16:00
Вівторок, 26 Листопада 2019

Олексій Погорелов: Держава не має витрачати зайві гроші, час та зусилля на створення нової організації саморегуляції журналістів

Президент Української асоціації медіа-бізнесу (УАМБ), член Комісії з журналістської етики Олексій Погорелов — про медійні законодавчі ініціативи влади.
Олексій Погорелов: Держава не має витрачати зайві гроші, час та зусилля на створення нової організації саморегуляції журналістів
Олексій Погорелов: Держава не має витрачати зайві гроші, час та зусилля на створення нової організації саморегуляції журналістів

15 листопада міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський і перший заступник міністра Анатолій Максимчук представили запрошеним медівникам концепцію захисту інформаційного простору від дезінформації, розроблену міністерством. Міністерство планує винести питання захисту інформаційного простору в окремий законопроект із приблизною назвою «Про боротьбу з дезінформацією» (окремий від законопроекту про медіа, над яким тепер працює Комітет із питань гуманітарної та інформаційної політики).

Про всі аспекти концепції та першу реакцію медійників під час презентації ви можете прочитати тут. Ми також публікували колонку Галини Петренко, яка виклала позицію ГО «Детектор медіа»: найбільший ризик законопроекту — в поспіху з його підготовкою, а найбільш контраверсійна ідея — запровадження кримінальної відповідальності за дезінформацію.

«Детектор медіа» попросив медійних експертів оцінити ініціативи нової влади щодо медіа та протидії дезінформації. Ми поставили всім низку однакових запитань. На них уже відповіли колишній заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін, юристи Інституту масової інформації Роман Головенко та Алі Сафаров, експерт Центру прав людини Zmina Володимир Яворський.

Сьогодні публікуємо думку президента Української асоціації медіа-бізнесу (УАМБ), члена Комісії з журналістської етики Олексія Погорелова.

— Як ви ставитеся до ідеї запровадити адміністративну (за одноразове поширення дезінформації без ознак замовності; відсутність вихідних даних про медіа) та кримінальну (умисне, систематичне поширення дезінформації; умисне поширення дезінформації на замовлення третьої особи або якщо спричинено шкоду; втручання в діяльність журналіста та / або медіа, підкуп) відповідальність за дезінформацію? Якщо проти, то як, на вашу думку, слід боротись із дезінформацією? Якщо в цілому за, то в чому, на вашу думку, плюси й мінуси цієї ініціативи? Чи згодні ви з тим, щоби такі інструменти вводилися в Україні незалежно від прогнозованої негативної реакції західних правозахисних організацій? Якщо так — то чому?

— Я вважаю, що запровадження відповідальності за зміст (контент) є найпершою ознакою утисків для свободи слова і є неприпустимим у демократичному суспільстві. Відсутність вихідних даних точно не може вважатися дезінформацією і точно вже регулюється сьогодні. Отже, держава просто має навести лад із дотриманням чинного законодавства.

А тепер стосовно дезінформації. Держава має не придушувати медіа, а навпаки — стимулювати розвиток медіа, у тому числі їхню економічну самостійність та незалежність. Не залякуючи журналістів та менеджерів редакцій запровадженням додаткової відповідальності за «неправильну редакційну політику», а створюючи умови для розвитку медіа як дискусійних платформ, на яких обговорюються важливі та чутливі для суспільства питання.

Якщо ж держава має на увазі заклики до сепаратизму, антидержавницькі заклики, інші загрози безпеці людей — то це регулюється чинним законодавством. І держава має забезпечити його дієвість та дотримання всіма суб'єктами.

— На ваш погляд, чи має відповідальність поширюватися не лише на ЗМІ як юридичну особу та / або власників і топ-менеджерів, а й на журналістів — авторів публікацій? Чому?

— Якщо ми говоримо про відповідальність як таку — то вона має поширюватися на тих осіб, які її несуть. Відповідальними, крім журналістів та медіа, є також контролюючі органи, органи захисту правопорядку, судові органи та працівники тощо. Кожна людина, персона, посадова особа чи організація, яка несе певну відповідальність як за свої дії, так і за бездіяльність, у тому числі за хибні рішення, має відповідати перед законом за свої помилки, бездіяльність та за рішення. Саме це і є ознакою правової держави.

— Нині в законодавстві є таке визначення: «Журналіст — творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює й займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України». Як ви ставитеся до ідеї уточнити цей статус пунктом про те, що журналістом є людина, яка отримує більшість доходів від журналістської праці? І / або та, що дотримується в роботі журналістських стандартів? Чи треба взагалі уточнювати визначення журналіста?

— Я підтримую таке уточнення. Це б відповідало практиці багатьох європейських країн.

— Одна з ідей влади — узалежнити статус журналіста від дотримання Кодексу журналістської етики. Чи можливо це, на вашу думку, й чи доречно?

— Я поділяю таку точку зору. Адже професійний журналіст, поза сумнівом, має дотримуватися у своїй роботі Кодексу журналістської етики. Це й відрізняє фахового журналіста від особи, яка просто повідомляє людям свою особисту думку, не гарантуючи, що дотримується при цьому стандартів професії.

— Влада хоче створення незалежної організації саморегуляції медіа. Водночас пропонує повне або часткове фінансування її діяльності державою. На вашу думку, чи слід державі брати участь у її створенні, зокрема прописувати повноваження та повністю або частково фінансувати її з бюджету? Якщо ні, то хто має бути засновником такої організації і якими мають бути джерела її фінансування?

— Незалежною організацією саморегулювання медіа є Комісія з журналістської етики (КЖЕ), яка працює в Україні з 2001 року і яка сформована не гірше, ніж подібні пресради в Європі. КЖЕ входить до світової Мережі етичної журналістики, а до складу самої КЖЕ входять представники професійної журналістської спільноти, представники медіабізнесу, фахівці з профільних медійних недержавних організацій та авторитетні науковці. Отже, я наполягаю, що держава не має витрачати зайві гроші, час та зусилля на створення нової організації. Набагато ефективніше — знайти рішення для посилення ефективності роботи КЖЕ.

Щодо фінансування, то повне фінансування від держави не може бути припустимим для будь-якого органу саморегулювання. Бо в цьому випадку про саморегулювання можна навіть не думати.

Часткове фінансування (скажімо, на рівні 25-30%) є припустимим, адже така практика є поширеною в європейських країнах. Так, є жорсткі умови невтручання держави в роботу такого органу саморегулювання, але забезпечення дотримання законів та часткове фінансування КЖЕ чи іншого органу саморегулювання в медіа — це найкраще, що може зробити держава для посилення якісних медіа в Україні.

— Наскільки посада інформаційного омбудсмена, запровадити яку хоче влада, відповідає запропонованим повноваженням, з огляду на практику тих країн, де така посада вже є? Наскільки ефективним, на вашу думку, буде цей новий інститут? Чи впорається він із моніторингом інформаційного простору та з розглядом скарг щодо дезінформації?

— Ще не бачив опису зони відповідальності, повноважень та інших важливих деталей щодо майбутньої посади пресомбудсмена. Не можу коментувати.

— Володимир Бородянський запропонував таке визначення дезінформації з Кодексу практики Європейського Союзу щодо протидії дезінформації: «Очевидно неправдива або така, яка вводить в оману, інформація, що в сукупності: створена, представлена і поширена з метою економічної вигоди або умисного введення в оману громадськості; та може заподіяти шкоду суспільству через загрозу демократичним політичним процесам і процесам вироблення політики, а також таким суспільним благам, як захист здоров’я громадян, довкілля і безпека. Поняття “дезінформація” не охоплює недостовірну рекламу, помилки у звітності, сатиру і пародію чи очевидні необ’єктивні новини й коментарі, та не є порушенням юридичних зобов’язань, кодексів саморегулювання рекламних послуг і стандартів щодо недостовірної реклами». За його словами, для України слід розробити іншу дефініцію. Що, на вашу думку, треба додати або змінити в цьому визначенні? Чи треба взагалі визначення дезінформації?

— Визначення дезінформації, на мою думку, непогано б мати. Варіант Євросоюзу виглядає для мене якісним, проте я вважаю необхідним такі питання обговорювати в професійному колі — наприклад, залучивши до цього членів КЖЕ, Незалежної медійної ради, інших фахових недержавних організацій та асоціацій. Це питання є чутливим та важливим для медіа, тож саме медійні організації й мають попрацювати над його уточненням.

— Голова парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко запропонував застосовувати санкції щодо засобів масової інформації, які, наприклад, протягом трьох років є постійно збитковими. Які плюси та мінуси такого підходу? На вашу думку, чи спрацює цей метод боротьби зі впливом власників на ЗМІ? І якщо так, то яким може бути механізм санкцій? А якщо ні, то як слід боротися із залежністю медіа від своїх інвесторів і політичних патронів?

— Тиск на бізнес, на мою думку, ще ніколи себе не виправдовував. Завданням держави є створення умов для розвитку бізнесу та убезпечення громадян від шкоди, якщо її хтось завдає. Збитковий бізнес спричинює збитки для бюджету, але це питання органів, які відповідають за дотримання податкового законодавства. Як на мене, немає різниці, збитковою є медіакомпанія чи завод. Це питання виключно доходів держави, і саме так і має розглядатися.

Якщо ж мова про те, що є медіакомпанії, які фінансуються власниками — то це не питання збитковості, а питання належності. Не розумію, навіщо називати збитковими компанії, які фінансують їхні власники. Якщо законодавство не порушено — то мова йде хіба що про те, що такі дотаційні медіа у своїй редакційній політиці симпатизують своїм власникам. Якщо це порушує якісь закони — то держава має забезпечити дотримання цих законів. До чого ж тут оподаткування?

Фото: National Media Talk

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
517
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду