Організатори оприлюднили експертні оцінки щодо Закону про теледебати, підготовлені НАМ, Інтерньюзом, IREX ProMedia, відомою міжнародною організацією Article 19, московським Інститутом проблем інформаційного права та Лабораторією законодавчих ініціатив. У розмові взяли участь представники буквально всіх сторін, задіяних у законодавчому запровадженні телевізійних дебатів: законодавців, представників Нацради з питань ТБ і РМ, експертів, аналітиків, телевізійників. Дискусію, що відбулася, можна поділити на дві частини - критика Закону про теледебати, на який накладено вето Президента, і міркування на тему “як нам краще облаштувати передвиборні дебати”.

Приречений закон

Почнемо з нестихаючої критики. Президентське вето на Закон про теледебати було неминучим. Все від початку вказувало на це: провокативність, нарочитість, я б сказала, сатиричність самого тексту документа. Ну справді, який пункт не взяти – всюди порушення всіх можливих норм і стандартів. Проігнорувати дебати не можна, бо участь обов’язкова. Недорікуватий лідер блоку навіть не може відіслати на них замість себе штатного партійного трибуна, бо участь тільки особиста. Та більше того, втекти від цієї “військової повинності” на лікарняний у Феофанію теж не можна: дебати в такому разі лише переносяться на інший день і в будь якому разі мають відбутись в терміни, відведені на передвиборну агітацію. Не може захворіти і “незамінний” ведучий, на що у вітчизняній практиці вже списували відміну дебатів, бо ця “технічна” причина теж не враховується. А на додачу які драконівські санкції! Ліцензію у телекомпанії відбирають, з реєстрації кандидатів знімають! Як слушно зауважила відомий медіа-юрист Наталя Петрова, був би цей Закон введений у дію, так будь яка телекомпанія (та й будь який кандидат – авт. ) гарантовано виграла би справу проти держави Україна в Європейському суді з прав людини.

Але в тому -то й річ, що всі учасники законотворення від початку розуміли: такий закон ніколи не міг бути введений в дію. І не тому, що пильний Президент врятує національну демократію від ганьби. Хоча формально все виглядатиме саме так… Але…У вас ніколи під впливом нестихаючої критики цього закону не виникало відчуття, що поза нашими бажаннями нас втягнули у майже геніальну фальсифікацію? Схоже, автори зі стану опозиції насправді творили текст Закону про теледебати як шарж, гротеск, сатиру, “упаковану” у форму закону. Ось така вийшла рефлекторна гра в дійсність навиворіт, відповідь на щільну інформаційну блокаду.

І якщо прийняти ці метафізичні координати, то стає зрозумілим - первинним в історії з Законом про теледебати є не його нарочито недемократичні норми, а причина їхньої появи – відверто недемократична реальність, контроль за медіа-простором, домінування або навіть панування безальтернативності у ньому.

І хоча на цю тему написано і сказано чимало, очевидно, повертатися до неї доведеться хоча б тому, що “вилізає” ця безальтернативність появою нового жанру - сатиричного закону. І зіграли цю партію абсурду більшість парламентарів! Тим самим вони не тільки підкинули роботу експертам з інформаційного права, які просто заклякли від нечуваного простору для критики, а й провіщували нову політичну реальність - практика абсурду рано чи пізно призводить до законів абсурду. Спочатку як виклик. Потім…

Недосяжна реальність

Оскільки ера теледебатів у нас ще не настала, дискусії, спровоковані епатажним Законом, точаться навколо двох головних питань: чи мають дебати бути обов’язковими для кандидатів та чи треба телекомпанії примушувати їх проводити?

Є три групи учасників теледебатів: телеканали, кандидати і громадяни. Права і свободи всіх трьох груп у цьому питанні тісно переплітаються. З точки зору юриста Інтерньюз-Україна Тараса Шевченка, розробити формулу теледебатів таким чином, щоб не порушити чиїсь права і свободи, - неможливо. Питання – чиї права порушити? Телекомпаній, які виставляють на щит редакційну політику, рейтинги та своє розуміння потреб глядачів? Кандидатів, які поширюватимуть інформацію про себе нескінченно довго, апелюючи до права громадян на повну інформацію для усвідомленого вибору? Чи громадян, яке таке право дійсно мають?

Від вирішення цього суто теоретичного питання залежить , чи потрібно взагалі законодавчо регулювати проведення дебатів, оскільки, - справді, у зарубіжному законодавстві це трапляється досить рідко. Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив наводять приклад лише двох країн, де це виписано в законах досить детально – Естонія та Малайзія, а обов”язковість участі у дебатах кандидатів передбачена лише в Австралії, та й то про санкції не зазначається. В Україні, на думку юриста Тараса Шевченка, виправдано поставити на перше місце інтереси виборців, оскільки їм не надається повна інформація, необхідна для усвідомленого вибору. Відповідно, певні обов’язкові речі можуть закріплюватись законом.

У США, де діяльність ЗМІ у виборчій період значно менш зарегульвана, ніж в багатьох країнах Європи, участь у дебатах не є обов’язковою. Цікаво, що нехтують нею як раз лідери соцопитувань, щоб не давати конкурентам випадкового шансу перемогти. Швидше за все, вітчизняна практика повторюватиме це, адже за ризикованістю дебати тримають першість серед всіх передвиборчих форм. У Великобританії дебати практично не проводяться, оскільки вважається, що вони привертають невиправдано велику увагу до лідерів партій

Для того, щоб дебати проводилися і на них приходили кандидати, експерти пропонують включити у закон більше стимулюючих факторів, повернутись від репресій до мотивацій. Наприклад, прихід кандидата на теледебати можна прив’язати із наданням безплатного часу для його подальшого обов’язкового телевиступу. Чи дозволити телеканалам не оподатковувати рекламу в дебатах. Можливо, спрацює наступне: враховувати факт проведення дебатів як додаткової переваги при наступному продовженні ліцензії телекомпанії на мовлення. Повторимось, не факт, що політика пряника виявиться більш спокусливою, ніж політика батога, і нею вилікується хвороби українського медіа-простору. І все ж така політика точно більш демократична.

Адже поки що навряд чи винятковим є такий випадок : під час зустрічі членів Комісії з журналістської етики з одеським губернатором піднімалась тема проведення дебатів на місцевому телебаченні. За яких умов ви погодилися б на участь в таких дебатах?, - поцікавились журналісти. - А з ким дебатувати, - щиро здивувався чиновник, - що зробили ці люди для міста, про що мені з ними говорити?

У нашому випадку, коли ледь не єдиний приклад політичних дебатів між Суркісом і Тимошенко відбувся, як пригадується, експромтом (Тимошенко була здивована появою в студії опонента), введення їх навіть у найм’якшій формі вже руйнуватиме звичку влади жити без огляду на право громадян знати про неї більше і права опозиції бути почутою.

Наша реальність

Сьогодні, 17-го січня, Закон буде винесений на голосування парламенту у новій, м’якій формі, в якій враховані всі зауваження Президента. Зникнуть драконівські санкції та інші “жорстокості”, як то обов’язкова участь в дебатах кандидатів (“замість “доведеться з’явитися” тепер говоритимуть “будь ласка прийдіть”” – повідомив учасників слухань народний депутат, член профільного комітету ВР В.Алексєєв), тільки державні телекомпанії будуть зобов’язані проводити міжпартійні дебати тощо. Текст законопроекту парламентарям роздадуть тільки сьогодні, тож детальний аналіз – попереду.

Втім, вже зараз майбутнє закону песимісти та оптимісти оцінюють по різному: перші вважають, що в Президента не буде підстав накласти вето, другі не вірять, що на Банковій чогось не придумують.

Соціологічне опитування Фонду “Демократичні ініціативи”, Української програми ринкових реформ та фірми “СОЦИС” ще у листопаді засвідчило великий інтерес виборців до виборчих дебатів на телебаченні. 35% мають намір дивитися такі передачі регулярно і ще 36% - якщо в цей час не буде інших цікавих програм. На основі чого соціолог Ірина Бекешкіна робить висновок, що небажання проводити дебати партій є явним порушенням права громадян на отримання інформації.

Від започаткованої дискусії про доцільність і форми дебатів вже сьогодні можна помітити позитив: як і у випадку упровадження в суспільну свідомість поняття (лише поняття!) “прозорі вибори”, у цю свідомість входить (лише входить!) і поняття теледебати. Входить як антонім нинішнього інформаційного табу на окремі політичні сили.

Читайте також:

Акція “Детектор медіа”. Лариса Ившина: “Закон о теледебатах – это бумеранг”

“Теледебати: хто кого переграє?”

ЗАКОН УКРАЇНИ Про обов’язкове проведення передвиборних теледебатів під час передвиборних кампаній по виборах Президента України та виборах народних депутатів України

Питання про теледебати на УТ-1 залишається відкритим"

Общественное телерадиовещание: Документы, комментарии, рекомендации"

В ефірі Нового каналу не буде ні класичних теледебатів, ні передвиборчих шоу.

Влад Ряшин: "Теледебаты состоятся только в том случае, если устроят нас как коммерческий канал"

Теледебати: перед святами хочеться сподіватися на краще…

Як вдосконалити Закон України „Про обов‘язкове проведення передвиборних теледебатів та радіодебатів”?

Олександр Богуцький: “ На ICTV теледебати будуть”

«1+1» – за теледебати. Але у варіанті шоу.

Як вдосконалити Закон України „Про обов‘язкове проведення передвиборних теледебатів та радіодебатів”?

Гарант уже визначився стосовно теледебатів?

ТЕЛЕДЕБАТИ: СПРОБА № 2

Теледебати як зміна звичок влади

Коментарі щодо закону про теледебати