10:00
Четвер, 22 Листопада 2018

Анна Паленчук: Екранізація «Номерів» — це найбільш тривалий і складний акт підтримки Олега Сенцова

Кінопродюсерка Анна Паленчук — про дружбу з Олегом Сенцовим та екранізацію його п’єси «Номери», про зйомки індійських фільмів в Україні й про те, коли вона планує отримати «Оскар».
Анна Паленчук: Екранізація «Номерів» — це найбільш тривалий і складний акт підтримки Олега Сенцова
Анна Паленчук: Екранізація «Номерів» — це найбільш тривалий і складний акт підтримки Олега Сенцова

Про те, що продюсерка Анна Паленчук збирається екранізувати п’єсу «Номери» українського режисера, політв’язня Кремля Олега Сенцова, стало відомо в липні цього року під час Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ). На пітчингу кінопроектів, що знаходяться на етапі розробки, Анна презентувала майбутню стрічку й оголосила, що її режисером буде сам Сенцов, із яким вона листується весь час із моменту його ув’язнення.

Згодом стало відомо, що співпостановником екранізації виступить український режисер Ахтем Сеітаблаєв, і що фільм планують випустити вже весною наступного року.

Екранізація «Номерів» — копродукція України та Польщі. Над нею працюють українська кінокомпанія Анни Паленчук 435 Films і польська компанія Даріуша Яблонського Apple Film Production. Фільм також отримав державну фінансову підтримку, вигравши конкурс кінопроектів патріотичного спрямування від Міністерства культури України. А наразі чекає на підтримку Польського кіноінституту.

У великому інтерв’ю «Детектору медіа» Анна Паленчук розповідає, що Олег Сенцов дуже активно залучений до виробництва «Номерів» та дає настанови всім членам команди у своїх листах. Вона також говорить, що мета створення цього фільму — ще раз довести міжнародній спільноті, що Сенцов — не терорист, а талановитий режисер, якого несправедливо засуджено в Російській Федерації.

«Ми робимо цей фільм у першу чергу для самого Олега, щоб у нього був проект, яким він може жити. А ще хочемо, щоб міжнародна спільнота, в тому числі російська, побачила, що навіть за ґратами Сенцов творить, бо він справжній художник», — каже Анна.

Вона також продюсує театральну постановку п’єси «Номери», прем’єра якої відбудеться 7 грудня на «Сцені 6» у «Довженко-центрі».

Крім подробиць екранізації «Номерів», ми обговорили з Анною Паленчук поточний стан речей в українській кіноіндустрії: державну підтримку кіно, копродукцію, можливості фільм-сервісу в Україні, роль кінокритики та інше.

«Круто, що бюджет, виділений на кіно, так збільшився і що зараз у кінотеатрах щотижня виходять українські прем’єри. Шкода, що серед них є багато не досить зрілих. Я вважаю, потрібно прискіпливіше обирати тих, хто отримує державну фінансову підтримку», — вважає Анна Паленчук.

І додає, що критика вітчизняному кіно необхідна: «Українські фільми треба критикувати. Якщо цього не робити, люди не навчаться на власних помилках, не будуть рости».

Про екранізацію «Номерів»

— Анно, екранізація п’єси «Номери» — безпрецедентна подія в нашому кінематографі, бо, здається, ніколи досі в Україні не знімався фільм без фізичної присутності режисера. Як виникла ця ідея? Із чого все почалося?

— З Олегом ми познайомилися на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2012 році, після чого подружилися. Весь цей час із моменту його арешту я тримала з ним зв’язок. Я організовувала Дні українського кіно на його підтримку в десяти українських містах, а також у Європі, видавала його книжки, книжки про нього, збирала гроші, віддавала їх Наталі Каплан (двоюрідна сестра Олега Сенцова. — «Детектор медіа»). Увесь цей час я не можу примиритися з думкою, що мого друга несправедливо засуджено, тому постійно хочу робити більше й більше на його підтримку.

Весною цього року звернулася до Олега із пропозицією екранізувати його книжку «Розповіді» («Рассказы»). Я запропонувала, щоб кожну окрему розповідь зняв один із відомих українських режисерів. Але Олег відповів, що хоче, аби я спродюсувала інший твір — п’єсу «Номери». Він написав її в 2011 році. Після арешту текст, який знаходився на комп’ютері, було вилучено ФСБ РФ із дому Сенцова в Криму. У Лефортово (слідчий ізолятор у Москві. — «Детектор медіа») Олег отримав свої рукописи, зробив остаточні правки до «Номерів» і передав текст Наталі. Тоді п’єсу планував поставити московський «Театр.doc». Проводилися публічні читки на підтримку Сенцова, але повноцінної вистави так і не вийшло.

Я хотіла втілити мрію Олега й поставити «Номери». І хоч я взагалі не театральний продюсер (і навряд чи коли-небудь ним стану, бо це зовсім інший, відмінний від кіно, світ), почала роботу над виставою. Я усвідомлювала, що глядачів у цієї п’єси буде не так багато, як хотілося б, навіть якщо театр поїде на гастролі. Тож прийшла ідея зняти цю п’єсу на кшталт британського театру в кіно. Але потім зрозуміла, що в Києві фізично немає таких майданчиків, де можна було би якісно втілити подібний проект. Вирішили перенести п’єсу в павільйон. Такий проект ми з режисеркою Тамарою Труновою й подали на фінансування в Мінкульт (ідеться про конкурс Українського культурного фонду — «Детектор медіа»).

Ми думали, візьмемо тих самих акторів, адаптуємо декорації під 360°, сценографію, знімемо це все в павільйоні шляхом мультикамерної зйомки. Олегу сподобалася ця ідея, та й мені ближче кіно, звісно, ніж театр. Так з’явилась ідея екранізації.

У липні Олег сам написав мені листа, що хоче бути режисером «Номерів». І я відповіла, що раз хоче — то буде. Ми подали екранізацію «Номерів» на пітчинг Одеського міжнародного кінофестивалю з Олегом Сенцовим у якості режисера. Це вже інший проект, окремий від театральної постановки, з окремою командою. Того дня, коли я презентувала цей проект на пітчингу ОМКФ, в Олега була зустріч із адвокатом Дмитром Дінзе, через якого я передала операторські шоурили, постер та інші вже готові матеріали. Коли стояла на сцені, думала не про те, що розповідати, а про те, як зараз проходить це побачення, чи сподобаються Олегу наші задуми. А ще я думала про те, що він вийде, а в нього вже є проект, яким він може займатися.

Згодом ми пішли на пітчинг кінопроектів патріотичного спрямування Міністерства культури й отримали державну фінансову підтримку на цю екранізацію. Крім того, маємо підтримку Даріуша Яблонського (Apple Film Production) — польського режисера і продюсера, який завжди опікувався долею Олега Сенцова (наприклад, був копродюсером документальної стрічки «Процес» Аскольда Курова).

Як у проект прийшов Ахтем Сеітаблаєв? Чи були інші кандидати на крісло співрежисера?

— Олег сам написав мені, що потрібен співрежисер, бо навряд чи він вийде із в’язниці. У мене була низка претендентів, я надіслала їхні прізвища Сенцову. Серед них було прізвище Ахтема, який теж брав активну участь в акціях на підтримку українських політв’язнів. І, звісно, Олег обрав його, написав: «Нехай це зробить мій кримський брат». Вони так одне одного називають, і це набагато більше, ніж колега або друг.

В Ахтема Сеітаблаєва були сумніви чи він одразу погодився взяти участь у проекті?

— Звісно, сумніви були. Ахтем — людина, яка робить не просто кіно, а соціально значущі проекти, із глибокими, важливими для суспільства меседжами. Він не буде братися за матеріал, який не є йому близьким. Я схрещувала пальці, щоби ця п’єса захопила Ахтема. Коли він зателефонував мені і сказав, що це класний матеріал, я зрозуміла, що все ж таки не дарма Олег його обрав, хоча в них абсолютно різні стилі. Тепер Ахтем слідує рішенням Сенцова, вони перебувають у дуже тісній комунікації.

Олег і Ахтем спілкуються через вас чи напряму?

— Звісно, напряму. Олег пише листи всім: мені, Ахтему, другій режисерці екранізації Яніні Кучер, художнику-постановнику Кирилу Шувалову, кастинг-директорці Насті Чорній та іншим.

Ми отримуємо зворотні листи від Олега протягом двох днів, листування здійснюється дуже швидко, хоч інколи система й гальмує (йдеться про електронну форму на поштовому сайті Федеральної служби виконання покарань Росії, через яку можна надсилати листи в’язням. — «Детектор медіа»).

Анна Паленчук із Аскольдом Куровим і Ахтемом Сеітаблаєвим

Тобто ви узгоджуєте із Сенцовим усе — акторів, декорації, світло, обладнання, манеру зйомки?

— Так. Я навіть не уявляла, що Олег буде настільки залучений до процесу. Ми приймаємо всі його побажання, інколи сперечаємося з деяких питань, але доходимо згоди.

Чи переживаєте ви за те, що процес створення фільму дуже затягнеться через ці письмові узгодження? По суті, у вас немає можливості швидко приймати рішення тут і зараз.

— Звісно, я переживаю. Але працювати по-іншому не вийде. Однак є такі рішення, які ми можемо приймати самі: наприклад, Олег повністю довірив нам вибір оператора, бо обрати його по фото просто неможливо. Ми обрали польського оператора Адама Сікору — дуже досвідченого професіонала, якого нам порадив Даріуш. Для такої павільйонної історії нам потрібен філігранний майстер своєї справи.

У цьому проекті неможливо хоч щось запланувати. Усі, хто залучені до процесу, розуміють, що все може змінитися будь-якої миті. Це виклик для всіх. Тому ми дуже довго приховувати деталі проекту, не говорили публічно, що все робиться саме так. Оскільки ми робимо цей проект не для себе, а в першу чергу для Сенцова — це найбільш тривалий і складний акт підтримки — не маємо очікувань щодо фестивального успіху, мільйонних касових зборів тощо. Ми взагалі нічого не чекаємо, не плануємо, не загадуємо наперед. Живемо в цьому проекті сьогоднішнім днем.

Ви плануєте розпочати зйомки в грудні?

— Так, у грудні-січні. Якщо все піде за планом.

— На пітчингу Одеського кінофестивалю ви оголошували дрим-каст, у якому фігурували відомі українські актори на кшталт Віктора Андрієнка, Наталії Васько, В’ячеслава Довженка, Римми Зюбіної та інших. Хтось із них буде зніматися в екранізації?

— Я не буду називати імен. Але ми вже провели кастинг, робили парні проби.

Всі етапи кастингу узгоджені з Олегом. Кожен актор, який буде грати в цьому фільмі, був відібраний і Сенцовим зокрема. Тому процес кастингів у нас конкретно затягнувся в порівнянні зі звичайним фільмом. Але це ті актори, яких хотів Олег.

Справа в тому, що в нас є потреба в досить довгих репетиціях з акторами, бо ми театр знімаємо як кіно, а персонажів у п’єсі багато. Ми враховували зайнятість акторів, тож затверджували переважно тих, хто зможе присвятити багато часу екранізації «Номерів».

Я в цей процес не втручалася — це вибір Олега, Ахтема, а також кастинг-директорки Насті Чорної. Вона, до речі, працювала з Олегом над «Носорогом» і «Гамером», знає його смак, бачення, відчуває його трактування персонажів і те, хто з акторів це може бути. Також нам допомагала Женя Врадій, яка була другим режисером на «Гамері» і стрічці «Носорог». На жаль, в Олега немає можливості ввімкнути й передивитися відео, він узгоджував акторів по фото. І ми, звісно, будемо відправляти йому фото акторів у костюмах, у гримі, коли займатимемося розробкою образів.

За останні роки в Україні з’явилися нові обличчя в кіно. Очевидно, що Олег знає не всіх.

— Далеко не всіх, і він теж це розуміє, саме тому частково довірився команді в цьому питанні.

Коли будете готові оголосити імена акторів?

— Назвемо, коли розпочнемо репетиційний процес і побачимо, як вони всі живуть у цій постановці, коли відчуємо органіку цього всього.

Знімати кіно в закритому просторі, обмеженому декораціями — це виклик для будь-якого кінематографіста. Тут потрібна майстерність. Багато шедеврів світового кіно зняті в одному приміщенні, і це завжди вважається ювелірною роботою. Цей вищий пілотаж будується не лише на роботі творчої групи, значна частина — це актори. Щоб із цікавістю спостерігати 100 хвилин за персонажами, актори мають бути філігранними та харизматичними. Ми, звісно, впевнені у своєму касті, але оголосимо імена трохи згодом.

Чи робили ставку на зіркові імена?

— Я вважаю, що потрібно брати не зірковими обличчями, а історією та її актуальністю. «Номери» — це не просто історія Олега Сенцова, це той матеріал, який передає суть нашого суспільства зараз. Після прочитання або перегляду якого хочеться подумати, в якій системі ми живемо, де наші кордони, і чи є в нас можливість вийти за межі й робити не те, чого очікують від нас інші люди. Я впевнена, що це дуже актуальний матеріал. Але ця складна тема буде розказана легко. «Номери» — це буфонада, гротеск.

Ви вказували раніше, що маєте багато брендів-партнерів: заправка «Кло», «Вода.ua» тощо. Чи означає це, що у фільмі буде продакт плейсмент? Бо важко уявити подібну рекламу в такій екранізації.

— Ні. Звісно, не буде. Ці бренди не вимагають своєї присутності на екрані. Для них просто важливо бути причетними до цього проекту.

Заправки «Кло», наприклад, із початку голодування Олега на своїх плазмах показували інформацію про нього. Відтоді я заправляюся тільки в них, бо вони — мої однодумці. Коли почали працювати над фільмом, запропонували їм партнерство. Вони навіть не пропонують розміщувати логотипи, ми їм дуже вдячні за таку підтримку.

Відомо, що екранізація «Номерів» буде україномовною. Наскільки важко це рішення далося Олегу Сенцову як автору, чиї думки переклали?

— Я думала, що Олег відреагує погано, і я не одразу йому про це рішення повідомила. Але все-таки наважилася. У нас є закон, ми маємо його поважати. Тим більше, мені самій важливо, щоб це кіно було українською, бо це національна стрічка.

Ми довго обирали перекладача (із 12 кандидатур), редактора, прискіпливо працювали над текстом. Узгоджувала редактуру Женя Врадій, яка добре знайома з Олегом і відчуває його стиль. Наразі тривають читки, й ми бачимо, що п’єса звучить. Ще актори додаватимуть щось своє. Олег уже надсилав нам рекомендації щодо цього, просив сильно не змінювати текст. Він переживає, але розуміє, що є Міністерство культури України — наш фінансовий партнер, і його вимоги потрібно поважати.

— Чи відомо вже, хто буде дистриб’ютором «Номерів» в Україні?

— У нас є попередні домовленості, це було необхідно для участі в пітчингу Мінкульту, але ми ще не вирішили це питання остаточно.

— А як щодо телеканалів?

— Ми також ведемо перемовини з телеканалами. Я вважаю, вони мають підтримати цей проект.

— Для вас важливо, щоб це був якийсь конкретний канал? Як будете обирати?

— У нашій країні канали не стоять у черзі, щоби показати українське кіно. Усі загальнонаціональні українські канали, крім «Інтера», дуже активно підтримують Олега. Коли він тільки розпочав голодування й почалися масові акції на його підтримку, ми розміщували відеоролики на каналах, інколи на це потрібна була лише хвилина — піарники просили посилання і вже ввечері ролик був в ефірі. І лише потім я досилала їм листа — документ від Нацради, що це соціальна реклама.

Підтримка Олега є. Але зараз кінець року, в каналів бюджети не гумові. Сподіваюся, в нас буде підтримка каналу, і ми оголосимо про це додатково.

Акція на підтримку Олега Сенцова в сотий день його голодування

Чи вже планували промо екранізації, яким воно буде?

— Поки що не планували.

— Збираєтеся перед виходом у прокат показати стрічку на фестивалях?

— Так, звісно. Ми плануємо показати його міжнародній аудиторії для того, щоб ця міжнародна аудиторія, і в тому числі люди, які живуть у Російській Федерації й думають, що Олег Сенцов — це терорист, усвідомили, що навряд терорист продовжував би працювати над фільмом, перебуваючи за ґратами. Що Олег Сенцов — це творець, художник, який потрапив туди через збіг ідіотських обставин. І тоді його свободу будуть відстоювати ще більше, коли зрозуміють, наскільки він талановитий.

— Якщо зйомки відбудуться, як заплановано, у грудні-січні, а на початку наступного року — постпродакшн, можливо, ви встигнете подати екранізацію на Каннський кінофестиваль (традиційно відбувається в травні. — «Детектор медіа»)?

— Подивимося. Режисером монтажу в нас буде Ярослав Камінський («Іда», «Холодна війна» тощо). Ми хочемо залучити до постпродакшну еліту польського кінематографа. Але якщо зрозуміємо на етапі постпродакшну, що в нас мають бути дозйомки — вони будуть. Для нас важливо зробити хороший фільм для Олега, в першу чергу. Аби він не подумав, коли подивиться екранізацію (а він її точно подивиться), що ми зробили халтуру. Якщо Олег скаже, що ми молодці, для нас це буде найбільше визнання, а не кінофестивалі та дистрибуція.

Про копродукцію

— Ваше партнерство з Даріушем Яблонським у цьому проекті почалося на пітчингу в Одесі чи раніше?

— Я знайома з Даріушем давно, але ніколи не працювала з ним. Яблонський — еліта польського кінематографу, він також завжди підтримував Олега. Я зустріла його на українських вечірці під час Каннського кінофестивалю і розповіла про ідею поставити п’єсу Олега Сенцова і, можливо, зняти її. Він, до речі, відразу сказав, що режисером має бути Олег, хоча мені тоді здавалося це нереальним.

Із Даріушем Яблонським на 9-му Одеському міжнародному кінофестивалі

На Одеському пітчингу ви презентували «Номери» поза конкурсом. Чи велися перемовини з іншими іноземними продюсерами, крім Даріуша Яблонського, про спільну роботу над екранізацією?

— Тоді влітку я хотіла потрапити на пітчинг заради Олега. Для мене було важливо презентувати проект саме на ОМКФ, бо цей фестиваль його відкрив. Коли ми заявили Сенцова режисером, ніхто не вірив, що так узагалі може бути, але, тим не менш, це сталося. Участь у пітчингу в першу чергу була потрібна Олегу — не важливо, в конкурсі чи поза ним. Я вдячна фестивалю, що вони дали нам таку можливість.

Звісно, на той момент ми були раді будь-яким копродюсерам, але, як правило, залучення одного копродюсера — це плюс іще один рік до виробництва фільму. Тобто якщо ви підключаєте двох копродюсерів, то додається ще два роки, трьох — три. Йдеться про подачі у фонди, тривалий процес узгодження. Ми розуміли, що в цьому випадку копродукція на п’ять країн, наприклад, буде неможливою. Хоча в моїй практиці була ситуація, коли ми створили «Маріуполіс», копродукцію чотирьох країн, за один рік, але там була вже злагоджена команда, яка на той момент знімала «Стасіс» і паралельно зробила ще один фільм.

Із Польським кіноінститутом ми встигали по строках і зрозуміли, що краще нехай у нас буде маленький бюджет, але проект будуть робити люди, які розуміють усі його тонкощі. До того ж люди, які працюють над цим проектом, не чекають від нас тих гонорарів, яких би вони чекали в інших проектах.

Ви будете подаватися на пітчинг Держкіно, якщо він все ж таки відбудеться цього року?

— У нас періодично змінюються різні нюанси — Олег додумує деякі речі, декорація росте, все розростається. І ми не відштовхуємося в цьому випадку від класичної моделі виробництва. Якщо ми в процесі підготовки зрозуміємо, що нам потрібно більше коштів — підемо на пітчинг.

Про інші твори Олега Сенцова

Олег Сенцов пише вам про своє самопочуття, справи? Чи ви спілкуєтеся лише по роботі?

— В основному по роботі. Інколи він повідомляє, як почувається, і я пишу статус у Фейсбуку. Але це буває рідко. Ми листуємося набагато більше, ніж я про це розповідаю.

Можу процитувати лист Олега, який зараз лежить на моєму столі. У відповідь другій режисерці Яні Кучер, яка писала Сенцову, що ми схрестили пальці за нього, він пише: «Пропоную розхрестити пальці, які ви всі схрестили в душі за моє звільнення, і застосувати їх в роботі. Не варто розраховувати, що я як Бог із машини з’явлюся перед зйомками. Не з’явлюся».

— За час перебування у в’язниці Олег написав уже п’ять сценаріїв. Наталія Каплан розповідала, що він категорично не хоче передавати ці роботи на волю, каже, що вони вийдуть тільки з ним. Чи намагалися ви особисто вмовити його переслати ці тексти, аби взяти їх у роботу?

— Ні. Мені поки що вистачає «Номерів» — і одних, і других. Якщо Олег не хоче їх комусь давати, я не буду наполягати. Коли закінчимо екранізацію і якщо Олег ще буде сидіти у в’язниці, у що я не вірю, то подумаю про інші його твори.

У мене багато інших проектів, пов’язаних з Олегом. Наприклад, у видавництва Laurus закінчилися права на книгу «Розповіді». Наразі ми ведемо перемовини з «Видавництвом Старого Лева», яке перевидасть цю книжку. Я узгодила це з Олегом.

Книжку будуть перекладати українською?

— Так, ми думаємо про це. «Розповіді» мають перекласти ще польською, англійською тощо. Цим займається український «ПЕН-клуб», вони активно працюють над цим і мене простимулювали перевидати книжку, бо її вже немає в наявності у книгарнях.

Книжку «Олег Сенцов», яку ми видали разом із «Фоліо», було перекладено англійською і презентовано на Франкфуртському ярмарку. І тепер потрібно робити презентацію англійської версії в Києві.

Роботи дуже багато.

Про державну підтримку кіно в Україні

— Цього року з державного бюджету на кіноіндустрію було виділено 1 млрд грн, половина з них — через Держкіно, половина — через Міністерство культури (патріотичний пітчинг). Тепер продюсер, щоб отримати фінансову підтримку, може взяти участь зі своїм проектом аж у трьох конкурсах — Держкіно, Мінкульту й Українського культурного фонду. Але багато хто в кіноіндустрії критикує конкурси й Мінкульту, й Держкіно, звинувачують членів експертних комісій  конфлікті інтересів. Існує також думка, що всі кошти мали би бути в одному кошику — Держкіно, як це було раніше. Що ви думаєте про ці три джерела фінансової підтримки? Чи стало вам як продюсерці легше працювати в нових умовах?

— Я вважаю, добре, що гроші є. Як кажуть люди старшого віку: «Я пам’ятаю ті часи, коли грошей не було». Так от, я пам’ятаю ті часи, коли бюджет на кіно був просто мізерний — близько 5 млн грн, навіть за курсом 8 це дуже мало.

Круто, що зараз у кінотеатрах щотижня виходить українське кіно. Ще два роки тому не вірилося, що це взагалі можливо. Це, звісно, просто щось неймовірне. У цьому дуже велика заслуга Пилипа Іллєнка (голова Держкіно. — «Детектор медіа») і представників кіноіндустрії, які об’єднуються для того, щоб їх почули. Бо коли треба щось відстоювати — всі кидають свої справи й біжать відстоювати. У нас є відповідальність і відчуття колективної співпричетності.

Але в нас досі немає ринку, загальних правил. У нас досі Ельдорадо. І я вважаю, що на пітчинги подається багато фільмів, які доходять до глядача вже в зовсім іншому вигляді. Хоча робота в кіно — це не просто талант або дар, це ремесло, і чим більше фільмів ти робиш, тим якіснішими вони стають.

Я також вважаю неправильним давати державні кошти на стрічку, де і режисер, і продюсер є дебютантами. Дивлюся багато нових українських релізів, де є цей тандем, і розумію, що вони провалюються. Інколи мені буває соромно за те, що це незрілі роботи.

Має бути певна регуляція професійної компетенції.

Українська делегація на кіноринку Берлінського кінофестивалю

Закон про державну підтримку кінематографії було прийнято минулого року. Щоправда, він досі не працює, чекаємо на внесення змін до Бюджетного кодексу. Тож по факту передбачені в новому законі рибейти не працюють, фільмкомісії ніби створюються, але не так швидко, як хотілось би. Тим не менш, індустрія розвивається, кіно виробляється. Ви маєте великий досвід у копродукції. Чи бачите більш прихильне ставлення іноземних продюсерів до українських колег у зв’язку з розвитком вітчизняної кіноіндустрії? Чи стало вам простіше домовлятися про копродукцію?

— Ті партнери, які заходять на копродукцію, не розраховують на роботу кеш-рибейтів. Це важливо для сервіс-проектів. Крім того, що я виробляю копродукційні фільми, займаюся також і фільм-сервісом в Україні. У нас із грузинським кінопродюсером Іраклієм Макацарією є компанія Maq Entertaiment, яка займається виробництвом індійського кіно. Ми вже відзняли достатню кількість індійських фільмів в Україні, і я можу впевнено сказати, що якби працювали кеш-рибейти, дихати і співпрацювати з іноземцями, які готові сюди приїздити на зйомки, було б набагато простіше.

Я їздила до Індії, де презентувала можливості України на різних кіноринках і кіноконференціях. Це великі події у величезних залах, із шаленою кількістю людей (у них кіноіндустрія поставлена на супермасштабний рівень, ми в порівнянні з ними — маленька краплинка в океані). І от коли я презентувала локації для зйомок в Україні, вони всі були шоковані. Я пропонувала їм гру: вгадати, де на слайдах українські краєвиди та міста, а де — інших країн. Наприклад, замок Паланок у Мукачевому і схожий замок у Баварії, вулицю Львова і вулицю Парижа, а далі гори… Вони не вгадували. Люди почали усвідомлювати, що в Україні можна зімітувати багато інших країн світу, це зручно й економно. У нас навіть пустелі свої є — Олешківські піски. Америку неможливо зімітувати, але Європу — легко.

Треба подумати, як можна «дотиснути» нашу поважну владу, яка багато в чому йде нам назустріч, щоб кеш-рібейти запрацювали. Бо нам це необхідно. Але я не вірю в те, що нам їх так просто розблокують в один прекрасний день. Я вірю в те, що ми можемо цього досягнути, але треба знову об’єднатися.

На кіноринку Каннського кінофестивалю 

— У зв’язку зі стрімким збільшенням кількості українських стрічок у прокаті маємо дискусію всередині кіноспільноти щодо якості цих фільмів. Окрема дискусія точиться між деякими представниками кіноіндустрії та кінокритиками — про те, що останні не мають висловлюватися негативно про наше кіно, щоб не відбити у глядача бажання дивитися його, зокрема платити за нього в кінотеатрах. Як ви ставитеся до критики стрічок, над якими працюєте? Що думаєте про «скандал навколо кінокритиків»?

— Це дуже цікаве питання. Я ставлюся до критики позитивно. Вважаю, що добре, коли тебе критикують, особисто мене це стимулює і підштовхує до подальшої роботи. Кожен має право на свою думку, і кожен може виражати її, як вважає за потрібне. Мене як професіонала ніяк не зачіпає критика ні на адресу фільмів, які я зробила, ні на мою адресу. Я приймаю такі думки. Є люди, які думають, що я піарюся на Сенцові. Коли до мене доходять такі чутки, я відповідаю, що ніхто не заважає будь-кому іншому вийти на зв’язок із Олегом і просувати його творчість.

А ще я ніколи не думаю про те, що думають інші. Бо тоді в мене не залишиться часу думати про щось потрібне й важливе. Мене не хвилюють речі, на які я не можу вплинути. Я знаю, що можу вплинути на звільнення Олега Сенцова, на те, щоб запрацювали рибейти, я можу об’єднувати людей, писати звернення тощо. Але я не можу впливати на те, до чого не маю жодного відношення, як-то до критики.

Українське кіно треба критикувати. Бо, на жаль, маємо багато незрілого контенту. Якщо на це закривати очі, люди не навчаться на власних помилках, не будуть рости.

Те кіно, яке знято не за державні гроші, може бути будь-яким на смак його творців. Але те кіно, яке створюється за державної підтримки, має відповідати певним професійним нормам — їх важко описати, але існує єдине розуміння про драматургію, гру акторів, монтаж тощо.

Про інші проекти та плани

— Анно, крім проектів, пов’язаних із Олегом Сенцовим, чим наразі ще займаєтеся?

— Є проекти в розробці — наприклад, «Наречений з Грузії», який ми робимо разом із Іраклієм. Хочеться побалувати глядачів комедією. Після роботи над фільмом «Герой мого часу» Тоні Ноябрьової я зрозуміла, що ми можемо знімати комедії. Хочеться робити таке кіно, після перегляду якого глядач буде відчувати задоволення.

Також є давня мрія — хочу зняти повнометражну ігрову стрічку про Казимира Малевича.

З Іраклієм Макацарією

Чи є в Україні режисери, з якими ви хотіли би попрацювати?

— Яке хороше запитання. У нас тепер є багато талановитих режисерів. Зараз я працюю з Ахтемом Сеітаблаєвим, і, якщо чесно, півроку тому я навіть уявити такого не могла, бо Ахтем — це величина, це більш усвідомлений рівень режисури, ніж у тих режисерів, із якими я працювала раніше, якщо не враховувати Віталія Манського. До речі, якраз після співпраці з Манським над стрічкою «Рідні» я зрозуміла, що хотіла би працювати з більш зрілими режисерами, щоб рости з ними як продюсер. Мені зараз дуже цікавий цей досвід роботи з Ахтемом і дистанційно з Олегом Сенцовим. Але конкретні імена інших режисерів я не можу назвати.

Також я працюю з одним молодим режисером. 22 листопада ми випускаємо у прокат фільм Корнія Грицюка «2020: Безлюдна країна». Це мок’юментарі, він уже був показаний на міжнародних кінофестивалях. Ми зробили його буквально «на колінках», своїми силами. Це смішне кіно про нашу з вами реальність: канадський режисер приїжджає до України, на батьківщину своїх предків, а тут всі імігрували, лишилося лише вісім осіб, у яких він бере інтерв’ю. Я багато разів дивилася цей фільм і щоразу ставила собі запитання: якщо всі поїдуть, що буде з цією країною? Це дуже актуальна тема, для мене в тому числі. Ця ж тема була піднята в «Істальгії» (стрічка режисерки Дар’ї Онищенко, вийшла у 2012 році. — «Детектор медіа»). Коли ми його знімали, всі говорили, що це неактуальна тема, а виявилося навпаки, стрічка навіть трохи випередила нашу реальність.

Я не йду за режисером, я йду за темою. Хто би не прийшов до мене з ідеєю фільму, для мене важливо, який меседж людина несе. Якщо цей меседж мені близький, я не буду орієнтуватися на прізвище (хоча, звісно, подивлюся, що цей режисер знімав раніше).

З Корнієм Грицюком

А яка ваша найсміливіша продюсерська мрія?

— «Оскар». За найкращий фільм іноземною мовою. І він буде протягом п’яти років.

Також я хочу повчитися сценарної майстерності та налагодити фільм-сервіс в Україні.

Але моя найбільша мрія як людини, а не продюсера — щоби звільнили Олега Сенцова. Це буде справжнім щастям для мене. І тоді я буду знати, що я допомогла зробити щось суттєве. Я не так цікавлюся суто кіновиробництвом, моє завдання — давати людям смисли, а Олег несе ті смисли, які є й моїми також. Це цінність свободи. Тому я так його підтримую, бо я впевнена, що немає нічого ціннішого за свободу.

Читайте також

Фото надані Анною Паленчук

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1672
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду