21:43
Неділя, 16 Вересня 2018

Олександр Гороховський: «Напевно, я просто зручний привід для правоохоронців Казахстану, аби натиснути на опозиційну газету»

15 вересня українському журналісту, головреду фактчекінгового проекту «Без брехні» Олександру Гороховському в м.Уральськ у Казахстані міграційна поліція вручила повістку до суду через начебто порушення законодавства.
Олександр Гороховський: «Напевно, я просто зручний привід для правоохоронців Казахстану, аби натиснути на опозиційну газету»
Олександр Гороховський: «Напевно, я просто зручний привід для правоохоронців Казахстану, аби натиснути на опозиційну газету»

Правоохоронці перервали зустріч із обміну досвідом у рамках «Школи журналістики» місцевої газети «Уральський тиждень», в якому пан Гороховський брав участь на волонтерських засадах. Головред видання Лукпан Ахмедьяров поширив у Facebook відео, на якому співробітник поліції каже, що людина на ім'я Талгат Катауов подзвонила в поліцію й повідомила про те, що «тут проводиться семінар про Україну». 

Судове засідання у справі пана Гороховського відбудеться в Уральську завтра, 17 вересня.

Прес-секретарка посольства України в Казахстані Ірина Блащук повідомила, що про інцидент вже відомо консулу України в Казахстані Івану Алмаші. «Гороховський громадянин України – посольство буде захищати його інтереси», – запевнила пані Блащук й додала, що суд може зобов'язати журналіста сплатити штраф.

«Детектор медіа» поспілкувався з Олександром Гороховським про обставини ситуації й дізнався, у чому саме його підозрюють, яке йому загрожує покарання та які журналіст має припущення про мотиви дій поліції. 

- Олександре, розкажіть, будь ласка, що ви робили в Кахастані й які підозри висувають правоохоронці?

-Я приїхав в Уральськ на приватне запрошення журналістів видання «Уральський тиждень». Це опозиційне медіа, яке робить журналістські розслідування й інші серйозні матеріали. Декілька місяців тому вони зацікавилися фактчекінгом. Зв’язувалися зі мною в онлайн-форматі, я їм щось радив, ділився досвідом. А восени вони традиційно запускають так звану «Школу журналістики». Це абсолютно волонтерський захід, без жодного фінансового підґрунтя. Вони пропонують тим людям, які цікавляться журналістикою: студентам, молодим журналістам приходити на їхні зустрічі для обміну досвідом. Бо тут дуже сильно бракує кадрів: в університетах немає кафедр чи факультетів журналістики й когорту професіоналів поповнювати складно. Саме для обміну досвідом у рамках цієї школи мене запросили з приватним візитом.

Ми не готували конкретний тренінг, семінар чи конференцію. Хоча між собою ми з ними це умовно називали семінаром – просто щоб якось назвати. Але люди приходили на заходи абсолютно вільно, без жодної реєстрації. Не друкувалися програма чи інший роздатковий матеріал… Спеціальних презентацій теж ніхто не готував: ми показували свої творчі доробки. Я за допомогою проектора демонстрував публікації нашого сайту «Без брехні», ми їх обговорювали, а присутні журналісти показували свої, ми аналізували помилки, використовували різні онлайн-інструменти. Це була колегіальна робота, жвавий диспут, а не виступ мене в якості спікера. Спілкування відбувалося 14 вересня й 15-го до обіду – саме тоді прийшли представники міграційної поліції Казахстану.

-У чому полягали їхні претензії до вас?

- У тому, що я начебто порушив міграційне законодавство й діяльність, яку я вів у країні, не збігалася з приватною метою мого приїзду. Коли ми спитали, звідки вони це взяли, поліцейські сказали, що їм на лінію 102 надійшов анонімний дзвінок від казахського громадянина. Вони плутано казали, хто це був, яке його прізвище й у чому саме він мене підозрює. Чи то проблему становить те, що я українець, чи що семінар про Україну…Коли приїхав адвокат і спитав про документи, які засвідчують, що був такий дзвінок, поліція сказала, що вони анонімні дзвінки не реєструють, але на них реагують. Ось такий парадокс.

Звинувачення було по статті 517 ч.5 Адміністративного кодексу Казахстану (Порушення іноземцем або особою без громадянства законодавства Республіки Казахстан в області міграції населення, що виявляється в невідповідності здійснюваної діяльності цілям, зазначеним у візі і (або) при реєстрації в міграційній картці, або здійснення трудової діяльності в Республіці Казахстан без отримання довідки про відповідність кваліфікації для самостійного працевлаштування, виданої уповноваженим органом з питань міграції населення, або дозволів на працевлаштування, коли отримання такої довідки або ра рішення є необхідною умовою здійснення трудової діяльності). Це не звинувачення в тому, що я веду саме трудову діяльність – про це мова не йшла. Адже ми сказали, що між мною та газетою немає ніяких фінансових відносин чи договорів. Звинувачення по суті в тому, що я начебто повинен був, приїхавши з приватним візитом і знаючи, що братиму участь у такій зустрічі по обміну досвідом, піти в міграційну службу, подати заявку на таку діяльність і отримали дозвіл.

Адвокат, коли це почув, був дуже здивований, що така форма закону є. Пізніше почали надходити коментарі від правозахисників, які говорили, що це абсурд. Адже щороку в Казахстані проводиться велика кількість виставок, форумів, конференцій у міжнародному форматі. Відповідно до претензій правоохоронців, якщо іноземець просто приїде до країни й побачить, що там відбувається якийсь цікавий захід, йому, щоб попасти на нього, треба буде спершу спитати дозвіл у міграційній службі, чи може він бути там п присутнім – навіть просто як учасник, а не спікер.

На підставі цього поліція міграційної служби склала протокол у присутності адвоката. Ми, звісно, звинувачення заперечили, додали власне бачення ситуації у письмові формі. Все це було зафіксовано. Але згідно регламенту в мене вилучили міграційну картку, а мені надали завірену копію. Ця копія дозволяє мені пересуватися територією Казахстану, але я не можу виїжджати за його межі. Мою міграційну картку мені зможуть повернути тільки після рішення суду. Мені також одразу виписали повістку до суду на 10 ранку понеділка. Але місцеві кажуть, що засідання буде не раніше обіду.

Звісно, все це викликало обурення місцевих журналістів. Вони знімали цю процедуру на відео, викладали в мережу, це одразу почало активно обговорюватися…Потрапило в місцеві ЗМІ, які це теж назвали абсурдною ситуацією. Потім підхопили й наші медіа, за що я дуже дякую. Буквально протягом години ми вийшли на зв'язок з українським консульством. Велика подяка Івану Олексійовичу Алмаші за підтримку – моральну й документальну. Я пробував домовитися, щоб консул приїхав на завтрашній суд, але через певні технічні труднощі він не зможе. Однак зробив відповідне клопотання на бланку посольства. Я маю його в електронному вигляді й воно завтра дипломатичною поштою надійде до суду.

Ми звернулися й до місцевої колегії адвокатів, які надають безкоштовну допомогу. Голова колегії визвався захищати завтра мої права в суді. Звернулися й до міжнародних організацій, з якими я підтримую контакти. Це зокрема Фонд Сороса й представництво ОБСЄ. Сподіваюся, їхні представники приїдуть на суд, хоча Уральськ в кількох годинах перельоту від Алмати чи Астани, де вони мають офіси. Чи, може, вони теж принаймні листи з клопотаннями надішлють.

-Яке покарання вам може загрожувати?

-Правозахисники та адвокати кажуть, що найбільш м’яким із можливих є штраф. Ми дуже на нього сподіваємося. Друге по складності – це депортація з обмеженням приїзду до країни на 5 років. А найбільш жорстке – адміністративний арешт на 10 діб. Хочеться вірити, що до цього не дійде.

Всі тут налаштовані по-бойовому. Адже на теренах Казахстану цим випадком створено прецедент. Подібного тут уже не відбувалося довгий час та й самі претензії – сміховинні. Місцеві ЗМІ намагаються надати моїй ситуації якнайширшого розголосу. Сподіваюся, що це мені допоможе й певною мірою витверезить місцеві правоохоронні органи.

-Лукпан Ахмедьяров писав, що імя людини, яка подзвонила щодо вас у поліцію, – Талгат Катауов (але на відео це не дуже чітко чути). Чи ви знаєте Талгата Катауова? Чи, може, ваші знайомі журналісти чи правозахисники мають якесь уявлення, хто це і які його мотиви?

-Ні я, ні журналісти, ні адвокати, ні правозахисники не знають цю людину. Думаю, це ім’я та прізвище вигадали, хоч якось аргументувати дзвінок на лінію 102. Поліція спершу казала, що це анонімний дзвінок, а потім називала ім’я. Тож яка тут може бути анонімність?

-Що, на вашу думку, може насправді стояти за цими звинуваченнями, які маєте припущення?

-Всі ми вважаємо, що це надуманий привід. У нас виникло враження, що поліціянти прийшли вже з певним завданням, яке мали виконати, й робили це доволі топорно. Бо якщо вони прийшли зі звинуваченнями, що тут проходить семінар, який я організував, як вони спершу казали, чи в якому беру участь, як казали пізніше, то мали б якісь докази зібрати. А все, на що вони спромоглися, це опитати людей на місці.

Я гадаю, що ці люди поверхнево знали ситуацію й виконували якийсь наказ, який стосувався зовсім не проведення семінару про Україну. Думаю, мета була інша. Газета «Уральський тиждень» опозиційна й влада всіляко намагається перешкоджати діям її журналістів. Та й пан Ахмадьяров розповідав, що запрошував декількох студентів університетів, які просто цікавляться журналістикою, прийти, але вони були напередодні оброблені відповідними місцевими правоохоронними органами. Їм рекомендували не йти на цей захід із обміну досвідом – і вони не прийшли…

Напевно, я просто зручний привід, який правоохоронні органи постійно шукають, аби далі якимось чином чинити тиск на це видання і створити прецедент. Мовляв, ось ви їздите, а ми будемо вас затримувати під такими надуманими приводами.

Фото: Євген Кравс

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1774
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop