Цього тижня я зустрічалася з колегою-журналістом із Японії. Він працює в газеті, яка існує 150 років і досі виходить двічі на день, а сам він, коли вітається, простягає візитну картку двома руками та робить уклін. Він розповів мені, що навіть у його країні, яка в моїй уяві уособлює максимум стабільності та традицій, нині теж є політик, котрий перед тим був коміком. І головна різниця між ним та Володимиром Зеленським наразі полягає в тому, як вони вели кампанії: японець використовував лише традиційні інструменти політичних комунікацій — коментарі в новинах, зустрічі з виборцями, дебати, рекламу тощо, — тоді як Зеленський ці традиційні інструменти майже повністю замінив розважальним контентом.

Стосовно того, який канал комунікацій — телебачення чи соціальні мережі — визначив успіх Зеленського, експерти ще сперечаються. Попри те, що сам Володимир Зеленський заявив, що на телебаченні його не було, Нацрада його там усе-таки розгледіла, хоча і зробила це лише під кінець кампанії. Що до мене, то я думаю, що ключову роль зіграло саме телебачення і створений для нього контент: навіть молодь, яку на виборчі дільниці привів інтернет, перед тим протягом років дізнавалася про Зеленського саме завдяки телепродукту.

Наприкінці квітня 2018 року відбувалося нагородження переможців «Телетріумфу». Рік потому про премію навіть не чути. Не виключаю, що наші читачі забули про неї, поглинуті спостереженням за передвиборчими перегонами. Але я вас запевняю, що телеменеджери про неї не забули. Ходять чутки, що медіагрупи після минулорічного голосування трошки не довіряють одна одній та поки не можуть домовитися. Колеги, що тут думати? Перемогу в номінаціях «Найкраще програмування новорічного ефіру», «Найкращий серіал» та «Найкраще масове шоу на стадіоні» точно треба віддати «Кварталу 95» (а він уже сам поділиться з «1+1 медіа», бо краще знає пропорцію внеску). Ще й Effie на додачу — за ефективність кампанії.

«Команде “Квартала” не нужны специалисты в медиа. Они у нас есть», — сказав Володимир Зеленський в ефірі «Права на владу», пояснюючи, як його штаб по дорозі загубив Олександра Харебіна. При цьому, судячи з усього, Харебін дізнався про те, що він не в команді, тільки з телеекрана. До речі, не виключено, що щось подібне може статися ще з кимось із представлених під час цього ефіру членів команди Зеленського: адже глядачам їх відрекомендували як «волонтерів у політиці», і «хто з них буде найкращим, той і обійме ту чи іншу посаду». А хто не буде, не обійме. А там дивись — іще хтось несподіваний приєднається. А поки що у професійних колах жартують, що скоро на ринку з’являться Кварталкіно, Український культурний квартал та Квартал свободи слова замість Держкіно, Українського культурного фонду та Комітету свободи слова відповідно.

Що наразі йде не так, як мало би бути? Адже вперше за всю історію України найвищу державну посаду обійме професійний медійник. Людина, здатна відрізнити лінійне телебачення від нелінійного, супутниковий сигнал — від ефірного, сценарій — від синопсису. Здавалося б, тут би всім радіти та з подвоєними зусиллями братися за просування медіареформ. Але радості нізвідкіля не чути. Журналісти кілька місяців ганялися за Володимиром Зеленським у прагненні почути конкретику про його програму — і в результаті про медійний блок дізналися тільки те, що його команда «думає над законопроектом, щоб телебачення було вільне» і що зміниться (імовірно: послабиться) регулювання квот на українську мову. Холєра, скільки ще в державі Україна потрібно буде дебатувати про підтримку української мови?

Протягом 40 хвилин на стадіоні Володимир Зеленський примудрився сказати дві речі, які не те що не об’єднали країну, а збурили частину співгромадян: мова про «повстанців» та «яку це нафіг» медичну реформу. Це дивно, бо саме Зеленський як ніхто інший знає ціну невдало сказаного слова: у 2016 році він був змушений відмовитися від участі в пітчингу Держкіно через тиск суспільства в результаті його жарту про Україну, яка «нагадує актрису німецьких фільмів для дорослих». Тоді «Квартал 95» претендував на 50 млн грн. Відтепер ціна слова пана Зеленського буде набагато вищою, адже йтиметься не про його бізнес, а про долю цілої держави.