Любко Дереш: «З усіма звинуваченнями у бік моїх творів погоджуюсь: вони саме такі»
25 Жовтня 2007
Любко Дереш: «З усіма звинуваченнями у бік моїх творів погоджуюсь: вони саме такі»
Завітавши у гості до «Детектор медіа», Любко Дереш – письменник, публіцист, одна з наймолодших зірок дорослої сучасної української літератури, а також, як виявилось, майбутній головний редактор журналу «Кофе с молоком», - чемно відмовився надиктовувати відповіді на запитання чату і сів за клавіатуру сам.
На жаль, відповісти на запитання всіх співрозмовників, яких було понад 60, а також усі ті, що були поставлені заздалегідь, за півтори години Любко не встиг. Сподіваємось, що наші читачі ще матимуть нагоду поспілкуватися з молодим письменником, який входить у світ медіа із амбітними планами, зокрема й на сторінках «ТК». Ми майже не коригували стилю ані запитань учасників розмови, ані відповідей Любка Дереша, аби не позбавити їх колориту живого онлайн-спілкування.
Про те і про се
- Любку, чому вам цікаві проблеми медіа в Україні? Адже інакше б ви не прийшли на чат у «ТК».
- Media – це посередники. Я посідаю публічну позицію, і великою мірою ця позиція підтримується за допомогою медій. Мені цікаво вивчати цей інструмент, опановувати його. Якщо не оволодіти навичками взаємодії зі ЗМІ, можна потрапити у своєрідне медійне задзеркалля, коли ти говориш одне, твої слова записують по-інакшому, а до читача вони взагалі доходять у геть спотвореному вигляді. Словом, для публічної людини цікавитись медіями означає підвищувати свою грамотність.
- Чи триватиме тур «Трициліндровий двигун любові»? Кіровоград чекає…
- На щастя, тур уже закінчився, але, на жаль, Кіровограда в ньому не було. Взагалі, хотілося б заїхати і до вас, бо мої попередні враження від Кіровограда дуже теплі.
- В мережі ходять чутки про «гарячий» прийом, який начебто влаштували вашій трійці – тобі, Сергію Жадану і Юрію Андруховичу, - у Луганську. Нібито й прес-конференцію довелося перервати через шквал запитань. Що ж там трапилось насправді?
- Так, я читав декілька відгуків про цю прес-конференцію і був здивований, що її описали як скандальну. Насправді все проходило в доволі спокійній атмосфери, було буквально двоє-троє журналістів, які постійно намагались піднімати політичні теми. Одна журналістка все приговорювала до Жадана: «ну, разазлітєсь, ну, пакажитє сваю злость!»…
- А що, Жадан у злості страшний?
- Не бачив ніколи. І навіть луганчани не змогли його спровокувати. Він стійкий солдатик.
- Які враження після читань у Луцьку на відкритті центру модерної культури «Форпост»? Більшість людей реагувала на матюки у твоєму виконанні, які ефектно звучали, і потім тебе там ще довго згадували…
- Погані враження. Приміщення і звук там не підходить для читань, тож слухачі помічали тільки матюки.
- Но в Луганске тоже над матами смеялись!
- Але й від поезії тащилися теж.
- Чи заведете ви блоґ на «Українській правді»?
- Боюся, що ні. Для мене блоґ – це щось дуже виснажливе і обтяжливе. Напевне, тому не веду Інтернет-щоденника.
- Что вы делали у доктора Назаралиева? Лечились от наркозависимости?
- Гірше. Переймав посвяту у психотерапевти. Одна з моїх мрій дитинства – стати психіатром.
- А не чули про лікарську пересторогу: психіатри закінчують життя у психлікарні?
- У житті – як на довгій ниві. Всі десь колись у чомусь закінчують.
- Ваша фотосесія для журналу «ШО»… Чому вона така… рагульська? Повністю руйнує образ похмурого літературного самітника. Це було зроблено спеціально?
- Деколи я справді можу здаватися комусь рагулем. І фото сесія тут ні до чого. Мені, наприклад, вона сподобалась. Як на мене, це було весело і іронічно.
- Как часто журналистки предлагают вам секс за интервью?
- Зникаюче рідко.
- Ви не одружені, бо ще не зустріли потрібну людину, чи тому, що письменницька кар’єра здається вам несумісною з одруженням?
- Мій спосіб життя робить співжиття зі мною доволі непростою справою. Але окремі героїчні спроби уже робилися і здійснюються далі.
- Запитання не моє, але: як ви ставитесь до пробудження Ктулху? Страждають діти :)
- Життєствердно!
- Тебе нравится Толик Ульянов?
- Подобається невимовно. Людина-фонтан.
- Ти серйозно ставишся до себе? Чи частка самоіронії таки присутня?
- Це основна зброя проти самопіару – коли об’єкт і суб’єкт піару сходяться в одній особі.
- Правда ли, что вы, Любомир, с Анной Герман-Стецив родственники?
- Так. Ми з нею сестри у Бозі.
- А по вероисповеданию вы какой конфессии?
- Ктулхіанець. Жартую, даруйте. Позаконфесійний.
- Чи читали ви Алістера Кроулі? Чи відносите себе до кроуліанців?
- Так, цивілізація волі, створена за допомогою журналу про споживання – це мегапроект :) Кроуліанцем-телемітом я не є, але питання волі мені близьке.
- Ходили чутки, що вас не існує. Як ви ставились до цього? Не кажіть, що ці чутки вас зовсім не цікавили!
- Чутки про те, що мене не існує, підтвердились для мене особисто одного погожого осіннього дня. Після цього я написав роман «Архе».
- Як думаєте, що чекає вас після фізичної смерті?
- Изначальный ясный свет.
Про літературу
- Яка з твоїх книжок писалась найбільш натхненно, із найбільшим задоволенням? І яку з них ти сам оцінюєш найвище?
- Розділюся між «Наміром» і «Архе». Перший більше стосується відчування, другий – розуму.
- Ти вважаєш себе успішним письменником? Що взагалі для успішного письменника важливо? Тобі не хочеться якось різко й непередбачувано змінити стиль, тематику, напрямок свого писання? Намацати щось кардинально нове – перш за все, для себе особисто? Чи обраного річища досить, аби копати – не перекопати?
- Для мене різкою і непередбачуваною подією стала якраз співпраця з журналом «Кофе с молоком».
- Коли можна буде почитати ваші нові роботи, і яке видавництво буде цим займатись?
- Думаю, найшвидше з’явиться продовження серії дитячих оповідань про Ганю Грак. До кінця року ця книжечка має з’явитись у київському видавництві «Грані-Т». Там же, до речі, повинна з’явитись моя збірка історій про дитинство відомих людей. У цій серії вже вийшли книжки Ірен Роздобудько, Олеся Ільченка та Лариси Денисенко.
- Про дитинство кого з видатних людей ви писатимете?
- Марка Твена, Альберта Ейнштейна, Ніколи Тесли, Стівена Кінга, Миколи Гоголя.
- А коли вийде ваш наступний роман?
- Тоді вийде :) Точно – вийде.
- Кажуть, ідея вашої книжки «Культ» належить не вам, а писали ви її разом із вашими однокласниками. Що скажете?
- Здивований. Обурений. Звідки дезуха?
- Чи не «западло» вам, дорослій людині, вважатися юнацьким автором? Погодьтеся, що проблеми неформалізму, юнацького маргіналізму не є надто актуальними в суспільстві, але ви активно продовжуєте писати саме на ці теми. Чи не зупинились ви у розвитку?
- Я пишу зовсім не про юнацтво. Принаймні, не це там головне.
- Якого віку був найстарший ваш фан, якого ви зустрічали?
- Бабусі пенсійного віку. Деякі з них приходять на автограф-сесії і діляться враженнями від прочитаного. Дуже світлі створіння часом трапляються серед цієї категорії.
- Як ви ставитесь до творчості класу Ірвіна Велша, Гантера Томпсона, Вільяма Берроуза, де є натуралістичні описи вживання наркотиків? Вам це цікаво?
- З перелічених мені найсимпатичніший Берроуз. Можливо, тому, що він убачав у вживанні наркотиків можливість іншого осмислення світу, альтернативних реальностей, а не просто «торч».
- Чому ви вважаєте, що тільки Берроуз шукав у наркотиках щось інше?А як тоді індіанці Америки та опійники Китаю? Зрештою, будь-який наркоман не визнає ніколи, що для нього наркотик – це наркотик, бо для нього це вихід в інший світ…
- Я пишу, що тільки в Берроуза з перелічених трьох авторів я побачив схильність формувати ці альтернативні дійсності. Наприклад, в «Електронній революції» він описує, як за допомогою розрізок (cut-ups) можна впливати на дійсність. Про індіанців – погоджуюсь, про опійників Китаю – сумніваюсь.
- Вашу книжку «Трохи пітьми» я читала в літаку на шляху до Нью Йорка кілька тижнів тому. Було надзвичайне враження – наче справді в альтернативній реальності. Але мені здалося, що в книзі якраз зовсім не було пітьми, навпаки – ти, здається, вперше намагаєшся щось дати, а не просто поділитися. Чи була така мета – зробити з книги лікувальний сеанс?
- Одним із ключових намірів книги було вчинити катарсис. Особисто для себе я його отримав. І хоча книга називається «Трохи пітьми», я намагався, аби у читача врешті-решт спалахнуло світло.
- Ваши прогнозы из «Тихого серого шума» уже начали сбываться?
- Ну так. 2012-й таки прийде.
- А вдруг нет? :) Армагеддон и все такое… :)
- Про нього я й кажу.
- Ваші книги демонструють читачеві якийсь інший (любкодерешівський?) світ. Чим цей світ кращий від того, що оточує людей? Що ви можете запропонувати читачеві?
- Вони не дидактичні (крім роману «Намір!»). Вони просто скеровують увагу читача на ті чи інші сторони світу. Переважно ті, що витіснені буденним життям.
- Наведіть найпозитивніший відклик на вашу творчість, який вам траплялось отримувати.
- Найпозитивніший – це вже перехльостування. Найпереконливіший – це коли людина підходить і каже без тіні сумніву: я повністю розумію, про що ваша книжка. І я дивлюся цій людині в очі, і бачу, що вона справді все розуміє, і тоді я визнаю: так, це – позитив.
- Навіщо ви напхали у «Трохи пітьми» стільки гидоти? Лишаї на животі скоріше відштовхнуть від вас аудиторію, якої ви прагнете.
- З усіма звинуваченнями у бік моїх творів погоджуюсь: вони саме такі.
- Ви зазвичай пишете тверезим чи…?
- Я взагалі проти сп’яніння як такого. Я за тверезість у найширшому сенсі.
- Звідки береш історії для своїх книг?
- Приходжу до однокласників і кажу: ну, що, пацани, підкиньте пару історій, а то на старому матеріальчику вже не виїжджаю.
І про журнал
- Любку, чому ви погодились стати головним редактором журналу? Маєте досвід і бажання реалізуватися ще й у цьому напрямку, чи просто непогана можливість заробити гроші + «розкрутити» себе?
- Це можливість реалізувати себе у новій якості. Ситуація розвитку.
- Чи не пропонували вам стати обличчям фірми «Леоні» чи, скажімо, «Таврія-Славута»? Це також могло би бути шляхом до самореалізації, адже ви нічого не маєте проти кабелів чи автомобілів?
- Для кроуліанця-телеміта немає нічого неможливого. Можна стати й обличчям «Родинної ковбаски». Але я не кроуліанець, тому обрав журнал.
- Отже, раз обрав, значить, таки пропонували не тільки журнал. А що, як не секрет? Невже «Леоні»?
- Вибирав між «Родинною ковбаскою» та Львівським ізоляторним заводом.
- А чи не хотіли б ви стати редактором польського, німецького, французького, англійського літературного журналу в Україні? Може, варто спробувати хоча б подати пропозиції? Адже маєте знайомих, принаймні, в Німеччині.
- Це було б вЕлико. Але, крім «Родинної ковбаски» та ізоляторного заводу, толкових пропозицій не отримував. Маємо те, що маємо.
- А не боитесь, что финансирование журнала закончится через 3 номера, за которые вам и вашим авторам еще и не заплатят, требуя самоокупаемости? Нормальная практика в новых медиа-проектах…
- Я впевнений, що журнал із охопленням у 2 мільйони читачів зможе підтягнути достатньо рекламних інвестицій, аби не залежати від вливань спонсорів.
- 2 мільйони??? Ви не занадто перебільшуєте потенційну аудиторію?
- Це кількість людей, яка їздить українською залізницею впродовж місяця.
- Чи не боїтеся гучних криків на львівскій «клюмбі»: «кацапи вже Дереша купили! Черговий Тарас Чорновіл у нашій хаті!» і т.п.?
- Таке вже кричали, коли я працював у Львові у магазині «Русская книга». І нічого, живемо.
- На холери ти примножуєш російськомовний культурний простір і формуєш російськомовну українську націю?
- Через цей журнал я сподіваюся формувати деякі інші контури української нації. Наразі – не мовні.
- А хіба ти не розумієш, що твориш тяглість, на яку потім посилатимуться? Ти муруєш фундамент. Увесь шанс України бути українською – у тому, що російськомовна Україна настільки безфундаментна, настільки неглибока в часі і непотужна культурно, що не може бути співставлень з україномовною Україною. Це креольська культура, якій 15 років – набагато слабша за будь-яку іншу креольську культуру світу…
- Ви романтик.
- Журнал буде більше схожим на «ШО», Playboy чи «Один з нас»?
- Він буде гібридом американського Wallpaper і російського «Огонёк» :)
- Стиль журналу – інфотейнмент?
- Головне завдання – все-таки, інформуючи, розважати.
- А чим журнал планує розважати? Нові мініатюрки Гальцева і Петросяна? Чи, може, яку-небудь розмальовку-витинанку запропонуєте? :)
- Буде Кокотюха з детективними оповіданнями, наприклад.
- Не роман ли с главной редакторшей гламурного журнала «ни о чем» пробудил в вас желание и самому поредакторствовать?
- Блискуча здогадка. Підозрюю, що ви – наш бухгалтер. Вгадав?
- Какова гонорарная политика вашего журнала?
- Гнучка. Стукайте, і ми відчинимо вам і розповімо все гарненько вже в офісі.
- Особисто вам потрібен редактор? Чи ви самодостатній?
- Мені потрібен ЗАМ!
- Куди резюме надсилати?
- На сайті newmi.in.ua є координати.
- Яким буде ваш творчий внесок у журнал, окрім колонки редактора?
- Час від часу залишатиму там свої враження від подорожей. Зокрема у першому номері буде стаття про того ж таки доктора Назаралієва, до якого я їздив у Киргизстан цього літа.
- Ви телебачення дивитесь?
- Намагаюся взагалі не мати з ним справ. Це таке ЗМІ, яким я не знаю, як користуватись.
- Нічим не гірше від газет насправді…
- Та вже напевне, що не гірше, і навіть потужніше. Але це як шланг із напором води, який важко втримати в руках.
- А чи погодилися б ви стати телеведучим, якби була гідна пропозиція? Ведучим якого шоу чи програми ви б стали?
- З телебаченням категорично не співпрацюю. Ви читали на «Детектор медіа» статтю про генно-модифікованих телеведучих? Із такими краще не зв’язуватись!
.gif)
Повна версія чату...
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
3
qwwerty
5197 дн. тому
Hello!
Майстер слова
6194 дн. тому
Юний мерзотник
Cooler
6237 дн. тому
"З телебаченням категорично не співпрацюю"
- Переступаючи через купку гівна, не наступи на хвіст змії.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
