної асамблеї, проєкт здобув свою фінальну назву — Закон проти маніпуляції інформацією.

Представляючи проєкт закону в першому читанні в парламенті 7 червня 2018 року, французька міністерка процитувала Анну Арендт (всесвітньо відому німецьку політичну філософиню, так би мовити «патологоанатомку» тоталітаризму, авторку таких фундаментальних досліджень як «Витоки тоталітаризму» та «Криза культури»), пояснюючи назву закону: «Свобода думок — це фарс, якщо інформація про факти не гарантується і якщо не самі факти є предметом дискусії».

Продовжуючи цю думку, міністерка зазначила, що «демократія сьогодні опинилася під загрозою, її атакують хижаки, які, маскуючись під демократію, атакують її зсередини. Вони поширюють брехню та теорії змови, імітуючи кодекси професійної інформації, спираючись на засоби масової інформації, що увійшли в повсякденне життя наших демократій: Facebook, Twitter, Google… Ці спроби маскування, баналізації не мають нам замулювати очі. Фальсифікована, спотворена інформація, організована для політичної вигоди, не має нічого спільного з дебатами ідей».

Мішенню закону не є виробники інформації, ганятися за ними, за думкою міністерки, — марна справа. Мішень закону — розповсюджувачі інформації. Вона наголосила, що закон орієнтований не на авторів контенту, які дуже часто є анонімними, але на тих, хто його поширює, й на тих, хто від цього отримує користь, тобто головним чином на цифрові платформи : «Їхня модель сприяє гігантській економіці маніпуляцій. Вони продають лайки та фоловерів усім, навіть видавцям неправдивої інформації. За 40 євро я можу придбати 5000 підписників у твіттері. Вони продають їм видимість у стрічках новин, вони продають їм кнопки. Фейсбук за минулий рік отримав 98 % своїх доходів від реклами, що становить 40 мільярдів доларів. Ми не можемо дозволити компаніям отримувати прибутки, жертвуючи свободою доступу до інформації наших співгромадян, жертвуючи вашими політичними зобов'язаннями, жертвуючи галуззю преси, яку ми підтримуємо».

Вона додала: «Платформи підлаштовують наші демократії під закони ринку. Вони постачають громадські думки продавцям сенсацій. Надмірність, безсоромна брехня, завищенні ставки, маніпуляції — це вигідні продукти. Без регулювання платформи будуть співучасниками торговців сумнівів, які прагнуть розбити нашу країну, розділити її, щоби краще владарювати. Перетворити наше суспільство довіри в суспільство підозри.

Ми несемо спільну відповідальність: зберегти довіру. Це серце демократії.

І в цьому лежать основи законодавчих пропозицій, які зміцнюють три основні стовпи демократії:

- прозорість;

- відповідальність;

- захист».

Міністерка також приділила особливу увагу питанню медіаосвіти як інструменту захисту від маніпуляцій інформацією та проінформувала про внесення поправок до кодексу про освіту щодо зобов'язань на кожному рівні освіти. Ще одна поправка планує поширити місію інформаційної освіти на приватні канали. На час прийняття закону в цій сфері зобов'язання мало лише суспільне мовлення: «Я вже це казала, і повторюю: освіта є матір’ю нашої боротьби. Я зробила її пріоритетом нашого міністерства. Я мобілізувала суспільні телерадіокомпанії. Цього року я подвоїла бюджет на інформаційну та медіаосвіту з трьох до шести мільйонів євро».

Закон було прийнято після третього читання. Важливо, що координатором розробки тексту та положень законопроєкту, який від моменту оголошення набув нечуваного резонансу, згодом із підвищенням градусу дискусій, було призначено Емманюеля Хуга, людину, яка має беззаперечний авторитет у професійному середовищі, тривалий час очолюючи спочатку Національний аудіовізуальний інститут, а згодом агенцію «Франс Прес». Його досвід, фаховість та обізнаність на цифрових технологіях, його відданість ідеалам свободи слова та свободи преси дозволили йому спрямувати підготовку законопроєкту в конструктивне русло, зібравши навколо себе найкращих фахівців.

  • Ключовий зміст французького закону.

Закон відповідає на головний політичний виклик сьогодення, визначений французькими парламентарями-конституціоналістами, як неправомірне привласнення публічних дебатів та виборів зловмисними компаніями дезінформації.

Головні положення закону:

  1. Закон дозволяє звертатися до суду для виявлення факту маніпуляції інформацією за три місяці до початку виборів.
  2. Закон дозволяє закривати, скасовувати та позбавляти ліцензії медіа іноземного походження, якщо їхня діяльність становить загрозу нації та дестабілізує її інституції.
  3. Закон зобов’язує інтернет-платформи /соціальні мережі до прозорості, тобто має бути відоме прізвище власника, рекламодавця та сплачені суми за масове розповсюдження інформації.
  4. Для прояву своєї соціальної відповідальності міжнародні корпорації GAFAM (Google, Apple, Face Book, Amazon, Mozilla), які діють на території Франції, зобов’язані сплачувати податок.

Закон покликаний впровадити моніторинг та регулювати розповсюдження інформації під час виборів у соціальних мережах, зобов’язуючи платформи маркувати спонсоровану інформацію та оприлюднювати власників спонсорованого контенту.

Закон розширює повноваження Вищої аудіовізуальної ради, яка може перервати угоди з іноземними мовниками.

Закон покликаний відновити довіру до інформації, яка з’являється в публічному просторі.

* * *

Щоби кожен із нас міг самостійно сформувати своє ставлення до французького кейсу, для уникнення суб’єктивного тлумачення цього важливого етапу в закріпленні демократичних цінностей Європи, пропонуємо ексклюзивний переклад для українських фахівців прямої мови ключових французьких гравців.

Отже, витяг із промови міністра культури Франції Франка Рістера, який змінив у процесі Франсуазу Нісан. До посади міністра Франк Рістер спеціалізувався на цифрових технологіях у культурних індустріях.

«Тільки те, що цифрові гіганти є гігантами, не означає, що вони можуть уникнути регулювання. Тепер вони усвідомлюють свої обов'язки.

Їхні заяви — це сильний жест, безпрецедентний експеримент, спосіб думати про спільно розроблене регулювання між державами та цифровими компаніями.

Ці заяви демонструють обізнаність платформ. Вони зрозуміли, що більше не можуть ховатися за безвідповідальним статусом, про який заявляли дотепер. Ці повідомлення свідчать про те, що закони, які об'єднують нас сьогодні, рухаються у правильному напрямку.

Маніпулювання інформацією не є лише загрозою: це реальність, вкорінена реальність. На всіх виборах у всьому світі неправдива інформація поширюється в соціальних мережах масово і швидко. Вони підривають свободу кожного громадянина формувати власну думку. Вони розмивають межі між правильним і неправильним, і вони підривають довіру до інформації. Вони послаблюють щирість виборів і дестабілізують наші демократії. Вони змушують нас діяти.

Нам замало того, що Apple і Facebook визнають корисність та актуальність нашої боротьби: прозорість платформ має бути закріплена в законі, і з нашими законопроєктами так і буде.

Коли рекламні методи використовуються для просування інформаційного контенту, користувач інтернету буде проінформований, це дозволить йому знати, звідки інформація надходить насправді, й буде краще захищений від спроб маніпуляцій. Так само суми, витрачені на спонсорство, будуть оприлюднені, таким чином журналісти та громадянське суспільство зможуть краще виявити організовані операції з дезінформації, а органи державної влади зможуть краще контролювати дотримання правил фінансування виборчих кампаній.

Цим законом ми також закріплюємо обов'язок співпраці платформ. Таким чином, ми розробляємо нову нормативну базу, адаптовану до гравців диджиталізації. Оскільки механізми підзвітності, застосовані до засобів масової інформації, поки що не адаптовані до мережевих платформ, ми обрали систему співрегуляції, яка залишає платформи вільними для вибору найбільш відповідних методів боротьби з “дезінформацією” (infox), але ми зобов’язуємо їх повідомити про це Вищу аудіовізуальну раду — CSA.

Це єдиний ефективний спосіб уникнути двох підводних каменів, які чекають на нас:

1) бездіяльності платформ, що дозволило би дезінформації поширюватися, з відомими нам ризиками;

2) і навпаки, непрозорої, довільної та надмірної дії з їхнього боку, що може загрожувати появою певної приватної цензури.

Пані та панове, регулювання платформ — це наша відповідальність. Регламентувати їх — це захист наших свобод, захист наших співгромадян, захист нашої демократії. Це сенс представлених законодавчих пропозицій.

У боротьбі з маніпуляцією інформацією закон є лише частиною відповіді, але не єдиною. В цій боротьбі підтримка преси та журналістів та захист плюралістичної та достовірної інформації, яку вони виробляють, — наша основна зброя. Уряд повністю мобілізований у цих питаннях. Як доказ — ініціатива щодо інформації та демократії, яку висунули дванадцять глав держав та урядів, включаючи президента Республіки, під час Паризького мирного форуму. Це ознака нашої вірності свободі преси; це наріжний камінь глобальної інформаційно-комунікаційної системи.

Кроки уряду для підтримки професійного середовища :

  • 16 мільйонів євро на підтримку плюралізму в законопроєкті про бюджет на 2019 рік;
  • підтримка трансформації сектору дистрибуції з майбутньою реформою;
  • заохочення трансформації агентства “Франс Прес”, мобілізуючи додаткові два мільйони євро на цю мету в бюджеті на 2019 рік;
  • відстоювання на європейському рівні впровадження суміжних прав для видавців та агентств преси. Це дозволить справедливо розподіляти вартість, створену за допомогою онлайн-розповсюдження вмісту преси;
  • підтримка преси також означає захист її деонтології (правил та професійних обов’язків).

Ваші дебати виявили консенсус, який узяв гору над розколом у питанні необхідності вирішення цієї проблеми. У цьому весь сенс місії, дорученої моїм міністерством Емманюелю Хугу».

  • Застосування закону та його актуальність

Витяг із виступу Брюно Стюдера (Bruno Studer), голови та доповідача комітету з питань культури та освіти Національної асамблеї.

Щодо визначення термінології

«Ми вирішили працювати з юридичним поняттям “неправдивої інформації”, а не з концепції “неправдивих новин”, яка існує у французькому законодавстві з 1881 року. Справді, навіть неправдиві новини мають бути новиною, тобто такою, яка раніше не була опублікована. Однак в інтернеті надзвичайно важко встановити новинний характер тієї чи іншої інформації. Тож новий закон оперує терміном “неправдива інформація” на відміну від закону 1881 року, який оперував терміном “неправдиві новини”».

Щодо ролі Франції в боротьбі з дезінформацією

«Ми, звісно, не єдині у своїх намірах боротися з дезінформацією. Подібні спроби робилися у Великій Британії та декількох інших країнах, але ми серед першопрохідців у створенні послідовного правового механізму, який забезпечує застосування положень закону й особливо їхню своєчасність, наприклад, щодо створення публічного реєстру, який ідентифікує операції з просування інформації».

Щодо інформаційної та медіаосвіти

«Закон передбачає положення, що стосуються медіа та інформаційної освіти, ефективність яких значною мірою залежатиме від того, яким чином міністерство освіти їх виконуватиме.

Ми визначили масштаби проблеми, показавши, наскільки важливою є медійна та інформаційна освіта. Виконавча влада має вжити всіх заходів для того, щоб тепер і в майбутньому освіта в царинах інформації та медіа була обов’язковою, щоби зробити нашу молодь повноцінними громадянами».

Зміна парадигми у відносинах з інтернет-платформами

«Статті закону мають нормативи, які закладають фундамент майбутньої регуляторної структури.

Як ми бачимо, простої довіри недостатньо: фінансові питання, пов'язані з репутацією інтернет-платформ (GAFA), не змусять платформи спонтанно змінювати свою економічну модель і підштовхувати їх до саморегулювання. Ось чому нам довелося втручатися у правове поле, яке є надзвичайно обмеженим Директивою про електронну комерцію.

Знову ж таки, ми не наївні: ми знаємо, що закону буде недостатньо. Ми будемо ретельно стежити за дебатами, які відбуватимуться між платформами та Вищою аудіовізуальною радою, і будемо використовувати свої повноваження контролю, якщо ситуація не зміниться досить швидко або піде в незадовільному напрямку.

Але я сподіваюся, що нова місія, яку ми доручаємо Вищій аудіовізуальній раді (CSA), започаткує інтенсивний і плідний діалог; і якщо щось піде не так, ми піднімемо рівень законодавчих вимог, щоби поставити цих суб'єктів віч-на-віч із їхніми обов'язками».

Щодо розпалювання ворожнечі та поліпшення питань авторського права

«Звісно, інші питання, такі як розпалювання ворожнечі або захист авторських прав, потребують оновленого правового забезпечення. Ці питання стануть предметом іншого законопроєкту про аудіовізуальне регулювання — який незабаром представить нам міністр».

Про політичні рішення глобальних проблем

Витяг із виступу в Національній асамблеї Наїми Мутчу (Naïma Moutchou), доповідачки Комітету з конституційних законів, законодавства та державного управління.

«Під час насичених дебатів іноді в опонентів цього закону виникало питання, чому таке явище як маніпуляція інформацією має викликати аж таку увагу законодавців.

Хочу зазначити, що проблема маніпуляції інформацією є значно гострішою, ніж “супутній симптом”. Ця проблема становить головний виклик для наших демократій: неправомірне привласнення публічних дебатів і, зрештою, виборів, зловмисними компаніями дезінформації.

На моє глибоке переконання, неправдиві відомості, так само як і кібержорстокість та мова ненависті, — це темні наслідки того, що дозволяє інтернет, а саме поширення, іноді у великому масштабі, іноді цілеспрямовано, змісту та слів із руйнівними наслідками, що повністю суперечить ідеалам відкритості до іншого та морального прогресу, який надихав творців інтернету.

Проти кожного з цих збочень, пов’язаних з інтернетом, нам потрібно розробити відповідні інструменти управління. Частина відповіді, наголошую, саме частина, йде через закон. Отже, те, що ми пропонуємо цим законом, — це відновлення довіри. Наша амбіція — захищати чесну та якісну інформацію як в інтересах наших співгромадян, так і в інтересах преси, в контексті, позначеному недовірою (на жаль, глибоко вкоріненою) до ЗМІ, публічних виступів та інституцій.

Зараз ми всі суб’єкти інформації: кожен може в будь-який час виробляти та розповсюджувати, що хоче. Але тут важливо згадати очевидність того, що вся інформація не є рівною. Я говорю це з більшою серйозністю, оскільки технологічний прогрес ускладнить розрізнення реальної інформації та неправдивої. Штучний інтелект уже може підробляти відео, фальсифікуючи слова, відводячи погляд, додаючи емоції: ілюзія тотальна.

Неодноразові втручання останніми роками доводять, що західні демократії не захищені. Все це не дозволяє нам зволікати. Отже, з цим законом ми пропонуємо почати відповідати на загрозу, яка загрожує дестабілізувати визначальні виборчі процеси.

За допомогою цього закону ми готуємося до майбутнього, бо усвідомлюємо, що ця проблема збільшуватиметься, оскільки вороги демократії захоплюють технологічні розробки, просуваючи межі обману.

Ця робота для того, щоби краще озброїти нас; ми зробили її обережно, щоби зберегти рівновагу між правом кожного виборця на справедливу та прозору інформацію, з одного боку, та свободою вираження поглядів — з іншого. Цей фундаментальний баланс лежить в основі кожного з положень цих законодавчих пропозицій, включаючи демонізовані судові впровадження».

  • Висновки для учасників процесу розробки українського закону про дезінформацію

Під час обговорення українського законопроєкту, запропонованого Міністерством культури, молоді та спорту України, від ініціаторів та редакторів тексту важливо для початку отримати чіткі відповіді на низку запитань.

  1. На підставі чого виникла ця законодавча ініціатива: яким суспільним очікуванням відповідає запропоноване політичне рішення?
  2. Які дослідження, аналітика передували формулюванню технічного завдання?
  3. Якій саме місії реорганізованого міністерства відповідає ця законотворча діяльність?
  4. Якою є місія Міністерства культури, молоді та спорту України і які завдання воно собі ставить?
  5. Хто є автором технічного завдання, хто є авторами-упорядниками тексту з уточненням їхньої легітимності, компетентності, досвіду.
  6. Яку головну проблему вирішує закон.
  7. Які механізми його впровадження?
  8. Які інші ключові проблеми вирішує цей закон?
  9. Як він відповідає останнім міжнародним ініціативам із вирішення проблеми, з огляду на незмінний євроінтеграційний курс України?
  10. Яка головна мотивація закону: кого він захищає, кого й навіщо регулює, репресує тощо?
  11. Як законопроєкт співвідноситься із засадами Конституції України, Універсальною Декларацією прав людини та громадянина, ратифікованою Україною як країною —  співзасновницею ООН, Європейською конвенцією про медіа, Міжнародною декларацією про інформацію та демократію тощо?
  12. Які наслідки прийняття або неприйняття цього закону?

Цей перелік може бути продовжено. Тільки отримавши чіткі чесні відповіді на ці запитання, ми зможемо рухатися далі в розробці українського закону проти дезінформації. Робоча група має складатися з визнаних фахівців права, конституціоналістів, медіаекспертів, фахівців —  підкреслюю — фахівців державного управління. Такий життєво важливий для демократії в Україні закон не терпить невігластва, поспіху й тим більше турборежиму. Україна стала жертвою маніпуляції інформацією ще 350 років тому (!), й далі ризикує своїм суверенітетом, не маючи власного механізму захисту від маніпуляцій інформацією, історією, свідомістю.

Головне, що сьогодні ми маємо на що орієнтуватися й пам’ятаємо: Україна не острів в океані. Ми є частиною великого інформаційного глобального простору, й це означає, що хочуть цього чи ні наші законотворці, але такі чутливі питання як свобода слова та дотримання універсальних прав людини та громадянина виходять далеко за межі «глобусу України» й тимчасових вузькобізнесових інтересів місцевих «феодалів».

Конституція України дає професійній спільноті право взяти розробку законопроєкту про дезінформацію під свій жорсткий контроль.

Оксана Мельничук, публіцистка, політична філософиня-історикиня, PhD лабораторії політичних та соціальних трансформацій Університету Дені Дідро Паризької академії (Франція), керівна партнерка Аналітичної платформи стратегічних комунікацій. 15 років працювала в системі міністерства закордонних справ Франції, міністерства культури та комунікацій Франції, в консалтинговій компанії Arthur Andersen (Париж). Двічі була радницею міністрів культури України, очолювала відділ культурної політики Національного іституту стратегічних досліджень, пройшла конкурс міжнародної рекрутингової компанії на посаду міністра культури України в рамках проєкту професійного уряду для України в листопаді 2014 року.

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2276
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду