«По какой-то странной насмешке судьбы и истории избрание его, состоявшееся в апреле знаменитого года, произошло в цирке. Будущим историкам это, вероятно, даст обильный материал для юмора. Гражданам же, в особенности оседлым в Городе и уже испытавшим первые взрывы междоусобной брани, было не только не до юмора, но и вообще не до каких-либо размышлений. Избрание состоялось с ошеломляющей быстротой — и слава богу. Гетман воцарился — и прекрасно».

(М. Булгаков. «Біла гвардія»)

Наприкінці цього тижня в Києві тривала National Media Talk — велика конференція, присвячена проблемам медіа в Україні. Природно, що однією з тем стало обговорення, як медіа проявили себе під час президентських виборів та як слід надалі працювати в добу інфотейнменту, що переміг. У тому числі обговорювали ідею створювати «білий список» ЗМІ — перелік медіа, які працюють етично, дотримуються стандартів журналістики і яким, зокрема, мають віддавати перевагу рекламодавці, пошукові системи й соціальні мережі.

Ідея, безумовно, прекрасна і вже має своє втілення на Заході. Але мене відвідало відчуття, що учасники цього обговорення, як герої «Білої гвардії», безнадійно програли й сидять за кремовими шторами, тривожно дослухаючись до канонади. І хоча якби я жила в часи Булгакова, то політично ми з ним були б опонентами, все ж мушу визнати: приблизно раз на п’ять років його твори в Україні починають резонувати.

Канонадою, до якої всі дослухалися, був бліцкриг, влаштований Володимиром Зеленським: розпуск Верховної Ради, оголошення дострокових виборів, розстановка лояльних людей на ключові позиції, звільнення нелояльних. Мета цих дій полягає не в тому, щоби продемонструвати всьому світу, як неймовірно працює соціальний ліфт в Україні. Метою, радше за все, є концентрація довкола президента якомога більшої влади, в тому числі якомога ширшої представленості в парламенті. Хоча, звісно, є й плюси: останнім часом щільність подій в інформаційному просторі настільки висока, що якщо з вами станеться якийсь скандал, то максимум за три дні про нього ніхто не згадає. Навіть більше: на ваш скандал узагалі звернуть увагу, тільки якщо ви їстимете немовлят — в такі історичні моменти поріг припустимого знижується.

З огляду на події, що вже відбулися, скажіть, будь ласка, чи вірите ви, що президент найближчим часом не здійснить спробу позбавитися всієї президентської четвірки в Нацраді, хоча повноваження спливають тільки в Юрія Артеменка? Це за відсутності політичної волі карати порушників Нацрада звикла вважати, що в неї немає важелів. Якби в запалі політичної боротьби з’явилася воля, то міг би з’явитися й інструментарій. А спаралізований чи беззубий регулятор — це просто краса: за бажання навіть можна розказати телеглядачам, що політик, чиє ім’я починається на «П» і закінчується на «ко», вбив не тільки свого брата, але й Кеннеді.

Журналісти цього тижня продовжували естафету «як узяти інтерв’ю в Коломойського і не зганьбитися». Причому, як показав досвід Bihus.info, медійникам не варто розслаблятися навіть після інтерв’ю: Ігор Валерійович така людина, що дожене й напіддасть, якщо його слова занадто сміливо відредагувати.

Цього тижня в інтерв’ю «Українській правді» Коломойський переказав і привіт Рінату Ахметову:

«З 1 липня вступає в силу закон, який був ухвалений ще в 2017 році, але весь час відкладали. Зараз його вирішили ввести в дію, тому що типу нова влада, подивимося, як боротиметься з цінами, коли ціна електроенергії може завтра за рішенням “Енергоатому”, котрий змовиться з Рінатом Леонідовичем шановним, у якого 40% електроенергії країни, а в “Енергоатому” 50 %... Вони скажуть, що ціна в нас недозволено низька, давайте її вдвічі збільшимо. Все».

Рінат Леонідович у відповідь привітно помахав рукою, демонструючи байдужість до змін у державі. Все — суєта суєт, головне — футбол.

От цікаво: що станеться, якщо Ігор Коломойський в азарті від здобутих перемог перетне невидиму риску і спробує щось відібрати в інших хазяїв України? І які запобіжники проти цього вони встановили? Якби в України не було зовнішнього ворога, то можна було би 300 років стригти цей газон демократії в очікуванні, коли багаті українські лорди нарешті усвідомлять свою відповідальність за місце, де живе й працює їхня кормова база. Але, на жаль, стільки часу в нас немає.

Фото: president.gov.ua