Маленьке нагадування критикам законопроєкту про дезінформацію

Маленьке нагадування критикам законопроєкту про дезінформацію

3 Лютого 2020
3922
3 Лютого 2020
10:30

Маленьке нагадування критикам законопроєкту про дезінформацію

3922
Законопроєкт Мінкульту — це погано. А беззахисність перед російською медіаприсутністю — це смертельно.
Маленьке нагадування критикам законопроєкту про дезінформацію
Маленьке нагадування критикам законопроєкту про дезінформацію

Проєкт закону про дезінформацію вочевидь негодящий. Усі, хто розносить його вщент (юристи, медійники, комісія з етики, інтернет-асоціація та інші), мають рацію. Можливо, в якійсь ідеальній демократії запропоновані механізми й спрацювали б, але в державі, де біля штурвалу друг Андрія Портнова Андрій Богдан, — пардон, занадто ризиковано. Цю зброю, хоч і спроєктовану, за словами авторів, для боротьби з російською інформаційною агресією, елементарно застосувати проти журналістів і медіа, які просто критикують владу, не слухаються її й не подобаються їй.

Багато хто з критиків побачив у цьому проєкті навмисне прагнення запровадити цензуру і дозволити Зеленському й компанії саджати журналістів у тюрму. Дехто навіть вимагає крові особисто міністра Бородянського. Мені здається, що таких намірів автори не мали, а Володимир Бородянський не заслужив такого переходу на особистості. Але факт є факт — проєкт за теперішніх умов небезпечний. 

Неважко спрогнозувати, що після такого одностайного «ні» від усіх без винятку середовищ — грубо кажучи, від Гужви до В’ятровича, — закон не має шансів бути ухваленим.  Але перш ніж відкорковувати шампанське і святкувати перемогу, зіпсуймо собі радість маленьким нагадуванням.

По-перше, Україна беззахисна перед пропагандистським наративом Росії та її агентів, які легально працюють в українському інформаційному полі, прикриваючись свободою слова.

По-друге, цього наративу за останній рік суттєво побільшало й більшає далі, і стає він дедалі нахабнішим. Посилюється медіахолдинг Медведчука, з'являються нові осередки на зразок КРТ, де прямим текстом називають війну на Донбасі «громадянським конфліктом». Учасники ефірів прямо закликають до капітуляції й хіба що не носять георгіївські стрічки, але вже кричать «Слава "Беркуту"!». Провайдери непомітно розблоковують доступ до російських пропагандистських ресурсів. У соцмережах множаться боти Шарія й не тільки. Медіа, які просувають російський наратив, діють дуже технічно, поширюючи його далеко за межі своєї первинної аудиторії.

По-третє, ще ніхто не запропонував реалістичний спосіб, у який можна було би припиняти маніпуляції, дезінформацію та (про)російську пропаганду в Україні, не порушуючи при цьому чинного українського законодавства. Ризикну припустити, що такого способу просто немає. Чинне українське законодавство, яке стосується медіа, написане для мирного часу, коли Росія була головним стратегічним партнером, а СБУ пила на брудершафт із ФСБ.

Попередня влада зробила кілька різких і, як ми згодом побачили, дієвих кроків для бодай часткового відмежування українського інфопростору від російського: заборонила ретрансляцію російських телеканалів, перекрила доступ до соцмереж і пропагандистських сайтів. Але все, чого вона досягла в боротьбі з опосередкованою російською присутністю в українському медіапросторі, — це проголошення імпотентних ідей на зразок «конкурувати з пропагандою треба правдою!» та псевдосанкцій проти каналів Медведчука. На які представники команди Порошенка при цьому не припиняли ходити.

Як ходять туди сьогодні народні депутати від «Слуги народу», спокійно слухаючи у студіях токшоу історії про те, що Майдан був сепаратистським переворотом; що Крим просто знявся з якоря, поплив і пристав до російського берега, бо Україна його погано любила; на Донбасі народ повстав проти Ірини Фаріон; що антитерористична операція — незаконне застосування зброї проти мирного населення; і що все, чого хочуть сьогодні українці — це мир на кремлівських умовах, і Медведчук пророк його.

Росії немає куди поспішати — вона крок за кроком розширюватиме свою медіаприсутність і крапатиме на мізки 37 мільйонів «наявного населення» України, поки влада з гордістю запускатиме свої російськомовні канали для окупованих територій і вважатиме, що пішла в контратаку в інформаційній війні. Що буде потім — ґуґліть новітню історію Молдови: експерти кажуть, що для нас планують приблизно те саме.

Словом, якщо Митний союз, федералізація і «союзное государство» в перспективі пари десятиліть нас не влаштовують, нам доведеться змінити законодавство в напрямку обмеження свободи медіа і медійників, які просувають російський порядок денний.

Це боляче. Щеплення теж боляче, не кажучи вже про те, що воно порушує права і свободи мікробів. Хоча, можливо, це буде не так боляче, якщо робити щеплення від конкретної хвороби, а не всіх на світі. Сказати прямо, що йдеться про (про)російську пропаганду, дезінформацію і маніпуляції.

Це буде також дуже дискомфортно для влади, якій доведеться пережити критику зусібіч (зокрема й від міжнародних організацій), а також втратити доступ до медійного ресурсу. Випадок із російським агентом Кирилом Вишинським, арешт якого проросійські медіа та діячі подавали як «репресії проти журналіста-дисидента», був достатньо показовим.

Оскільки чинників дискомфорту у Володимира Зеленського та його команди достатньо й без боротьби з російською медіаприсутністю, можна припустити, що ця проблема не буде в пріоритеті. На неї багато років закривали очі — чом би й не закривати далі? Тому є великий ризик, що після тріумфальної перемоги над законопроєктом Мінкульту тиша на контрпропагандистському фронті западе на місяці, якщо не роки. А коли за це знову візьмуться, Україна буде вже набагато ближчою до втілення мрій Путіна-Медведчука. До того ж, шанси на ухвалення непопулярних рішень, які б’ють по рейтингу, з наближенням наступних виборів знижуватимуться.

Тому з боку всіх стейкхолдерів процесу, які одностайно зарубали законопроєкт Бородянського, хотілося би побачити не менш потужний тиск на владу, аби вона розробила, ухвалила й почала застосовувати механізми боротьби з російською інформзаразою в Україні якнайшвидше.

І почути пропозиції: якими конкретно мають бути ці механізми, аби не обмежувати свободу слова без потреби, не виходити з-під контролю й досягати результату.

У мене, наприклад, є одна загальна пропозиція. Не боятися слів «Росія» і «російський» у визначеннях того, з чим боремося.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3922
Читайте також
28.04.2019 14:00
Георгій Почепцов
«Детектор медіа»
0
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Oleh
1714 дн. тому
Треба інформаційна стратегія. І навіть кримінальна відповідальність за грубі порушення інформаційної безпеки. Але лише після справжньої судової реформи.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду