13 й 14 березня Національній раді з питань телебачення і радіомовлення через відсутність кворуму не вдалося ухвалити рішення про припинення ретрансляції на території України деяких російських каналів, які ведуть інформаційну війну проти нашої держави. У понеділок, 17 березня, регулятор знову спробує зібратися на засідання. Питання відключення російських мовників в Україні дискутується останні кілька тижнів. Експерт із медіаправа Наталія Петрова наголошує, що в інтересах національної безпеки й територіальної цілісності таке рішення є легітимним. Утім, є чимало противників цієї ідеї. Зокрема, ми опублікували статтю постійного автора «Детектор медіа» Бориса Бахтєєва, який виступає проти заборони російських каналів. Сьогодні пропонуємо правову аргументацію за обмеження російських каналів в Україні від головного юрисконсульта НСЖУ, президента Асоціації медіа-юристів Тетяни Котюжинської.

З одного боку, позиція кабельників, які вимагають від влади забезпечити правове обґрунтування для припинення ретрансляції викликає обурення - ми всі пам'ятаємо, як вимикали ТВі або 5-й, посилаючись на технічні проблеми, що «усувалися» тижнями. Пам'ятаємо, як на засіданні Міжвідомчої робочої групи 30 липня 2012 року представник «Тріолана» не міг відповісти коли ж вдасться усунути технічні проблеми, через які відбулася «автоматична заміна телеканала ТВi на БТБ», а представник Нацради повідомляв, що «Тріолан» отримав багато попереджень за те, що з пакета вони якісь канали виключали, а якісь додавали й за ці порушення Нацрада застосовувала до них санкцію «попередження». Як бачимо, тоді жодних правових аргументів від влади щодо «автоматичної заміни» одних каналів іншими кабельники не вимагали, не запитували й думки своїх абонентів, не збирали їхні «лайки» за той чи інший канал у пакеті.

Так само, без опитування абонентів, без «оглядки» на закони і договори, припинили трансляцію українських телеканалів у Криму.

Критично можна оцінювати заяву представниці ОБСЄ з питань свободи медіа Дуні Міятович, що заборона ретрансляції російських каналів в Україні є формою цензури і «кожен має право отримувати інформацію зі стількох ресурсів, зі скількох бажає». На фоні вимкнення ВСІХ українських каналів і захоплення РПТЦ в Криму, відсутності українських каналів в РФ, викрадення, катувань, погроз, переслідування, пошкодження апаратури журналістів у Криму російськими військовими та їхніми поплічниками, цинічного «Порядка аккредитации на референдум», який фактично є «порядком відмови» або «порядком перешкоджання» журналістам, відключення російських каналів є «скалкою» на тлі величезних «колод».

Але більшість із нас бажає європейського шляху розвитку країни, саме тому ми не можемо виправдовуватися незаконними діями інших. Ми маємо діяти лише у правовий спосіб, передбачений українським і міжнародним законодавством і практикою європейського співтовариства, оскільки Україна ще не потребувала вироблення власної практики в цьому питанні. Саме тому мій висновок такий: оператори кабельних мереж мають право і зобов'язані припинити ретрансляцію інформації, яка поширюється в програмах російських телеканалів і порушує законодавство України й міжнародне законодавство. Яким чином технічно оператори кабельних мереж адаптують зміст програм російських каналів до українського і міжнародного законодавства, залишається на їхній розсуд. Це може бути як припинення ретрансляції каналу в цілому, так і вилучення тільки тих програм, трансляція яких порушує законодавство.

Обґрунтування

Закон України «Про інформацію» у статті 28 встановлює, що інформацію не може бути використано для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Тобто, якщо стаття 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» встановлює подібну заборону для телерадіоорганізацій, то Закон «Про інформацію» встановлює заборону для всіх на поширення подібної інформації. Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність за публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до зміни меж території або державного кордону України, до порушення порядку, встановленого Конституцією України (стаття 110 КК), за дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями (стаття 161 КК), за публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій із метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів (стаття 436 КК).

Проведення розслідування за цими статтями Кримінального кодексу належить до підслідності СБ України. І після ПУБЛІЧНОГО повідомлення оператора кабельних мереж «Ланет»: «Мережа "Ланет" призупиняє трансляцію телеканалів, які порушують українське законодавство тим, що ведуть агресивну пропаганду, а також закликають до війни, розповсюджуючи ворожнечу та ненависть. Мова йде про наступні телеканали: "РТР-Планета", "Первый канал. Всемирная сеть" та "НТВ Мир". Збереження миру є найголовнішим завданням для кожного із нас, особливо зараз. Дякуємо за розуміння», - СБУ мало внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Було ще одне публічне повідомлення про злочин, яке залишилося поза увагою СБУ - професійні журналістські організації оприлюднили дані моніторингу російських ЗМІ, які свідчать про агресивну пропаганду, дезинформацію, здійснювану цими каналами. За цими повідомленнями має бути проведено розслідування.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію й отримав на це дозвіл  від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, зобов'язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України. Тобто законодавець звільняє операторів, провайдерів телекомунікацій від відповідальності за зміст інформації, що передається їхніми мережами (стаття 40 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), але встановлює відповідальність за адаптацію змісту програм до вимог законодавства України.

Отже, зобов'язання й відповідальність оператора кабельних мереж за відповідність змісту програм законодавству України встановлено законом, так само як і відповідальність за розповсюдження матеріалів, заборонених законодавством. Чи зобов'язує законодавець операторів кабельних мереж цензурувати зміст інформації, яка ними ретранслюється? Ні. Чи можуть бути оператори кабельних мереж притягнуті до відповідальності, якщо буде встановлено, що зміст програм, які ними ретранслювалися, порушують законодавство України? Так. Чи не суперечить це статті 40 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка звільняє операторів, провайдерів телекомунікацій від відповідальності за зміст інформації, що передається їхніми мережами? Ні, адже відповідальність встановлено як за заклики, так і за розповсюдження матеріалів із такими закликами. Чи є достатні підстави стверджувати, що оператори усвідомлюють, що зміст інформаційних програм на російських телеканалах не відповідає вимогам законодавства України? Так, зважаючи на широке публічне обговорення цієї проблеми, публічно оприлюднені моніторинги російських телеканалів, заяви Комісії з журналістської етики та рішення Російської громадської колегії зі скарг на пресу, виступи громадських діячів, створення спеціального веб-ресурсу для спростування недостовірної інформації, яка поширюється у програмах російських телеканалів, і, нарешті, заявою одного з операторів кабельних мереж. Яким чином мають діяти оператори для того, щоб виконати своє зобов'язання адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України? На свій розсуд.

Але, як зазначає Європейський Суд: «Далекосяжний характер подібних обмежень означає, що вони можуть бути виправдані тільки у разі особливої необхідності». І тепер важлива для розуміння законодавства практика - рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Delfi А.С. проти Естонії», яке було прийнято у жовтні 2013 року. Коротко суть справи: інформаційний веб-ресурс розмістив публікацію, в якій згадувалася судохідна компанія Естонії. Матеріал був збалансований, містив коментар власника компанії й жодних претензій до самого матеріалу ніхто не висував. Але веб-ресурс дозволяв своїм читачам лишати коментарі, й саме ці коментарі викликали судовий розгляд справи спочатку в судах Естонії, а потім і в Європейському Суді. Коментарі було визнано образливими і, незважаючи на те, що компанія - власник веб-ресурсу видалила їх одразу після скарги власника судохідної компанії, Європейський Суд вказав, що саме власник веб-ресурсу компанія Delfi А.С. має нести відповідальність за ці коментарі, оскільки: могла передбачити зауваження до коментарів і застосувати технічні (зокрема, ручні) заходи для запобігання поширенню образливих коментарів; національні органи, зокрема суди, не вказували компанії, яким чином забезпечити права третіх осіб, залишаючи це на розсуд компанії - Суд вважає це важливим фактором для зниження тяжкості втручання у свободу вираження. Не можна сказати, що роль компанії Delfi А.С. була виключно технічна й пасивна, оскільки компанія встановила автоматичний фільтр на певні слова й вислови, а також здійснювала ручне видалення коментарів після будь-чиєї скарги.

В нашому випадку є ствердна відповідь на питання, чи можуть/ могли оператори кабельних мереж передбачати невідповідність змісту програм, які вони ретранслюють, законодавству України. Так само національні органи не вказують операторам кабельних мереж, як їм адаптувати зміст програм, які вони ретранслюють, до законодавства України - це лишається на їхній розсуд. Хтось із операторів прийме рішення вимагати від дистрибутора російських телеканалів забезпечення врізок не тільки української реклами замість російської, але й врізок інших програм замість тих, які порушують законодавство. Хтось із операторів зовсім припинить ретрансляцію російських каналів, хтось буде самостійно видаляти програми-порушники. Вимога адаптувати зміст програм покладається на оператора - це його обов'язок і відповідальність, а отже його роль не зводиться лише до технічної й пасивної - законодавець встановив більше вимог до ведення цього бізнесу.

І тепер найважливіше питання щодо необхідності обмежень у демократичному суспільстві. Відповідно до тлумачення Європейського Суду, прикметник «необхідний» за змістом статті 10 передбачає існування «невідкладної соціальної потреби». Чи є «необхідність» в обмежені доступу до програм/ інформації російських телеканалів?

Так, ми вважаємо свободу слова найвищою фундаментальною цінністю. Так, ми за максимальний доступ громадськості до інформації, за вільний обмін інформацією й думками незалежно від кордонів. Але ми проти пропаганди насильства й війни, дезинформації, спонукання до расової ненависті. Поширенню таких матеріалів, програм не може бути виправдання, заборона таких матеріалів передбачена законом і є необхідною в демократичному суспільстві. Бо ми зараз опинилися в ситуації, коли «у переповненому театрі, хтось кричить: "Пожежа!" лише для того, щоби спричинити паніку». В нашому випадку, оцінюючи шкоду або необхідність обмежень, важливою є оцінка контексту, тобто всіх тих подій, які відбуваються зараз у країні й на фоні яких ми вводимо обмеження. Україна не може впливати на інформацію, яка поширюється в Російській Федерації і, яка, на жаль, призводить до ворожості російського суспільства й підтримки розв'язування агресивної війни владою РФ (про що свідчать опитування громадської думки в РФ, листи підтримки інтелігенцією РФ окупації Криму та України). Але на своїй території, зважаючи на окупацію військами РФ (що вже підтверджено ОБСЄ, ООН, НАТО) частини території України, зважаючи на заклики й дії до окупації інших областей України військами РФ, у нас є й законні, й фактичні підстави стверджувати, що обмеження ретрансляції програм російських телеканалів становить невідкладну соціальну потребу, тобто є необхідним у демократичному суспільстві.

Тетяна Котюжинська, головний юрисконсульт НСЖУ, президент Асоціації медіа-юристів, для «Детектор медіа»

Фото - http://korrespondent.net