18:50
Понеділок, 19 Листопада 2018

А ви б опублікували колонку з LB.ua про вбивство Гандзюк? Опитування

Наскільки принциповими і виправданими, з юридичної та редакторської точок зору, були правки редакції LB.ua до колонки «Час колотися – хто замовив Катю Гандзюк?» Чи зменшився ризик судового позову? Як потрібно було пояснити аудиторії зникнення матеріалу із сайту та появу в редагованій версії? Відповідають Катерина Сергацкова, Денис Казанський, Ангеліна Карякіна, Андрій Куликов, Роман Головенко, Людмила Панкратова, Олександр Бурмагін.
А ви б опублікували колонку з LB.ua про вбивство Гандзюк? Опитування
А ви б опублікували колонку з LB.ua про вбивство Гандзюк? Опитування

Минулого тижня видання LB.ua опублікувало матеріал «Час колотися – хто замовив Катю Гандзюк?» авторства Катерини Моли про вбивство громадської активістки Катерини Гандзюк та ймовірних замовників замаху на неї, що кілька місяців потому призвів до її смерті. Через годину публікація з сайту зникла та з’явилася знову наступного дня, але вже з низкою правок.

З оригінальним варіантом тексту можна ознайомитися тут, з опублікованим на LB.ua матеріалом – тут. Онлайн-проект «По той бік новин» порівняв два варіанти:

Шеф-редакторка видання Соня Кошкіна пояснила ситуацію тим, що матеріал випадково не пройшов стандартну процедуру вичитки юридичним відділом, тому його було знято на доопрацювання. Юристи внесли правки в текст, аби уникнути судових позовів на редакцію.

Інцидент здійняв хвилю обурення в соцмережах. Виданню LB.ua закидали звинувачення в цензурі, а також причетність Арсена Авакова до рішення правити матеріал.

Більш того – з видання почали звільнятися журналісти: редактор відділу «Економіка» Андрій Яніцький і журналістка відділу «Суспільство» Маргарита Тулуп. Щоправда, жоден з них не прокоментував «Детектору медіа» причини звільнення, пан Яніцький лише сказав, що звільняється через «творчі розбіжності». А колеги з LB.ua у коментарях на Фейсбуку дорікнули пані Тулуп, що вона використовує момент, щоб знайти кращу роботу.

Так само не стали відповідати на запитання «Детектора медіа» Катерина Мола, Соня Кошкіна та головред LB.ua Олег Базар.

Наскільки принциповими і виправданими були правки, внесені редакцією LB.ua? «Детектор медіа» вирішив дізнатися думку редакторів українських онлайн-видань і медіаюристів.

Ми запитали в редакторів, чи опублікували б вони такий матеріал на своєму сайті, чи вносили б до нього правки, та чи були, на їхню думку, внесені редакцією LB.ua правки принциповими. А також дізналися, як редакція мала прокомунікувати із читачами зникнення та повернення оновленого матеріалу, щоб уникнути звинувачень у цензурі.

Також запитали медіаюристів, чи було за що подавати позов в оригінальному варіанті матеріалу, чи потрібно було редактору вносити в цей текст правки, чи виправдовують внесені юристами правки мету уникнення судових позовів і чи бездоганний з юридичної точки зору фінальний текст.

Катерина Сергацкова, головна редакторка інтернет-видання  «Заборона»:

– Убивство Каті Гандзюк – суспільно-важлива справа, яка демонструє багато різних речей: це і те, що представники влади, ймовірно, замовляють вбивства, і відношення влади до представників громадянського суспільства («Вина в цій ситуації лежить не тільки на бандитських елементах та неякісній роботі правоохоронних органів, але й на атмосфері тотальної ненависті до влади, яку сіє частина громадських активістів» – Луценко), і захист корупціонерів та злочинців на національному рівні. Тому, якби автор запропонував таку статтю «Забороні», ми би, звісно, взяли.

Ми, як правило, вносимо правки в тексти, бо жоден текст не є ідеальним, але всі правки показуємо автору, якщо він не згоден із ними – сперечаємося та доходимо консенсусу. Для «Заборони» важливо, щоб автор був повноцінно залучений до процесу створення публікації. Щодо цього тексту, то він зроблений добре, відчувається, що авторка його «прожила», бо Катя – її подруга. Думаю, правки були б мінімальними.

Я не побачила принципових правок у тексті, що врешті вийшов на LB.ua. Може, погано дивилася.

Пояснення ситуації залежить від реальної причини. Якщо причина в юридичній складовій, як це пояснила Соня Кошкіна, тоді такий текст не мав би бути опублікованим без вичитки юриста – тут я бачу очевидний баг у комунікації між редактором, який випускав текст, і системою вичитки «спірних» текстів юристом. Якщо вже це сталося саме з цієї причини, тоді керівники видання мали би провести відповідну термінову комунікацію з автором, а цього не було зроблено. Реакція видання вийшла занадто пізно, тому довіри до відповіді майже немає. Якщо реальна причина – це самоцензура або тиск із боку власників видання, то чому цей текст узяли взагалі?

Денис Казанський, головний редактор сайту «Четвертая власть» (vlada.io):

– Я опублікував би цей матеріал на сайті без проблем. Сам стежу за справою Гандзюк, знайомий з авторкою статті та вважаю, що матеріал написаний правдиво.

Правки не вносив би. Чесно кажучи, я не читав той варіант, який повернули на LB.ua.

Думаю, редакція мала б одразу спілкуватися з авторкою щодо її матеріалу, а не ставити його, а потім знімати. Краще – не ставити взагалі, ніж зробити так, як уже зроблено.

Навіть не знаю, вважати це проявом цензури чи помилкою редакції. Не думав, що в цензурі в наш час є якийсь сенс, все одно цю статтю прочитало дуже багато різних людей. Вся ця ситуація принесла тільки негатив і привернула до матеріалу додаткову увагу.

Ангеліна Карякіна, шеф-редакторка «Громадського телебачення»:

– Я опублікувала б цей матеріал у розділі «колонка/блог». Правки не вносила б, але принципово важливо дати зрозуміти читачу, в якому жанрі написано матеріал. З моєї точки зору, це думка, блог, колонка.

Із редакторської точки зору, я розумію логіку правок, але вони виглядають вибірковими, оскільки текст узагалі написано в іншому жанрі. Якби йшлося про ризики, про редакційні стандарти, статтю, напевно б відредагували значно більше або принаймні дали б коментар другої сторони – осіб чи структур, згаданих у тексті. Принаймні стосовно факту стеження за Катериною.

Редакція мала одразу пояснити, чому статтю зняли. Редакція більше доби мовчала – якщо причина дійсно була в правках, про це одразу можна було повідомити .Навіть після повернення статті питань менше не стало.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики:

– У розділі «Власна думка», можливо, опублікував би, якби авторка попередньо погодилася на правки, а саме – додати обґрунтування до деяких тверджень. Але не вносив би правки після публікації. Міг би пояснити, де саме позиція редакції не збігається з висловлюваннями авторки.

Деякі з правок, зроблених LB.ua, на мою думку, принципові.

Пояснення в таких випадках одне: ЗМІ не здійснюють цензуру, вони приводять матеріали у відповідність із засадами редакційної політики. Слушна чи ні редакційна політика і хто і що на неї впливає, є вже іншим питанням. При цьому можна вважати, що внаслідок здійснення редакційної політики часом відбувається цензурування як дія.

Роман Головенко, медіаюрист, заступник виконавчого директора Інститут масової інформації (ІМІ):

– Подати до суду за журналістський матеріал, де хтось згадується в негативному контексті, можна завжди, бо це питання більше психічного й емоційного стану потенційного позивача, ніж змісту самого тексту. Хоча, звісно, у чим більш негативному світлі згадується особа і чим більше наводиться фактів про неї, тим більше зростає ймовірність програти таку судову справу.

Наскільки первісний текст потребував коректури і наскільки виправдані зроблені правки – важко судити, не поспілкувавшись із автором тексту й не бачачи джерел інформації, якими він може підкріпити свої тези в разі чого. Внесені правки знімають частину негативних тверджень щодо 4-5 осіб (в тому числі Юлії Тимошенко та Арсена Авакова, хоча саме від них я б очікував позовів з меншою ймовірністю, ніж від згаданих у тексті місцевих діячів).

Звісно, що відредагований текст не є бездоганним: наприклад, фраза «Місцеві розповідають, що кум Торбіна був тим самим слідчим, який затримав Миколу Новікова…». Але в тексті, де згадано стільки різних осіб, уникнути судових ризиків дуже важко.

Людмила Панкратова, медіаюристка, адвокатеса Інститут розвитку регіональної преси (ІРРП):

– Ризиків подання позову у варіанті без правок було більше.

Матеріали, які містять юридичні ризики подання позовів, повинні пройти юридичну експертизу. Аналіз тексту юристом – це спосіб зменшення ризиків або уникнення їх. Завдання юриста – вказати редактору (або журналісту), які саме висловлювання потенційно можуть стати предметом позову. Юрист рекомендує, які додаткові докази потрібно мати; визначає, чи достатня доказова база для таких висловлювань, чи не містить текст надмірних оціночних суджень (без фактичної основи) тощо. Але юрист не повинен безпідставно «скорочувати» журналістський текст.

Думаю, що правки були доречними. Порівняння обох текстів (до і після правок) показують, що інформація не була спотворена. Гострота та суспільна важливість залишилися.

Думаю, що правки цілком виправдані. Скандальність тексту і його суспільна значимість не є тотожними. На мою думку, з тексту були видалені фрагменти, доведеність яких викликає труднощі, або однобока оцінка без коментарів власне фігурантів.

Олександр Бурмагін, медіаюрист, юрист Платформи прав людини:

– Позов можна подати і у випадку публікації бездоганного матеріалу. Таких випадків було багато і в особистій практиці, і в практиці наших партнерів-адвокатів. Емоції вирують, ображені критикою особи ставлять юристам задачі – подати в будь якому разі, і не чують слів про відсутність перспектив. Іншими словами, подати позов можна в будь-якому разі, це конституційне право будь-кого. Питання в тому, чи були або є підстави для його задоволення. Якщо відповідати на це питання, то, звісно,потенційних юридичних ризиків у першій версії статті більше, ніж після правок. З дуже простої причини – більше відомостей, які містять фактичні дані про конкретних осіб, які відповідно можна оголосити недостовірними і такими, що завдають шкоди особистим немайновим правам названих осіб. Підкреслюю, що «потенційних», оскільки реальність їх задоволення у випадку пред’явлення позову буде мати багато «якщо», «якщо», «якщо».

Мені складно оцінювати роботу редактора, бо все залежить від того, які редакційні правила та політики існують у виданні. Допублікаційна експертиза є дуже ефективним механізмом мінімізації ризиків, коли мова йде про розслідування, гострі критичні матеріали.

Проте, як саме це впроваджується в кожній конкретній редакції? Є щонайменше дві основні моделі. Перша – ріжемо все, що юристи назвали небезпечним, особливо не вдаючись в деталі. Тобто, з матеріалу викидається все, що містить хоча би натяк на ризик, і керує всім юрист. Друга – робимо все, щоб максимально зберегти початкову повну версію. Тут потрібні більш фахові медіаюристи, які мають досвід і розуміють, як змінити матеріал разом із журналістом/редактором, щоб і максимально залишити все, і ризики мінімізувати.

У даному випадку, схоже, що дуже швидко (за їхніми словами, через те, що пропустили етап юридичного погодження перед публікацією) правки вносив саме юрист.

Ризики редакція зменшила, але наскільки це виправдано з точки зору інтересів автора, аудиторії, суспільства – залежить від того, яка комунікація була з автором під час цього, і чи питали в автора, які, наприклад, докази є стосовно тих чи інших фрагментів, що мали потрапити під ніж. Або це оціночні судження, але на що автор спирався, на яку мінімальну фактичну основу для таких оцінок, чи є вона? Якби я робив юридичну експертизу цього тексту – щонайменше половину з наведених червоним фрагментів не чіпав би взагалі. По інших – спілкувався би з автором і тільки після цього давав рекомендації редактору.

Фото: deakzeg.hu, Фейсбук, особистий архів Людмили Панкратової

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
674
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop