На ТК відбувся чат з генеральним директором інформаційної агенції «Інтерфакс-Україна» Олександром Мартиненком. Пан Мартиненко розмірковував як на запропоновану для спілкування з читачами тему «Нова влада і ситуація в медіасфері», так і відповідав на особисті запитання - про рок-концерти, які організовував у Харкові, про мрію відвідати Нову Зеландію... А ще - згадував свій досвід в Адміністрації президента Кучми та розкривав нюанси роботи «Інтерфаксу», але не всі. Пропонуємо увазі читачів повну версію чат-конференції.

- Доброго дня! Сподіваюсь, у вас усіх в місцях вашого перебування є кондиціонери :).

- Александр, вы пришли в журналистику в 30 лет. Тяжело было начинать? Не жалеете о своем выборе или, если бы можно было вернуть время, выбрали бы другую профессию?

- Начинать было не тяжело. Тяжело было работать в конце 80-х младшим научным сотрудником. Но поскольку все в моей жизни происходило случайно (как правило, кого-то встречал на улице и он приглашал меня на работу), то и жалеть об этом бессмысленно. Может быть, и лучше было бы в начале 90-х торговать газом, но случилось, как случилось.

- В начале своей карьеры вы писали о музыке, культуре. Сейчас вы «препарируете» политику. Что интереснее? Между политикой и рок-музыкой как-то мало общего... Или это не так?

- Давно я не слушаю рок-музыку... Всему свое время. Музыкальная журналистика никогда не казалась мне профессией, с помощью которой можно зарабатывать деньги. Кстати, о политике я тоже стараюсь не писать, сил уже нет.

- Добрый день, Александр! Как-то в интервью «Бульвару» вы рассказывали о своем опыте создания таблоида «Такси» и о том, что издание просуществовало недолго. Почему? И как вы оцениваете нынешнее развитие отечественного рынка таблоидов? Какие перспективы? Спасибо!

- Блестящее было издание! Мы очень качественно тогда содрали макеты наполнения газеты «Бильд», и это было в 1991 году. Спустя 5 лет я эту газету видел на прилавках, она успешно продавалась. А закончилась она потому, что мы лет на десять опередили время. За рынком таблоидов сегодня не слежу - неинтересно.

- Первым клиентом агентства «Харьков-новости», которое вы возглавляли, была программа Александра Невзорова «600 секунд». Вы с Невзоровым как-то пересекались? Возможно, у него учились чему-то... Не было ли предложений сделать какой-то совместный проект? Сейчас поддерживаете отношения?

- Александр Глебович был первым человеком, который сказал о нашей работе хорошие слова. Он в то время воевал с демократической газетой «Известия» по поводу и без повода, и наша новость о бедственном положении бомжей на харьковском вокзале ему пришлась очень кстати. Но когда закончились «Харьков-новости», а потом и «600 секунд», закончилась связь. С тех пор я его не слышал, вижу по ТВ редко, а его программа о лошадях приводит в ужас...

- А что ужасного в программе Невзорова о лошадях?

- Ну не верю я, что лошадь может читать, хоть убейте.

- Не помню, кто сказал: «Не дай нам Бог дожить до того дня, когда все будет так плохо, как об этом пишут газеты». Посмотришь наши новости - плакать хочется. Либо убийства, любо сюжеты ни о чем: Васю Иванова, к примеру, поменяли на Ивана Васина. И что мне, зрителю, от этого? Как изменится моя жизнь?! Александр, как вы считает, это «общественный заказ» или просто на большее редакторов (или кто там отвечает за контент) не хватает? По вашему мнению, что-то изменится, есть шанс, что новости станут нужными? И что для этого должно произойти?

- Мир совсем не такой, каким он показывается в телевизоре. Он гораздо интереснее, глубже. И событие, не показанное по телевизору, все равно произошло. И в этом моя точка зрения отличается от большинства телевизионщиков. Смерть и кровь, к сожалению, являются неотъемлемой частью любого ТВ, в том числе и на Западе. Так что смиритесь. Главное - почаще смотреть в окно, а не на экран.

- Олександре, вітаю! Восени «Плюси» планують випустити програму «Без мандата», у якій депутатів підселятимуть до звичайних українців. Ви людина, яка розуміється на інформаційних продуктах та має досвід тісного спілкування з політиками. Вам би було цікаво дивитися такий проект? І як ви взагалі оцінюєте ініціативу каналу?

- Ініціативу я схвалюю. Щось нове - це вже добре. А взагалі це мені нагадує телевізійний національний парк, тобто це місце, де тварин можна торкнутися, поспілкуватися з ними і нагодувати їх. Сподіваюся, це принесе насолоду як людям, так і «тваринам».

- Олександре, ви працювали прес-секретарем Кучми. Чи немає бажання очолити прес-службу нинішнього президента? Чи важко працювати на першу особу держави? І цікаво, за якими критеріями обирають прес-секретарів?

- У мене немає ніякого бажання очолити якісь прес-служби. Не можна повертатися в минуле. Це не робота, а концтабір, якщо добросовісно працювати. А критерії в кожного керівника свої: хтось хоче мати помічника, хтось - підлеглого.

- Хто для вас авторитет у рок-музиці? Олександре, ви розповідали, що організовували підпільні концерти Бориса Грєбєнщикова. Як ви ставитися до «Акваріуму»? Самі пробували творити?

- Якщо мати на увазі журналістів, то покійний Сергій Олександрович Коротков. Хто цікавиться рок-музикою, той знає, хто це. Концерт Грєбєнщикова справді був у 1985 році, і це була справді подія для Харкова. «Акваріум» - це практично одна з небагатьох груп, яку я слухаю до цього часу. Взагалі, я ніколи не грав на жодному музичному інструменті. Коли в молодості мені хотілося слухати рок-музику, а держава мені такої можливості не давала, довелося робити все своїми руками, тобто організувати концертний рух. Усе робилося своїми руками. Так живу й досі.

- Олександре, доброго дня! Як оціните ситуацію зі свободою слова у регіонах? Кажуть, там пресі набагато складніше. Часто їм вказують, що робити чи писати.

- У регіонах завжди складніше, ніж у столиці. В нашій країні часто місцевий керівник є володарем регіону (принаймні, так він вважає), а цивілізація туди доходить пізніше, ніж до Києва. Якщо ми вже згадали кінець 80-х, то Харків і Москва, в якій уже йшла перебудова, це були дві різні планети. В принципі, з тих часів мало що змінилося.

- То що ж робити регіональній пресі? Як писати правду і при цьому залишатися з роботою?

- Це вимагає великих дипломатичних зусиль від керівників цієї преси. З практичних порад: згадайте езопову мову, свого часу допомагало. До речі, вона тренує професійну майстерність.

- Олександре, коли ви плануєте видати мемуари щодо роботи в адміністрації президента?

- Після досягнення пенсійного віку :).

- В одном своем интервью вы признавались, что здоровье поправляете сном. Сейчас предпочтения не изменились?

- Изменились. Здоровье поправляется спортом, о чем я, дурак, почему-то не задумывался. Всем рекомендую.

- А каким спортом занимаетесь?

- Плаваньем

- Александр, добрый день! Когда-то вы работали пресс-секретарем Кучмы и одновременно возглавляли «Интерфакс-Украина». Как удавалось совмещать две должности? Ведь, согласитесь, соблазн сделать новость для своего агентства раньше, чем для конкурентов, очень велик. Что приобрело агентство за время вашего пресс-секретарства (а может, наоборот, потеряло)? В чем для вас ценность этого опыта?

- Во-первых, приходя на работу в Администрацию, я ушел с поста руководителя агентства. Конечно, по вечерам я там бывал, и советы давал :). Но если серьезно, это было самое тяжелое время и для меня, и для агентства, поскольку на нем сказывались интриги, которых в администрации и вокруг было полно. А что касается первенства, я на всех совещаниях призывал сотрудников пресс-службы отправлять строго одновременно всем основным информационным агентствам. И озабочен был только тогда, когда «Интерфакс» забывали (такое бывало). И УНИАН, и «Українські новини» ездили в президентском пуле всегда, именно для того чтобы меня не заподозрили в предвзятости.

- Здравствуйте, Александр! Вы давно знакомы с нынешним министром образования Дмитрием Табачником. Как вы оцениваете его как политика?

- Табачник - это человек с удивительной судьбой. Не забывайте, что в 33 года он в свое время стал практически вторым человеком в государстве. И, с моей точки зрения, заслуживает уважения то, что, перестав быть вторым человеком, он не сломался и нашел новые стимулы в жизни. Другое дело, что, мне кажется, в средине 90-х он был более склонен к компромиссу. Качество, которое для политика необходимо.

- И еще интересно... Когда Табачника назначили министром, студенты бастовали. Во многих странах министр подал бы в отставку, у нас - нет. Как вы оцениваете этот поступок своего старого знакомого?

- Мы живем не во «многих странах», а в нашей стране. Наверное, он был уверен в своей правоте. И, кроме того, мне кажется, что «Табачник» - это уже не столько личность, сколько символ. Это неправильно, поскольку он был и остается живым человеком, с которым лучше не бороться, а полемизировать.

- Добрий день! Олександре, як ви вважаєте, свобода слова існує? І як ви оцінюєте ситуацію в Україні?

- Якщо є півтори години, я спробую відповісти на це запитання. Якщо коротко: перше - ні, друге - стримано.

- Удавалось ли что-то рассмотреть во время поездок, что запомнилось? Есть ли у вас «голубая мечта» побывать где-то? В одном из своих интервью вы говорили, что отпуск берете крайне редко. Но все же успели побывать почти в 40 странах. Это какой-то «блиц-тур» получается.

- Это все командировки. А с позапрошлым президентом посмотреть что-либо, кроме президентских дворцов, зданий правительства и парламентов было почти нереально. Запомнились Ниагарский водопад, Великая китайская стена и ужин у короля Швеции. А так - очень хочется Новой Зеландии.

- Добрый день, Александр! Интересно услышать ваше мнение о создании общественного телевидения в Украине. Эта тема обсуждается уже не первый год. И как только меняется власть, дискуссия разгорается с новой силой. Является ли общественное ТВ, на ваш взгляд, необходимостью? И возможно ли его создать в Украине?

- О нем уже столько говорят, что создать его надо хотя бы для того, чтобы прекратить эти разговоры :). В этой дискуссии мы все забыли об одном факторе - зрителе. Хорошо бы поинтересоваться у него, хочет ли он еще одно телевидение, или ему хватает уже имеющихся. Надеюсь, осенью кто-то проведет такой опрос и мы поймем, что на самом деле нужно людям сегодня. А создать гибрид каналов «Рада» и «Культура» можно хоть завтра.

- Знову про програму «Без мандата». Чи хотіли б запросити до себе когось із тих, як ви сказали, «тварин»? Якщо так, то кого саме?

- Ні, я всіх уже бачив. Якщо запрошувати, то Маргарет Тетчер :).

- Вам есть что сказать Маргарет Тетчер? :) Или интересно посмотреть на нее в быту?

- Интересны ее взгляды на воспитание детей и внуков

- За часів Кучми існували так звані темники. У той час, Олександре, ви були прес-секретарем президента. Можете сказати, хто складав ці темники або відповідав за їхній зміст? І, як ви вважаєте, зі зникненням темників ситуація зі свободою слова в країні покращилась?

- В той час, коли я працював прес-секретарем президента (у 2000-2001 роках. - ТК), ніяких темників не було. Я ставлюся до них як до спроби певних керівників спростити собі життя та зробити максимально технологічним процес, який таким бути не може за своєю природою. Писати вказівки значно простіше, ніж когось переконати в своїй правоті. Хоча, з іншого боку, це менш ефективно для влади.

Можливо, й так у чомусь. А в іншому - погіршилась. Взагалі, цей стан не пов'язаний із існуванням чи відміною темників.

- Яким чином ви відбираєте журналістів для роботи в агентстві, за якими вимогами? Чи є у вас вакансії? Що взагалі, на вашу думку, потрібно перш за все вміти молодому журналісту та чого хотіти в професії?

- Для того, щоб працювати у нас, потрібні елементарна грамотність, ерудиція в політиці та економіці, а також бажання. Як показує досвід, є великі проблеми з першим, другим і третім. У нас є інформаційний стандарт, там написано, як має працювати кореспондент агентства. Зазвичай я прошу кандидата вивчити ці 26 сторінок тексту. Якщо після цього він не пише так, як нам треба, то це не наш клієнт. По великому рахунку, стандарт замінює 5 років Інституту журналістики. До речі, випускників журфаку у нас майже немає. Шукаємо кореспондента, пишіть, адреса на сайті.

- До речі, а де можна взяти ті 26 сторінок тексту вашого інформаційного стандарту? :)

- Пишіть, домовимося, адреса на сайті.

- Скільки в «Інтерфакс-Україна» належить вам, а скільки - російському «Інтерфаксу»? Хто визначає орієнтири в розвитку агентства?

- Якщо вас так уже цікавить частка моїх акцій, ця інформація є в Єдиному держреєстрі. А стратегічні речі прописано в наших стандартах, все, що стосується поточної роботи, вирішую я як керівник.

- Чому фінансові результати агентства не розголошуються?

- Знову-таки, ми не публічне акціонерне товариство. Тому розголошувати результати не є нашим обов'язком. Я не зовсім розумію, кому крім конкурентів це може бути цікаво. Хоча знайти бухгалтерську звітність у наш час нескладно. Єдине, що можу сказати: за підсумками 1-го півріччя 2010-го ми вийшли на рівень 2008-го.

- Здравствуйте! Александр, вот нашел в одном вашем интервью: «На сегодня подписчиками "Интерфакс-Украины" из интернета являются "Украинская правда", "Корреспондент", "ForUm" и "Подробности". Практически все остальные нашу информацию воруют. Она, кстати, является нашей собственностью согласно украинскому законодательству. В ближайшее время выберем наиболее злостного вора и устроим показательный судебный процесс. Будет интересно». Простите, но что-то не могу вспомнить «показательный процесс». Вы его так и не устроили? Почему? Сознательных клиентов прибавилось или «злостного вора» так и не нашлось?

- Дала результат проведенная нами работа со злостными ворами. Они все осознали, раскаялись и стали на путь исправления. Кстати, может, какие-то сайты я и забыл, но на сегодня проблем с интернет-воровством у нас почти нет. Иногда, конечно, хочется интернет закрыть :).

- Чи були пропозиції ввійти до якогось партійного списку?

- Були натяки, але я натяків не розумію. І цих не зрозумів. Узагалі, я вже в одній партії був, і спогади не дуже приємні.

- Александр, вы были на собрании журналистов, на котором было «зачато» движение «Стоп цензуре!», но потом вас в активистах видно не было. Ваше отношение к тому, что сейчас происходи в сфере медиа? Идем ли мы по пути России и в этом смысле?

- Так я повторяю: есть полтора часа времени? Я никогда не был активистом этого движения, но пришел туда, потому мне было интересно послушать других. Вообще-то я занимаюсь своей профессиональной деятельностью, и на общественные движения, уж простите, не хватает времени. Если об отношении - любая общественная инициатива, которая не носит деструктивный характер, похвальна. Если еще короче - мне нравятся романтики и энтузиасты.

- Нынешняя власть консультируется с вами в вопросах информационной политики? Что бы вы могли ей посоветовать?

- Некоторые представители власти просят подсказывать, если что не так. По возможности стараюсь. Из тех пожеланий, о которых можно говорить в открытую, - больше рассказывать о себе, не обижаться ни на кого и не страдать «медиацентричностью», в том смысле, что не все в этой жизни, в том числе и будущее власти, зависит от медиа.

- Як «Інтерфакс-Україна» пережив минулорічну кризу?

- Я б сказав, що ми її переживаємо й досі. Те, що зараз відбувається, це не кінець кризи, це її продовження. Нам було важче, ніж іншим, тому що в нас ніколи не було зайвих співробітників, не було непродуктивних витрат. Тому коли наші клієнти почали вмирати один за одним, було важко. Процес загибелі, в принципі, закінчився, але і відродження я теж не спостерігаю. Шлях один: краще працювати і більше продавати.

- І ще одне питання: ви не викладаєте у журналістських вишах? Якщо ні, то чому? Який журналістський виш ви вважаєте найкращим у країні? Чи розділяєте думку, що насправді журналісту треба спочатку здобути якусь базову освіту, а потім уже оволодіти журналісткою як ремеслом?

- Журналісту треба здобути базовий життєвий досвід. А де він його здобуде - це вже його справа. Точка зору дитини, звісно, може бути корисною, але дорослі, як відомо, не сприймають її всерйоз. А щодо викладання - в мене багато роботи по керівництву моїм єдиним проектом - агентством «Інтерфакс-Україна». І все, що я роблю, я роблю заради нього. Викладання ніколи не було моїм хобі.

- Александр, вы являетесь членом Гуманитарной рады при президенте Януковиче. Как известно, сейчас там активизировалась работа по созданию якобы Общественного ТВ в Украине. Каковы ваши прогнозы насчет реалистичности этого процесса? Оценка его содержательности? И что, по вашему мнению, в этой ситуации стоит делать общественным организациям?

- Так все-таки есть полтора часа, наверное... Я так понимаю, что придется на эту тему написать статью «Детектор медіа». Вот прямо с завтрашнего утра и начну. Опять-таки, если коротко: процесс это долгий, сложный и противоречивый. Как я сказал на заседании этой рады, каждый под этим общественным телевидением понимает что-то свое. Было бы интересно посмотреть, как эти разные точки зрения могут, воссоединившись, создать интересный продукт. Лучше, с моей точки зрения, потренироваться не на Первом национальном, а на каком-нибудь кабельном канале. А общественным организациям надо проявлять инициативу и проталкивать свои предложения. Тогда есть шанс, что какие-то из них могут быть реализованы. Но при этом не обижаться, если что-то по дороге потеряется.

- Здравствуйте, Александр! Вы знакомы со многими главными редакторами украинских изданий. Кто для вас является авторитетом? Или такого нет?

- Да, как-то у меня, с одной стороны, авторитетов нет, а с другой - если такие и были, то они уже неживые. Я знаю многих редакторов, очень многих уважаю, а некоторых просто люблю.

- З вашої трудової біографії: «...З 1987-го працював на кафедрі планування народного господарства Харківського державного університету. З 1990 року працює кореспондентом, згодом - редактором відділу газети "Орієнтир ДіП". З січня 1992 - головний редактор агентства "Харків-новини", а через 7 місяців - президент агенції "Інтерфакс-Україна"». По-перше, що таке «ДіП»? По-друге, з огляду на ваш трудовий шлях - ніщо не віщувало того, що ви станете журналістом. І раптом - така стрімка успішна кар'єра в цій галузі, аж до Адміністрації президента! Чим це можете пояснити? Не поділитися секретом успіху?

- Просування по державних службових сходах, взагалі-то, не є успіхом. Це є просто сторінка в біографії, не більше. А чому так сталося? Опинився в потрібному місці в потрібний час. Треба бути професіоналом, а доля вас знайде.

- Ви справляєте враження дуже сервільного журналіста, причому, що характерно, лояльного до будь-якої влади, тієї, що є чинна на даний момент. Я кажу про це на підставі вашої участі у ток-шоу, тих запитань, які ви ставите запрошеним до студії політикам. Ну такі вже вони «прилизані», ну такі ялові, аж ніякі. Скільки вас не дивлюся - жодного гострого незручного запитання не почув. Тому свобода слова - взагалі не ваша тема. Ви без неї жили і ще триста років успішно проживете.

- Я відповідаю за діяльність агентства, яким керую, і готовий вислухати будь-яку професійну критику стосовно готового продукту, який ми виробляємо. Там і є вияв свободи слова, як я її розумію. Я ставлю запитання політикам з тим, щоб отримати відповідь, а не для того, щоб загнати їх у кут. Це можна зробити значно простіше, ніж дати можливість їм надати людям інформацію, яка їм потрібна. Причому, я ніколи не ставлю запитань «як так сталося, що ви такий чудовий (чудова)?».

- Недавно увидела на одном job-сайте объявление о вакансии в «Украинских новостях». Зарплата - 2,5 тыс. грн для корреспондента. У вас тоже такие низкие зарплаты? Какой средний уровень зарплат в «Интерфаксе»?

- Сразу видно потенциального сотрудника. Зарплату я с каждым человеком оговариваю отдельно, в зависимости от его профессионального уровня. У нас, кстати, сотрудники не знают зарплаты друг друга.

- Раньше в журналистике была тенденция раздувать штат и зарплаты. Сейчас все с точностью наоборот. Сколько, по-вашему, должен зарабатывать корреспондент?

- Вот чего мы никогда не делали, так это не раздували штат и зарплаты. А сколько должен... 200 долларов мало, 2000 долларов - многовато. А все, что между этими цифрами, - возможно.

- А чем вам не понравилась партийная жизнь? Какая из нынешних политпартий вам симпатична?

- Не понравилась необходимость ходить на партсобрания. Была еще одна катастрофа в жизни - мы когда-то в период борьбы с пьянством и алкоголизмом исключили из партии и выгнали с работы кандидата экономических наук. Он просто провожал друга к остановке троллейбуса, а его задержал патруль. Все дружно проголосовали, а мне стыдно до сих пор. Не думаю, что в партийном стиле что-то с тех пор изменилось.

- Александр, чем вы увлекаетесь помимо работы?

- Читаю, плаваю, смотрю футбол

- На «Інтерфакс» коли-небудь подавали до суду за інформацію, озвучену кимось на прес-конференції у вашому прес-центрі та поширену вашою агенцією?

- Звісно, подавали. Але на відміну від друкованих ЗМІ агентства не відповідають за поширення будь-якої інформації, якщо вона є дослівним відтворенням публічних виступів посадових осіб та громадських діячів. Тому ми у всі суди пишемо листа, що в разі необхідності розмістити спростування тим, хто її висловив, ми готові надати свої можливості. Прикладів багато, але сенс один: жодної копійки ми ще нікому не заплатили. стукаю по дереву.

- Вы бы хотели возглавить какую-нибудь газету или журнал?

- Да зачем мне газета или журнал, у меня тут агентство есть...

- Как вы относитесь к молодёжному экодвижению по возвращению электротранспорта на улицы малороссийских городов?

- С сомнением.

- «Інтерфакс» не планує відкрити власний телеканал? Здається, дуже корисним буде поява гідного новинного ТБ.

- От чого нам не вистачало, так це телеканалу :). У нас їх уже є і буде стільки, що витрачати свій час, сили та гроші, яких бракує, немає ніякого бажання. При цьому ми любимо всі новинні телеканали України, вони всі наші улюблені передплатники.

- Спасибі всім, надійної вам і безперешкодної роботи кондиціонерів!

Біографічна довідка:

Олександр Мартиненко народився в Харкові, здобував освіту в Харківському державному університеті на економічному факультеті. Закінчивши його в 1982 році, працював інженером планового відділу заводу «Комунар».

З 1987 - працював на кафедрі планування народного господарства Харківського державного університету.

З 1990 року працює кореспондентом, згодом - редактором відділу газети «Орієнтир ДіП».

З січня 1992 - головний редактор агентства «Харків-новини», а через 7 місяців - президент агенції «Інтерфакс-Україна».

Січень 2000 року - жовтень 2001 року - прес-секретар президента України.

З жовтня 2001 - консультант Адміністрації президента України.

17 червня 2002 - 6 вересня 2003 - член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Квітень 2001 - вересень 2002 - секретар Ради з питань інформаційної політики при президентові України.

Володіє англійською мовою, захоплюється роботою.

Виховує сина Андрія.

Фото Павла Старостенка