16:40
Понеділок, 29 Липня 2019

Хто боїться Cambridge Analytica? Медіапідсумки 22–28 липня 2019 року

Netflix зняв документальний фільм про Cambridge Analytica, нагадавши: компанія закрилася, але проблему використання персональних даних у соцмережах задля втручання у вибори не вирішено.
Хто боїться Cambridge Analytica? Медіапідсумки 22–28 липня 2019 року
Хто боїться Cambridge Analytica? Медіапідсумки 22–28 липня 2019 року

Кілька років тому один політичний піарник розповідав мені про свої плани щодо просування у Верховній Раді одного законопроекту. Його команда на той час шукала спосіб цілеспрямовано донести інформацію про законопроект до кожного народного депутата через інтернет, включно з використанням даних про їхні IP, і зробити це так, щоб вони навіть не зрозуміли, що є виключними адресатами реклами. Не знаю, чи вийшло щось із цих планів, але законопроект був прийнятий, а цей приклад я наводжу для ілюстрації того, що бажання хакнути чиїсь мізки задля досягнення влади та грошей притаманне багатьом людям.

Цього тижня Netflix випустив документальний фільм The Great Hack («Великий злом»). Він розповідає про скандал із використанням компанією Cambridge Analytica отриманих від Facebook персональних даних у політичних кампаніях – зокрема, під час обрання президентом США Дональда Трампа та, ймовірно, референдуму Brexit (автори фільму наводять аргументи на доказ роботи Cambridge Analytica на боці прихильників виходу Британії з ЄС, тоді як нині вже спочила в бозі компанія заперечує роботу з Brexit, а також каже, що вона швиденько після скандалу ініціювала процедуру самоліквідації в жодному разі не для того, щоб не нести відповідальності).

У фільмі є чотири герої, які звинувачують Cambridge Analytica:

  • британська журналістка-розслідувачка Керол Кадвалладр, яка для The Observer робила розслідування про цю компанію. Кадвалладр отримала за свою роботу безліч журналістських нагород включно з виходом у фінал Пулітцерівської премії, але перед тим Cambridge Analytica та Facebook навіть судилися з The Observer через її статті. Хоча в фільмі журналістка наводить інший приклад атаки на неї, котра є цілком у дусі світу дезінформації: фейкове вірусне відео, де Керол Кадвалладр показана істеричкою. Після цієї атаки один із роботодавців журналістки навіть відмовився з нею працювати;
  • доцент Школи дизайну Парсонс (Нью-Йорк) Девід Керролл, котрий спочатку судився з Cambridge Analytica, щоб вона розказала, які саме дані про нього має, та повернула їх, а потім – вимагаючи припинення процедури ліквідації компанії. Обидва судові процеси він програв, але став одним із перших, хто привернув широку увагу до проблеми та нині активно виступає за визнання цифрових прав фундаментальними правами людини;
  • колишня працівниця Cambridge Analytica Бріттані Кайзер, яка починала кар’єру в виборчому штабі Барака Обами, потім була активісткою за права людини, а потім вирішила працювати над кампанією Трампа, бо потрібні були гроші, родина втратила будинок, а батька прооперували (а ще на темному боці можна швидше побачити результат своєї роботи – це я кажу вам як людина, яка працює на боці світлому). До речі, й зараз, після всіх публічних свідчень проти колишнього роботодавця, справи в Кайзер, здається, йдуть непогано: вона захищає цифрові права людини та консультує законодавців. Щоправда, просто посеред зйомок фільму з’ясувалося, що невгамовна Керол Кадвалладр написала чергову статтю, в якій розповіла, що протягом роботи над кампанією Трампа Кайзер відвідувала Росію, зустрічалася з Джуліаном Асанжем і переказувала йому кошти. Сила британської журналістики: після публікації статті Кайзер зателефонували ввічливі хлопці прокурора Мюллера та запросили дати свідчення;
  • колишній працівник Cambridge Analytica Крістофер Уейлі, який у фільмі розповідає небагато, але раніше був джерелом статей-розслідувань про компанію.

За всю Cambridge Analytica у фільмі віддувається її колишній операційний та фінансовий директор Джуліан Уітленд, котрий каже, що Уейлі працював у компанії тільки у 2014 році, після чого пішов та пробував виграти тендер на ведення кампанії Трампа і мститься через програш. А Кайзер була другом компанії, яка перестала ним бути невідомо чому. І що у важкі для компанії часи різні люди почали поводитися недружньо: наприклад, усі піар-агенції відмовилися допомагати в антикризових заходах, бо не хотіли асоціюватися з ім’ям Cambridge Analytica.

У фільмі є дуже сильна цитата Керол Кадвалладр, над якою я пропоную замислитися: «Парламент витратив на розслідування 18 місяців. Вони викликали всіх цих свідків. У результаті, в їхньому звіті сказано дуже чітко: Наші закони про вибори непридатні для наших цілей. Ми в цій країні не можемо провести вільні та справедливі вибори. І зробити це ми не можемо через Facebook, через технологічних гігантів, які досі непідзвітні”. Звучить апокаліптично, але складається враження, ніби ми вступаємо в цілком нову епоху.

Ми бачимо, що зростає кількість авторитарних урядів. І всі вони використовують політику ненависті та страху у Facebook. Подивіться на Бразилію, там обрали ультраправого екстреміста. І ми знаємо, що WhatsApp, котрий є частиною Facebook, абсолютно точно був замішаний у розповсюдженні там фейкових новин. А подивіться, що сталося в М’янмі? Є дані, що Facebook використовували для розпалення расової ненависті, яка призвела до геноциду. Ми також знаємо, що російський уряд використовував ресурси Facebook у США. Є свідчення того, що російська розвідка створила фальшиві меми руху “Чорні життя важливі”. Коли люди клікали на них, то переходили на сторінки, де їх запрошували на протести, організовані урядом Росії. Одночасно вони створювали сторінки, спрямовані проти таких груп як “Життя поліцейських важливі”. Все це з метою роздмухати страх і ненависть, щоб мешканці країни почали ворогувати один з одним. Розділяй та володарюй.

Платформи, що були створені для того, аби об’єднати нас, перетворилися на зброю. І неможливо зрозуміти, де що, тому що все відбувається на тих самих платформах, де ми спілкуємося з друзями або постимо фото дітей. Усе не те, яким здається».

Компанія SCL, частиною якої була Cambridge Analytica, починала свою роботу як військовий підрядник. Вона тренувала НАТО, ЦРУ, Пентагон, як за допомогою досліджень вплинути на поведінку ворожої аудиторії. Наприклад, як переконати 14–30-річних хлопців-мусульман не вступати в «Аль-Каїду». Потім компанія розширилася на виборчий бізнес і відпрацьовувала свій інструментарій у різних країнах світу, що розвиваються – у тому числі, на виборах в Україні у 2004 році (це я зараз не фантазую, а цитую авторів фільму, які посилаються на офіційну презентацію компанії). А відпрацювавши, використала на повну у США та Великобританії, фактично застосувавши військову зброю (бо психологічні операції можна розглядати саме як зброю) проти населення країн, де її створили. Оце так самостріл. Втішатимуся щоразу, як згадуватиму, що наші міжнародні партнери не забезпечили дотримання умов Будапештського меморандуму.

Попри те, що Cambridge Analytica закрилася, проблему не вирішено. Люди, які працювали у виборчих штабах, використовуючи цей інструментарій, знову працюватимуть у тих самих виборчих штабах. Якась частина решти захоче та зможе повторити їхній успіх. Демократія – це, може, й не ідеальний винахід людства, але кращого ще не придумали. І цей винахід уже тріщить по швах.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1584
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду