20:15
Понеділок, 17 Грудня 2018

Європейський кіноприз – 2018: тіні Холодної війни

Головні нагороди премії Європейської кіноакадемії здобув фільм «Холодна війна» Павла Павліковського, а стрічки від та про Україну статуеток не отримали. На церемонії в Севільї згадували режисерів – жертв російського режиму Олега Сенцова та Кирила Серебренікова. Коста-Гаврас, Армандо Януччі та Рейф Файнз закликали кінематографістівіз усієї Європи триматися разом. «Детектор медіа» розповідає про найяскравіші моменти церемонії.
Європейський кіноприз – 2018: тіні Холодної війни
Європейський кіноприз – 2018: тіні Холодної війни

15 грудня Європейська кіноакадемія оголосила найкращі фільми 2018 року. Церемонія нагородження її премією «Європейський кіноприз» (European Film Award) цього року пройшла в іспанській Севільї.

Цю нагороду ще називають «Європейським Оскаром», адже тут теж колеги відзначають роботу колег. Понад 3500 членів академії (із яких майже 40 українців) наприкінці кожного року голосують за номінантів у 19 категоріях, а в одній з них фаворита обирають глядачі. Крім того, організація вручає ще три нагороди: за «Прижиттєві досягнення», «Європейські досягнення в світовому кіно» та «Почесну нагороду від президента та ради Європейської кіноакадемії». Її отримувачі відомі публіці заздалегідь.

Усього до Teatro de la Maestranza на березі річки Гвадалквівір у вечір церемонії з’їхалися понад 1600 гостей. Погода сприяла гарному настрою й показу кінематографістами вечірнього вбрання: +15 градусів, на деревах стародавнього міста достигають апельсини, а журналісти з різних країн засипають зірок численними запитаннями на червоній доріжці…

Фото: Ewa Ferdynus, EFA

Торік під час церемонії вистачало серйозних розмов – зокрема про скандал довкола домагань голлівудського продюсера Гарві Вайнштейна й руху #metoo, який виник у відповідь. Цьогоріч градус серйозності спав, хоча слів про важливе на сцені досі звучало багато. Найбільше говорилося про роль приналежності до Європи, про важливість об’єднання кінематографістів у спільноту, яка дозволяє постояти одне за одного.

Тріумф «Холодної війни»

У головних номінаціях (найкращий фільм, режисер і сценарист) цьогоріч фігурували фільми «Холодна війна», «Щасливий Лазар», «На межі світів», «Дівчина», «Догмен», «Винний» та «Фокстрот». Як і 2014 року, всі ці призи забрав польсько-британський режисер Павел Павліковський – завдяки чорно-білій історії кохання «Холодна війна» за його ж сценарієм. Чотири роки тому тріумфатором церемонії в Ризі стала його попередня стрічка «Іда», яка пізніше отримала «Оскар» як «Найкращий фільм іноземною мовою». «Холодна війна» теж висувається на «Оскар».

Отримуючи першу нагороду – за сценарій, Павел Павліковський сказав, що ця відзнака для нього особлива прикметна. «У мене було 195 його версій, я антисценарист», – зазначив він. І подякував своїм батькам, «які прожили такі катастрофічні й врешті прекрасні життя». Раніше режисер розповідав, що історія кохання Зули та Віктора частково базується на біографіях його батьків, які також жили по різні боки «залізної завіси».

Павел Павліковський. Фото: Ewa Ferdynus, EFA

Пізніше Павел Павліковський же забирав і статуетку «Найкращої європейської акторки» замість Йоанни Куліг, яка «застрягла в Голлівуді з великим животиком». Вагітна акторка переказала повідомлення із вдячністю, а її бурхливу реакцію на премію можна побачити в соцмережах.

Усього в «Холодної війни» п’ять статуеток: ще Ярослава Камінського відзначили за монтаж. Цей красивий та щемкий фільм і досі йде в деяких українських кінотеатрах, тож в українців є нагода побачити титуловану європейську стрічку.

Емоції лауреатів

Між врученнями нагород аудиторію розважали, зокрема, акторка Россі да Палма, танцюрист Андре Марін та компанія з шести акторів із різних країн Європи. Жарти останніх, скажімо чесно, були не дуже смішними.

Россі да Палма. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

Натомість «Найкращий актор року», яким визнали італійця Марчелло Фонті, публіку розсмішив. Виконавець головної ролі у фільмі «Догмен» режисера Маттео Гарроне виголосив емоційну промову італійською без перекладача. Ну, слова «fantasticо», «complimenti» та «grazie» і так всі зрозуміли.

Марчелло Фонті. Фото: Ewa Ferdynus, EFA

Стрічка «Догмен» змагалася за «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, де Фонті також визнали найкращим актором. На жаль, український глядач поки не мав змоги подивитися цей фільм – сподіваємося, все попереду.

Цікаво, що Марчеллоне єдиний говорив рідною мовою. Кармен Маура, яка отримала відзнаку Європейської кіноакадемії за «Прижиттєві досягнення», також повсякчас збивалася на іспанську, звертаючись до зали у своїй рідній країні. Вона розплакалася від емоцій: «Такого зі мною ніколи не бувало, зазвичай я тримаю себе в руках, я ж бо актриса. Я дуже щаслива через цю нагороду й горда бути іспанською акторкою. Для мене це подарунок від життя – можливість так працювати. Мені подобається думати про цю нагороду як приз за те, що я не збожеволіла, а з такою роботою дуже легко збожеволіти».

По центру: Кармен Маура, справа – Вім Вендерс, зліва – одна з ведучих церемонії Аміра Казар. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

Кармен Маура, відома, зокрема, фільмами Педро Альмодовара, якого вона переконала взятися знімати кіно, вперше була номінована на Європейський кіноприз у 1988 році. «Тоді, сидячи в залі, я думала, що ми, європейці, такі різні, і нам із цим не дати раду. Й ось за 30 років потому ми тут. Дякую академії», – зазначила вона.

Зала встала на її підтримку, а сама Кармен навіть зробила кілька па з фламенко – танцю, народженого в регіоні Андалусія, столицею якого є Севілья.

Пошана незламним митцям

З 2014 року під час вручення Європейського кінопризу закликають звільнити незаконно ув’язненого в Росії українського кінорежисера Олега Сенцова. Цього року про Олега гостям вечора нагадали голова ради академії – польська режисера Агнєшка Голланд, і заступник голови – британський продюсер Майк Дауні.

«Ситуація в Європі радикально змінюється. У наші життя прийшла перекручена правда. Наша свобода як митців та кінематографістів у небезпеці. Колег і друзів засадили за ґрати. Зростає неповага до культури та свободи митців. Державна цензура, намагання налякати митців і спонукати до самоцензури. Ми маємо не дати урядам змусити нас замовкнути. Ми маємо говорити за тих, хто втратив свої голоси», – зазначила Агнєшка Голланд.

Майк Дауні згадав, як минулого року говорив про свою мрію, щоб на цій церемонії був присутнім Олег Сенцов. Він розповів про незаконне затримання й засудження українського режисера до 20 років позбавлення волі й голодування Олега тривалістю 145 днів з вимогою звільнення 64 українських політв’язнів.

«Про це багато писали в медіа, йому висловлювали підтримку на найвищому політичному рівні. Але всі прохання лишилися не почутими, і під загрозою примусового годування й за нашої підтримки Олег припинив голодування. Європейський парламент нагородив його премією імені Андрія Сахарова За свободу думки. З в’язниці незламний Олег режисує повнометражний фільм на основі його пси“Номери”. Він написав із сибірського ГУЛАГу минулого тижня: “Головне, що моя нова п’єса після інтенсивної роботи завершена, роман на 2/3 написаний, а дитячі оповідання вже теж готові, й після нового року я надішлю іншу збірку”. Олег не здасться, а Академія й надалі підтримуватиме його. Його боротьба за свободу й політичну справедливість продовжується», – розповів Майк Дауні, який знає Олега Сенцова особисто.

Агнєшка Голланд розповіла історію російського режисера Кирила Серебренникова, який перебуває під домашнім арештом у кримінальній справі за звинуваченням у розкраданні.«Він може спілкуватися лише з адвокатом і батьком, не має доступу до інтернету. І все одно намагається працювати. Зробив фільмів і кілька п’єс. Його ситуація – це чіткий меседж до мистецької спільноти, яка висловлюється проти державної ідеології», – зазначила режисерка.

Глядачі церемонії стоячи підтримали обох режисерів, які зазнають репресій у Росії.

Удруге зала встала, коли президент Європейської кіноакадемії – німецький режисер Вім Вендерс виголосив промову про роль у світовому кіно лауреата «Почесної нагороди від президента та ради Європейської кіноакадемії» Коста-Гавраса. Її всього присуджували лише чотири рази в історії премії: Мануелю де Олівейра, Мішелю Пікколі, серу Майклу Кейну та Анджею Вайді (посмертно). Легендарного грецького та французького режисера («Дзета», «Зізнання» та інші) вітали овацією хвилин п’ять.

«Я тут, щоб віддати шану одному з найвидатніших кінодіячів нашого часу. Чесна, смілива людина, людина принципів й глибокого співчуття. Численні нагороди, 20 фільмів впродовж 45 років...Його фільми говорять до нас про справедливість і людську гідність, засуджують фашизм та репресії. Він передав нам чітке повідомлення: не бійтеся сили розважальної складової, використовуйте її на краще. Він ніколи не приставав до жодної політичної сили й не боявся робити політичні заяви. Він став майстром нового жанру, де трилер перетинається з політичною критикою...Його фільми, які ми дивимося та передивляємося, спонукають нас хотіти змінити світ. Його стрічки, його вчинки та його життя вплинули на багатьох кінодіячів світу » сказав про Коста-Гавраса Вім Вендерс.

Коста-Гаврас. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

«Це сильна емоція й велика честь для мене. Віддам статуетку дружині, яка лишилася зі мною попри всі труднощі. Я хочу також подякувати Віму за його академію. Він показує сьогодні приклад, якою Європа має бути. Як ми можемо бути разом – з різних країн, спільнот, із різними фільмами», – зазначив Коста-Гаврас.

Відзнака резонансних тем

Нагороду «Європейське відкриття року – приз FIPRESCI» цьогоріч отримала бельгійська стрічка «Дівчина» Лукаса Донта про юну балерину-трансгендера. Віктору Полстеру, який виконав головну роль, пророчили акторську нагороду. Прем’єра фільму відбувалася в Каннах, і там же фільм здобув кілька нагород: «Квір-пальмову гілку» (за тематику ЛГБТ), «Золоту камеру» як найкращий дебют, приз FIPRESCI та приз журі «Особливий погляд» за найкращу акторську гру Полстера. В Україні стрічка змагалася в міжнародній конкурсній програмі 9-го Одеського міжнародного кінофестивалю, де Віктор Полстер отримав «Золотого Дюка» за найкращу акторську роботу.

У центрі: Віктор Полстер та Лукас Донт. Фото: Ewa Ferdynus, EFA

Лукас Донт сказав, що хоче присвятити цю нагороду двом особливим молодим людям: «Перша людина – це Віктор Полстер. Коли я зустрів його, то зрозумів, що він зіграє цю роль з великою повагою й емпатією та втілить іншу молоду людину, якій я теж присвячую фільм. Я думаю, його гра в цьому фільмі довела, що найбільша сила будь-якого артиста – це емпатія. А друга людина, яка стоїть за цим фільмом і призом, – це молода трансгендерна дівчина Нора, яку я знаю з 2009 року й якою дуже пишаюся. Вона стала особистою та професійною героїнею для мене. Разом з нею я присвячую приз іншим молодим трансгендерним людям у Європі, які вибирають бути правдивою версією себе».

Фільм «Дівчина» Бельгія висунула цьогоріч «Оскар».

Відзнаку «Найкращий європейський повнометражний анімаційний фільм» присудили стрічці «Ще один день життя». Це екранізація однойменної книжки всесвітньо відомого польського репортера Ришарда Капусцінського про війну в Анголі в 1970-х. Стрічку зняли в копродукції п’яти країн: Польщі, Іспанії, Німеччини, Бельгії та Угорщини. Один з двох режисерів фільму Деміан Ненов розповів, що над ним працювала команда з 500 людей.

На передньому плані: Рауль де ла Фуенте та Деміан Ненов. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

«Цього року тут стільки фільмів про Холодну війну. Це, звісно, дуже важлива тема нашого фільму. І це тривожний факт, бо такі речі досі відбуваються. Я навчився від Ришарда Капусцінського тому, що ми маємо стояти разом, забути власні точки зору, припинити дивитися на світ із заходу на схід, із півночі на південь і так далі. Нам треба звернути увагу на людей і подивитися їм в очі», – сказав Ненов.

«Наш фільм про війну. Але я вважаю так, як сказав колись Боб Марлі про війну: “Нам більше не треба проблем», – додав співрежисер стрічки Рауль де ла Фуенте.

Статуетку за «Найкращу європейську комедію» отримав шотландський режисер італійського походження Армандо Януччі – за резонансну стрічку «Смерть Сталіна», що минулої зими йшла в українському прокаті. Знятий у копродукції Британії, Франції та Бельгії, фільм був заборонений до показу в Росії. Про заборону зі сцени згадав і сам Януччі: «500 відомих діячів культури в Росії написали листа з поясненням, чому фільм заборонили. Вони заявили, що він не має ніякої творчої цінності. То я б хотів їм сказати: “Пфф!”».

Армандо Януччі. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

«Це справді європейський фільм: я – шотландський італієць, знімали ми переважно в Англії, але деякі сцени – в Москві та Україні, а фінансував нас французький Gaumont, потспродакшн робили в Бельгії... Це доводить, яка хороша ідея, коли європейці збираються разом. Я заберу цю думку з собою в Сполучене Королівство», – натякнув режисер на теперішній процес виходу Британії з Європейського Союзу.

Найсильніша промова

Це була не єдина згадка про Brexit. Отримуючи відзнаку «За європейські досягнення у світовому кіно», британський актор і режисер Рейф Файнз («Список Шиндлера», «Англійський пацієнт», «Залягти на дно в Брюгге», «Гаррі Поттер», «Коріолан», «Невидима жінка») сказав, що його засмучують і тривожать дискусії всередині його країни щодо Brexit і зв’язків Британії з Європою. «Чи можу я бути англійцем і європейцем? Категоричне так – я відчуваю це своїм нутром. Зараз у Європі криза. Відчуття сім’ї, зв’язку, спільної історії й спільних ран, ставиться під загрозу дискурсом поділу», – зазначив він.

Рейф Файнз. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

Промова Файнза лишила по собі найсильніше враження. На думку митця, кінематограф може стати вікном для того, щоб побачити іншу людину, ще один людський досвід. «Ми можемо відзначити наші відмінності в мові, культурі, звичаях та водночас і спільні загальнолюдські речі. Але погляд на іншого через об'єктив дає життєвий акт свідчення. Можливо, якщо ми справді будемо свідчити, то з’являться зв'язок і порозуміння. Я вважаю, що кінематографісти є тими, хто об’єднує. Наша робота за визначенням є роботою в співпраці, вона повинна бути такою задля виживання. Ми співпрацюємо між собою й пропонуємо співпрацювати нашій аудиторії», – сказав він.

Рейф Файнз додав, що представники кіноспільноти можуть бути ідеалістами, анархістами чи провокаторами. «Але в цей критичний час ми не повинні втратити наш поетичний голос, наш найважливіший голос, голос нашої душі. Наші фільми можуть стати піснями, що линуть крізь кордони та мови, своїми мелодіями та гармоніями у формі світлових, звукових та наративних образів», – зазначив він.

Українські фільми в номінантах, але без перемог

Одну з нагород Європейського кінопризу присуджують глядачі, голосуючи онлайн. Переможцем у номінації «Вибір глядачів» 2018 року стала стрічка «Назви мене своїм ім’ям» Луки Гауданьїно.

«Найкращим європейським документальним фільмом» члени Європейської кіноакадемії назвали стрічку «Бергман» Джейн Магнуссон. «Я в шоці, це велика честь. Бергман був першим президентом Європейської кіноакадемії й отримати приз тут, у рік сторіччя з його дня народження, – це просто прекрасно. Тому я хочу подякувати йому зокрема за натхенння від його неймовірних фільмів для багатьох режисерів з усього світу», – зазначила режисерка.

Джейн Магнуссон. Фото: EFA/API/Daniel Hinz

У цій номінації також змагався талановитий фільм «Віддалений гавкіт собак» данського режисера Саймона Леренга Вільмонта про життя 10-річного хлопчика Олега в прифронтовому селі на Донеччині. Українські кіномани могли бачити стрічку на цьогорічному фестивалі Docudays UA, де вона здобула головний приз студентського журі.

На жаль, цьогоріч у Севільї не нагородили жодну стрічку з України. На перемогу в номінації «Найкращим короткометражний фільмом» з-поміж 15 стрічок претендував український «Випуск’97» режисера Павла Острикова. Але перемогу здобула італійсько-французька стрічка «Роки» Сари Фгаєр.

Крім того, на нагороду «Найкраща європейська акторка року» претендувала ісландка Халлдор Хейхадсдоттір, яка виконала головну роль у фільмі «Гірська жінка: на війні», зняту в копродукції Ісландії, Франції та України. Роль екоактивістки Хатли, яка хоче вдочерити дівчинку з України, не витримала конкуренції із Зулою з «Холодної війни».

А актуальний «Донбас» українського режисера Сергія Лозниці не пройшов далі шорт-листа премії.

Україна здобувала статуетку EFA 2014 року: тоді «Плем’я» Мирослава Слабошпицького визнали «Відкриттям року».

Однак що тішить – українські фільми з’явилися не лише в українських кінотеатрах, а й уплелися в ширший контекст європейського кіно. Кількість членів кіноакадемії в Україні росте, а фільми потрапляють до когорти номінантів. Тож чекаємо перемог у 2019-му.

Київ – Севілья – Київ

Перше фото – EFA/API/Daniel Hinz

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
521
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop