Фотограф «Детектор медіа» Павло Довгань пропонує Олексію Кутєпову присісти трохи попозувати в парку, однак той заперечливо хитає головою: «Не рекомендується, це ж відкрита місцевість». У супроводі двох кремезних співробітників спецпідрозділу судової міліції наша компанія заходить у найближче кафе, і обличчя офіціантів враз стають серйозними. Представники «Грифона» прискіпливо оглядають порожню вранці залу закладу та займають сусідній столик.

З моменту отримання конверта з патроном до автомату Калашникова охорона супроводжує Олексія всюди: на цьому наполягали слідчі після порушення кримінальної справи про погрозу вбивством. Його брат, спецкор «Детектор медіа» Богдан Кутєпов, розповів, що телефон Олексія прослуховується, а батьки дуже хвилюються. Для самого Кутєпова-молодшого ризик - справа звична. Він не вперше береться за теми, що зачіпають інтереси корупціонерів та кримінальних структур. Як каже сам Олексій, він має загострене відчуття справедливості і сенс своєї роботи вбачає в ефективному припиненні злочинів.

Журналіст зізнається: найгірше, що він не знає, від кого може чекати помсти - за чотири роки, що займається розслідуваннями, причин для неї назбиралося багато. Яких саме - ми розпитали Олексія під час інтерв'ю. І принагідно поцікавилися, чому це Леонід Черновецький обіцяв йому квартиру і що він має спільного з журналістом «Обозревателя» Анатолієм Шарієм.

«Наркозалежні могли передумати»

- Що вдалося з'ясувати після виявлення патрона у дверях вашої квартири?

- Мене ознайомили з постановою про визнання потерпілим у цій ситуації. Постановою слідчого Солом'янського райвідділу Олени Осетрової було вирішено приставити до мене охорону. 18-го я знайшов патрон, а наступного ранку мене попросили не виходити з дому, доки не прибуде службова машина зі співробітниками «Грифона».

Слідчі мені поки що ні про що не розповідають. За словами Володимира Поліщука, знайдений мною набій - зі зміщеним центром ваги, старого зразка і належить до категорії заборонених. Хто нині використовує такі патрони і хто грається в такі ігри, я не розумію. Єдине, що можу сказати: все таємне рано чи пізно стає явним, і ми обов'язково про все це дізнаємося.

А нині найнеприємніше, що я не знаю, хто це організував. Навіть узимку цього року, коли були погрози від наркозалежних, усе це не так серйозно сприймалося: все ж люди такого типу можуть щось заподіяти, а можуть і передумати, злякавшись. Цього ж разу йдеться про 129-ту статтю.

- Ви сказали, що сприймаєте це «послання» як натяк на те, що варто облишити якусь із тем своїх журналістських розслідувань - наркотики, казино, справу незаконно засудженого Михайла Крамаренка, через яку виник конфлікт із суддею Дніпровського суду Федосєєвим. Чи були погрози щодо цих розслідувань раніше?

- 18 липня, коли мені підкинули набій, увечері був дивний дзвінок на мій номер телефону з запитанням: «Ты вообще откуда?». Співрозмовник сказав, що ми перетиналися, хоча з усього було видно, що це не відповідає дійсності. Голос у слухавці також сказав, що скоро мені зателефонують і повідомлять інформацію з приводу «внутреннего криминала», яка може мене зацікавити. Втім, поки ніхто не дзвонив. Прямих телефонних погроз не було. Тільки погроза набоєм від автомату.

Хочу додати, що в моїй практиці було не одне резонансне розслідування. Внаслідок одного з них керівник слідчого відділу Печерського райуправління міліції міста Києва пан Кір'ян подав заяву про звільнення за власним бажанням. Це була історія про французького автогонщика Крістіана Беружона, в якого шахраї незаконно відібрали квартиру в пентхаусі. І за законне порушення кримінальної справи начальник слідчого відділу Кір'ян буцімто вимагав у тещі спортсмена (українки) хабара в розмірі 15 тисяч доларів. За результатом цього розслідування Служба безпеки України, прокуратура і внутрішня безпека МВС проводила перевірку.

Підозрювати когось конкретно в погрозах я не можу. Я перелічив останні гострі теми, якими займався в професійній діяльності. Адже в моєму особистому житті жодних конфліктних ситуацій не було й немає.

- Чи є підстави, на вашу думку, пов'язувати ці погрози з історією щодо обстрілу автівки Анатолія Шарія?

- Можливо. Але чіткого зв'язку я не бачу. Ми з Анатолієм маємо три спільні теми: боротьба з наркотиками, продаж аромасумішей зі вмістом наркотичних речовин, де співробітники відділу з незаконним обігом наркотиків не виявили того, що легко знайшли журналісти, та незаконний гральний бізнес. Вчора (19 липня. - ТК) було проведено обшук у його квартирі і квартирі його дружини, хоча він у справі є потерпілим.

«Анатолій Шарій? Дуже приємно»

- Як ви дізналися про обстріл автівки Анатолія? Коли виїхали на зйомку?

-12 липня знімальна група «Особистої справи» разом з Анатолієм поверталися зі зйомок у казино. Виїхали з Дарниці опівночі і підвезли Анатолія на Дмитрівську до офісу «Обозревателя», де стояв його автомобіль. Десь о 2:40 я приїхав додому з телецентру. Відразу ж мені подзвонив Анатолій і схвильованим голосом повідомив, що його автомобіль обстріляли. Я викликав таксі, повідомив знімальну групу і близько 3:10 ми були на місці інциденту й перебували там до ранку, доки Шарія не забрали в райвідділок для надання пояснень.

До речі, я активно висвітлював тему обстрілу Шарія. І не виключаю, що погрози на мою адресу можуть бути пов'язані саме з тим, що я заступаюся за колегу, який справді проводить дієві журналістські розслідування.

- У момент обстрілу Анатолій керував «Ніссаном». Подейкують, що він також має «Порше». Якою з цих машин він користується частіше зазвичай?

- Мені про «Порше» нічого не відомо. Жодного разу не бачив його на цьому авто і не їздив з ним на ньому, хоча чимало часу провели у поїздках. І щоразу це був «Ніссан».

- Ви вірите, що викладена Анатолієм версія щодо пострілу відповідає дійсності?

- Він про все досить розмито розповів: «Ти знаєш, хто в мене стріляв, я знаю, хто в мене стріляв». А насправді, мені невідомо, хто в нього стріляв. Мабуть, і він про це не знає. Лише припускає, що його хотіли налякати - можливо, як він каже, ті самі міліціянти, що зараз займаються цією справою. В Анатолія є версія, що це пов'язано з його власними розслідуваннями, до яких я непричетний. Також слідчі вивчають версію інсценування обстрілу. І я не здивуюся, якщо завтра хтось скаже, що Кутєпов сам собі патрон підклав.

- Як ви познайомилися з Анатолієм?

- Ми знайомі з січня цього року. Вперше зустрілися в Печерському райвідділі щодо справи з квартирою та Кір'яном. (Раніше Анатолій писав про це.) Після цього нас викликали слідчі: викликають його в Дарницьку прокуратуру - викликають мене в Дарницьку прокуратуру, викликають його в райвідділ - викликають мене в райвідділ. Зі спільних тем - квартира, наркотики, казино - оце поки й уся співпраця. До речі, щодо казино, Анатолій розповідав, що в нього самого була ігроманія і він програв у казино чимало грошей та перебував на межі нервового зриву. Тож він дуже добре знає цей бізнес і  саме тому веде з ним боротьбу.

Це не друг дитинства і не мій рідний брат. Стосунки з Анатолієм суто робочі: я готую розслідування для «1+1», він - для «Обозревателя». Ефективність такої співпраці очевидна: аудиторії в ТБ й інтернету різні, як правило, не перетинаються. Що більша аудиторія, то більший резонанс і, відповідно, результат. А результат для команди «Особистої справи» - реагування відповідних органів та припинення того злочину, який ми розслідуємо. От і весь мотив співпраці. Після публікацій на «Обозревателе» була дієва реакція на розслідування: на ТБ сюжет вийшов і не муляє більше око, а статтю на інтернет-сайті ще довго можна читати, тож правоохоронці змушені реагувати. Якби не «Обозреватель», ми були б вимушені розсилати до цих органів диски з відео «Особистої справи» та супровідними листами. Хоча ми частенько й розсилаємо.

- Гаразд, чому тоді ви солідаризуєтеся саме з Анатолієм Шарієм, а не з іншими журналістами?

- У нас багато журналістів, але ніхто мені не сказав: «Олексію, йдеться про такі серйозні речі! Давай займатися розслідуваннями разом, хоча це й небезпечно».

До речі, Анатолій співпрацював не лише зі мною, а й з іншим журналістом «Особистої справи» - Андрієм Павловським.

- Ви знайомі з публікаціями Анатолія на сайті «Обозреватель»?

- Я читав статтю про Луценка...

- Неодмінно почитайте більше матеріалів! Він же не лише про підкоп писав, там цілий творчий доробок.

- До багатьох публікацій Анатолія я не можу ставитися як до журналістських, і сам у своїй роботі утримуюся від такого виду коментарів і оціночних суджень, які допускає Анатолій. Але це його справа. Ті ж матеріали, які він робив спільно зі мною, я можу назвати якісними журналістськими розслідуваннями. Однозначно. У тих матеріалах він не відхилявся від фактологічного відображення подій, які відбувалися під час розслідування, а висновки будував, спираючись на реальні дані. Я маю на увазі матеріали про квартиру Беружона, нелегальний продаж аромасумішей та діяльність підпільних гральних закладів.

Я не вивчав репутації цієї людини. Складаю враження про Анатолія від початку нашого спілкування і знаю його перш за все як журналіста, який готовий братися за гострі теми. І я побачив результат від його публікацій і реакцію органів МВС. Я не знаю його біографії, він лише трохи про себе розповідав. Скажу лише, що Анатолій ніколи мене особисто не підводив і не підставляв.

- Як реагуватимете, якщо одного дня Анатолій опублікує замітку про ваші «волохаті ноги», як це було щодо вашої колеги з іншого каналу?

- Подзвоню йому й подякую за гарну статтю. Якщо ж це буде з умислом злим, намагатимуся розібратися, чому змінилося до мене ставлення. Будуть підстави - перерву спілкування. Як і будь-хто вчинив би в спілкуванні з іншими.

Ми не є офіційним тандемом: нас поєднують лише три теми, а розслідуваннями Олексій Кутєпов займається вже чотири роки, відколи на телеканалі ICTV стартувала програма «Максимум в Україні». І з Шарієм чи без Шарія, я займатимуся журналістськими розслідуваннями далі, бо це моє покликання і громадянська позиція. І я охочий до співпраці з іншими колегами. Коли відбувається зухвале беззаконня, про якийсь ексклюзив не може бути мови. Хоча переважно колеги у своїх матеріалах зазвичай зупиняються на фразі: «Ми звертаємо увагу МВС....». Мені ж важливо йти далі, моя мета - припинення злочину.

«До всіх кіосків руки не доходять. Закриватимемо по одному»

- Серед результатів ваших розслідувань - порушення кримінальної справи за фактом продажу в аптеці на Подолі забороненого трамадолу, перевірка столичного відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків (ВБНОН), звільнення Кір`яна. Можливо, самі наведете приклади, про які ми ще не читали в газетах?

- Навіть спровокувати чи викликати прокуратурою перевірку факту - це теж результат. Коли Кір`ян звільнився, мені в прокуратурі сказали: «Алексей, но ведь это тоже результат для вас...». Але я не маю на меті подібних речей: я лише хочу, щоб якщо є підстави про порушення кримінальної справи, її порушували без хабара, порушували і розслідували. А героїня цього розслідування, позивачка Тетяна Скиба, на приховану камеру питає: «Сколько?» і їй пишуть цифру «15»: 15 тисяч доларів за порушення кримінальної справи.

«Особиста справа» розслідувала незаконний продаж наркотичної речовини, бупренорфіну, в реабілітаційному центрі «Сходи» по вулиці Новодарницькій, 26. Кримінальної справи не порушено, однак реалізацію наркотику та роботу цього «офіційного наркопритону» припинено. А там ішлося про суми близько 60-80 тисяч гривень на добу з однієї точки. Припинився масовий продаж бупренорфіну і на Білоруській, 34, в центрі «Кроки життя». Після цього розслідування я отримував погрози від наркозалежних і мене охороняв «Сокіл» столичного УБОЗу.

Справу за статтею 203-2 порушено після наших зйомок у казино на вулиці Бориса Гмирі, 1, хоча сюжет ще не вийшов в ефір. Я знайшов рубильник, увімкнув гральні автомати, які перед тим зупинив персонал закладу. Цей «Лас Вегас» завертівся просто на очах у заступника начальника київської міліції Володимира Березана, який теж прибув на місце! Автомати вивезли геть із грошима всередині, за них доведеться відповідати: організаторів повинні оштрафувати на 5 мільйонів гривень. Також нині прокуратура з'ясовує, чи порушувати справу за 171-ю статтею про перешкоджання журналістській діяльності, адже нас і Анатолія Шарія зачинили в казино на годину. І ще проводиться перевірка, чому міліція відчинила приміщення власним ключем.

Один із кіосків, де наркомани полюбляли купували аромасуміш «Індиго», вже зачинили. А от в інших місцях - я вже перевіряв - продаж відбувається. На жаль, руки не доходять до інших кіосків. Будемо закривати їх по одному, доки стане сил.

Призупинили незаконне будівництво в Гідропарку, про яке восени 2010-го готувала сюжет «Особиста справа».

Незаконно засуджений Михайло Крамаренко вийшов на волю (підписка про невиїзд) після трьох років перебування у СІЗО за буцімто крадіжку мобільного телефону. Ми стежитимемо за перебігом справи, доки з нього не знімуть обвинувачення.

- Чи вважаєте свої розслідування результативними?

- Хотілося б більших результатів, щоб спеціальні органи ширше працювали.

- Тем для розслідувань багато. Чому вас цікавлять організації, що межують з кримінальними структурами, як це було з казино чи гральними автоматами? Адже ясно, що шансів на те, що в таких випадках претензії з'ясовуватимуть у суді, справді небагато.

- Будь-яке розслідування апріорі зачіпає інтереси кримінальних структур. Тут новинами не зарадиш: потрібно навести докази, і без розслідування не обійдешся.

А працювати за принципом «аби чого не вийшло» - означає поставити хрест на подібній діяльності. Мета журналіста-розслідувальника, навпаки, - «аби щось вийшло», і це «щось» - припинення злочину.

- Які перешкоди зазвичай чинять представники влади, бізнесу чи інших структур вам як журналісту під час розслідувань? Які засоби на законодавчому, фінансовому, технічному рівні допомогли б їх долати?

- Перш за все, це небажання надавати інформацію. Дуже складно запускається в дію Закон про доступ до публічної інформації. От Закон про міліцію зобов'язує надати правоохоронцям дані за їхнім запитом. А журналісту головний свідок може спокійно заявити: «А я не хочу з вами працювати. До побачення».

Технікою забезпечені майже. Щодо бажання спілкуватися, то добувати інформацію з праскою не випадає Доводиться підключати і спостереження, і логіку, і зустрічі з дотичними людьми.

Найбільше чиновників цікавить, зазвичай, хто нам замовив матеріал. Вони, на жаль, не уявляють, що телеканали можуть цікавити чесно проведені розслідування. Хотілося б, щоб усі силові структури бачили в журналістах друзів, які хочуть навести лад у цій країні. Головне - щоб ці структури самі мали таке бажання: за виклик міліції і виявлення злочину нагороди мають давати, ми ж у таких ситуаціях спостерігаємо на обличчях міліціонерів найчастіше злість і розпач.

- Чи залежить професійність журналіста-розслідувальника від фінансування проекту?

- Ні. Це не основний чинник для якісної роботи журналіста. Звісно, потрібні елементарні інструменти - техніка, транспорт. Однак сама наявність грошей далеко не означає якісного і результативного розслідування. Якість розслідування залежить від особистого ставлення журналіста до цієї справи. Від його кваліфікації й досвіду. Якщо він хоче ґрунтовно розібратися в ситуації і знайти потрібні факти, він їх знайде. Як сказала одна з адвокатів, навіть світло лишає сліди. Розкрити можна все. Щоправда, часто транспорт, техніка, робота кількох операторів - потрібні вночі та поза графіком, а це все-таки додаткові витрати. Ті ж експертизи необхідно оплачувати. Але рівень кваліфікації розслідувальника не підвищать навіть великі гроші, якщо він не знатиме, як їх ефективно використати. 

- В публікації на сайті МВС «Хто кому плює в обличчя?» начальник відділу зв'язків із громадськістю ГУ МВС у місті Києві Володимир Поліщук звинуватив вас та Анатолія Шарія у перекручуванні дійсності. Він каже, що аромасуміш «Індиго», про яку йшлося в програмі «Час пік» на «2+2» та в публікаціях на «Обозревателе», може вільно продаватися в кіосках, оскільки не входить до кабмінівського чорного списку заборонених для вільного продажу наркотичних та психотропних речовин. Ви ж, як стверджує пан Поліщук, назвали кіоск «легальною точкою продажу наркотиків», а саму суміш без будь-яких лабораторних досліджень - «травкою, що обприскана спеціальним розчином - синтетичним наркотиком, який впливає на центральну нервову систему»....

- Я готовий нести повну відповідальність перед судом за свій сюжет. При всій моїй щирій повазі, Володимир Петрович теж поспішив до з'ясування експертизи говорити, що «Індиго» - це не наркотик. До речі, я називав його «речовиною активної психотропної дії», «реклама ефекту». І мій сюжет закінчується на тому, що ми сплачуємо за експертизу лабораторного зразка «Індиго» А в наступному сюжеті «Часу пік» ішлося про те, що хімічна речовина, яка є в «Індиго», вже зустрічалася в матеріалах досліджень Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та з цього приводу експертами вже направлялися матеріали до Державного комітету з питань контролю за наркотиками, де було чітко рекомендовано терміново внести знайдену речовину до переліку заборонених. Так, формально це не наркотик. Але продавати в кіоску його все одно не можна, оскільки «Індиго» не проходив сертифікації в уповноваженому Держспоживстандартом центрі, а отже, ліцензії на продаж не існує. Було би тільки бажання припинити поширення цього препарату.

Наше питання до міліції полягало в тому, чому ми, журналісти, змогли легко придбати пакетик «Індиго» в кіоску, зібрати первинну інформацію від споживачів про ефект зілля і зафіксувати на відео, як продавчиня виносить пакунок із такими препаратами з кіоску, а співробітникам міліції вдалося знайти лише насіння петрушки?

- Чи припускалися помилок у своїх розслідуваннях?

- Так, було. Намагаюся не виявляти самовпевненості, більше перевіряти факти, займатися юридичною самоосвітою. Пройшов курс навчання в Інституті медіа права. Намагаюся спілкуватися з певної теми з якомога ширшим колом фахівців. Постійно раджуся з Жаном Новосельцевим. Мені ще далеко до досконалості, багато чого треба навчитися.

Найбільший мій ворог - дедлайни. Хотів навіть піти працювати слідчим у міліцію - там на такі справи дають по два місяці, виділяють помічників. Але, думаю, ефективності від моєї роботи на ТБ буде більше.

- Журналіст-розслідувальник має вчасно подбати про адвоката. Хто вам надає юридичну підтримку зазвичай?

- Адвоката особистого за договором я не маю. Є підтримка з боку юридичного відділу «1+1». Його фахівці і консультують, за потреби навіть ходять на допити. Ми ж бо в «Особистій справі» представляємо активну журналістику і вивчаємо наслідки наших розслідувань - готуємо постматеріали з прокуратури, залів суду тощо.

Позовів проти мене не було, лише погрози. В разі чого телефоную до міліції, інколи звертаюся до прокуратури.

- Оглядач «Інтера» Андрій Цаплієнко, який окрім ралі спеціалізується на розслідуваннях, в одному з інтерв'ю сказав, що найголовніше для журналіста, який володіє важливою інформацією, за яку журналіста можуть переслідувати, - якомога швидше її оприлюднити. Чи згодні ви з ним?

- Так, злочинці намагаються прибрати невигідного їм журналіста до опублікування матеріалу, аби кореспондент їм не зашкодив. Якщо ж це станеться після, то вони автоматично потрапляють до переліку підозрюваних і в разі чесного слідства їх першими ж візьмуть. Хоча такі люди можуть піти і на відверту помсту.

«Вбивці Гончарова хотіли мстити й мені»

- Серед причин вашого звільнення керівник служби публіцистичних програм ICTV Оксана Соколова назвала непрофесійність. Які зауваження з її боку були під час вашої роботи на каналі? З чим ви погоджуєтеся?

- Насмілюся сказати, що за результатами виходу матеріалів в ефір відгуки були зі знаком плюс, претензій не було. Була конструктивна, корисна критика - «що це за сумбур у тексті», «Кутєпов, де текст?» - та інші технічні моменти. І я Оксані Соколовій дуже вдячний за здобутий величезний професійний досвід. Але щоб зняти всі сумніви, я звернувся до Комісії з журналістської етики, і велика кількість фахових людей визнала, що в підготовці сюжету за участі Олександра Гончарова, непрофесійних дій з мого боку не було. Саме цей сюжет став причиною для звільнення.

- Чи продовжили ви розслідування вбивства Олександра Гончарова і справи з піском, як планували? Чи спілкуєтеся з його родиною?

- З родиною спілкуюся, рідко. Дзвонив от недавно Наталі, рідній сестрі Олександра Гончарова. Сім'ю особисто відправляв з посольства Чехії, коли вони вирушали на батьківщину, оскільки після загибелі Олександра Гончарова їм погрожували. Провідував його доньку Моніку, яка тимчасово через ці обставини перебувала в дитбудинку. Взагалі, в мене події травня 2009 року й досі перед очима.

Всі відеоматеріали й досі лежать у мене на полиці. За слідством я стежу і місяць тому зустрічався зі слідчим, який веде вже додаткове розслідування у справі Гончарова. Вироку суду й досі немає, після двох років. З'ясувалося, що під час зйомок я особисто спілкувався з реальними убивцями і зафіксував їх на відео. Є така інформація, що Гончарова хотіли просто побити, а потім помститися мені. Але оскільки перестаралися, мене вирішили не чіпати. Тим не менше, замовника звинувачують у найтяжчій статті - організація та планування умисного вбивства. Сподіваюся по завершенні розслідування підготувати фільм про Олександра Гончарова.

- Чому ви припинили співпрацю з Володимиром Ар'євим у рамках проекту «Попередження» («Закрита зона»)?

- З Ар'євим прекрасна співпраця була. На роботу він мене взяв без випробувального терміну: після звільнення з ICTV я пішов у нікуди і сидів без роботи три місяці.

Для «Попередження» готував розслідування щодо шахрайських фірм з працевлаштування за кордоном, аромасумішей, зловживань щодо пенсій, «мобільних» шахрайств - багато різних тем. Дуже корисними були критичні оцінки ведучого «Попередження» Миколи Вересня. Наприклад, він навчав ясності телевізійного тексту: щоб усе було зрозуміло з першого разу кожному глядачеві.

Програма виходила на Першому національному, глядацька аудиторія невелика була. Чесно кажучи, резонансу досягти було дуже важко, хоча головна мета для мене - саме результат. І я відчував, що прагну більшої впливовості та ефективності. Тому від пропозиції Максима Шиленка перейти на «1+1» до новоствореного департаменту не відмовився.

- Чим вам цікава співпраця з Жаном Новосельцевим? Чи відчуваєте себе затребуваним у співпраці з «1+1» та «2+2»?

- Це мій безпосередній керівник по «Особистій справі» і брат по духу. Він так само принциповий, так само має принципові життєві орієнтири, уявлення щодо справедливості тощо. Він, як і директор департаменту журналістських розслідувань Максим Шиленко, мене підтримує. Я їм за це дуже вдячний.

Зараз працюю кореспондентом, усе подобається. Можливо, коли вмітиму більше, стану редактором.

- То ви й досі не маєте власної квартири? А мені Богдан Кутєпов розповідав, що колишній мер Києва Леонід Черновецький обіцяв вам житло як молодому спеціалісту...

- Це була смішна історія. У 2006-му році я працював на телеканалі НТН і мав підготувати випуск «Спеціальний репортаж» про новообраного мера Черновецького. Пам'ятаю, він приходив на прямий ефір до Віталія Гайдукевича, а я чергував біля студії. Підходжу до нього з мікрофоном: «Якими будуть перші ваші дії на новій посаді?». Він сказав приблизно таке: «Я должен войти в кабинет. Оценить что-где-как в этой ситуации в Киеве». Тоді я подумав і запитав, як вирішуватиметься питання з молодіжним житлом. «Ну как "как". Как это делается во всём мире: пришли, написали заявление, получили квартиру». І, зауваживши мій недовірливий погляд, додав: «Не верите? Ха-ха-ха, вот увидите - будете с квартирой». Тоді поплескав мене по плечі і пішов... Я не сприйняв це всерйоз і не ходив йому нагадувати про обіцянку. :)

- Ваш брат, не менш відомий журналіст, який нині займається авторськими репортажами для «Відеотеки», пов'язує ваші професійні успіхи з тим, що ви йому просто заздрите, як успішнішому з вас двох, та в усьому намагаєтеся його наслідувати. Що на це скажете?

- Це він вам таке сказав?? :)

- Ну добре, він пожартував. Богдан наполягав, щоб я вас «Олексієм Володимировичем» називала...

- Звісно, пожартував. І про Олексія Володимировича також. :) Я Бодіка люблю дуже. І однозначно він приклад для моєї діяльності. І не поспішав би визначати, хто з нас успішніший. У мене немає амбіцій влаштовувати перегони з братом. Я просто люблю свою роботу.

Я зараз дуже шкодую, що він відійшов від телебачення. Впевнений, що він повернеться і ми колись разом зробимо спільний авторський проект. Богдан - це сильний журналіст. І «За вікнами» його програма, і «Правокація», і проект «Знак оклику» були об'єктивно якісними і визнаними середовищем фахових колег. Я рівнявся на брата аж до того часу, поки він не припинив займатися телевізійними проектами і журналістськими розслідуваннями. І не рівняюся лише з тих причин, що він пішов далі в Comedy Club, а я залишився в царині журналістських розслідувань. Так, звісно, він першим почав працювати, я в нього про все розпитував: «А що це за техніка? А як інтерв'ю брати?». Він на ТОНІСі працював, коли я був ще студентом.

Богдан проклав мені дорогу в журналістику. І, безсумнівно й однозначно, в Інститут журналістики. Саме Богданова репутація у виші дозволила мені туди вступити. Всі вже прекрасно знали, хто такий Кутєпов: «О, то ти брат Богдана Кутєпова? Ясно...». Моя журналістика почалася з нього.

Фото Павла Довганя

Довідка ТК

Олексій Кутєпов народився 3 червня 1986 року. У 2003-му році закінчив Яготинську музичну школу за класом «класична гітара», у 2008-му - Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Протягом трьох років був кореспондентом інформаційних служб телеканалів КРТ, НТН, ICTV.

У 2009 році виступив автором фільмів «У полоні печалі» та «Стережись автомобіліста» у рамках нерегулярного проекту ICTV «Спецрозслідування» (керівник - Оксана Соколова).

У 2007 - 2009-му був кореспондентом відділу публіцистичних програм ICTV та програми журналістських розслідувань «Максимум в Україні». Потім протягом року працював у програмі журналістських розслідувань «Попередження» продюсерського центру «Закрита зона» (телеканал трансляції - Перший національний).

З вересня 2010 року є кореспондентом програми журналістських розслідувань «Особиста справа».