16 березня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні за основу законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», який запроваджує на телебаченні обов’язкові квоти передач і фільмів українською мовою. Йдеться про 75% державної мови для загальнонаціональних телеканалів, 50% – для регіональних, а також 75% державної мови для програм новин на ТБ. При обрахунку частки української мови рахуватиметься тільки мова ведучих програм (а не гостей) і мова фільмів. Детально про суть законопроекту ви можете прочитати тут.

Наступного ж дня, 17 березня, медіахолдинг «Інтер Медіа Груп» першим серед українських телегруп прокоментував цю подію, оприлюднивши офіційну заяву щодо прийнятого в першому читанні проекту. На думку «Інтера», цей законопроект порушує права російськомовних громадян України та носіїв інших регіональних мов. Також «Інтер» стверджує, що законопроект зашкодить розвитку українського телебачення, оскільки неможливо створювати в достатньому обсязі якісний контент українською мовою чи робити якісний дубляж, і це призведе до погіршення якості телепродукту та падіння телеперегляду.

Станом на лютий 2017 року телеканал «Інтер» (а також телеканал «Україна») мав найменші обсяги української мови в ефірі – всього 26%, про що свідчать дані моніторингу, проведеного Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. За даними Нацради, найбільші обсяги ефіру українською мовою – на телеканалах «Еспресо» (100%), 5 канал (99%), «UA: Перший» (97%) і «Культура» (97%). Телеканали медіагруп «1+1 медіа» і StarLightMedia мають у середньому 75% української мови.

«Детектор медіа» попросив експертів прокоментувати позицію «Інтера» та поміркувати про те, чому повернення до норми про 75% української мови на загальнонаціональному ТБ, яка вже діяла в Україні з 2006 по 2012 роки, викликає таку реакцію телеканалу. Ми поставили експертам наступні запитання:

1 Як ви можете прокоментувати офіційну реакцію каналу «Інтер» щодо ухваленого Верховною Радою в першому читанні законопроекту про квоти на українську мову на телебаченні? У своїй заяві «Інтер» розцінює законопроект як такий, що «порушує права людини, розколює суспільство, нагнітає і без того напружену обстановку»?

2. До 2012 року законодавством України було передбачено частку 75% української мови на загальнонаціональному телебаченні. Чому, на вашу думку, за такий короткий термін – 5 років – відбулася тотальна русифікація ефіру (наприклад, на каналах «Інтер» і «Україна», за даними Нацради, всього по 26% української мови в ефірі)?

3. Чому зараз мовники починають кампанію навіть проти м’якої українізації (адже не йдеться про вимогу 100% української мови), хоча досвід 2006-2012 років показав, що нічого з того, про що зараз заявляє «Інтер», не відбулося. Чи вважаєте ви, що й справді, як заявляє «Інтер», зараз закон у разі його прийняття може зашкодити вітчизняному телебаченню, що в телеканалів може не вистачити якісного україномовного контенту, і це призведе до зменшення телеперегляду? Поясніть вашу думку, будь ласка.

4. Який ваш прогноз щодо ухвалення законопроекту в другому читанні та в цілому?

Вікторія Сюмар, народна депутатка (фракція «Народний фронт»), голова Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики, співавторка законопроекту № 5313:

– Така заява «Інтера» є принизливою. Говорити, що українською не можна створювати достатньо якісного телепродукту, – це поширювати кліше російської пропаганди про «вторинність» української мови та культури. Я би закликала авторів заяви мати повагу до країни, в якій вони мають честь жити і працювати, поважати Україну, українців та українську мову як одного за базових атрибутів мого народу. Закон буде прийнятий в цілому, думаю, вже впродовж наступних місяця-двох, зроблю для цього все можливе і неможливе. Українське телебачення буде українським: і за формою, і за суттю.

Микола Княжицький, народний депутат («Народний фронт»), голова Комітету ВРУ з питань культури та духовності, співавтор законопроекту № 5313, а також одного з трьох мовних законопроектів – № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні»:

1. Я переконаний, що порушує права людини, розколює суспільство, нагнітає і без того напружену обстановку телеканал «Інтер», і його діяльність вже давно має бути перевірена Службою безпеки України, й елементи протиправної діяльності з боку каналу мають бути негайно припинені.

Українська мова і культура потребують захисту. Законопроект, який ми подали, багато хто критикує як занадто м’який, бо він справді надзвичайно демократичний, враховує права національних меншин, захищає присутність української мови, але дозволяє представникам інших народів і національностей переглядати передачі своєю мовою як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні. Тому я думаю, що антиукраїнським силам, до яких я зараховую і телеканал «Інтер», давно пора припинити знищувати нашу культуру і державність.

2. Власники телеканалу «Інтер» давно пов’язані з Російською Федерацією, за Фірташа російські підприємці вносили гроші як заставу, а Льовочкін давно є антиукраїнським і проросійським політиком. Ми ж пам’ятаємо, у нас у ліцензіях усіх телеканалів було записано до 2012 року про 75% державної мови, й абсолютно нормально всі працювали, і ніхто не може сказати, що Україна в той час якось обмежувала чиїсь права, всі визнавали, що це демократично. Згодом було прийнято закон Колесніченка-Ківалова, який скасував ці квоти, якраз цей закон було засуджено Венеціанською комісією, міжнародними організаціями як такий, що порушує права людини. Ми звернулися за рекомендаціями міжнародних організацій, і, відновлюючи права людини, зокрема українців, але не порушуючи права інших народів і національностей, які проживають на території України, просто повертаємося до нормальних речей.

3. Русифікація – це теж елемент гібридної війни Російської Федерації проти України, Росія всіма способами підтримує цю русифікацію, ми це чудово знаємо, бачимо. Це наслідок втручання Росії в наші внутрішні процеси, що абсолютно не відповідає соціальному зрізу українського населення. Навіть до Революції гідності понад 60% людей визначали українську мову як рідну, після Революції гідності, за даними дослідження центру Разумкова, який провів велику роботу, щоб визначити, як саме ідентифікують себе українці, кількість людей, які хотіли би бачити програми українською, значно зросла. При цьому велика кількість людей на сході України чудово розуміють державну мову і своїх дітей віддають в українські школи. Вони говорять російською, але розуміють, що Україна буде сильною й ефективною тоді, коли матиме свою мову і культуру.

4. Я думаю, що ми приймемо цей законопроект, і абсолютно переконаний, що це не останній законопроект із захисту української мови, який потрібно прийняти. Нам потрібно так само захистити права споживачів отримувати послуги українською мовою, нам потрібно втілити і захистити українську мову в дуже багатьох аспектах. Інша справа – робити це потрібно розумно, не принижуючи мов меншин. Ми маємо пам’ятати, що в нас живуть і угорці, і румуни, і болгари, і представники багатьох інших національностей, які повинні себе теж почувати в Україні як вдома, бо це їхній дім, і їхні культурні права мають бути захищені. Я вже не кажу про культурні права кримських татар, які не мають іншої держави, крім України, і проти яких Росія вкотре починає політику геноциду. Але в першу чергу, очевидно, ми маємо захистити українську мову в українській державі.

Уляна Фещук, заступниця голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

1. У нашій державі кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Отже, телеканал «Інтер» висловив свою позицію.

За законопроектом, квота для регіональних компаній складає 50% на 50%, тобто це дозволить транслювати досить велику кількість програм іншою мовою, крім української.

2. Важко сказати про причини русифікації. Але слід пам’ятати, що цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняєтьсяname="o124">, та те, що кожна телеорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

3. Закон жодним чином не вплине на телеперегляд, бо всі в Україні точно розуміють українську мову. Можливо, є люди, які не говорять нею з якихось причин, але те, що вони її розуміють, – 100%. Тому точно будуть дивитися. І коли раніше діяла квота 75%, всі чудово сприймали телебачення, частка телеперегляду точно не впала. Насправді тоді люди почали більше говорити українською мовою. Ми виховуємо нове покоління. Діти будуть дивитися передачі українською мовою, знати й любити свою рідну мову. Бо мова – «коштовний скарб народу», як писав Іван Франко.

4. Ми готуємо деякі правки до цього закону, бо вважаємо, що є певні неточності. Але я вважаю, що ймовірність прийняття закону досить велика, бо бачимо кількість голосів, яку він набрав у першому читанні, – 244.

Катерина М’ясникова, виконавча директорка Незалежної асоціації телерадіомовників:

1. Я оцінюю реакцію «Інтера» як очікувану, для мене це точно не несподіванка. Дійсно, на каналах групи «Інтер» найбільше російськомовних продуктів, спрямованих на російськомовну аудиторію. Тому закон про квоти на ТБ є найбільшим викликом саме для таких компаній.

2. В Україні, як на мене, дуже часто суворість законів компенсується неналежним їх виконанням. Норми законодавства про квоти із 75% української мови не були повністю імплементовані до 2012 року. Серед іншого, однією з причин була відсутність системного підходу до впровадження змін. Я вважаю, що будь-який розвиток відбувається за підтримки, а не через заборону. За цих 5 чи навіть 25 років я не можу пригадати жодного прикладу дійсно ефективного стимулювання виробництва національного продукту, особливо виробництва телепрограм та фільмів певною мовою – чи то державною, чи то мовою нацменшин. Тому, я не вважаю, що за останні п’ять років відбулась русифікація, статус-кво зберігався та відбулася зміна законодавства, яке стало більше відповідати реаліям роботи частини ринку.

3. Ще раз зазначу, що законодавство, на яке ви посилаєтеся, не було повністю імплементовано, закон належно не виконувався у 2006-2012 роках. Не варто забувати, що склад Національної ради, призначений у 2010 році, наприклад, мав певну політичну спрямованість.

Із іншого боку, я переконана, що русифікація та українізація – це процеси штучного насадження тієї чи іншої мови. Я розумію, що такий процес є для когось позитивними, а для декого – негативним, але в будь-якому разі для мене такі категоричні позиції містять у собі певний комуністичний спосіб мислення та впровадження змін.

Щодо шкоди вітчизняному телебаченню – я не думаю, що закон драматично вплине на телемовлення і ми побачимо значний відтік аудиторії. Без сумніву, є тенденція, в деяких регіонах вона більш прогресуюча, в деяких – менш, коли глядачі, щоб отримати той продукт, який хочуть дивитися, купують супутникові тарілки або більш активно користуються інтернетом. У цьому випадку ми нічого не вдіємо, бо якщо людина дійсно має високу мотивацію отримувати певний продукт певною мовою, вона для цього зробить усе необхідне. Так, ми можемо говорити про тенденцію, але насправді таких вмотивованих людей не настільки багато, аби констатувати зміни в телеперегляді.

Без сумніву, законопроект № 5313 більшою мірою вплине на такі канали, як «Інтер», бо в них чимала цільова російськомовна аудиторія. Але на канали, як-от «1+1», в яких глядачі більш україномовні, вплив буде меншим.

Якщо оцінювати законопроект з точки зору справедливості підходів, я думаю, що для регіональних каналів прирівнювання до загальнонаціональних буде складним. НАМ це однозначно прогнозує, бо регіональні канали мають бути ближчими до своїх локальних глядачів, у тому числі й у плані мови. В другому читанні ми без сумніву будемо пропонувати певну градацію, певний проміжний відсоток між загальнонаціональними, регіональними та місцевими телеканалами, наприклад 75%-60%-50%. Що ближче компанія знаходиться до свого глядача, що більше локалізований контент вона виробляє, то більше потрібно дати їй можливостей говорити мовою тих людей, які її дивляться і їй довіряють.

4. Для мене як для експерта, який багато років працює у цій сфері, очевидно, що у суспільства є певний запит до змін у цьому питанні. А якщо є запит, то зміни так чи інакше відбудуться. З огляду на те, що в нас аж три «мовні» законопроекти, це означає, що багато членів парламенту хочуть бути причетними до цих змін. Тим паче, що «закон Ківалова-Колесніченка» так давно лежить у Конституційному суді і так довго вимагає оцінки з боку нашого найвищого конституційного судового органу, що питання мови на телебаченні, очевидно, найближчим часом має бути якось вирішено. Я вважаю, що законопроект № 5313 є хорошою основою для здорового компромісу.

А як показала дискусія навколо закону про мовні квоти на радіо, якщо всі зацікавлені сторони перестануть говорити лозунгами, а почнуть говорити по ділу, можна досягти прийнятного для всіх результату.

Я переконана, що для ефективної імплементації законопроекту, потрібен певний перехідний період. Але справді перехідний, а не такий, коли процес просто затягуватиметься та гальмуватиметься.

Та якщо порівнювати законопроект з іншими ініціативами, зокрема про 100% української мови в ефірах українських телеканалів, які абсолютно дискримінують права та потреби нацменшин, він має великий потенціал стати компромісним та дієвим.

Сергій Неретін, перший заступник голови Державного агентства з питань кіно:

1. Ми ж розуміємо, що це політична заява. Який би закон не прийняли, завжди є дві точки зору. Відповідно, «Інтер» гратиме на власному полі. Я особисто стежу за «Інтером», телеканали цієї медіагрупи спекулюють на тому, що подають фільми, вироблені за радянських часів. Я чудово розумію, що «Інтер» використовує певну нішу – людей, які застрягли десь у «совку», це певний електорат, і, звісно, введення української мови розвалює їхній електорат. Безперечно, вони захищають російськомовну територію, використовуючи при цьому обґрунтування, що це тиск.

Чи вплине ця заява на щось? «Інтер» буде докладати максимум зусиль, щоб вона вплинула їм на користь.

Мені здається, ще 30 років тому треба було почати наводити порядок в цій царині, тоді б не виникало ніяких запитань стосовно рідної мови на рідному телебаченні.

2. А яка влада була в нас у 2012 році? Всі чудово розуміють. Я пам’ятаю, як з приходом Януковича до влади питання російськомовного контенту стало природним. Нацрада тоді щось робила з цього приводу? Здається, ні. Із таким багажем ми увійшли у 2014 рік. Я пам’ятаю, як одразу після Революції в парламенті піднялося питання стосовно закону про мову, почалося розхитування громадськими активістами, і всі кричали: «Для чого ми це мовне питання знову порушуємо? У нас тут Крим забирають, а ми починаємо розколювати суспільство знову. Не важливо, яка мова». А я, наприклад, вважаю, що важливо.

Тож у 2012 році всім було по барабану, яка мова в ефірі. У 2014-му ми це питання не піднімали, аби не розколювати країну. І от нарешті у 2017 році це питання стало ключовим, і я погоджуюся з цим, бо є певні результати. Радіопростір привели до порядку, і такої кількості українських пісень, українських гастролей я не пам’ятаю за останні 25 років. Так, спочатку в радіоефірі справді були лише Вакарчук, Скрипка і «Друга ріка», але зараз усе частіше виринають нові співаки, яких раніше ніхто не чув, вони отримали шанс. Є офіційна статистика станом на 2016 рік, що 75% концертів в Україні – це виступи українських виконавців.

Якщо ми говоримо про рідну мені кіногалузь, до 2014 року у кінотеатрах було 20% російських фільмів. Зараз, станом на 2016 рік – 6%. Нарешті настав час привести все до ладу і в телепросторі.

3. Так, не всі ще вміють робити якісний контент. Що стосується телесеріалів – важко зрушити індустрію до того, щоб вона виробляла абсолютно україномовні серіали, бо їх далі нікуди не продати, а український рекламний ринок не в змозі окупити жоден український фільм або серіал поки що.

Отже, питання з контентом справді є. Але ми почали минулого року на рівні Держкіно намагатися зробити так, аби серіалів, фільмів і україномовного продукту було більше, в тому числі шляхом заборони російських телефільмів. Це призвело до того, що телекомпанії почали активніше шукати і розробляти україномовні серіали. Рекламні прибутки не виросли, але й не зменшилися.

Проблема в тому, що цей закон не просто назрів, а перезрів. Він давно вже мав бути прийнятий на рівні 75%. А щодо 26% української мови на каналі (на «Інтері» та «Україні». – ДМ) – то це ж ненормально.

Щодо зменшення телеперегляду: аудиторія телебачення скорочується в усьому світі, це тенденція, Україна не є винятком.

4. Усе залежатиме зараз від того, як буде реагувати спільнота в соціальних мережах, той же телеканал «Інтер» та інші телеканали. Останнім часом всі зміни відбуваються в Фейсбуку, соціальна активність мешканців Фейсбуку в принципі грає велику роль, а депутати – люди чутливі, якщо вони бачать, що підіймається хвиля народного обурення, до другого читання думка може змінитися. Прогнозувати щось важко. Але мені здається, що закон буде прийнято.

Олексій Панич, перекладач, філософ, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України:

1. У цілому квоти на українську мову на телебаченні можуть зіграти позитивну роль, як і квоти на радіо, які, на мій погляд, вплинули на українське радіомовлення радше зі знаком «плюс», ніж зі знаком «мінус». Але позитив дають не всякі квоти і не за будь-яких обставин. Варто звернути увагу на посилання в заяві «Інтера» на рішення Конституційного суду Латвії. Рація тут у тому, що справді, запроваджуючи будь-які квоти чи заборони, треба щоразу дивитися на баланс інтересів різних етнічних та мовних груп у суспільстві й шукати, де тут зараз розташована точка рівноваги. Я не готовий сказати, як оптимальним чином визначити цю точку рівноваги саме в нас і саме зараз; якби я це знав, то, напевно, запропонував би власний законопроект. Але, гадаю, в кожному разі не можна ставити питання – як про це йдеться в заяві «Інтера» – про скасування цього закону взагалі, про скасування будь-яких квот. Питання в тому, щоб запроваджувати квоти розумно і не перегинати палицю.

Наприклад, можуть бути мовники (телевізійні чи радійні), які працюють по всій території України, але цілеспрямовано працюють на якусь мовну групу – регіональну чи розселену в кількох регіонах (це може бути і польське, і румунське, і російське, і кримськотатарське мовлення). Гадаю, тут цілком можуть бути винятки для окремих мовників, навіть і загальнонаціональних, якщо вони себе чітко позиціонують як мовники меншин. Зрештою, якщо частина громадян України мають сталий культурний попит на отримання інформації та культурної продукції не українською мовою, краще, якщо цей попит задовольнятимуть також і українські мовники, ніж якщо це робитимуть виключно мовники інших країн.

Також треба досить гнучко регулювати ситуацію з багатоканальними мовниками, яким є, наприклад, Національна суспільна телерадіокомпанія України, що має п’ять загальнонаціональних каналів і широку мережу регіональних філій. Цей мовник, формально кажучи, загальнонаціональний, але, напевно, в різних регіонах, в різних філіях тут може і має бути різна мовна політика. Я не знаю, як це буде відображено в законі, особливо після другого читання, але певен, що такі складні ситуації треба враховувати заздалегідь.

2. Я хотів би побачити статистику всіх основних національних мовників. «Інтер» і «Україна» мене не дуже дивують, за часів Януковича це була їхня свідома політика. А от чи потрібний український загальнонаціональний канал, який буде переважно чи виключно мовити російською мовою, але при цьому не буде політичним рупором ні московських, ні промосковських інтересів – це цікаве питання. Я не виключаю, що цей канал міг би бути, і навіть не один, але для цього треба вкладати відповідні кошти, і ці кошти якраз мають бути не з російських джерел. Адже хто платить – той і замовляє музику; хто фінансує мовника, той і визначає його інформаційну політику. Тож не треба думати, що Кремль має монополію на російську мову, або що всяке мовлення російською завжди грає на інтереси Кремля. Важливіше питання – яка саме інформація доноситься цією мовою; але це насамперед залежить не від мови, а від того, хто фінансує відповідного мовника і хто має право призначати його топ-менеджмент.

Для прикладу, в наших сусідів литовців їхній загальнонаціональний суспільний мовник досить активно мовить різними мовами крім литовської – у тому числі російською. Тобто, литовці якраз розуміють, що є російськомовне населення Литви, яке хоче отримувати медійний продукт російською мовою, і краще, якщо воно буде її отримувати від литовського суспільного мовника, ніж виключно від кремлівських чи прокремлівських мовників.

Тому я вважаю, що в новому законі про квоти має бути гнучкість, яка в тому числі не буде закривати можливість для таких особливих випадків. Такі нюанси мають бути прописані, щоб це регулювалося свідомо і цивілізовано.

3. «Кампанії мовників» я поки що не бачу, висловився лише «Інтер» – а ми знаємо його власників і знаємо їхні комерційні зв’язки з російським медіаринком. Напевне, прийняття закону про квоти зможе збільшити витрати цієї конкретної компанії, враховуючи орієнтацію «Інтера» на відповідну продукцію. Можливо, від цього якось фінансово постраждає цей конкретний мовник, я цього не виключаю.

Як цьому зарадити? Треба дивитися на конкретну ринкову ситуацію. Я думаю, якщо зникне частина серіалів, які робляться в сучасній Росії і продаються в Україну за дуже невеликі гроші, це не стане величезною національною трагедією для українців. Я не думаю, що це великий удар по інтересах якоїсь значної частини телеаудиторії. Тим паче, що є багато альтернативних джерел отримання цього самого контенту.

До того, як запровадили квоти на українську мову на радіо, транслювалося більше російської попси, тепер в ефірі більше української попси. Я не думаю, що це великий програш. Я не бачу, щоб у нас були високохудожні передачі російською мовою, які тепер замінилися чи заміняться на низькопробні передачі українською мовою. Можливо, якісь телеканали втратять гроші на відносно дешевій російськомовній продукції, яку вони брали на пільгових умовах, але пільгові умови можуть нагадувати безкоштовний сир, який розташований самі знаєте де. Скажу конкретніше: ви берете медійний продукт задешево, бо в пакеті з розвагою ви транслюєте не лише культурний, а й ідеологічний та політичний вплив. У цьому плані, можливо, запровадження квот стане стимулом звертатися на інші ринки по схожу продукцію, перекладати українською мовою контент, який зроблено в Туреччині, Польщі, Болгарії… та де завгодно. Треба трохи поворушитися і можна побачити, що, як і в інших галузях економіки, світло є не тільки в тому віконці, яке стоїть десь на кордоні між Росією та Україною.

4. Цього я просто не знаю. Річ у тім, що тут власне медійні чинники змішуються з політичними, і я побоююся, що наразі політичні інтереси можуть призвести до ухвалення надто грубих стандартних рішень, які все одно комусь будуть наступати на ногу. Причому одна справа – якщо від цього буде незручно окремим мовникам, а інша справа – якщо після цього почуватиметься дискомфортно якась вагома частина українського населення. Як зробити тонко, аби зберегти інтереси українського націєтворення, але не викликати в суспільстві помітний ресентимент – це питання впирається в потребу більш тонкого регулювання. Як відомо, і Бог, і диявол, ховаються в деталях. Тому – повертаючись до того, з чого я почав, – я побажав би законодавцям, готуючи текст закону до другого читання, більше уваги приділяти гнучкості та деталям.

Сергій Оснач, активіст громадянського руху «Відсіч», член Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України, яка напрацювала один з «мовних» законопроектів – № 5670 «Про державну мову»:

1. Заява «Інтера» – це певні конвульсії телевізійного «руського миру», у нас у країні є мовники, які намагаються впроваджувати «руський мир» на телебаченні. Я можу лише побажати, аби такі телеканали, як «Інтер», якнайскоріше припинили своє існування і мовлення на території України.

Щодо самого законопроекту, я вважаю (і це думка не тільки моя, а й багатьох громадських активістів), що квотний принцип для телебачення і взагалі для непісенного контенту є неприйнятним, він не годиться, і цей законопроект, який було ухвалено в першому читанні, ми розглядаємо тільки як перехідний на шляху до ухвалення закону про державну мову. У Верховній Раді зареєстровано наш законопроект № 5670, і ми вважаємо, що нинішній законопроект про квоти може бути тільки тимчасовим.

Крім того, ми вважаємо, що є дуже багато винятків і прогалин, які обов’язково треба усунути до другого читання. І попри загальне захоплення, яке спостерігається, цей законопроект мало що змінить, і навіть на телеканалі «Інтер» може нічого не змінити, бо в ньому передбачені винятки для розважальних передач, достатньо буде ведучого за кадром, який говоритиме щось українською, щоб передача вважалася україномовною. Те ж стосується і розмовних передач. Також телеканали, які транслюють радянські фільми, можуть їх не перекладати. Взагалі виходить ситуація, коли абстрактний канал може взагалі повністю мовити російською, абсолютно не збільшуючи частки українського контенту в ефірі.

Звісно, треба усунути винятки. Але в цілому те, що Верховна Рада все ж таки наважилася зробити такий маленький крок, але важливий крок у бік українізації – це добре.

2-3. Власники телеканалів, очевидно, не зацікавлені в тому, щоб Україна була незалежною державою зі своїм інформаційно-культурним простором, і вони всіляко опираються навіть найменшому збільшенню частки державної мови в ефірі. Ми це все проходили під час запровадження квот на радіо торік, абсолютно так само верещали представники радіоіндустрії, як зараз «Інтер». Хоча ми бачимо, як збільшилася частка української пісні на радіо, що це позитивно, суспільство дізналося, що в нас є дуже класні виконавці, виконавці нарешті отримали змогу свої пісні донести до слухача, і взагалі ситуація дуже позитивна у зв’язку з ухваленням пісенних квот.

По-перше, всі ці страхи не просто перебільшені, вони взагалі не мають підстав, не можна стверджувати, що збільшення частки державної мови призведе до погіршення якості контенту чи щось подібне, бо говорити про якість того контенту, який нині демонструє телебачення, просто смішно і навіть огидно. І крім тотальної русифікації контенту в нас відбувається тотальна дебілізація телебачення – абсолютно популістичні розмовні передачі, дуже низькоякісні фільми або серіали, які абсолютно всі, навіть ті, що виробляють наші телеканали, зроблені неначе для Росії, про Росію та російською мовою. Насправді наше телебачення дуже тяжіє в бік саме російського культурного простору.

Зрозуміло, що це треба міняти, і міняти терміново, бо телебачення – це головний важіль, який впливає на мовно-культурну ситуацію в країні. Ми всі знаємо, що за всіма опитуваннями, телебачення залишається головним джерелом інформації для українських громадян, і зрозуміло, що не тільки інформацію споживає глядач, але й ті культурні коди, які телебачення йому накидає. Й оскільки власники не проявляють доброї волі, не зважають на якісь заклики до саморегуляції, то очевидно, що потрібне законодавче регулювання, як і на радіо.

4. Важко робити прогнози. Я думаю, що доухвалимо. Але наголошую, що його потрібно буде виправити. Бо прийняття його в такому вигляді, як є зараз, призведе хіба що до косметичних змін на деяких телеканалах, а нам потрібні справді дієві механізми, які нарешті повернуть українську мову. Бо чекати вже не можна. У нас дуже погана мовна ситуація попри загальні патріотичні настрої, русифікація в Україні триває, і серед молоді стрімко знижується частка україномовних.

Історія законопроекту про мовні квоти на ТБ

У 2006-2012 роках закон «Про телебачення і радіомовлення» містив гарантії мовлення державною мовою. Для загальнонаціонального мовлення частка української мови мала становити не менше 75% загального обсягу добового мовлення.

У 2012 році з ухваленням закону «Про засади державної мовної політики» (так званий закон «Колесніченка-Ківалова») ці гарантії було втрачено. Відтоді законодавством визначено, що телерадіокомпанії на власний розсуд обирають мову, якою ведуть мовлення.

22 серпня 2016 року в Києві під час зустрічі з представниками української діаспори Президент України Петро Порошенко заявив, що частка української мови на деяких телеканалах є надто низькою і повинна бути збільшена.

6 вересня Петро Порошенко з трибуни Верховної Ради знову звернувся до власників і топ-менеджерів телевізійних каналів із закликом збільшити частку української мови в ефірі. У відповідь на звернення Президента України голова Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар повідомила, що такий законопроект уже розробляється.

7 вересня Вікторія Сюмар повідомила, що йдеться про обов'язкове ведення телевізійних новин українською мовою. На початку жовтня на чат-конференції «Детектора медіа» депутатка повідомила про свою роботу над законопроектом про 75% української мови в телеефірі.

27 жовтня народні депутати Микола Княжицький і Вікторія Сюмар зареєстрували законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», запропонувавши встановити на телебаченні квоту 75% передач і фільмів українською мовою.

Першою реакцією на законодавчу ініціативу став відкритий лист журналістів та активісти Одеси, які закликали депутатів відкликати законопроект.

Тим часом 8 листопада 2016 року набув чинності закон, який запровадив на радіо квоти на пісні українською мовою (поетапне збільшення протягом трьох років від 25% до 35%) та ведення програм українською мовою (поетапне збільшення протягом трьох років від 50% до 60%).

На початку січня 2017 року експерт Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури України Олексій Курінний запропонував запровадити квоти на україномовні пісні на ТБ на основі свого аналізу трансляції новорічних концертів українських телеканалів.

Паралельно в грудні-січні у Верховній Раді були зареєстровані три «мовні» законопроекти, які запропонували значно розширити і закріпити використання української мови в усіх типах ЗМІ, у виробництві і розповсюдженні фільмів і серіалів, а також у рекламі і книговиданні. Це законопроекти № 5556 «Про мови в Україні», № 5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні» та № 5670 «Про державну мову». З них найбільш детальним і професійно виписаним є останній, він же має найбільшу підтримку громадських активістів, які опікуються розвитком української мови.

«Детектор медіа» запитав у представників індустрії їхню оцінки цих законопроектів і отримав єдину відповідь – від холдингу «Медіа Група Україна», який виступив за саморегулювання або співрегулювання (погоджені дії індустрії та регулятора) в цьому питанні.

На початку лютого Микола Княжицький і Вікторія Сюмар подали доопрацьований законопроект про мовні квоти на ТБ. До числа співавторів додалися ще четверо депутатів: Ігор Васюник, Микола Кадикало, Олена Кондратюк і Вадим Денисенко.

9 березня, під час церемонії вручення національної премії імені Тараса Шевченка, Петро Порошенко заявив, що планує запропонувати Верховній Раді запровадити квоти української мови в ефірах телеканалів. У відповідь Вікторія Сюмар повідомила, що законопроект щодо збільшення частки україномовного продукту на ТБ готовий до голосування в парламенті.

13 березня голова Верховної Ради Андрій Парубій анонсував розгляд законопроекту на поточному пленарному тижні. Цього ж дня цей законопроект розглянув і підтримав профільний Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики.

16 березня Верховна Рада ухвалила законопроект про мовні квоти на ТБ в першому читанні за основу. Цього ж дня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення оприлюднила результати моніторингу, згідно з якими найбільші обсяги ефіру українською мовою – на телеканалах «Еспресо» (100%), 5 канал (99%), «UA: Перший» (97%) і «Культура» (97%). Найменші – на телеканалах «Україна» (26%) та «Інтер» (26%).

Фото: Олексій Темченко, Юлія Бурковська, Facebook, сайт «Народний фронт», 24tv.ua