Перша версія - треба сказати, найпопулярніша - про те, що відставка стала наслідком дискусії з ребрендингу. Як відомо, вчора на засіданні більшістю голосів Нацрада  дозволила «Радіо One»  змінити позивний на «Радіо Алла» та внести зміни в програмну концепцію. В результаті станція  зменшує обсяг власного мовлення з 12 годин на добу до 6 годин, а частку української мови - зі 100% до «не менше 75%». Причому представник компанії в Нацраді наголошував, що брендоформуючим продуктом «Радіо Алла» стане проект «Алла шукає таланти», в якому ефір надаватиметься молодим українським виконавцям. Ця теза була прихильно сприйнята членами Нацради, які говорили: як це добре, що Алла Пугачова допомагатиме молодим українським талантам і як бракує такого формату, що транслюватиме не розкручених зірок, а «нашу творчу молодь». Теза спірна, проте, як каже в таких випадках член Нацради Тетяна Лебедєва, усе в межах законодавства.

Раптом проти висловився Ігор Курус, його підтримав у дискусії Віталій Шевченко. Мовляв, станція отримувала частоти на форматному конкурсі, під концепцію українського радіо - ми не маємо права йти на погіршення показників («погіршення» - це зменшення і частки власного виробництва, і частки української мови у веденні програм). На таке зауваження деякі члени Нацради реагують емоційно. Пояснення просте: обговорення  безпосередньо на засіданнях в Нацраді давно перетворилися на «рояль у кущах». Прийняття рішень як таких відбувається напередодні засідань - на погоджувальних нарадах. Саме ж засідання - це вже  презентація публіці добре підготованих експромтів. «Учора на погоджувальній усе було гаразд, жодного слова проти і - раптом», - обурювався у кулуарах один із членів Нацради.

Ця версія - навіть не заглиблюючись у питання, про що би могли бути попередні домовленості між регуляторами, і в чутки про те, що за ребрендингом станції стоять інтереси одного з членів Нацради - багато більше схожа на правду, ніж те, що довелося вчора неодноразово почути про «здачу  українських позицій». Я не пам'ятаю, щоби форматний конкурс колись раніше зупиняв Нацраду від переліцензування!

Пару років тому я записувала коментар Віталія Шевченка щодо ребрендингу «Ніко ФМ» (ТРК «НБМ»). Історія така: у жовтні 2005 року команда «Ніко ФМ», яка до цього - «за Кучми» - три роки виборювала частоту в Києві, отримала одразу 29 частот під концепцію українського радіо. Так утворилася найбільша радіомережа  України «Радіо 5». Буквально за кілька місяців  відбулися ребрендинг станції під стандартне HOT AC, зміна менеджменту й команди, а ще за кілька місяців - улітку 2006 року - мережа стала називатися «Ретро ФМ». Так от тоді, навесні 2006-го, Віталій Федорович не вбачав жодних порушень законодавства. Ба більше, мені в коментарі він казав, що «ніхто не відмовлявся від концепції українського радіо», мовляв, змінили тільки... логотип. Ну а те, що звільнили всіх діджеїв (на «Ніко ФМ» діджеї були гоголівськими персонажами) - так це й поготів справа житейська: новий керівник - нова команда.

Історія про зміну логотипу вам  нічого не нагадує? Підказую: К1 і «Мегаспорт». Коментар Ігоря Куруса про те, що спортивний канал нікуди не зникає, він просто буде під логотипом К1 - це вже історичний факт. «А може,  буде спортивний канал із логотипом К1? Якщо брати правову логіку, то ми не маємо права вказувати власникові каналу, під яким логотипом йому мовити. Припустімо, він вважає, що К1 як спортивний канал буде ліпше продаватися, більше зацікавить глядача. А хіба не може бути  канал кіно з логотипом «Мегаспорт»? Може, раптом власник там збирається кіно про спорт показувати?» - сказав пан Курус у коментарі ТК. Сказав - як відрізав.

А тепер - увага -  репліка на форумі ТК і цей до болю знайомий творчий почерк: «Сьогодні декому захотілося нахрапом продати чергову українську радіомережу росіянам. Радіо „НБМ", „Фірма Волинь" (компанії, які перемагали на конкурсах із зобов'язаннями розбудувати справді українські радіомережі) продалися і мають перейти в руки Алли Борисівни. Це Всеукраїнська радіомережа! Важко було уявити, ще є чиновники, здатні голосувати за таке ганебне антинародне рішення. Але вони є».

Не знаю, кому це важко уявити таких чиновників, але я так давно пишу про українську бюрократію, що інших уже не уявляю. Враження таке, ніби комусь - не будемо пальцем показувати, кому - дуже хочеться не просто зробити хорошу міну при поганій грі, а й потопити своїх колег по азартних іграх із держресурсами та політичними впливами.

Так само припущення колег-журналістів про, начебто,  політичний тиск на голову Нацради  та його першого заступника у зв'язку з конфліктом Юля-Медведчук-Фірташ-Хорошковський + телеканал «Інтер», який, найімовірніше, ближчим часом таки зазнає змін у структурі власності, видається навіть не фантастикою, а сарказмом. Анекдотом. «Чи з'їсть тигр 20 кг мяса?» - «З'їсти-то він з'їсть, та хто ж йому дасть». Справа «Інтера» вирішується, м'яко кажучи, не в Нацраді. Крапка.

Так само нецікаво читати про те, що це павучі лапи політичних впливів хочуть посадити когось свого в крісло голови. Парламент третій рік не може звіт Нацради заслухати. Вже у двох членів офіційно закінчилася каденція. Якби когось треба було на когось поміняти - то міняти є кого й без різких демаршів.

Ну і третє припущення: відставка як утеча. Мовляв, відставка керівництва Нацради пов'язана з нескінченою і непрозорою історією впровадження цифрового телебачення: відповідати скоро - а відповідати нічим. Проте «втеча» є не так мотивацією заяв про відставку, як того, що колеги «не відпустять» Шевченка і Куруса. І, цілком імовірно, ми ще станемо свідками того, що хтось відкличе свою заяву. Принаймні, таке припущення щодо пана голови вже висловив ТК Ігор Курус.

Вибух неконтрольованої фантазії моїх колег, щоправда, з урахуванням усіх точок зору та усіх можливих версій, може буде обґрунтовано хіба що тим, що приводів подати у відставку в Шевченка й Куруса було чимало. Однак переконана, що насправді в даному разі навряд чи йдеться про ідеї та принципи. Скоріше вже про могутнішу силу, яка, як відомо, перемагає зло.

Чудові слова в рамках існуючого «формату» стосунків сказала услід заяві Шевченка Ганна Герман колегам із «Коммерсанта», мовляв, якби Віталію Федоровичу треба було обирати між непрозорими схемами та відставкою, він би обрав відставку. Що пані Ганна мала на увазі - так і залишиться загадкою. Може, їй просто захотілося сказати Віталію Федоровичу гарні слова?