– Київській державній телерадіокомпанії йде 13-й рік. Починалася вона на базі головних редакцій радіо та телебачення (на Київ і Київську область). Із технічного боку ми тоді отримали дві камери SUPER-VHS, мали всього 30 хвилин ефірного часу на телебаченні і дві години радіомовлення. А з 16 листопада 2007 року КДРТРК почала мовити цілодобово.

 

Сьогодні ми мовимо в кабелі, через супутник, а також маємо ефірне мовлення. Правда, останнє в нас охоплює половину території Київської області (Рокитне, Тараща, Богуслав, Березань, Переяслав-Хмельницький, Володарка, Миронівка). На превеликий жаль, із приходом нового складу обласної ради два роки тому були призупинені програми розбудови обласної телемережі та висвітлення діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Останнім часом ми стали знаходити спільну мову з обласною радою щодо відновлення цих програм.

 

Прикро фіксувати те, що ми не маємо закільцьованого ефірного простору в своїй області. Хоч наш сигнал іде сьогодні на Близький Схід, Європу, але сільське населення половини Київщини не в змозі отримувати цей супутниковий сигнал, оскільки не має відповідних пристроїв. Кабельне телебачення також присутнє у великих населених пунктах та районних центрах області, а до села воно знову ж таки не доходить. Думаю, що здоровий глузд переможе, і ми за допомогою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення отримаємо частотний ресурс на ту частину Київської області, яку ми сьогодні не охоплюємо ефірним мовленням.

 

Кадрове питання для нас дуже болюче. Державне телебачення стало полігоном для комерційних структур. Молоді спеціалісти у нас вчаться, набираються досвіду, а потім одразу йдуть до комерційних структур, де зарплата в п’ять разів більша. Та все ж молодь до нас іде постійно, а це свіжі сили, свіжі думки. Молоді журналісти пропонують цікаві регіональні проекти. При тому, що ми маємо 24 години ефіру телебачення та 18 на радіо, штат у нас триста з лишком чоловік, із них – 80 журналістів. Наші стіни не залишають ветерани. Це досвідчені люди, які вчать молодь, я їм за це щиро дякую.

– КДТРК є консолідованим замовником стосовно технічного переоснащення обласних ТРК. Постанова Кабміну про схвалення цього проекту була прийнята майже десять років тому. Через нас іде цільове фінансування та технічне переоснащення. Свого часу в 2004 році ми першими отримали кошти на технічне переоснащення. ОДТРК, які оновлювалися після нас, отримали сучасніше обладнання. Японська фірма «Панасонік» щороку осучаснює своє обладнання, якого в комплекті достатньо для організації цивілізованого ефірного мовлення.

 

Цього року проект технічного переоснащення має завершитися, на це у держбюджеті передбачено понад 30 млн грн. Але зазначу, що переоснащення повинно бути постійним, інакше ми зупинимося і далі не підемо. Зокрема, нам уже потрібно оновлювати новинну студії. Ми заклали в бюджеті на капітальні видатки 3,5 млн грн., а в результаті на цю статтю витрат маємо аж 500 тис. грн.

 

– Головною, на мій погляд, є проблема кадрів, пов’язана з недостатнім фінансуванням. Цього року ми очікуємо підвищення зарплати державним службовцям на 45%. Це суттєва добавка для журналістів, якщо зараз вони мають 1000 грн., то тепер матимуть 1500 (плюс іще кошти за інтенсивність праці та премії).

 

Але крім того, що дає держава, нам треба самим заробляти кошти, а вони будуть тоді, коли до нас прийде потужний рекламодавець. Та рекламодавець настільки прижився до великих каналів, із якими він співпрацює, що йому важко відірватися від них і поглянути на інші. Адже у нас можливості практично такі ж, як у загальнонаціональних каналів, тому що нас дійсно дивиться весь світ.

 

– Відсоток у нас, згідно із законом, 12-15%, але ми його практично не заповнюємо. Ефірний час не продаємо, отримуємо рекламу від рекламодавців. Я знаю, що на інших телеканалах просто віддають рекламний час рекламним агенціям. У нас, власне, немає таких потужних пропозицій. Але ми сподіваємося, що з часом свою аудиторію візьмемо. У нас є рекламна служба, яка займається пошуками рекламодавців. Цього року, згідно з нашим планом, ми маємо заробити 1,5 млн грн. Щодо соціальної реклами, то ми даємо весь обсяг, який нам пропонують відповідні служби, але до 5% все одно не дотягуємо.

 

– До нас надходить багато офіційних листів із Секретаріату Президента, Кабміну, з міністерств із проханням висвітлити важливу тему або підготувати цикл програм до того чи іншого ювілею. Я не раз запитував, що буде, якщо державного телебачення не стане. Кому доручатимуть робити ці програми? Влада не зобов’яже комерційні телеканали це робити. А на екрані ж повинні бути молодіжна і дитяча тематики, спорт і культурологічні програми.

 

– Проект «Перший громадський», який готується обласними ТРК, не нова річ. Сім років тому на Першому національному виходила програма «Україна: день за днем», яка готувалася силами обласних ДТРК. Нас дивилася вся Україна. Коли президентом НТКУ став Віталій Докаленко, він закрив проект, мотивувавши це проблемами Першого національного і низьким рейтингом програми. Цікаво, чи був тоді в якоїсь іншої програми на Першому національному вищий рейтинг? Це була не паркетна програма, вона розповідала про життя людей із найвіддаленіших куточків України.

 

Після приходу нового керівництва Держтелерадіо цей проект відродили, змінилася назва програми, пришвидшилося інформаційне наповнення. Програма «Час країни» виходить о 20.30, у ній по черзі відбувається включення всіх ОДТРК, відчувається подих області. Ми бачимо журналістів із регіонів, оформлення студій, хто як веде, які сюжети включаються. Одразу видно, хто на якій планці. Ми плануємо розширити цей проект. Слідом за «Часом країни» йтиме п’ятихвилинка «Поза часом», де включатимуться області з темою, яка несподівано виникає в тому чи іншому регіоні. До речі, ми вже почали вдосконалювати цей проект. Створено робочу групу, яка складається із семи генеральних директорів, котрі займатимуться відпрацюванням розширеного формату тематики «Першого громадського».

 

Негативним моментом у цьому проекті є те, що ОДТРК не мають у ліцензіях виділеного спільного часу. Треба все юридично оформити, зокрема, ми хочемо внести зміни до ліцензій, щоб кожна ОДТРК мала у своїй ліцензії спільний для всіх обласних компаній відрізок часу. Нацрада підтримує нас у цьому прагненні. Але тут є проблема. Не всі ОДТРК мають однаковий ефірний час. У когось тільки шість годин, у когось розірвані відрізки, скажімо, Одеса має три включення на добу. Тому сьогодні важко визначити спільний ефірний час, адже не у всіх ОДТРК є цілодобове мовлення.

 

Окрім цієї проблеми, є ще одна. Керівництво областей сприймає обласне телебачення як свою власність, тому диктує менеджменту ОДТРК, що хоче бачити на екрані. Інколи вони хочуть саме о 20.30 поставити щось своє, а тепер цей час зайнятий «Часом країни». Крім того, до цього часу був прив’язаний місцевий рекламодавець. Тому є певні фінансові втрати.

 

Дійсно, КДТРК стала домівкою «Першого громадського». З нашої апаратної ми виходимо на супутник, і через це в нас ціла низка проблем. Хоча продукт, котрий виходить на «Першому громадському», – спільний, саме ми щодня зводимо його в одну програму. Ми постійно маємо клопіт зі включеннями областей, пересиланням сюжетів по релейках. Отримати низку сюжетів на півгодинну програму не так просто. Півгодинні новини готує НТКУ, у них штат значно більший, ніж у нас. А в творчому об’єднанні «Першого громадського», керівник котрого Людмила Король є моїм першим заступником, працює «аж» 12 чоловік.

 

–  Іван Федорович Драч -  з ним було легко працювати, бо він ні в що не втручався, він нам не заважав працювати. Іван Сергійович Чиж – журналіст за фахом. У наших стінах він отримав звання заслуженого журналіста України. Ця людина має солідний стаж роботи у ЗМІ. Він очолював профільний комітет у Верховній Раді, людина досвідчена, толерантна, мудра, він багато зробив для нас. Приміром, проект «Перший громадський», про який я вже згадував, ми почали не на голому місці – до нього виходила програма «Україна: день за днем». Іван Чиж був ініціатором народження нових фестивалів, які проводяться й нині.

 

Щодо переваг Едуарда Прутніка, то це молода, енергійна людина, яка має досвід менеджера. Маючи тісні контакти й зв’язки у вищих владних колах, він міг вирішувати ті проблеми, які Чижу давалися непросто. Наприклад, дякуючи Едуарду Анатолійовичу, цього року має бути завершений проект технічного переоснащення.

 

Ми не повинні сьогодні руйнувати державне телебачення і радіомовлення. Хоча воно й займає всього 3% інформаційного простору України, але виконує дуже багато обов’язків. Вже кілька років поспіль багато говорять про створення суспільного мовлення. Що це таке? На мою думку, це те мовлення, якого потребує громада. А хтось вивчав, чого хоче наша громада? Спробуйте. Скільки буде людей, стільки ж і варіантів відповідей. На жаль, мало хто скаже, що треба більше дитячих, культурно-освітніх чи історичних програм. Але ми не повинні сліпо йти за уподобаннями глядачів, їх треба вести за собою. Це може зробити тільки державне телебачення, яке захищає інтереси держави, хто б не був біля її керма.

– Я проти тотального роздержавлення. Можливо, державне телебачення існуватиме в іншому форматі, можливо ми його назвемо громадським. Що від цього зміниться? От сьогодні НРКУ – це стовідсотково громадське мовлення. І це не тільки моя думка, а й моїх колег.

 

– Думаю, за мого часу ми не дійдемо до того, що державного телебачення не стане. Хіба що зміниться його назва, а по суті воно залишиться державним, народним, бо держава – і є народ.

 

– Я голова Ради генеральних директорів, до якої входять 26 очільників ОДТРК. Це громадська структура, але вона має вагомий вплив на всі процеси, які відбуваються в системі державного телебачення і радіомовлення. Коли позаминулого року було бажання деяких владців перетворити ОДТРК на корпункти національних каналів на місцях (які мали влитися в телеканал «Культура»), Рада генеральних директорів рішуче виступила проти цього, звернулася з відкритим листом до Президента України, який був опублікований у газеті «Голос України». Нам удалося себе відстояли.

 

Дійсно, на своїй першій підсумковій колегії молодий голова Держтелерадіо Едуард Прутнік звинуватив у корупційних схемах низку ОДТРК і студію «Укртелефільм». Як ви чули, на останній підсумковій колегії Едуард Прутнік уже вибачався за свої звинувачення. Ми купували фільми в «Укртелефільмі» відповідно до рішення колегії і наказу голови Держтелерадіо. Кошти виділялися саме на цю програму за статтею 1172. Це цільове фінансування, яке транзитом пішло через нас в «Укртелефільм». Ми ж одержали ті фільми, які вибрали самі. Купити фільми зобов’язували приблизно десять компаній. Оскільки на студії «Укртелефільм» знайшли цілу низку порушень, то з Держтелерадіо в Контрольно-ревізійне управління та Генеральну прокуратуру надійшла команда шукати зв’язки з іншими структурами. І КРУ нібито знайшло: продаж фільмів ОДТРК.

 

Порушення полягало ось у чому. КРУ вирішило, що оскільки кошти були виділені 2005 року, то й фільми ми повинні були купувати тільки виробництва 2005 року. Але ж фільм не виробляється за день. Оскільки ми в столиці, то й вибрали собі найновіші фільми, а решта компаній купили продукцію попередніх років. Але це нормально. Я казав перевіряльникам, що якби в «Укртелефільмі» були фільми виробництва 1917 року, то ми б купили і їх. Бо це потрібно телеглядачеві. Але КРУ в усіх областях, де ОДТРК купували продукцію в студії «Укртелефільм», одномоментно знайшло порушення, що фільми купувалися виробництва не 2005-го, а попередніх років. І зробило всіх нас винними.

 

Ми придбали фільмів попередніх років на 103 тисячі гривень, а нових – на 100 тисяч. В актах перевірки зазначено, що в нас нецільове використання коштів на суму 103 тисячі гривень. Я доводив, що це дурниця, зі мною всі погоджувалися, але гроші вимагали повернути. Держтелерадіо своїм рішенням перекинув 100 тисяч, передбачених на проведення фестивалю «Золоте курча», з нашого рахунку на канал «Культура», який і провів цей фестиваль. В областях також познімали кошти з інших статей. У результаті  чи не вперше в історії державного телерадіомовлення ми подали до суду позов на КРУ. У нас є висновок Інституту судової експертизи, що ми все зробили правильно. Але потім надійшла нова команда з Держтелерадіо, справу закрили, а перед усіма нами вибачилися.

 

– На цей рік ми започаткували цілу низку нових циклів. Добре зарекомендував себе цикл програм «Київський форум», що веде Рена Назарова; в ньому беруть участь дуже відомі політичні особистості та громадські діячі. До нас дуже зручно приходити, бо ми знаходимося поруч із центральними органами влади, а до телецентру на вул. Мельникова, 42 треба ще доїхати.

 

Є цікаві проекти, які ми продовжуємо з минулого року. Це програма «Люди і долі», в центрі якої дуже цікаві постаті не тільки для Київщини, а й для всієї України. Готує її заслужена журналістка України Галина Устенко-Гайдай. Добре зарекомендували себе цикли, які неодноразово одержували призи на всеукраїнських та міжнародних телерадіофестивалях, такі як «Автограф», «Оплески, оплески», «Близькі околиці» та ін.

 

Державне замовлення виписується відповідно до нормативних документів. У своїх циклах ми повинні висвітлювати велику кількість указів, постанов, державних програм. Ми розробляємо державне замовлення, яке затверджується в департаменті телебачення і радіомовлення Держтелерадіо. В ньому чітко виписуються всі теми, які ми зобов’язані висвітлювати, нові та напрацьовані роками цикли. Наші пропозиції розглядаються і затверджуються в департаменті. Але якби на державне замовлення було достатнє фінансування, то не було би проблем. Ми постійно нарощуємо мовлення. Спочатку в нас було дві години, а торік стало 24, з яких вісім – це виконання держзамовлення. Причому, держзамовлення йде на години оригінальних програм, на повтор грошей не виділяють. Зокрема, цього року кошти з держзамовлення йтимуть на програми «Київський форум», «Близькі околиці» та інші.

 

Загалом в ефірі КДТРК 12 годин власного мовлення, шість годин повтору, шість – програми на замовлення. У нас є договори з нашими партнерами, які готують програми на наше замовлення, вони ще й платять нам за розміщення в ефірі.

 

У нас традиційно була угода з обласною держадміністрацією. Крім того ми виконували закон про висвітлення діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, аж поки Київські обласна та міська влади не припинили виділяти кошти під ці програми.

– У нас найкраща ситуація, порівняно з колегами з регіонів. В інших областях бувають випадки, коли моїм колегам телефонують на мобільний і рекомендують, що ставити в ефір. Ми ж – вільні люди. Коли я був депутатом обласної ради, то брав участь у всіх засіданнях колегій, сесій. Тепер у нас ніякої залежності. Ніхто не втручається в нашу програмну політику.

 

– По-перше, треба навести порядок у розподілі частотного ресурсу. ОДТРК має бути виділений належний частотний ресурс, і тут чомусь преференції надаються комерційним структурам. Наприклад, був конкурс на частоти в містах Київської області Біла Церква та Кагарлик. Чому виграла якась комерційна структура, яка далека від проблем Києва і Київської області? По-друге, потрібне належне фінансування. Не може державне телерадіомовлення ходити в жебраках. Якщо держава хоче захистити вітчизняний інформаційний простір і їй потрібне телерадіомовлення, то воно має бути на порядок вище, ніж комерційне.

 

– Я пригадую часи роботи на радіостанції «Колос». Мій тодішній шеф Микола Федорович Ахмакевич, який потім став головою Держтелерадіо, поїхав якось у відрядження і підготував критичну програму про підготовку до весняно-польових робіт. Через два дні його викликали в ЦК партії і повідомили, що його програма вийшла в ефірі радіостанції «Свобода», котра додала до неї одне речення: «Ось до чого призводить колективний лад на Україні». За це він отримав по повній програмі.

 

Мені також довелося неодноразово відчути на собі тиск ЦК. Тепер цього немає. А з іншого боку, сьогодні немає й такого контролю і підтримки влади. Коли ми робили програму про якість товарів, то на всі критичні виступи була реакція. А сьогодні – скільки критики лунає з екрану, а реакції ніякої.

 

– Передусім назвав би Миколу Федоровича Охмакевича, який своїм власним прикладом показував, як треба працювати, як підходити то тієї чи іншої проблеми. Таких керівників сьогодні, на жаль, мало. Також колишні голови Держтелерадіо Борис Васильович Іваненко, Іван Федорович Драч...

Багато для системи державного телебачення і радіо зробив Іван Сергійович Чиж. Ще хочу згадати людей, які керували студією телебачення і яких, на жаль, вже немає серед живих. Це Володимир Юхимович Власов, який виховав цілу школу журналістів, та Михайло Сергійович Канюка, який на факультеті журналістики мав кафедру. А також завжди з теплотою згадуватиму свого першого професійного вчителя, з яким пов’язаний мій прихід на Хрещатик, 26, – Івана Панасовича Хропка.

 

Віктор Пасак – генеральний директор Київської державної регіональної телерадіокомпанії, заслужений журналіст України, очолює КДРТРК з дня заснування – 12 грудня 1995 року (це наймолодша серед обласних державних телерадіокомпаній). Не підтримує ідею роздержавлення ЗМІ.