Вчора не стало Сергія Савелія. Якось несподівано. Звичайно, він давно вже не юнак. Але й не аксакал без віку.

Степанович понад чотири десятки років працював на телебаченні, і майже всі ці роки у спортивній редакції, як би їй чергові начальники не змінювали назви.

Важко назвати види спорту, які б не коментував Сергій. Хоча він, безумовно, завжди працював там, де була потреба: від Ліги чемпіонів УЄФА до Олімпіад. Але його особисті вподобання були на боці скоріше не найпопулярніших, не наймасовіших з них, а улюблених їм самим різних видів боротьби, а також був не байдужим ... до настільного тенісу.

Чимало колег та й телеглядачі по-різному оцінювали його рівень коментарів, літературність його спічів біля мікрофона. Мені на цю «глибоку критику» було начхати, я цінував народність у мовній стилістиці його екранних виступів, його справжню «від землі» полтавську мову.

А головне — його чисту душу. Світ телебачення, як і світ іншого масового ЗМІ або мистецтва: театру, кіно — не є світом самих доброзичливих персонажів по відношенню один до одного. Так ось, хто абсолютно був позбавлений навіть найменшої схильності до інтриганства, до того, що геніально сформулювала колись велика Раневська: «Проти кого товаришуєте?» — все це було чуже Серьозі.

Не посидимо вже ми з тобою, Степановичу, в улюбленому кожним із нас обох барі Будинку кіно. Так склалося...

Але ти завжди будеш з нами!

Семен Случевський, кінодраматург, педагог, член НСКУ

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

На світлині — спортивний журналіст Сергій Савелій