Ольга Червакова - ще той фрукт у рядах парламентських телевізійних журналістів. З політиками вона часто на «ти». Цьомкає, якщо не плескає по плечах, деяких депутатів. Хоча, зізнається, на неї тиснуть щодня, аж до погроз. Однак честь мікрофона СТБ вихователька нардепа Ткаченка і живий жах Чечетова готова захищати в суді.

На перший погляд різка, Червакова часом складає слова в поетичні експромти й утікає з парламентських буднів за мольберт. Захоплюється іподромом і вважає коней потойбічними істотами. А от у парламенті з благородними має справу нечасто.

«Детектор медіа» вона розповіла, за що цінує Ганну Герман і чому пішла до Гуманітарної ради при президентові. А також про те, як вона ставиться до Олексія Мустафіна і які бачить перспективи профспілкового руху на СТБ.

На «Медіафронті» без змін

- Ви голова первинного осередку профспілки «Медіафронт» на СТБ. Чи вдалося активізувати роботу профспілок на СТБ, щоб вони ефективно працювали під час скорочень на каналі, реалізувати інші зміни?

- Ми зіткнулися з очевидною й абсолютно ірраціональною фобією керівництва каналу стосовно профспілки. Наш головний бос вважає, що профспілка - це нечуване нахабство й ознака нелояльності до бренду. Моя позиція в переговорах із головою правління будується на тому, що інститути громадянського суспільства мусять працювати й виконувати свою роботу, що підозри журналістів про цензуру слід розглядати спільно керівництву каналу, профспілці й редакційній раді, що це - вірний і єдиний шлях спрямувати дискусію стосовно редакційної політики всередину каналу, а не на «Українську правду» чи «Детектор медіа». І Бородянський, і більшість членів профспілки дуже хворобливо сприймають заяви журналістів про канал у відкритих джерелах. Отже, здавалося б, у нас із менеджментом одні цілі. Але запропонована ще півроку тому схема, як цього позбутися, досі буксує.

І саме тому став можливим цей інцидент із дзвінком Олени Бондаренко. І саме тому, коли комітет ВР з питань свободи слова розглядав цю ситуацію, нас одразу спитали депутати: «А як на каналі справи з редакційною радою і профспілкою?». І саме тому комітет прийняв доволі жорстку резолюцію стосовно редради на каналі. Я вважаю це і своєю особистою поразкою.

За весь час, що я працюю на каналі, редрада жодного разу не збиралася на вимогу журналістів ньюзруму. Після засідання комітету ВР мене покликав Бородянський, і я йому в черговий раз сказала, що ми в неволі не розмножуємося. Він пообіцяв, що введе до складу редради представників ньюзруму. На загальних зборах департаменту ми обрали туди чотирьох людей. Окрім мене це журналісти Наталя Соколенко і Сергій Андрушко та випусковий редактор Інна Капіца.

- Чи змінилися ваші обов'язки з часу, коли СТБ в рамках перебудови структури департаментів інформаційно-аналітичного мовлення скасував поділ на кореспондентів і спецкорів?

- Від 1 грудня, окрім млявих кадрових змін, не змінилося нічого. Я направила керівництву каналу пропозиції стосовно реорганізації, але вони не обговорювалися.

- Під час історії з дзвінком Олени Бондаренко на канал ви обстоювали позицію, що депутат має право телефонувати на канал. Чи не сприйняли ці ваші слова інші народні обранці як заклик до дії, чи спокійно працює ньозрум?

- Ой, можна подумати, що вони тільки й чекали мого дозволу! :) Цих хлопців не треба довго вмовляти. Вони як тиснули, так і будуть тиснути далі.

Я по собі знаю, що таке тиск з боку політиків. На мене тиснуть щодня - від просто «порад» і критики до погроз. Але питання в тому, піддаватися цьому тиску чи ні. В людини, яка працює на телебаченні, особливо яка має справу з політиками, повинні бути міцні нерви і залізний характер. Ця людина має вміти сказати «ні». Інакше вся робота журналіста йде коту під хвіст. Тому, незалежно від загального фону, вибір, іти на поводу у політиків чи ні - за топ-менеджером. Цей вибір - визначальний.

- Які стандарти (і нестандарти) є особливістю парламентських сюжетів СТБ?

- Розповідати картинкою. Народні депутати - люди не завжди вельми відверті. Їхні промови, ви ж знаєте, - суцільні натяки та евфемізми. А відтак - у глядача, котрий не належить до політичної тусовки, часто виникають проблеми з їх розкодуванням. Набагато складніше депутатам контролювати невербальну поведінку в сесійній залі. Коли вони там, їм здається, що їх ніхто не бачить. Тому те, як вони гортають журнали, в яких - дівки в трусах і панчохах, або показують одне одному фотографії з подорожей - насправді дуже яскраво демонструє їхні пріоритети.

Показувати, а не розповідати - це головне завдання телебачення. Картинка завжди набагато красномовніша за слова. Так, наприклад, було з депутатом Юрієм Мірошниченком у 2006 році. Коли регіонали блокували трибуну і спали в сесійній залі, ми показали, як він зранку заповзято намотує нитку навколо ґудзика на піджаку. Начебто нічого особливого, але цей кадр - яскрава ілюстрація до того, що людина, очевидно, не ночувала вдома і не встигла привести себе до ладу, бо стерегла парламентську трибуну.

Ще один такий приклад був під час обрання спікером Олександра Мороза, якому бракувало голосів. Всі тоді казали: «політична корупція», «політичне хабарництво», «підкуп». Але доказів не було. Всі знали, що апологетом об'єднання від регіоналів був тодішній депутат Андрій Клюєв. І раптом він потрапляє в кадр, де жестом показує, що рахує гроші. Співставлення синхронів із такою картинкою було тоді справжньою сенсацією.

Якщо в двох словах говорити про стандарти, то це іронія, відсутність кумирів, спротив тиску. Ми намагаємось не дивитися на речі «в лоб»: треба зазирнути з одного боку, з іншого; зрозуміти, що в тилу, збагнути мотиви, знайти цікавий ракурс.

- Ваші колеги мають різні погляди на роль Мустафіна як «цензора» чи навпаки - «оборонця від цензури». На думку експертів ТК, «Вікнам» під його керівництвом вдається бути чи не найчистішими новинами. Яка ваша думка щодо цього?

- Якщо ви самі кажете, що «Вікна» під його керівництвом - найчистіші новини, то який же він цензор? Я вважаю, що наш канал безнадійно і глибоко хворий на потужну комунікаційну кризу, що спіткала ньюзрум «Вікон» і топ-менеджмент СТБ протягом останніх років. Я вважаю, що заяви журналістів про цензуру - наслідок саме цієї комунікаційної кризи. Єдине слабке місце Мустафіна - він так і не зміг подолати цю кризу або стати над нею. Але, відверто кажучи, це майже непідйомна задача: яскравими постатями дуже нелегко керувати. Особливо коли це не початківці, а два лауреати премії «Телетріумф» Наталя Соколенко і Сергій Андрушко чи профспілковий гуру Осман Пашаєв...

Загалом я ставлюся до Олексія з великою повагою як до потужного професіонала. Це людина з дуже глибоким змістом. Він завжди вмів витримувати баланс, навіть у найскладніші часи приймав компромісні рішення, які, як тепер показала практика, були правильними. Він формував дуже змістовну дискусію всередині журналістського колективу, міг узгоджувати всі інтереси. Я переконана, що зміна його на посаді буде великою втратою для «Вікон».

- Яких змін ви очікуєте після того, як піде Олексій Мустафін? Чи вдасться зберегти «Вікна» такими, які вони є? Чи посилиться цензура?

- Я ніколи не приховувала, що була противницею звільнення Мустафіна. Хто б не зайняв його місце, ця людина буде слабшою за Олексія. Я вважаю, що редакторів такого рівня немає в Україні.

- Що ви змінили би у «Вікнах», якби були шеф-редактором?

- Купила б собі флакон валеріанки.

Препродакшн сенсацій

- Як радять тренери з теорії парламентської журналістики, чиїми оголошеннями про тренінги рясніє інтернет, конфронтація кореспондента і депутата мусить мати ігровий, видовищний та водночас конструктивний характер. На чому будуєте драматургію цих високих стосунків ви? Яких речей радите уникати новачкам?

- Уникати треба побудови драматургії стосунків. Набагато раніше за мене сказали: любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Так само - і в журналістиці. Я не знаю, хто ці «тренери», які дають такі поради, але абсолютно очевидно, що вони мислять стереотипами, нав'язаними телебаченням, або розповідями не дуже компетентних у цій справі людей.

Парламентська журналістика, як і будь-яка - це щоденна рутинна інтелектуальна й емоціональна праця. Я починала з того, що вклеїла в свій блокнот на останні сторінки кілька аркушів з обличчями основних парламентських ньюзмейкерів. Там було вказано не лише ім'я, а й по батькові, оскільки я заздалегідь знала, як ці люди люблять, щоб до них зверталися. Також я зібрала дані щодо бізнесу, конфліктів та скандалів. Спочатку таких осіб було зо три десятки. Потім з'явилися такі самі аркуші за темами: експерти в енергетиці, екології, податках, армії. Щодня я щось туди додавала - креслення депутатських переходів по фракціях, нові телефонні номери, контакти помічників. Я знайомилася з кожним депутатом, власноруч записувала в їхні телефони свої контакти, адже багато хто не відповідає на дзвінки з незнайомих номерів. Коротше кажучи, я зробила купу непомітної й абсолютно далекої від епатажу роботи, що лише через кілька років стала помітною. А те, що кажуть «тренери з теорії парламентської журналістики» - вельми наївна і поверхова думка.

- У манері спілкування українських тележурналістів з депутатами і політиками зустрічаються хамство та панібратство (у профі) і сервільність (у новачків). Чи це допомагає в підготовці яскравих синхронів?

- Я б так не сказала. Манера спілкування - це формальна, а не змістовна ознака, вона не може формувати дискурс. Я точно знаю, що ані хамство, ані панібратство не допомагають у яскравих синхронах. Я взагалі не впевнена, що ці «чесноти» здатні допомагати.

- Окрім тренінгів для політиків ви деколи проводите заняття для журналістів-початківців... Які речі радите дізнаватися про ньюзмейкерів?

- Якомога більше з того, що є у відкритих джерелах, треба знати напам'ять. Це може дати несподіваний поворот для інтерв'ю або телесюжету. Навіть якщо ви цим поцікавитеся «by the way». Я зазвичай питаю про все - «як там ваш бізнес, який ви хотіли продати?», «як там ваші рахунки, які арештували півроку тому?», «як ваша поїздка до Куршавеля?». Тільки здається, що це пусті питання: насправді вони можуть вивести на цікаві теми. Наприклад, так я дізналась історію про те, що навіть Ахметову в цій країні не повертають ПДВ; або що будинок, де живе Ющенко, насправді належить одному з його колишніх соратників. 

Друге - треба напрацьовувати коло інформаторів. Журналіст завжди повинен знати хоча б на 30% більше, ніж він говорить.

Третє - обережно ставитися до формулювань. Вони мають відображати лише факти, а не наше враження про них.

Дуже важливо виховувати відчуття часу. Треба чітко знати, скільки саме ви займатиметеся зйомкою, логістикою, розшифровкою відео і синхронів. Інакше матеріал може не потрапити до ефіру. До речі, відео треба так само переглядати і розшифровувати, як і звук.

І найголовніше: треба пам'ятати, що найважливішу роботу в процесі підготовки вашого сюжету виконує оператор, і йому потрібно ставити завдання так, щоб він сам зміг реагувати на події, своєчасно вмикати камеру. Я всім навожу приклад Олексія Жиленка, оператора, який може зняти сюжет самостійно. Пам'ятаєте випадок, коли депутат Ар'єв, повернувшись із Америки, вимагав, щоб йому перереєстрували картку для голосування? Бігав сесійною залою, звертався до всіх служб, пхав цю картку до непрацюючого терміналу... Так от, переглянувши відео, яке зняв Льоша, я зрозуміла, що мені треба написати мінімум тексту. Варто лише правильно склеїти картинку і синхрони. Це насправді вищий пілотаж.

- Які стосунки парламентський журналіст має будувати з редактором? Чому?

- Ділові. Як і будь-який журналіст. Єдина різниця: на парламентському кореспонденті лежить більше інформаційне навантаження, оскільки він перебуває в центрі ухвалення рішень. Я намагаюся завжди розповісти редакторам всі чутки, проекти і навіть анекдоти парламентського дня. Це потрібно тому, що редактор - людина, яка приймає рішення щодо наповнення випуску. І він також повинен знати, чим керувався журналіст, коли ставив саме такі цитати і саме цих людей у сюжет.

- Яка освіта корисніша у цій сфері - в галузі журналістики чи політології?

- Я взагалі не бачу користі в освіті журналіста. Журналістика - це володіння базами даних і технологією. Коли до нас приходять діти з перших курсів і починають писати телесюжети за шаблонами «творів» на філологічному факультеті, хочеться, як кажуть наші редактори, «обнять і плакать». Журналіст має володіти реальними знаннями в реальній професії, бути експертом у якійсь галузі. Це не обов'язково має бути політологія. Якщо журналіст висвітлюватиме тему культури, адекватним кроком було б закінчити істфак, або опанувати фах кінокритика. Якщо людина хоче писати про макроекономіку - їй саме місце в Наргоспі. Нині ситуація така: журналісти без досвіду і спеціальних фахових знань не можуть критично сприймати інформацію на брифінгах. І несвідомо допускають, щоб ними маніпулювали. В тому, що новини виходять прісними й інфантильними, винна не в останню чергу й журналістська освіта (про освіту самої Ольги Черпакової читайте в довідці нижче. - ТК).

- Чого має боятися парламентський журналіст - схвалень чи критики депутатів, «слухняної політики» у стосунках із керівництвом тощо?

- Критику треба вітати: це запорука професійного зростання. Якщо тебе не критикують політики - значить, ти щось робиш неправильно. Є одна важлива небезпека: журналіста завжди хтось хоче використати. Тут просто треба бути обережним.

- Яким виданням надаєте перевагу?

- «Дзеркалу тижня. Україна», адже Юлія Мостова була і залишається найкращим політичним журналістом України. Звісно, я читаю все, що є на новинних сайтах. На робочому комп'ютері стартова сторінка - «Українська правда». Саме це видання, на мою думку, сьогодні формує політичний дискурс.

- Чи цікаво вам спілкуватися з українськими політиками? Чому? Чи можете виділити когось, із ким спілкуватися найцікавіше?

- Сильна сторона журналіста - коло інформаторів. У моєму випадку це люди, з якими я давно знайома і які зробили успішну кар'єру. Але й тут трапляються складнощі: обійнявши високу посаду, люди змушені змінити лінію поведінки, як того вимагає система влади. Раніше я з цього приводу дуже переживала, думала: «От вони вважають, що я пам'ятник собі, а я - жива людина». Насправді того, що ви жива людина, ніхто не зобов'язаний враховувати. І тут немає нічого особистого. Тому якщо говорити про суто людське «спілкування» з політиками, то цю межу бажано не перетинати. Принаймні, я б не радила.

Я так для себе це пояснюю: наша еліта - дуже специфічна категорія людей, у якої світ поділений на своїх і чужих. Це не добре і не погано, це просто умова самозбереження в агресивному середовищі внутрішньовидової та міжвидової боротьби. Ви маєте чітко усвідомити, що ваше місце в їхньому світі - або серед своїх, або серед чужих, напівтонів тут немає. Тут ще важливо пам'ятати, що оці так звані близькі радіуси спілкування в політиків дуже вузькі, а от ворогами вони здатні залюбки вважати будь-кого. Отже, треба мати дуже неадекватну самооцінку, щоб сподіватися потрапити в коло обраних «своїх». Якщо ж ви свідомо згоджуєтесь на те, щоб бути чужим, тоді не варто розраховувати на «цікаве спілкування». Бо жодна людина не буває відвертою з «чужинцями».

Стосовно персоналій можу виділити лише один такий приклад. Я дуже тяжко переживала загибель Євгена Кушнарьова, особливо коли ще була надія, що він виживе: я дивилася новини із самого ранку, чекала нової інформації. Ця людина не була близькою мені за переконаннями, але до нього не можна ставитися без поваги. Коли в політиці так багато сірості, він був яскравий. Як казала Мостова, він був носієм кольору. Не має значення, якого.

- Чи доводилося перетинатись із Олександром Ткаченком, який вирвав у вас із рук мікрофон, після цього інциденту? Які у вас тепер стосунки?

- Давайте не витрачати час на обговорення людини, яка того не варта. Він навіть не вважає за потрібне просто привітатися з журналістами, а натомість відвертається, коли йде повз. Я сподіваюся, що такі політики дуже скоро підуть у минуле. Це буде дуже добре для країни.

- Ви оголосили бойкот Михайлові Чечетову. Чи він іще триває? Як до цього поставилося ваше керівництво? Коли ви будете готові знову брати в нього коментарі?

- Я б не ставила Чечетова і Ткаченка в один ряд. У нас не було інциденту, він не ображав журналістів. Він намагався образити своїх виборців, сказавши їм неправду. Але ми йому не дали цього зробити, наклавши табу на неправдиву цитату про те, що опозиціонери «самі себе побили кухлем пива по голові». Потім соратники з ПР намагалися його виправдати, мовляв, у Чечетова такий стиль, сумбурно-епатажний. Я їм у відповідь цитувала дитячу поетесу Ренату Муху: «Известны из истории различные примеры, как кроме чувства юмора полезно чувство меры». Моє керівництво повністю поділяє цю думку. Але ми на каналі заздалегідь домовилися, що не даватимемо в ефір епізод із оголошенням бойкоту, щоб це не виглядало як самопіар. Це була суто внутрішньопарламентська історія. Я б не надавала їй суспільного резонансу. Так, промови Чечетова іноді нагадують цитати з сюрреалістичних панк-творів Подерв'янського. Але якщо його заяви раптом зміняться й адекватно відображатимуть позицію фракції, йому ніхто не перешкоджатиме потрапити в телевізор.

Янукович - це ми

- Які функції виконуєте у Громадській гуманітарній раді при президенті України? Чому ви врешті-решт вирішили увійти до її складу? Вірите в те, що журналісту можна співпрацювати з владою взагалі і з цією, нинішньою, зокрема?

- Я вірю в те, що ця влада обрана українським народом і що навіть якби Янукович переміг із перевагою в два голоси, він - легітимно обраний президент. Будь-яка влада - це дзеркальне відображення людей, які за неї голосували. Отже, коли ми кажемо: «Ця влада», - маємо на увазі «цей народ». Це приблизно як «говорим Ленин, подразумеваем партия». Ми, журналісти, маємо перш за все в собі культивувати повагу до інститутів демократії та громадянського суспільства. Прямі вибори - один із них. Отже, коли журналісти кажуть: «Ця влада, з якою неможна співпрацювати», - вони виказують неповагу до вибору власного народу. Тут не має значення, як прізвище президента. Я неодноразово розповідала про свої мотиви входження до Громадської гуманітарної ради, востаннє - у блозі на УП. Коротко вони зводяться до того, що я вважаю конструктивнішим щось робити, аніж просто критикувати з боку.

Я вхожу до групи суспільних комунікацій, ми запропонували розробити новий законопроект про журналістську освіту - те, до речі, про що ви питали і що хвилює весь свідомий, умовно притомний журналістський загал. Минулого разу президент доручив Ганні Герман прозвітувати про роботу ради, я думаю, що це станеться на наступному відкритому засіданні.

- Чи легко співпрацювати з Ганною Герман?

- Громадська рада - це дорадчий орган, і ми не є підлеглими Ганни Герман. Що я зрозуміла на власному досвіді - це те, що вона досить потужний орговик. У період, коли вона перебувала на лікуванні у Феофанії, якраз горіли терміни здачі законопроекту про громадське телебачення. Без неї там узагалі нічого не працювало. Ми ходили на наради майже щодня, але толк із того з'явився, лише коли вона вийшла з лікарняного.

Цілковита десакралізація

- «Падает снег, как самолет. Я выгляжу лучше, чем водопровод. И ты бей тоску прямо в сердце с ноги! Люби свое небо! Себя береги!». Або це вдалий експромт для фейсбука, або ви пишете доволі цікаві вірші. Скажіть відверто - маєте таке захоплення?

- Слава Богу, я ще не дожилася до того, щоб мати настільки багатий внутрішній світ, щоб він рвався назовні. Я ж не Анатолій Толстоухов... Давайте ми з вами так домовимося. Якщо я почну писати вірші і казати, що я поетеса, або показувати свої картини і вдавати, що я художниця, прошу викреслити мене зі списку телевізійних експертів. :)

- У повсякденному спілкуванні ми, журналісти, часто заощаджуємо на афоризмах і вдаємося до ненормативної лексики. А чи доводилося вам говорити щось зайве під час прямих включень чи запису синхронів?

- Ви хочете спитати, чи вживаю я ненормативну лексику? Ще й як! Ну з приводу прямих включень - це ви загнули: треба бути зовсім непритомним ідіотом, щоб не вміти тримати себе в руках в ефірі.

Я вам скажу чесно, що ще років десять тому я не просто не вживала брутальних слів, а ще й вважала, що це дуже аморально і неправильно. А тепер матом не лається, а розмовляє вся політична і довколаполітична еліта. Згадайте високу поезію на плівках Мельниченка! Раніше я не розуміла людей, які вживають сакральну лексику, тепер не розумію тих, хто її не вживає. Я думаю, що в цьому є якийсь культурологічний феномен. За останні 20 років відбулася така страшна девальвація слова, що вже ніякі вислови нас не шокують і не викликають емоцій. Нас лякали кінцем світу, ми пережили перебудову, ваучери, чули страшні слова «дефолт», «криза», «колапс», «стагнація»... Тому зараз що не скажеш про ситуацію, щоб описати неймовірний жах, який відбувається - нічого не справляє враження. От спробуйте одним літературним словом описати те, що відбувається з країною останні 10 років. Ну-у-у? Бардак? Хаос? І все? А тепер уявіть, що вам треба швидко описати редакторові те, що відбулося в парламенті, ви повертаєтеся з події, на якій літали димові шашки, і привозите двох операторів, отруєних газом, у вас із очей течуть сльози, а в дзеркало страшно дивитись. І що ви кажете? Хаос? Ага... Це все одно, що із букв «Ж», «О», «П», «А» складати слово «щастя».

Насправді це дуже погано, що в суспільстві не залишається табу. Ані на дії, ані на слова. Відбувається цілковита десакралізація, не залишається нічого святого. Це, на жаль, факт. Інакше чим можна пояснити таку шалену популярність Сергія Шнурова у сучасних кінорежисерів і те, що вся країна вже кілька років шукає «іншої рифми до слова "вибори"»?

Або подивіться останню рецензію Артемія Лебедєва, де він, не надто добираючи слів, не залишив каменя на камені від компанії СFС Consulting, яка за гроші МЗС намалювала якихось двох дегенератів та назвала їх «талісмани України».

Ну все ж правда до останнього слова! Ну справді «п**дец». Особливо якщо враховувати, що на це витрачено гроші платників податків. Тобто, мої і ваші. Мені цікаво, як «митці» з таким убогим креативним потенціалом вигравали тендер. 

- У неофіційних публікаціях у соціальних мережах ви називаєте Деміана Хьорста художником на букву «Х»...

- Хьорст - це був просто робочий момент. Під час перформансу Spin Painting Machine у Давосі всі депутати, олігархи й журналісти стояли, як один, у довжелезній черзі до контемпового гуру, аби під його наглядом намалювати собі якогось рожевого черепа. На жаль, я була позбавлена такої нагоди, оскільки напередодні в мене щось сталося з ногою, і на ранок я замість кави ковтала подвійний баралгін, нахабно поцуплений у сусідки по номеру. Треба було купити еластичний бинт, але за його відсутності нога була перев'язана шовковою хусткою. Для тих, хто не знав, ми вигадали байку, що це концептуальна інсталяція.

Насправді вперше знамениту хьорстову акулу в формальдегіді я побачила щось на початку 2000-х в Парижі в Musée Maillol. Я тоді ще не знала, що він - головний (в сенсі - найдорожчий) художник планети, найбільш відмінюване ім'я в сучасному контемпі та головна загроза моралістів. Тепер я ще гірше розуміюся на мистецтві, але ще тоді сказала: постмодернізм зведе людство до прірви. Це вам не сучасні українські молоді художники, які досі грають у радянські архетипи. :)

До речі, тепер цей знаний чоловік - частий гість у PinchukArtCentre. Коли він представляв свій «Реквієм», я випадково почула, як Людмила Кучма комусь відповіла, дивлячись на череп: «Ой, деточка, главное - в голову не брать». До речі, от ви смієтесь, а в «арт-машин» усе-таки щось є: наливаєш фарбу, розмазуєш, як кашу по тарілці, вмикаєш - і ніколи не знаєш, що з цього вийде, поки воно крутиться. Все - як на телебаченні. До речі, змішування фарб впливає на нервову систему краще, ніж будь-яке заспокійливе. Про це казали всі науковці - від антропологів до психотерапевтів. У них навіть є такий термін: кольоротерапія. Я сама таке роблю, зараз якраз переходжу з акрилу на масло. Чудовий спосіб охолодити голову після парламенту.

- З-поміж колег ви, окрім інших речей, вигідно вирізняєтеся телевізійною зовнішністю. Чи складно тримати себе у формі? До яких саме засобів вдаєтеся?

- Хто вам таке сказав? :) Треба викинути з дому всі жіночі журнали про красу, а з голови - весь цей порожняк про гламур, про який там пишуть. А потім іти і спокійно займатися справою. І так - кілька років. Ще телевізійній зовнішності дуже сприяє акуратний і адекватний одяг. І ще: дуже корисно щодня мити голову. Як каже моя мама, немита голова - гірша, ніж порожня.

- Чого вам найбільше бракує цієї весни?

- Розуму та фантазії.

Довідка

Ольга Червакова закінчила історичний факультет Дніпропетровського державного університету за фахом «політологія». Рішення стати журналістом прийняла на першому курсі: «На твоїх очах рухнула ціла держава, перетворилися на прах авторитети цілих поколінь, журналістика для мене була способом задоволення власної допитливості. Тоді мені було цікаво розібратися, що відбувається в країні. А зараз чим далі, тим важче сформулювати відповідь на це запитання».

Протягом навчання у виші працювала на  дніпропетровській радіостанції «Мрія» (нині не існує), на місцевих телеканалах - ОДТРК, 34 канал, 9 канал, газетах «Бизнес-время», «Днепровская правда». Була обласним власкором газети «Московский комсомолец в Украине».

В Києві почала працювати з 2001 року як редактор відділу інформації «МК в Украине». Протягом півтора року була спеціальним кореспондентом НТКУ, з 2003 року - СТБ. Співпрацювала з російськими та західними телеканалами.

Проводить тренінги з питань комунікації з медіа для політиків та бізнес-структур: «Ця ідея виникла в 2006 році після того, як депутат Калашников та його люди побили знімальну групу СТБ прямо серед білого дня. Тоді ми зіткнулись із системним нерозумінням у середовищі політиків принципів роботи ЗМІ й того, як будувати стосунки з журналістами. Калашникова виключили з партійного виборчого списку, але розкермувати цей конфлікт можна було з набагато меншими іміджевими втратами. Тоді виникла ідея систематизувати всі знання, які допомагають правильній побудові стосунків зі ЗМІ і запропонувати їх політикам». Тренінги містять блоки щодо того, як правильно створювати інформаційні приводи, як поводитися в ситуаціях кризи стосунків із медіа, чому не можна платити за сюжети в новинах; та принципово не включають теми «чорного піару». 

Була серед ініціаторів та підписантів відкритих листів до Президентів України щодо захисту свободи слова.

Експерт низки неурядових організацій з питань внутрішньої політики. Член Громадської гуманітарної Ради при президенті України. Член НСЖУ з 1998 року, Голова первинного осередку профспілки «Медіафронт» на СТБ.

Фото Володимира Герасимова 

Відеосюжет Богдана Кутєпова «Ложа преси» про будні парламентських журналістів дивіться тут