12:59
Четвер, 7 Червня 2018

Журналістика після «воскресіння»: «кейс Бабченка» як випробування для української медіаспільноти

Учасники дискусії до Дня журналіста в Україні «Журналістика після “воскресіння”» шукали відповіді на запитання, як «справа Бабченка» вплине на вітчизняний медіапростір і як жити далі
Журналістика після «воскресіння»: «кейс Бабченка» як випробування для української медіаспільноти
Журналістика після «воскресіння»: «кейс Бабченка» як випробування для української медіаспільноти

Тиждень тому сталися події, які, за висловом модераторки дискусії, виконавчої директорки ГО «Інститут масової інформації» Оксани Романюк, матимуть вплив на основні тенденції у вітчизняному медіапросторі, причому, ймовірно, не лише найближчим часом. Це «вбивство» російського журналіста Аркадія Бабченка, який нині живе і працює в Києві, його чудесне «воскресіння», а згодом – оприлюднення інтернет-виданнями «Страна.ua» й «Українська правда» так званого «списка 47-ми» – переліка прізвищ українських журналістів, блогерів та активістів, які нібито могли стати наступними мішенями російських спецслужб (наступного дня СБУ в коментарі ВВС підтвердила автентичність списку).

Віддамо належне організаторам і учасникам дискусії, які на тлі відчутної розгубленості ошелешеної стрімким розвитком подій медіаспільноти взяли на себе сміливість обговорювати не лише цю тему, але й шукати відповіді на виклики, що постали у зв’язку із цим перед медійниками. Водночас учасники обговорення – відомі журналісти, редактори й експерти – не приховували, що наразі не знають, як реагувати, зокрема, на «список 47-ми».

«Список дивний, двоє наших колег із Суспільного потрапили до нього, знаю, що вони відмовилися від охорони… Як на це реагувати, не знаю», – зізнався голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія.

Журналістка «Громадського телебачення» Анастасія Станко погодилася, що для того, щоб робити висновки, замало інформації. Слід, за її словами, розділити те, що сталося, на факти й інтерпретації. Факти – затримано «кіллера» і нібито організатора замаху на Аркадія Бабченка, останньому суд обрав запобіжний захід. Усе решта – інтерпретації.

«Ми нічого не розуміємо, не можемо сказати аудиторії. Поки немає фактів, шириться пропаганда, контрпропаганда, – наголосила журналістка. – Що робити тим, хто є в списку 47-ми”? Вірити? Ні? А тим, кого там немає

Оксана Романюк звернула увагу на те, що на «Українській правді» вивісили фотографії журналістів зі списку, який у журналістських колах називають «розстрільним».  Деякі з журналістів дізналися про те, що вони в цьому списку, саме з публікацій на «Стране.ua» та «Українській правді». Цю інформацію, фото побачили родичі журналістів, – неважко уявити, в якому вони перебувають стані.

Телеведучий, оглядач «Радіо Свобода» Павло Казарін, чиє прізвище є в «списку 47», припустив, що список «автентичний», адже, мовляв, за фейком СБУ справу не порушила б. (Напередодні дискусії Головне слідче управління Служби безпеки України відкрило кримінальне провадження щодо розголошення відомостей досудового розслідування в публікації одного з інтернет-видань зі списком осіб, на яких нібито готувався замах.)

«Я б особисто список не друкував, це питання етики, – додав Павло Казарін. – Я б керувався тим, що люди зі списку не хотіли б хвилювати своїх рідних і близьких…».

За словами голови ГО «Детектор медіа» Наталії Лигачової, перед редакцією «Детектора медіа» теж стояв вибір, чи давати новину про «список 47-ми». Зрештою вирішили дати – з акцентом не на прізвищах, а на самому факті появи цієї інформації.

«Спочатку ми отримали підтвердження від кількох людей, імена яких раніше не були відомі в якості присутніх в цьому списку, – сказала Наталія Лигачова. – Але сам список ми не публікували взагалі. Хоча я спілкувалася з кількома людьми, в тому числі з чиновниками високого рангу, які казали, що публікація списку – це добре, бо, мовляв, таким чином ситуацію «купірували», винесли в публічний простір, і журналісти самі будуть обережнішими».

Вона також торкнулася іншого аспекту цієї болючої теми.

«Наступного дня після “вбивства” і “воскресіння” Бабченка почалися звинувачення ЗМІ в оприлюдненні “неперевіреної” інформації. Але ЗМІ в той день, коли, начебто, вбили Аркадія Бабченка, спрацювали добре! – переконана пані Лигачова. – Адже навіть у підручниках написано, що інформація з офіційних джерел не потребує додаткового підтвердження, її можна публікувати. Але при цьому більшість зі ЗМІ були на місці подій, їздили до моргу, почали збирати відео з камер спостереження – тобто одночасно проводили й власний фактчекінг, у тій мірі, в якій на той момент його можна було провести. Що зробили неправильно – коли деякі ЗМІ одразу почали оцінювати, давати власні припущення, й зараз це відбувається. У подібних випадках, коли інформації дуже обмаль, ми не повинні замовчувати факти, офіційні повідомлення, але мусимо їх подавати відсторонено, не як істину в останній інстанції, а з позначкою, що це стверджує такий-то представник, і утримуватися від оцінок власних».

Наталія Лигачова закликала колег «здобувати інформацію, а не створювати навколо неї нездорового ажіотажу».

Її підтримав Євген Глібовицький, засновник компанії pro.mova та член наглядової ради Суспільного мовника, на думку якого, найважливішим висновком є те, що етика має значення для конкретного показника – довіри до ЗМІ та журналістів.

«Якщо ми будемо зважувати інформацію, давати її аудиторії з відповідними коментарями, вона вчитиметься робити висновки і приймати рішення, – впевнений пан Глібовицький. – Тоді ЗМІ не треба буде вибачатися. Втратимо на хайпі, але дамо менше підстав кричати зрада”. Це нормально, коли медіа транслюють сумніви, не обов’язково одразу визначати, про зраду йдеться чи про перемогу, природньо, коли в журналістів немає відповіді на якесь запитання, це крок до дорослішого контенту... Сторона, яка хоче нас знищити, базує свій інструмент на знищенні довіри».

Майже одностайні були учасники дискусії і в тому, що «кейс Бабченка» розколов журналістське середовище.

«Нам бракує сильної журналістської спільноти, солідарності», – наголосила Оксана Романюк.

«Нам бракує таких обговорень, де ми могли б звіряти свої позиції», – додав Євген Глібовицький.

«Поділ на табори комусь вигідний, але точно не журналістській спільноті», – переконана Настя Станко.

Павло Казарін, судячи з усього, на боці тих, хто з розумінням поставився до поведінки Аркадія Бабченка, якого чимало колег звинуватили в нехтуванні професійною журналістською етикою. «Якщо до мене так само прийдуть (представники силових органівДМ), я не гратиму ні Дон Кіхота, ні Рембо», – зазначив пан Казарін.

Узагалі, за його словами, вся ця історія «розігрувалася для інших глядачів». «Ми всього лише підгледіли, виявилися випадковими свідками... Не пощадили наші почуття? Ну, що ж…» - філософськи завважив журналіст.

У ході обговорення його учасники дійшли висновку, що саме журналістські стандарти можуть стати базою для об’єднання різних журналістів з різних медіа і навіть з різними поглядами. Наталія Лигачова зазначила, що вже кілька місяців каже про те, що зараз українським журналістам потрібен рух, подібний руху «Стоп цензурі!». Базою для нього може стати зобов’язання дотримуватися етики професії та журналістських стандартів, це може поєднати навіть тих журналістів, які зараз ідеологічно займають різні позиції, переконана голова ГО «Детектор медіа». Про необхідність подібного меморандуму між журналістами зазначила й Оксана Романюк.

Про зразок такого поки що ситуативного об’єднання розповіла Настя Станко. За її словами, в ніч «вбивства» Бабченка двадцятеро журналістів-розслідувачів з різних медіа, по суті, конкуренти, разом ходили і збирали інформацію, шукаючи її в супермаркетах, які нібито відвідував «постраждалий», на камерах спостереження, в автомобілях, припаркованих поблизу місця події тощо.

«У нас виникло дуже багато конкретних запитань: чому ми не бачили чеків з магазинів, чому немає записів на камерах, тобто картинка не складалася так, як її нам показували, – розказала журналістка. – Чому ми зібралися? Тому що ми памятаємо вбивство Павла Шеремета, яке досить не розслідувано…»

З дискусії стало очевидно: справа Аркадія Бабченка розділила історію вітчизняної журналістики на «до воскресіння» і «після». Яким буде життя «після воскресіння», багато в чому залежить від зусиль самих медійників. Особливо напередодні майбутніх президентських та парламентських виборів, виклики яких для медіа також зачепили учасники дискусії. Всі зауважили, що велике значення для українського медіапростору в цій ситуації має розвиток Суспільного мовлення – як провідника якісного та незаангажованого контенту. Власне, саме тому організатори дискусії вирішили провести її в стінах телецентру Національної суспільної телерадіокомпанії України – як знак підтримки реформи державного мовника та нагадування владі про його недофінансування.

Дискусію організував Інститут масової інформації за підтримки Посольства Чеської Республіки в Україні

Фото: скріншот зі стріму дискусії

Читайте також

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
442
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop