Скандальний телеміст між NewsOnе та російським телеканалом «Россия 1» ініціаторам довелося скасувати – надто вже сильним було в Україні суспільне обурення. Втім, кажучи «в Україні», не забуваймо: це стосується далеко не всіх українців. Надто високі рейтинги партії Медведчука – Рабіновича – Бойка отримують соціологи, і списувати цю частину українців з рахунку було б недалекоглядним. Тож у телемосту знайшлася би вдячна аудиторія, й чималенька – й усе сказане там вона сприймала б за правду.

Це був безпрограшний винахід, адже внаслідок скасування телемосту «Опозиційна платформа – За життя» отримала такий бажаний ореол «мучеників за правду», а як бонус – ще й можливість повсякчас наголошувати, що нібито в Україні відсутня свобода слова, й тільки вона, «Опоплатформа», здатна її відновити.

Вадим Рабінович відкрито назвав супротивників телемосту «фашистами». Нагадаю: 2014 року він же, Рабінович, виступав із публічними заявами, що ніякого фашизму в Україні й близько немає, а російська пропаганда бреше. Світоглядні кульбіти й розвороти на 180 градусів в українській політиці – зовсім не дивина: згадаймо, що той-таки Медведчук свого часу плідно співпрацював із Кучмою, потім (і, можливо, й дотепер) із Кравчуком, потім із Тимошенко; так і не з’ясованим до кінця залишається характер його (вимушених чи щиро партнерських) стосунків із Порошенком. Але в даному разі всі ми зовсім проґавили момент камінг-ауту Рабіновича: що сталося, що змінилося, що він раптом вирішив відкритися у своїх справжніх поглядах? Коли й чому відбувся цей кульбіт із розворотом?

Після NewsOnе відзначився і «112 Україна» (обидва канали є власністю Тараса Козака, давнього соратника Віктора Медведчука): канал хотів показати документальний фільм американського продюсера-путініста Олівера Стоуна «Нерозказана історія України», у якому знялися Віктор Медведчук з дружиною Оксаною Марченко та їхній кум Володимир Путін. Суспільство знову збурилося, готувалася акція протесту. Кульмінацією став обстріл офісу «112 Україна» невідомими (на щастя, крім вивіски, ніхто не постраждав), і канал зрештою відмовився від показу фільму. Зате його покаже – хто б сумнівався? – «Россия 1». У Києві відбуваються акції з вимогами арешту й засудження Віктора Медведчука, чиїм соратником є Козак, і якого чимало хто вважає справжнім розпорядником політики обох каналів.

Щодо обстрілу та всіх подій, які йому передували, то політичне минуле й теперішній характер діяльності Медведчука та його однодумців робить можливими найконспірологічніші припущення. Зокрема й таке: ідея телемосту, цілком може бути, виникла не в нього, а в наближених його російського кума – надто вже схоже все це на типову ґебістську спецоперацію. А кола по воді розходяться й дотепер.

Але що було б, якби телеміст із російським каналом відбувся? Його сторони наголошують: мовляв, телеміст мав відбуватися без політики й без політиків, між «простими людьми», тобто пересічними громадянами. Як це виглядало б насправді, можна побачити з «телемосту», який російський канал «Россия 1» провів, за його словами, «з українцями», а насправді сам із собою.

То про що розмовляти українцям і росіянам, як не про політику? Про погоду? Про плани на літо? Ото був би цікавий телеміст – не те слово. На телемостах, як правило, ведуть розмову про головне, про наболіле, про найважливіше для сторін. Про те, що роз'єднує або здається, що роз'єднує, в іншому разі телеміст – викинуті на вітер ефірний час та кошти. Найважливішим у взаємних стосунках росіян є проблеми відносин двох країн. Політика. Війна. То як же без неї обійтися в даному разі, заради чого тоді все це?

В ефірі й справді були не політики, але це не завадило повсякчас підмінювати поняття, жонглювати різними значеннями багатозначних слів, робити некоректні висновки. Скажімо, видатну спортсменку Ларису Латиніну було названо «українкою, яка десятки років живе в Росії». Оцим поняттям «українець» в етнічному розумінні або в розумінні місця народження постійно підмінювали поняття «українець» як політичне, громадянське – власне, в іншому, ніж етнічне або територіальне, розумінні, слово «українці» й не вживали. Це взагалі характерно для російської пропаганди, й коли українські президент, прем’єр-міністр або журналісти кажуть: «Шановні українці», аудиторія російських телеканалів сприймає це як виокремлення етнічних українців і зневага до людей іншого етнічного походження. Саме так слово «українці» й досі сприймають чимало людей на Донбасі – от саме через вплив російської пропаганди. Якби телеміст із українським каналом справді відбувся, навіювання саме такого розуміння слова «українці» вихлюпнулося б в український телепростір.

До речі, років із десять тому в одній з телепрограм на тоді широко трансльованому в Україні російському телебаченні опитані росіяни відповідали, що вони добре знають і дуже полюбляють українську поп-музику – Лоліту, Наташу Корольову, Ларису Доліну. От саме такий погляд на все українське в Росії зберігся до сьогодні.

Звісно ж, усі гості «телемосту» зізнавалися, що дуже люблять Україну, але таку «любов» дуже точно колись висловив російський співак Розенбаум: «Украина – моя кухня, в ней я ем». Усі репліки про «любов та братерство» були сповнені ставлення до України, мов до власності, а до українців – мов до холопів, що за клацанням пальців хазяїна й тарілку борщу йому піднесуть, і гопака станцюють. Далі від суто етнографічних характеристик розуміння, хто такі українці, не посувалося. От саме таку картинку ми побачили б і на «міжреспубліканському» телемості, якби той відбувся.

Нарешті, дуже прикметним вийшло те, що мало не всі присутні верзли щось, що «Україна та Росія – одне й те саме, в них усе однакове». Отут вийшов дуже очевидний ефект, на який організатори та промовці не розраховували: вони фактично зізнавалися, що згодні любити Україну лише за однієї умови – якщо Україна стане точною копією Росії, якщо позбудеться свого обличчя (хіба що за винятком тих самих борщу та гопаку). Що взагалі росіяни можуть приязно ставитися лише до самих себе, а будь-які відмінності від них є поважним приводом для ворожого ставлення й агресивності. Власне, от саме це й перекладається на давньогрецьку мову словом «ксенофобія» – причому в даному разі доведена до абсолюту. Ворожість до будь-чого відмінного, своєрідного, інакшого.

От саме таким тільки й міг би стати телеміст між NewsOnе і росіянами. Бо всі ми знаємо: й на російські канали, й на українські, афілійовані з Медведчуком, випадково або за власним бажанням «людині з вулиці» потрапити неможливо. Гостей ретельно добирають. На російських ток-шоу «українців» запрошують у ролі клоунів та хлопчиків для побиття – мало відомих або зовсім невідомих у самій Україні.

Ба більше: авторка російського видання «Новая газета» Ольга Мусафірова свідчить, що в програмі «Пусть говорять» ретельно дібраних «людей з вулиці» ще й змушують виголошувати не власні репліки, а написані авторами сценаріїв програми. Тобто виступати озвучувачами чужих тез.

На українських каналах, афілійованих із Медведчуком, дещо гуманніше: на ток-шоу запрошують справді відомих відстоювачів патріотичних цінностей – але або радикалів, або діячів, відомих своєю емоційністю й невмінням сперечатися в раціональних категоріях. Результат і в першому, й у другому разі – один і той самий: запрограмований програш української (проукраїнської) сторони.

Тож про підсумки телемосту, якби він відбувся, не може бути жодної непевності: проукраїнські гості програли б із розгромним рахунком. Втім, для розумних глядачів, навіть тих, хто сумнівається, відверта маніпулятивність російської сторони все сказала б сама за себе – надто очевидним було би, що росіяни бачать нас лише в ролі холопів, надто очевидною була б їхня зверхність і самозакоханість. Тепер от започатковано запровадження санкцій до Тараса Козака – за намір провести телеміст із російським каналом. Але переслідувати за наміри – це набагато менш переконливо, ніж за факт. Тим паче, що під час телемосту неодмінно пролунали б відверто антиукраїнські тези, без них ніяк не могло б бути. Був би фактаж до переслідування, який легко юридично довести; натомість доводити злочинні наміри – справа майже безнадійна.

Активісти вимагають кримінального переслідування Медведчука. Про те ж ведуть мову й деякі політики. Але кримінальна відповідальність – річ персональна. А канали належать Тарасові Козаку. Тобто іншій, ніж Медведчук, особі. І хай Козак є близьким соратником Медведчука, а юридично це нічого не означає. Козак – не Медведчук; довести навіть співучасть останнього було б неймовірно складно.

В українській політиці й в українському інформаційному просторі Медведчук перетворився на такого собі Аль Капоне: усім усе очевидно, а довести юридично – неможливо. І якби телеміст відбувся, Медведчук з'явився б у його ефірі неодмінно – але лише в ролі гостя, який би ніс відповідальність лише за свої власні слова. І підіть доведіть, що він, можливо – організатор і натхненник.

Телеміст скасовано. Керівництво каналу звинувачує Дмитрія Кисельова в тому, що той анонсував його заздалегідь – проговорився. А це означає, що небезпека триває: такий самий міст може відбутися будь-якої миті без попереднього оголошення. Втім, може, це було б і на краще: ми нарешті отримали б доконаний факт?