Дар’я Куренкова очолила Delo.ua 1 лютого цього року. До цього п’ять років працювала заступницею головної редакторки Катерини Венжик, котра звільнилася у грудні 2016 року.

Дар’я чотирнадцять років працює у ділових ЗМІ, тож ми говорили не лише про анонсовані зміни у Delo.ua, але й про стан ділової журналістики загалом.

«Вважається, що Україна — країна великого бізнесу, це не так»

— «Ось мої бажання увінчалися Дашиним “так”», — написала про вас Ірина Рубіс (СЕО медіакомпанії Ekonomika+. — Ред.). Вам пропонували посаду раніше, але ви відмовлялися?

— Можна сказати й так. Це виклик для мене. Я дуже люблю працювати з текстами, а посада головного редактора — дещо інше, це більше про менеджмент. Однак останні півроку, після того, як Катя Венжик пішла в декрет, я дуже активно займалася якраз тим, що була менеджером — в усіх напрямах — ЗМІ, івенти, журнал «Топ-сотня. Рейтинги» тощо. Тому цей перехід став логічним. Звісно, людині завжди важко виходити з зони комфорту, але це дуже прикольно.

— Офіційно ви очолюєте Delo.ua із першого лютого. Ми знаємо, що у виданні плануються суттєві зміни. Які?

— Не можу сказати, що зміни будуть кардинальними. Наші читачі — entrepreneurs — ті, хто має власний бізнес чи лише хоче його розпочати, а також ті, хто хоче розвиватися в межах великих корпорацій — менеджери й топ-менеджери. Ми плануємо приділяти більше уваги саме цій категорії читачів.

Хоча вважається, що Україна — країна великого бізнесу, це не так. За статистикою Мінекономіки 2015 року (за 2016-й ще немає), 50 % українців працюють у малих і середніх компаніях, 21 % — фізичні особи — підприємці й лише 21 % працює на великі корпорації. У нас дуже підприємницька країна, але мало медіа, які пишуть для entrepreneurs зрозумілою їм мовою. Не простою, ні, але зрозумілою. Наприклад, пояснюють, чому падіння світових цін на руду їх зачепить.

Ми акцентуватимемо на цих матеріалах, але це не означає, що ми не писатимемо про великий бізнес.

Крім того, цього року в нас заплановано багато івентів. Сучасні прогресивні медіа вже перейшли на нову бізнес-модель та навчилися монетизувати свою експертизу, пропонуючи партнерам комплексні сервіси 360⁰. Ще три роки тому Ekonomika+ почала монетизувати свою експертизу й навчилася заробляти не тільки на медійному контенті, але й на консалтингу, івентах (власних та розроблених для вирішення завдань партнерів), спеціальних проектах тощо. Цього року ми, наприклад, запропонували своїм партнерам інтелектуальні бізнес-подарунки.

«За кожен додатковий бал журналіст отримує грошову премію»

— Чи зміняться жанри? На чому акцентуватимете?

— Ми почали експерименти. Не можна сказати, що це суто розважальний контент…

— Ви про розмови з таксистами?

— Так, це наш проект «Методичка для розмови з таксистом / вахтером», інтелектуальні тести: куди Україна експортує свої товари, чи добре ви розумієтеся на медичній реформі, як би змінилося наше життя, якби «закони 16 січня» працювали. Бачимо, що такі речі дуже подобаються аудиторії. Це має сенс, залишає приємний присмак і крім фану дає ще додаткову вартість. Продовжимо експериментувати в цих напрямах.

Це не означає, що великих аналітичних текстів не буде. Будуть. Але ми будемо намагатися залучати своїми форматами людей, котрі вважають, що ділове видання виключно для аналітиків і банкірів, бо про економіку, мовляв, не можна писати цікаво.

Для аналітичних оглядів нашого видання «Топ-сотня. Рейтинги» ми почали робити відео — портрет галузі на 1-2 хвилини. Тішить, що колективу таке подобається, вони пропонують ідеї: «А ми ще такого не робили, давайте спробуємо». Прикольно, чому ні?

— Михайло Василенко (колишній заступник головного редактора Delo.ua. – Ред.) нещодавно писав у Фейсбуці, що у вас буде новий рубрикатор.

— Ми його візуально спростимо. Всі рубрики залишаться.

— А дизайн сайту зміниться?

— Так, зміни стосуватимуться і зовнішнього вигляду сайту.

— Михайло також писав, що у вас буде система мотивації журналістів. Що це?

— Вона працює з січня. Ми з Михайлом розробили прозору систему балів. Є основна частина балів, яку має набрати журналіст за місяць. Якщо набирає понаднормово — отримує за кожен бал грошову премію. Бали можна заробити за формат (найнижча вартість у новини — найвища у фічера й аналітики), за перегляди матеріалу, перепости тексту в соцмережах і так далі. Наприклад, можна просто перепостити новину або добрати два коментарі і зробити замітку, яка коштує вдвічі більше балів. Багато балів у системі закладено за просування в соцмережах. Це реалії — мені здається, за кілька років ніхто не заходитиме на головну сторінку сайтів, усі будуть читати ЗМІ в соцмережах.

— Як журналісти сприйняли цю систему?

— У нас ця система мотивації фактично працювала й раніше, просто ми обрамили її в конкретні параметри.

— Скільки у редакції нині людей?

— Тринадцять. У нас завжди було до 15 людей. Наразі відкриті три вакансії — шукаємо журналістів, що писатимуть по транспорт і економіку, а також заступника головного редактора.

— Як такий невеликий колектив може покривати всі теми? Напевно, якісь треба робити пріоритетнішими.

— У нас у редакції є люди, які покривають всі основні теми й галузі: політика, економіка, фінанси, ГМК та енергетика, IT й телеком, продовольчі ринки, медицина та освіта. Крім того, ми активно співпрацюємо з фрілансерами та експертами, які залюбки пишуть фахові колонки.

Мені дуже подобається, що моя команда енергійна й у нас немає ступору: «Це не моя тема, не буду її писати». Нині ми запускатимемо декілька рубрик. Наприклад, How2Do — про те, як запустити бізнес у тій чи іншій ніші. Мій заступник — Артем Ільїн — провідний український металургійний журналіст, а для проекту пише про виробництво соусів. Людям цікаво вийти за межі своєї сфери. Той, хто не в темі, може поставити дуже цікаве, неочевидне запитання, завдяки якому можна дізнатися купу цікавих подробиць.

«Ми боремося за скорочення кількості новин»

— Чи є у вас гонитва за кількістю новин?

— У нас іде боротьба за їх скорочення. (Сміється.) Якщо рік тому ми ставили в середньому сто новин на день, то тепер — п'ятдесят. Ми акцентуємо на ексклюзивних матеріалах, їх більшає. Новини заради новин — ні. Краще зробити одну новину ексклюзивну, яка отримає 5000 заходів, аніж п’ять новин по тисячі переглядів. Ми не можемо скласти конкуренцію інформагенціям в оперативності, тому треба брати додатковою вартістю. Так, ми втрачаємо заходи від тих, хто хоче отримати інформацію вже зараз. Але це свідомий вибір, який дає результати. Із 50 найпопулярніших січневих матеріалів 28 — ексклюзивний контент.

— Яка нині відвідуваність сайту?

— У середньому матеріал має 2-3 тис. заходів, а за добу маємо десь 50 тисяч.

— Як щодо пошуку партнерів для спецпроектів? Пам’ятаю інтерв’ю з Катею Венжик у 2015 році, коли вона сказала, що захід у партнери великого автомобільного бренду — дуже хороший знак.

— За останній рік ситуація однозначно покращилася. І ринок змінився. До нас приходять партнери, які розділяють наші цінності: розвиток підприємництва, гендерна рівність і толерантність, допомога сталому розвитку, незалежні медіа. Наприклад, разом із «Новою поштою» ми провели бізнес-школу в чотирьох містах України — вісім тижнів навчали 400 підприємців бізнесових лайфхаків. Тут наші цінності з партнером збіглися й ми були корисні одне одному.

— Тобто ви можете сказати всім медійникам, які повторюють, що всі ЗМІ дотаційні, що вони не мають рації?

— Абсолютно. Майже три роки ми не дотаційні. Я розумію тих, хто це каже. Дуже важко перелаштувати себе від «я тільки журналіст» до того, що ти ще й працюєш зі спікерами, робиш промо, організовуєш івент… Ти маєш переступити через себе й бути багаторуким Шивою. Це ціна незалежності. Але вона того вартує. Це класно, коли ніхто над тобою не стоїть. Ти чітко знаєш, що не треба чекати з острахом дзвінка: «Як ти міг?».

«Людина має прочитати текст без думки: “Замудро!”»

— У діловій журналістиці нині спад чи піднесення?

— Ділові медіа прийшли до моменту, коли їм потрібно еволюціювати. З’являються місцеві портали, розважальні сайти, зроблені для сучасних читачів, які забули пароль до livejournal і не знають, що таке номер аськи, головне джерело інформації для яких — соцмережі.

Ділові медіа вийшли з принта в онлайн, але принципи роботи лишилися тими ж. Ми теж такі, але намагаємося вийти на новий рівень. Ділові медіа полюбляють писати великі статті зі складними формулюваннями і вважати, що всі люди, які відкривають їхню статтю, знають, що таке деривативи. Це не означає, що читачі не освічені, але людина має прочитати текст без думки: «Замудро!» — і не лізти у Вікіпедію. Як дуже правильно сформулював мій колега, ми маємо писати для розумних людей, які не в темі.

У Delo.ua ми намагаємося подавати читачам корисний контент. Людина, яка прочитала заголовок і лід, повинна зрозуміти, чому новина стосується саме її. Як показує наш досвід, це саме те, чого прагнуть читачі. Якщо взяти топ матеріалів, які вийшли на сайті за січень, найбільше переглядів набрали ті, що мають корисну цінність: про причини банкрутства «Платинум-банку», чому німецький холдинг купує шість цукрових заводів в Україні, чому підприємців зобов’язали платити ЄСВ тощо.

— Наскільки фаховим є рівень ділової журналістики у непрофільних виданнях?

— Це і проблема й ні. Журналістика — не дуже прибуткова професія. Багато журналістів ідуть у маркетинг і піар, бо там більше платять. Це реалії. Водночас у журналістиці тепер дуже багато молодих кадрів. Але в Україні дуже мало університетів, які готують фахових журналістів, котрих не треба переучувати. Можу згадати тільки магістратуру в Могилянці та УКУ.

— А ви зацікавлені в тому, щоби вчити молодих журналістів?

— Дві третини людей, які нині в мене працюють, прийшли до нас як стажери без досвіду роботи, й далеко не в усіх була фахова журналістська освіта. Delo.ua завжди було виданням, яке залюбки навчало, і стало справжньою кузнею кадрів. Важко знайти на українському ринку видання, в якому би не працювали вихідці з Delo.ua. Вважаю, що з кожної людини, яка вміє писати, можна зробити фахового журналіста. Головне — щоб була зацікавленість автора в темі.

— А журналіст без досвіду може одразу фахово написати, наприклад, про ліс? Із чого він починає?

— Він починає з того, що читає новини зі своєї теми, ходить на тематичні заходи, спілкується з експертами, напрацьовує базу. В нього завжди є редактор, який може йому допомогти. За півроку людина починає розбиратися в темі. Тому готовність до монотонної роботи на початку — must have.

Фото: Віталій Носач