Краматорськ — одне з міст, на яке спрямований наступ російських загарбників на Донеччині. У мирний час тут мешкало близько півтораста тисяч людей; зараз значна частина їх мусила виїхати, рятуючись від обстрілів. Керівництво держави і області рекомендувало всім, хто може, виїхати з Донеччини, поки тривають активні бойові дії. Саме у Краматорську трапилась одна з найстрашніших трагедій перших місяців війни: російська ракета, випущена з окупованої раніше частини Донецької області, вибухнула на залізничному вокзалі. Загинуло понад шістдесят людей, які чекали на евакуаційний потяг.

На початку квітня з Краматорська виїхав і Олексій Ладика, журналіст онлайн-видання «Краматорськ Пост». Втім за час, що минув відтоді, він не раз повертався до Краматорська, аби висвітлювати події в місті. Олексій розповів «Детектору медіа» про зміни в роботі видання з початком великої війни, про зростання аудиторії та посилення роботи в соцмережах, а також про українську мову на сторінках краматорського видання.

 Розмова з Олексієм Ладикою продовжує цикл матеріалів про роботу регіональних журналістів під час війни, в межах якого ми говорили з редакторкою маріупольського видання 0629 Анною Мурликіною, редакторкою херсонського «Кавун.Сіті» Євгенією Вірлич і кореспонденткою телеканалу «Дом» із Сєвєродонецька Анастасією Волковою. Далі буде.

— Олексію, чи вся ваша редакція виїхала з Краматорська?

— До великої війни в нас було троє штатних працівників: головний редактор і двоє журналістів, а також три-чотири позаштатники. Одна штатна журналістка виїхала до Польщі й зараз не може з нами працювати. Замість неї ми взяли іншу людину.

Ми разом евакуювались до Івано-Франківської області на початку квітня. Разом живемо в одному будинку, там і працюємо. Раз на кілька тижнів я їжджу до Краматорська, працюю там тиждень: беру інтерв’ю, збираю матеріал для репортажів, знімаю фото і відео. Потім із цих матеріалів роблю великі публікації для сайту на наступні тижні.

Ми думали їздити до Краматорська по черзі. Якщо війна затягнеться, то, скоріш за все, так і буде. У Краматорську залишається один позаштатний журналіст, але він рідко пише.

— Що змінилось у роботі вашого видання, коли почалося вторгнення?

— Ми стали приділяти більше уваги поширенню інформації в соціальних мережах і месенджерах. Не обов’язково для того, щоб скерувати читачів на наш сайт. Основні канали поширення контенту — телеграм і вайбер, де ми публікуємо оперативні новини: що відбулось у місті щойно; корисну інформацію про евакуацію та гуманітарну допомогу; які аптеки, крамниці, заправки, поштові відділення працюють; інформацію про обстріли тощо.

Фейсбук та інстаграм ми використовуємо для поширення фото і відео з Краматорська. Такі світлини потрібні зараз людям, які виїхали. Також розвиваємо свій акаунт у тіктоку.

@kramatorsk_post Як зараз звучить #краматорськ #краматорск #війна ♬ оригінальний звук - Kramatorsk Post

Аудиторія там із початку війни зросла вдесятеро — зі ста до понад тисячі підписників, і ми сподіваємось, що ростиме далі. Почали вести твітер англійською мовою, аби розповідати світу про події в Краматорську. Загалом наша аудиторія в соцмережах зросла в кілька разів.

Найбільший фокус зараз на війні. Майже всі теми крутяться навколо неї. Історії біженців і переселенців із Краматорська, публікації про військових із нашого міста, розповіді свідків обстрілів, історії потерпілих від обстрілів, корисна інформація, що досі працює у місті і куди звертатися, якщо житло постраждало внаслідок обстрілу і так далі. Чого зараз немає — це історій успіху місцевих бізнесменів, які ми раніше писали. Бізнес зараз переживає не найкращі часи.

— Яка ситуація в місті зараз із доступом до інформації? Чи щось змінилося?

— На сайті міської ради зникли всі офіційні документи. До великої війни ми багато з ними працювали. Звичайно, вплинула заборона на фотографування і знімання відео наслідків обстрілів, — це зрозуміло. Навіть після того, коли фото наслідків опублікувала влада і наші журналісти приходили знімати, були випадки, коли нам забороняли це робити. І це йде навіть не стільки від правоохоронців, скільки від місцевих мешканців, які бояться, що після публікації фото і відео їм «прилетить». А пошук спікерів для матеріалів для нас ніколи не був проблемою. І зараз не є. Посадовці у Краматорську коментарі дають.

Олексій Ладика

— Чи змінилося щось у комунікації з аудиторією? Чи збільшилася кількість читачів з інших міст та областей?

— Зв’язок з аудиторією ми тримаємо так само, як і раніше. Нам можна написати в приватні повідомлення у фейсбуку чи інстаграмі або на електронну пошту, і ми відповімо. Зараз ще додався вайбер: люди пишуть мені чи моїм колегам в особисті, якщо потрібна якась інформація. Також ми відповідаємо на коментарі до дописів у телеграмі чи фейсбуку.

Аудиторія зросла на 40%. Значно побільшало читачів із Росії, Німеччини і Польщі. Якщо говорити про українські міста, то після Краматорська наша основна аудиторія зараз у Львові, Дніпрі, Києві. Мабуть, це можна пояснити тим, що три чверті населення Краматорська виїхало з міста і в евакуації цікавляться тим, що відбувається вдома. У нас було кілька випадків, коли сервер «лежав»: сайт не витримував напливу читачів. 

— Чи є у Краматорську випадки колабораціонізму серед журналістів?

— Нам на пошту писали якісь представники «ДНР» і пропонували співпрацювати. Вони пішли вслід за російським кораблем. Знаю, що деяким колегам навіть телефонували «днрівці», але ніхто на їхній бік не перейшов. Принаймні, я таких не знаю. Наскільки мені відомо, всі редакції з Краматорська виїхали, але далі працюють віддалено. 

— Що, на вашу думку, потрібно висвітлювати зараз в українських медіа більше? Який саме аспект, потрібно показувати глибше?

— Я думаю українські ЗМІ зараз працюють як ніколи якісно і дають реальну картинку того, що відбувається. Винятком можуть бути ЗМІ на окупованих територіях, які зазнають переслідувань або які не мають повного доступу до інформації на місцях. Якщо казати про локальні медіа, то треба максимально повно і точно показувати і розповідати, що відбувається у вашому місті, про що люди думають, які у них настрої, хто зараз герої, а хто — ні.

— Як вважаєте, якою мовою зараз потрібно більше розповідати про війну? Якщо ж медіа мовить або пише російською, чи можна за допомогою цього, на вашу думку, донести до росіян правду про війну в Україні?

— Як показала практика, щось доносити до росіян немає сенсу: роки пропаганди дали своє і вони на чорне кажуть «біле», їм уже нічого не доведеш. Після початку великої війни зросла аудиторія нашого сайту у Росії, хоча ми в основному пишемо українською. Тож можна зробити висновок, що українська для росіян не проблема. Ми ж бачимо, що навіть російські боти у соцмережах зараз переходять на українську. Після того, що росіяни зробили у Бучі, Харкові, Чернігові, Охтирці, Сумах, Ізюмі, Маріуполі, Краматорську я взагалі не розумію, як можна писати чи розмовляти російською.

У нашої редакції немає жорсткого правила щодо того, якою мовою писати. Ми використовуємо такий підхід: пишемо тією мовою, якою здобуваємо інформацію або якою зручно. Так виходить, що нам усім зручніше писати українською. На кількість аудиторії це не впливає ніяк.

— Які серед краматорців зараз суспільні настрої? Чи підтримують люди українську армію та політику України в контексті ведення цієї війни?

— Я можу судити зі свого кола спілкування: в ньому майже всі підтримують українську армію і політику України.

— Якої інформації, на вашу думку, зараз більше потребують ваші читачі?

— Наші читачі зараз «голодні» до будь-якої інформації. Вони однаково добре читають як про події на фронті (але таких матеріалів у нас не дуже багато), так і людські історії. Якщо до великої війни публікації на нашому сайті набирали в основному кілька сотень переглядів, то зараз 3—6 тисяч переглядів статті — це норма. Є публікації, які набирають 10—12 тисяч і більше.