Життя людини — це послідовність виборів. Ми їх робимо постійно. Але ключові вибори приходять у момент, коли зло стає очевидним. Це гранична межа, за якою виявляється, чим ми є і чим готові стати. У ці дні після цього нелогічного, божевільного вторгнення для мене  важливими є слова близької людини: «Наш виклик зараз в тому, щоб стати тими, ким ми ще не стали».

І цей виклик повсюдний. Зараз мене приємно дивує, як особистості і компанії, які довго вважались потенційно небезпечними для України, виявляють проукраїнську позицію і готові за неї боротись. Це рубікон, після якого вернутись назад буде неможливо.

Чи міг хтось подумати у 2019 році,  що Володимир Зеленський стане президентом, який даватиме відсіч Росії, проситиме набої замість евакуації і якому як уособленню українського народу Європарламент аплодуватиме стоячи? Хоча тоді — три роки назад — його близький друг Борис Шефір називав Путіна розумною людиною і казав:«Им что, нравится воевать? Вы думаете, Путин — маньяк, который любит пострелять в живых людей? Он что, псих? Он умный человек. Да, у него имперские амбиции. Но можно же договориться». Тепер ми бачимо, як усе є насправді.

Так само свій вибір зробили і роблять інші. У перший день вторгнення митрополит Української православної церкви Московського патріархату Онуфрій закликав Путіна припинити війну проти України, бо «така війна не має виправдання ні у Бога, ні у людей»: «Росія розпочала військові дії проти України, і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї Батьківщини й один до одного». Священики УПЦ МП звернулись до митрополита Онуфрія із закликом зібрати Помісний собор і вийти з Московського патріархату. І це ті, кого роками вважали п’ятою колоною.

Колишній регіонал Олександр Вілкул, якого у часи Майдану звинувачували в організації «тітушок», тепер голова військової адміністрації Кривого Рогу і пише : «Це наша земля! Слава Україні! Будемо стояти!» Навіть Михайло Добкін, колишній регіонал і мер Харкова, який у 2014 році у час Майдану приходив на сесію у чорній футболці з написом «Беркут», тепер на власні очі бачить те, що вважав «страшним сном»: «Всё будет Украина. П.С. Я по-прежнему в Харькове. Потому что верю в нашу Победу!»

Це при тому, що українські олігархи, власники найбільших українських медіа публічно досі не висловили своєї позиції щодо війни.

Цифровий провайдер-монополіст «Зеонбуд» — компанія, яку багато років критикували за непрозору структуру власності та зв’язок із олігархами та режимом Януковича. А отже, вважали загрозою для українського телемовлення. Запуск державного мультиплексу Концерну РРТ мав на меті убезпечити українське телебачення від цієї загрози, щоб у критичний момент українці не залишились без ефіру — принаймні та більша частина, яка користується безкоштовним цифровим телебаченням. І що ми бачимо тепер? Сигнал є з першого дня вторгнення. А після влучання снаряду в апаратну телевежі «Зеонбуд» переносить сигнал українських каналів на резервну головну станцію, яка розташована за межами країни. Мовлення восьми каналів відновили відразу, решти — протягом доби. Хоча зараз більшість каналів ведуть єдиний марафон, і без телеефіру українці не залишаються. Трансляція  місцевих мовників здебільшого не переривається.

Навіть колись  проросійський телеканал «Інтер», що належить олігарху Дмитру Фірташу та нардепу Сергію Льовочкіну з «Опозиційної платформи — За життя», який в останні роки виклично транслював радянське кіно, погодився на єдиний ефір із рештою і вирішив у цей момент бути з Україною.

Медіасервіс Megogo припинив будь-яку співпрацю з Росією і пішов з російського ринку. Цю компанію пов’язують із сином Леоніда Черновецького та його фондом CIG. Нагадаємо, сам ексмер долучився до колаборантів — після  нападу Росії на Україну він написав, що це не війна, бо «суверенітет» в України ніхто не забирає, а військові будуть помирати — мовляв, на те вони й військові.

Зараз для всіх в Україні, незалежно від попередньої політичної позиції чи світогляду, час зробити головний вибір. Вибір совісті, бо інакше можна опинитись серед тих, хто обирає замість майбутнього  ганьбу.