Концепція законопроєкту виглядає сучасно: зокрема, пропонується встановити актуальні критерії належності суб’єктів регулювання до юрисдикції України, покращити прозорість власності, захищати дітей, визначити правила роботи медіа під час війни, запровадити співрегулювання, а до кола суб’єктів законопроєкту включити не тільки звичні телеканали, радіостанції та провайдерів, але й пресу, інтернет-ЗМІ, соціальні мережі та ОТТ-сервіси. Проте багато конкретних пропозицій цієї концепції були представлені з позначкою «Питання до дискусії» і зараз ви зрозумієте, чому.

ОТТ-платформам пропонують проходити процедуру реєстрації в Україні, щороку звітувати про структуру власності та дотримуватись усіх вимог українського законодавства щодо контенту (серед таких вимог — заборона поширювати порнографію, мову ворожнечі, фільми, заборонені законом «Про кінематографію», та ціла низка інших заборон). Під питанням — вимоги щодо квот на національний продукт та мову (до речі, ці самі вимоги також під питанням для іноземних телеканалів).

Соціальним мережам та ютубу пропонують реєструватися, мати механізми захисту дітей та реагувати на скарги.

Я розумію, що Oll.tv отримала ліцензію та хоче, щоби конкуренти теж її отримували. Я розумію, що телегрупи стривожені стрімким зростанням української абонбази Netflix. Я розумію, що також вони стривожені потенційним заходом на наш ринок російських ОТТ-платформ. Але запитайте в тих, хто нині в Україні бореться з інтернет-піратством, як світові мейджори реагують на їхні пропозиції захищати тут їхні права від їхнього імені: Україна — настільки маленький у глобальних масштабах ринок, що для них витратити зусилля свого менеджменту та юристів на укладання таких угод та контролю за їхнім виконанням вартує дорожче, ніж вони можуть тут заробити. Уявімо, що в результаті запропонованих у концепції законопроєкту норм Netflix просто піде з нашої країни. Чи виграють українці від його відходу? Ні. Я за здоровий протекціонізм, але також і за те, щоби наша країна рухалася в напрямку надання доступу своїм громадянам до світових освітніх, фінансових, розважальних та інших сервісів, а не в бік консервації ринку в закритому стані.

Також концепція законопроєкту містить цілий розділ, присвячений боротьбі з дезінформацією, щодо якого вже зламано чимало списів. Журналістам пробують запропонувати батіг і пряник. Батіг — це введення кримінальної відповідальності за маніпуляції, пряник — посилення фізичного та економічного захисту журналістів. Зокрема, мова про те, щоби зобов’язати ЗМІ страхувати життя і здоров’я своїх журналістів, а в разі звільнення внаслідок тиску або втручання в журналістську діяльність гарантувати таким постраждалим право на виплату допомоги по безробіттю або працевлаштування в суспільні медіа. Стосовно гарантій постає два запитання:

• хто муситиме страхувати фрилансерів та ФОПів (тільки, будь ласочка, не забороняйте ФОПів);
• і скільки звільнених винесе на собі такий Болівар як НСТУ. Йому ще продакшен-індустрію рятувати, спрямовуючи 50 % свого бюджету на виробництво контенту, про що зараз також готується окремий законопроєкт.

Що ж до норм про кримінальну відповідальність, то вони якнайкраще демонструють, що у випадку із законопроєктом про медіа кожен його автор, так само як і кожен аналітик їхніх думок, може розуміти все по-своєму. Порівняйте дві фрази. Перша — з концепції законопроєкту: «(Пропонується. — Авт.) введення кримінальної відповідальності за втручання у діяльність журналіста чи підкуп журналіста або працівника медіа, з метою поширення дезінформації». Друга — зі свіжого інтерв’ю міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського «Цензор.нет»: «Наше завдання, по-перше, — створити розуміння у всіх суб’єктів, що можна робити, а що не можна. За що, на думку держави, має бути покарання. Тому коли, наприклад, замовник, підійшов до вас і сказав: “Нумо, зробімо оце”, і ви розумієте, що це підпадає під регулювання, і вас хочуть примусити порушити закон, — тоді тут починається зовсім інша розмова.

– Що ви маєте на увазі?

– Ви маєте всі права відмовити — якщо ви професійний журналіст. Сказати: соррі, але це я робити не буду. І в цьому випадку ви захищені 100 % державою. Якщо вас після цього, наприклад, звільнять, ми теж передбачимо порядок того, як ви будете захищені як журналіст».

Я, звісно, можу помилятися, але цитата з концепції законопроєкту мені виглядає як відповідальність замовника, а цитата з інтерв’ю — як відповідальність виконавця. Якою концепція є насправді, сподіваюся дізнатися у п’ятницю, під час присвяченої цьому питанню зустрічі МКМС із медійниками.

Депутати з Комітету гумполітики готові відмовлятися від норми про кримінальну відповідальність, якщо будуть бачити, що через неї частина стейкхолдерів категорично не сприймають весь законопроєкт. Міністр готовий готувати окремий законопроєкт, якщо норми про кримінальну відповідальність не увійдуть до законопроєкту про медіа.

Наостанок зверну вашу увагу на ще одну важливу новелу в концепції законопроєкту про медіа: співрегулювання. Про неї під час презентації розповіли абсолютний мінімум: що це буде щось раніше не бачене в Європі. Структуру, яка має на меті забезпечити обґрунтованість та об’єктивність рішень Нацради щодо змісту інформації, що поширюється медіа, задля чого визначатиме кодекси поведінки та надаватиме експертні висновки, пропонують утворити у формі громадської спілки з неприбутковим статусом. Увага, запитання: скільки коштуватиме робота цієї спілки та хто її фінансуватиме? Може статися так, що ці видатки виявляться суттєвими, а фінансувати її запропонують із внесків засновників, внаслідок чого цей орган стане таким собі клубом заможних ліцензіатів.

Чи так це насправді, зможемо дізнатися дуже швидко: у грудні комітет планує виділити три дні для публічного обговорення тексту законопроєкту, який сподіваються до того часу закінчити.