Щодо перспектив комітету НМПУ свою думку я вже висловив. В КНМП, на щастя, спостерігаються симптоми опритомлення. В липні комітет відкрив усім охочим спілчанам раніше закриту для читання розсилку. На початку серпня там повідомили про час і місце, пропонований порядок денний наступних зборів комітету, взяли до розгляду і виставили на загальний огляд пропозиції «рядового». І вже наступного після зборів дня оприлюднили протокол. Так само відкрито пройшли і наступні збори комітету. Таким чином, рух до відкритості нарешті розпочався.

 

Другим «кроком назустріч» стало рішення за 20 днів до звітно-виборної конференції виставити у відкритій розсилці (оскільки немає сайту) звіти комітету і ревкомісії, а також заздалегідь оприлюднити імена кандидатів на комітетство. Звіт ревкомісії вже оприлюднено, сподіваюсь, не забариться і звіт комітету (чи голови?). Так спілчани вперше отримали можливість публічно висловити свою думку про звіти виборних органів і про кандидатів ще до зборів в осередках. А на зборах кожен може голосувати за такого делегата, який його думку поділяє, і на конференції діятиме не за власним уподобанням, а відповідно до позиції своєї первинної організації. Й у делегатів з’являється відповідальність перед своїм осередком.

Проте зараз маємо тільки передумову можливої демократизації, яка тільки й може врятувати організацію. Самого факту належного проведення конференції вистачить лише для реанімації – повернення до попереднього, непрацездатного стану. Якщо обмежитись відтворенням «клубу», організація знову потрапить до глухого кута.

 

Тепер цьому можна запобігти, бо спілчани отримали реальну можливість вирішити, відновлювати клуб чи таки розпочати створення справжньої профспілки? Свою думку кожен може висловити у розсилці, свій голос подати на зборах в осередках, а потім їхнє рішення імплементують делегати на конференції.

 

Навряд чи цією можливістю скористається хоч би половина із попередньо заявлених чотирьохсот спілчан. Більшість, що була роками відрізана від закритого клубу активістів, позбавлена можливості поточного впливу на комітет, звикла до спостерігальної позиції: ну, що ви там для нас зробите? Досить зручно і спокійно, але ж безнадійно. Чи не пора кожному для початку хоча би уявити собі, яка саме спілка йому потрібна? Вчорашня чи завтрашня? Вчорашню всі знають. Завтра можуть бути варіанти – якщо спілка «прокинеться».

 

Нагадаю пропозицію: спілка має бути такою, що «здатна захистити права своїх членів, перш за все, авторитетом, у тому числі – загрозою покарання кожному потенційному порушнику наших законних прав. Покарання треба забезпечити, перш за все, системним розголошенням фактів порушень. Нас мають поважати, з нами мають рахуватися всі: роботодавці, суди, правоохоронні органи, органи влади» («До реанімації чи до моргу: обирайте самі»)

 

Заперечень ніхто не надав. Інша справа – як таку організацію отримати? Зрозуміло, що маємо збудувати її самі. А ця ідея вже далеко не всіх надихає думати, рухатися, щось там будувати – своїх клопотів через голову. Тим, хто ще рефлексує, нагадаю: спочатку треба погодити головні напрями і форми руху – щоби за кілька місяців не загрузнути в суперечках.

 

Саме зараз, ще до конференції, спілчани мають дати собі відповідь на питання, ЩО і ЯК має робити КНМП і її комітет протягом наступної каденції. Можливі основні НАПРЯМИ роботи теж вже запропоновані: «До реанімації чи до моргу: обирайте самі». Головна ідея: відкинути амбіції, побіжні кампанії, сконцентруватися на захисті прав спілчан, зробивши ставку на сили активу.

 

Втім, яку би програму не ухвалила конференція, у будь-якому разі потрібні ресурси і кадри для її реалізації. ДЕ їх узяти і ЯК використати? На ці запитання спілчанам запропоновано дві відповіді, і тут теж треба зробити вибір. Знову треба думати – вже сьогодні і завтра.

Один шлях заявив і реалізує комітет НМПУ, який першим кроком оголосив централізоване залучення внесків для формування потужного апарату («Другого шансу не буде» та «Профспілка: to be or not to be?»). Утопічність такого шляху в наших умовах я доводив у статті «Хто винен у розбраті між КНМП та НМПУ і що буде з ними далі?».

 

Альтернативу запропонував ще в пості 24 квітня: «…Головним ресурсом профспілки може бути тільки дієва солідарність її членів. Вона може існувати тільки на основі взаємної довіри. Цю довіру зруйнували вчорашні керівники спілки своєю закритістю. А нинішні (частково вчорашні) керівники навіть не здогадуються, що довіру потрібно відновлювати… Без вирішення цієї, ключової проблеми неможливо вирішити всі інші, теж важливі, але другого порядку завдання».

 

Отже, розпочинати треба з відновлення довіри. Тут перші два кроки комітет КНМП вже зробив: «відкрився» і розпочав демократичну процедуру підготовки до конференції. Ця процедура дозволяє сформувати максимально легітимний комітет, бо вже зараз надає можливість кожному «рядовому» реально вплинути на стиль і принципи роботи наступного комітету, обравши відповідних виконавців. Якщо висування й обговорення кандидатур відбудеться ще до початку конференції, її делегати отримають можливість сформувати комітет, який зможе претендувати на повернення втраченої довіри спілчан.

 

Якщо з’явився шанс, його треба реалізувати. Адже право (реально впливати на політику і склад комітету) тягне за собою пропорційну відповідальність: бачили очі що купували? Вже ніхто не зможе сказати: я не знав, від мене нічого не залежить… Як там: справедливість є, варто за неї поборотися. А поки що і боротися особливо не треба: подумай, прийди до рішення, оголоси його (в розсилці, наприклад), прийди на конференцію чи обери делегата.

 

Та й надалі боротися не обов’язково на барикадах, із піснями, мітингами і транспарантами. Просто кожен має не тільки сплатити внески (бо це мізер), але і внести дещицю свого часу, покласти свою цеглину в стіни спільної фортеці, що захистить наші права та інтереси. Перспективної організації створити неможливо без докладання, хай мінімального, зусилля більшості спілчан. Справжня солідарність з’являється не від заяв, які не хвилюють можновладців, а в спільній роботі і в спільній перемозі. Хочеш отримати захист – зроби крок. Який саме? Читай розсилку КНМП, сайт (який треба відтворити): там має бути вся робота комітету, всі завдання, що вирішує спілка. Саме спілка, а не один комітет.

 

Можна і треба створити механізм, який забезпечить прийнятну пропозицію для участі кожного у спільному будівництві. На сайті вивісити найрізноманітніші запрошення, наприклад: потрібен доброволець, щоб завітати до суду, де розглядають справу колеги, та підготувати коментар адвоката. Або зробити репортаж із мітингу чи від пікету. Або взяти коментар фахівця з трудового права щодо Трудового кодексу. Або забезпечити проходження корисного тексту до ефіру чи на сторінки солідного видання. Або зробити розсилку повідомлення. Кожен отримає можливість обрати те, що прийнятно, і стільки, скільки потягне найближчим часом. Ці пропозиції мають бути сплановані, запропоновані і скоординовані комітетом.

 

Зрозуміло, назавтра черга волонтерів не вишикується :). Спілчани деморалізовані розбратом, підозрами, зневірою: в лідерах, у своїх силах і можливостях. Витягти людей зі стану втомленої байдужості, споживацького ставлення до своєї спілки можна тільки повною прозорістю (що вже розпочинається) і реальними результатами захисту спілчан – внаслідок грамотно організованої, отже ефективної роботи.

Таку роботу може організувати тільки комітет – якщо у нього вистачить кваліфікації, енергії та ентузіазму. Кваліфікація взагалі-то є, розпорошена тільки. Енергії – он скільки витрачаємо на розбрат! Ентузіазм сьогодні – найбільший дефіцит, але з десяток небайдужих для початку може й набереться? Роботу сотень спілчан має координувати саме комітет, а не один його голова.

 

Досвід довів, що голова не в змозі виконувати той обсяг роботи, який вимагає від нього спілка – тим більше, на стадії реанімації та розвитку. Шкідлива традиція, коли всю відповідальність за роботу комітету покладали особисто на голову, живе з радянських часів. Тоді це було логічним і неминучим, бо голову «спускали» згори, погодивши з відповідним парткомом. А члени комітетів головним чином виконували (як і депутати всіх рівнів) роль демократичної ширми – нібито там колективне керівництво. А навіщо ширма нашій спілці? Хіба нам голову спускають згори?

 

Цей звичай невідворотно перетворює голову (точніше, його фізичні, емоційні та інтелектуальні можливості) на те вузьке горлечко, яке гальмує продуктивність роботи комітету, отже – і всієї спілки. Радянська влада забезпечувала фінансову потужність профспілок монопольним становищем і прив’язкою соціальних виплат до спілок. А керувати голові допомагав апарат, який годувався примусовими внесками робітників.

 

Тепер немає монополії, примусу і принадливого соцфонду, а патерналістська традиція все покладати на одного голову залишилася. Але ж один голова, навіть за допомогою апарату, ефективну роботу спілки без участі потужного активу виконати не зможе. Навіть якщо спілка візьме голову і секретаря на повне і пристойне утримання (що було би правильним, але у нас можливе лише в далекому майбутньому).

 

Треба покласти край звичаю, коли члени комітету обмежувалися представницькими функціями: обговорювали питання та голосували за чи проти рішень, що готує голова. Рішення (час від часу) має готувати кожен комітетчик чи робоча група – відповідно до своїх повноважень, по своїй ділянці роботи. (Так, до речі, вже готують деякі проекти в комітеті КНМП.)

 

Зрозуміло, що далеко не кожний комітетчик може знайти сили і час щодня витрачати пару годин свого особистого часу, свого життя на «сторонніх», на спільноту. Ця проблема вирішується просто: не можеш – не берися, знімай свою кандидатуру до складу комітету, бо там не керувати та дебатувати потрібно, а працювати. І не час від часу (так мають робити всі спілчани), а постійно: щодня, щотижня. Не дарма комітет так і називається: ВИКОНАВЧИЙ. Конференція вирішує, комітет виконує. Принаймні, так говорить чинний статут.

Перспективний шлях розв’язання проблеми вузького горлечка існує тільки один: делегування повноважень від голови до комітетчиків. Кожний має отримати повноваження і виконувати функції заступника голови на своїй ділянці. Разом із повноваженнями кожний комітетчик отримує і пропорційну особисту відповідальність за розвиток свого напряму. Тобто, організувати роботу КНМП має її комітет – як і належить дійсно громадській організації.

 

Щоби в комітеті не виникло штовханини, кожен отримає максимально конкретний напрям роботи. Вони природним чином випливають із основних завдань (програми) комітету, які має затвердити конференція. Якщо, наприклад, затвердять оприлюднені тези, спілка отримає 9 напрямів, вони потребують для реалізації 9 членів комітету:

 

Звичайно, це не виключає участь комітетчиків в інших напрямах і заходах, у колективних рішеннях. Просто кожний напрям має отримати одного відповідального комітетчика, який здійснює особисто та/або організує роботу всієї КНМП за своїм напрямом.

 

Такий порядок забезпечить не тільки результативність та стабільність роботи, а ще й зрушить інший позитивний процес: зменшення надмірної ролі голови в роботі комітету і в житті спілки, полегшить ротацію голів і комітетчиків у майбутньому.

Зрозуміло, що на перехід до нової моделі розвитку підуть роки. Але розпочати можна і треба зараз, бо, не розпочавши сьогодні, початок реконструкції доведеться відкласти ще на рік. Якщо спілка згодна, чекайте – можливо, комусь так зручніше? Кого така перспектива не влаштовує, хай подивиться, що треба для запровадження моделі «9 заступників».

 

По-перше, де їх, заступників стільки взяти? Добре, якби це були універсальні фахівці з усіх напрямів роботи. Такі в спілці є, але скільки? І хто з них захоче працювати безоплатно не менше 6 годин щотижня? Цю проблему можна вирішувати у двох напрямах. Перший – обирати активних спілчан, які ще не вміють робити все, але вже можуть щось одне. Щоби кожен комітетчик швидше опанував свою ділянку, він має зосередитися на вузькому питанні – якомусь одному з напрямів.

 

Наприклад, юрист за фахом Олександр Кривенко за бажання і можливості міг би зробити купу корисних справ в одному-двох із першої п’ятірки напрямів. З напрямом 1, 3 та/чи 9 чудово впорався би Сергій Гузь. У напрямах 5 та/або 7, 8 може відзначитися Тетяна Якубович. А Юрій Шеляженко, якщо відсуне викличний епатаж, зможе суттєво посунути надзвичайно важливу справу в 7-му та/чи 8-му напрямі. А може, перший напрямок візьме Михайлина Скорик? Можливо, схоче залучитися і співзасновник спілки Єгор Соболєв, який, здається, здатен успішно працювати у будь-якому з напрямів? Радий був би побачити в комітеті й Отара Довженка. Очевидно, що я назвав далеко не всіх здібних і гідних: продовжуйте, будь ласка…

 

Отже, бажано, щоби кожен кандидат до складу комітету заздалегідь «приміряв» себе до конкретних напрямів. Із цього випливає ще одна умова. На кожний напрям у комітеті має балотуватися людина, яка і хоче, і може виконувати не будь-яку, а саме цю, конкретну роботу. Звідсіля випливає потреба висувати кандидатів не тільки публічно і заздалегідь, а ще й за «цільовим призначенням»: до роботи в одному-двох-трьох із потрібних спілці напрямів. Бо зараз спочатку людину обирають до комітету, а потім питають: що ти вмієш і можеш? А що хочеш? Чи не логічно робити навпаки: обирати тих, хто потрібен спілці саме сьогодні?

 

І хай готується не до виснажливої балаканини, а до чіткої спільної роботи: демократія завершується з прийняттям рішення – далі йде виробнича дисципліна. Комітет має працювати, як редакція на чолі з редактором. На конференції перед голосуванням кожен має взяти публічне зобов’язання забезпечити свою ділянку. Відмова (чи неможливість) виконувати зобов’язання має тягнути зупинення членства в комітеті. Бо ті, хто не працює, завжди заважають тим, хто працює. Ідеальним варіантом було би формування передвиборної команди на певній платформі (програмі) зі своїм лідером і повним комплектом «кабінету». Але зараз це здається малоймовірним: занадто великі амбіції мають деякі активісти, великі розбіжності в принципах роботи…

 

Ще одна засторога: до конференції, може, не знайдеться десятьох спілчан, які погодяться на одну (загальну) програму, і вже зараз мають і бажання, і можливість перти плуга КНМП протягом мінімум року (й отримувати від цього задоволення :)). Тоді давайте оберемо хоч би 6-7, і делегуємо їм право з часом доукомплектувати комітет. Це краще, ніж обрати абикого (за принципом «свій хлопець»), а потім загрузнути у внутрішніх чварах.

 

Що робити, якщо комітетчик захворів, або сімейні обставини змінилися і не залишають часу, чи у тривале відрядження виїхав? На такий випадок треба передбачити призупинення мандату і право комітету кооптувати до свого складу заміну, не чекаючи чергової конференції. Робота не має припинятися ані на тиждень – інакше опинимося в кюветі.

 

Виникає ще одна проблема: представництво інтересів первинних осередків в органах спілки. Традиційно лідери великих організацій входили до складу комітету. Але далеко не кожен із них має можливість працювати так напружено, як вимагає нова модель.

 

Їм треба запропонувати менший обсяг роботи, але гідні повноваження. Наприклад, вони можуть скласти новий орган – раду КНМП, яка стане виконувати роль порадника та арбітра спілки. Нехай вона складатиметься з лідерів найбільших (наприклад, за 20 спілчан) осередків та голів комітету і ревізійної комісії. Така структура розвантажить комітет від почесних членів, які, проте, працюють слабенько, і водночас забезпечить гідне представництво інтересів первинних осередків.

 

Зрозуміло, що початок буде найважчим. Якщо протягом року до періодичної роботи приєднається хоча би півсотні спілчан, це означатиме перемогу нового курсу. І саме ці півсотні отримають бонуси при захисті їхніх прав, прав їхніх осередків. Хіба це не логічно і справедливо?

 

Нагадаю, що розкрутити важкий маховик можуть тільки комітетчики: наскільки ретельно ви їх доберете, настільки швидко й рушите. Потяг уже формується, його склад покаже, які «кадри», які питання і яким чином будуть вирішувати долю КНМП.

 

На роздуми та розмови залишилося два тижні.

 

13 вересня конференція визначить, хто куди і з ким збирається їхати…