Минуло майже три місяці відколи кримський журналіст Микола Семена зміг виїхати до Києва з окупованого Росією Криму, де його переслідувала окупаційна влада. У вересні 2017 року в Криму його засудили за «екстремізм» – «заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації» – до двох з половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки і забороною займатися публічною діяльністю. На початку 2020 року випробувальний термін достроково припинив і «судимість» зняли – тож Микола Семена зміг залишити Крим.

Він не був на материковій частині України чотири роки. Його дружина через карантин не змогла виїхати з півострова. Очікуючи на її приїзд, пан Семена винайняв квартиру та повернувся до журналістської роботи. Зараз журналіст заповнює «інформаційний вакуум», читаючи різні українські видання, пише статті та планує написати дві книги. Про це він розповів у бліц-інтерв’ю «Детектору медіа».

14 травня Микола Семена відзначає день народження, йому виповнилося 70 років. Зокрема, його привітали спікер Верховної Ради Дмитро Разумков, п'ятий президент України Петро Порошенко, голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко. Редакція «Детектора медіа» вітає колегу з ювілеєм. Зичимо йому здоров’я, сил, успіхів у його громадських і творчих ініціативах.

– Пане Миколо, чи вирішилося питання з вашим житлом у Києві?

– Нічого не вирішено. Після виписки з лікарні Офіс омбудсмана допоміг мені влаштуватися до гуртожитку. Я певний час проживав там. Потім ми вирішили, що до мене переїжджає дружина з Криму. Щоб було куди голову прихилити, я зняв квартиру. Однак у цей момент закрили кордони та припинили їздити поїзди – почався карантин. Дружина зараз у Криму, чекає можливості, щоб можна було переїхати сюди. Ми хотіли все облаштувати. Два місяці пропало…

– Чи допомагав Офіс омбудсмана з новим житлом?

– Ні, я винайняв квартиру за свої кошти. Через карантин складно з кимось зустрітися. Я сподіваюся, що він закінчиться й про мене не забудуть. Я відчуваю «шефство» з Офісу омбудсмана – вони періодично дзвонять і цікавляться моїми справами. Я не можу сказати, що мене хтось залишив. Я постійно відчуваю допомогу. Про мене піклуються Офіс омбудсмана, Спілка журналістів та колеги.

– Розкажіть про ваш стан здоров’я (тривалий час Микола Семена добивався в окупаційної влади в Криму можливості виїхати до Києва на лікування. – ДМ). Як ви себе почуваєте?

– Після виїзду з Криму я одразу пройшов реабілітацію в лікарні (наприкінці 2018 року в Сімферополі він переніс операцію. – ДМ). Після обстеження лікарі виявили в мене кілька хвороб, які були ще з Криму. Вони призначили мені кваліфіковане амбулаторне лікування, тому зараз щоденно приймаю ліки. Я перебуваю під професійним наглядом лікарів – я цим задоволений і не маю переживань щодо стану здоров’я. Почуваю себе настільки добре, наскільки себе добре почуває людина під час амбулаторного лікування. А зовні я повністю працездатний.

– Чи повернулися ви до журналістської роботи?

– Робота триває. Пишу, публікуюся, читаю, аналізую – звичайна інтенсивна журналістська робота. Можемо казати, що я в журналістику повернувся.

– З якими виданнями співпрацюєте?

– «Радіо Свобода» уклало зі мною контракт – через день публікуюся на «Крим.Реалії». Також публікуюся в газеті «День».

– Маєте пропозиції чи ведете перемовини про співпрацю з іншими виданнями?

– Жодних переговорів не веду. До початку кримінального провадження проти мене, до обшуку (у квітні 2016 року – ДМ) та суду я співпрацював з «Крим.Реалії» та газетою «День» уже понад 20 років. Вони мене підтримували, коли я був під слідством, тому я відчуваю певні зобов’язання перед цими журналістськими колективами.

– Як ви заповнюєте «інформаційний вакуум»?

– У Криму я був позбавлений можливості писати три роки, я був відірваний інформаційно від професії. А від українських інформаційних трендів я був відірваний всі п’ять років. Ще до 2014 року в Криму працювали не всі ЗМІ, а після – російська окупаційна влада взагалі припинила допуск будь-яких ЗМІ в Крим. На півострові повний інформаційний вакуум щодо українських медіа. У мене в Криму велика бібліотека – близько двох тисяч томів. Я користувався нею як інструментом для підготовки матеріалів для «Крим.Реалії» й «Дня». Зараз я відчуваю нестачу своїх інструментів, бо в мене немає тієї бібліотеки. Але я користуюся всіма українськими ЗМІ, постійно стежу за новинами, за проблемними питаннями, за трендами і готую матеріали.

– Чи плануєте вести роботу по звільненню бранців Кремля або долучитися до ініціатив інших колишніх політв’язнів?

– Роман Сущенко та Олег Сенцов звернулися до європейських структур з проханням допомогти людям, які там перебувають. На жаль, я не знав про цю ініціативу, але пізніше я приєднався до неї. Я говорив із Романом і Стасом Асєєвим з цього питання. Я підтримую їхні зусилля. Якщо будуть конкретні проблеми, то ми будемо разом працювати для визволення бранців РФ. Ми координуємо нашу роботу через Спілку журналістів.

Це дуже велика несправедливість, що ці люди потрапили під «поліцейський прес» на Донбасі та «прес спецслужб» у Криму. Вони втратили свободу. Особливо, це стосується громадських журналістів, які фактично засудженні за те саме, за що й ми. Мені інкримінували «екстремізм», проте їм посили кваліфікацію та інкримінують «тероризм». Російська окупаційна влада сподівалася припинити інформаційний потік з Криму на волю, коли переслідувала й примушувала нас замовкнути. Заслуга громадянських журналістів полягає в тому, що російській владі не вдалося цього зробити. Громадянські журналісти на певний час повністю замінили професійних журналістів, й окупаційна влада не змогла приховати свої злочини. Ми докладатимемо зусилля, щоб звільнити наших побратимів, щоб вони знову влилися в наші ряди.

– Чим ще плануєте займатися?

– Коли був невиїзним з Криму, я не міг займатися публічною діяльністю, тоді в мене з’явилося дуже багато задумів щодо циклу матеріалів – не лише щодо роботи в ЗМІ, а й стосовно самостійної творчої праці. У мене є задум, і я думаю він здійсниться. Я хочу підготувати аналітичну книгу про ситуацію з Кримом. У книзі хочу осмислити кримську трагедію з політичного, економічного, морального та філософського боку. Я вже працюю над цим.

Крім того, зі мною зв’язалося багато односельців з мого рідного села Вороньки Чернігівської області. У цьому селі поховані декабрист Сергій Волконський та його дружина Марія, декабрист Олександр Поджіо. Мій задум полягає в тому, щоб разом з односельцями підготувати книжку про історію села Вороньки. В Україні дуже мало людей знають про те, що декабристи тут поховані, і взагалі про історію руху декабристів. Хочемо підготувати книжку, щоб Україна більше знала про свою історію.

Фото: «Крим.Реалії»