Шановні друзі та недруги, не тегайте мене, будь ласка, у ваших численних дописах з приводу резонансного тексту на «УП».

З членством Олексія в Загальних зборах ГО «Детектор медіа» ми розберемося. Не хвилюйтесь за нас, будь ласка!

Водночас пояснюю на пальцях особливості роботи такої організації, як «ДМ». З одного боку — ми ГО, тобто адвокати прав журналістів та права суспільства на інформацію. Всі, хто працюють саме в ГО, прекрасно знають: далеко не завжди це саме і лише публічна робота. Дуже часто більш ефективною є комунікація та діяльність не публічні.

З іншого боку — ми й медіа. І так, це постійний внутрішній конфлікт, з яким доводиться жити. Як головному редактору мені хочеться якнайскоріше все зробити публічним. А як голові ГО — доводиться часто себе стримувати.

Я для багатьох відкрию таємницю: про темники Медведчука-Гельмана тодішня «Телекритика» дізналася в далекому 2001-му, думаю, першою з медіа. Бо в нас було джерело, яке від початку отримувало ці самі темники, по своїй роботі, і передавало їх нам. Так так, оті самі факсові «листи щастя». Переживши перший шок, ми стали користуватися цими «документами», щоби більш точно аналізувати ефір телеканалів. Адже ми бачили, завдяки цим «зливам», на чому сама влада акцентує, що вона вважає важливим підсвітити, а що замовчати. А ось оприлюднити тодішні «темники» ми не могли. Адже точно не лише б «здали» своє джерело, а й таким чином втратили б доступ до дуже важливої інформації, яка дозволяла нам прицільно та точно бити по державній тодішній телецензурі імені Медведчука-Кучми.

Врешті-решт темники тоді оприлюднила «Українська правда». Чи було нам трохи гірко, що це зробили першими не ми? Звісно. Але й зараз я вважаю, що у кожного в цьому житті своя роль, а наша місія була не менш важливою.

«Укрінформ»-2024.

Я думаю, тим, хто в темі, смішно читати зараз нападки на «Детектор» та особисто мене. Бо це саме до Оксани Романюк (ІМІ), Світлани Остапи та мене прийшли оті самі «неназвані джерела» з Укрінформу ще в листопаді-грудні 2023 року та розповіли все те, про що зараз ви прочитали в «УП», і навіть більше. В грудні ми мали в себе ті самі темники, частина з яких зараз опублікована «УП». На нашу пропозицію все оприлюднити, ми почули від співробітників «Укрінформу», що цим ми можемо нашкодити Україні в отриманні західної допомоги (нагадаю, ми тоді чекали допомогу від ЄС та США). І нас дуже просили почекати. І просили не надавати процесу публічності навіть коли пішли звільнення з «Укрінформу».

Водночас саме ми, задля захисту свободи слова в нашій державі, негайно інформували про все події в «Укрінформі» західні посольства та донорів, які сьогодні підтримують бюджет України і можуть впливати на ситуацію. Зустрічі з послами G7, про яку йдеться в чудовому матеріалі «УП», передували публічно засвічені зустрічі в офісі «ДМ» та непублічні зустрічі мене, Оксани Романюк, Світлани Остапи, Вадима Міського з тими, хто займається питаннями медіа в західних посольствах, з представниками українських законодавців. На таких зустрічах, які відбуваються постійно, ми інформували, інформуємо та будемо інформувати, в інтересах нашої країни та нашої демократії, про всі важливі події та проблеми в українських медіа. Ми закликаємо західних дипломатів вести діалог з українською владою, щоб не допустити згортання свобод. А з народними депутатами від різних фракцій ведемо дискусії про те, яким чином допомагати, а не заважати Україні рухатися в європейському напрямку, зокрема й в питаннях свободи слова.

Це Світлана Остапа радила «неназваному джерелу» з Укрінформу в січні 2024-го, як подавати західним дипломатам інформацію про події в Укрінформі так, щоб не підважувати імідж країни в період очікування допомоги від США та Європи. І це я, до речі, питала посла однієї з держав в кулуарах зустрічі з G7, як би він вчинив на нашому місці: дав би хід публічності цій інформації, чи поки що віддав би перевагу спробам непублічного впливу. В цієї розмови були свідки, вони не дадуть збрехати. А посол відповів, що з огляду на війну (про яку, власне, я й згадувала як контекст, тло подій), він би поки що діяв конфіденційними методами.

Коли ситуація зайшла в глухий кут, влада прийняла рішення про заміну керівника. Але це ще не кінець історії, бо лише зміна керівника, тим більше, на військового, не вирішить нічого, якщо Укрінформ не отримає нормальні, цивілізовані гарантії незалежності своєї редакційної політики — над цим ще працювати і працювати. Змінювати законодавство, нормативні документи, формувати органи управління компанії із залученням громадськості тощо. І знову це буде важкий процес, з різними форматами взаємодії зі стейкхолдерами та суспільством.

Саме з огляду на непублічний характер наших комунікацій щодо проблем Укрінформу, нашого перебування всередині процесу ми поки не торкалися питання членства Олексія Мацука в нашій ГО.

І, нарешті, третій аспект, який накладає на діяльність «ДМ» відбиток: ми — про стандарти в медіа. І тому ми Вкрай рідко користаємося можливістю публікувати інформацію лише з анонімних джерел. А коли ще вони й не дають на публікацію згоди — тим більше! Бо ті журналісти, кого ми часто критикуємо за це, одразу нам дорікнуть.

Тому:

— Рішення щодо членства Олексія Мацуки в ГО «ДМ» буде прийняте голосуванням членів Загальних зборів. На моє звернення до нього, Олексій вже повідомив, що сам напише заяву про вихід. Чекаємо.

— Ми оприлюднимо тепер, коли основна інформація вже стала публічною, додаткові факти щодо ситуації в Укрінформі.

Просто трохи почекайте.