Як я побув у ролі кримінального злочинця у США

Як я побув у ролі кримінального злочинця у США

16 Квітня 2023
3996
16 Квітня 2023
10:00

Як я побув у ролі кримінального злочинця у США

Юрій Луканов
вільний журналіст, для «Детектора медіа»
3996
Замість романтичного автостопа техаськими шляхами — подорож до Г’юстона у поліційній машині.
Як я побув у ролі кримінального злочинця у США
Як я побув у ролі кримінального злочинця у США

В американському штаті Техас я потрапив у руки пильної поліції, і коли мене перевозили в заґратованій частині поліційної машини, відчув себе справжнім злочинцем.

Я приїхав до США аж ніяк не для спілкування з правоохоронцями, а презентувати англійський переклад моєї книжки «Репортер Волковський», яке видало техаське видавництво Defiance Press. Презентаційний тур підтримала фундація United Help Ukraine. Я оселився в містечку, де розташоване видавництво. Називається воно Конро, це передмістя Г’юстона.

У Техасі жахливо розвинений громадський транспорт. Як мені потім пояснив мексиканець-таксист, тут видобувають нафту, тож бензин дешевий і тому всі мають автомобілі. «Мабуть, так само тут багато років тому всі мали коней», — подумав я.

Ще до спалаху Covid-19 у мене був задум проїхатися автостопом принаймні частиною США й написати дорожні нотатки. Але пандемія зупинила мої плани. Аж ось така нагода. Я хотів побачити якісь музеї Г’юстона. І сам Бог велів мені добиратися туди автостопом.

Я вийшов на узбіччя хайвею та почав голосувати. Там було десь вісім смуг, а то й більше. Машини мчали, не зупиняючись. Хвилин двадцять я стояв так, що в мене аж рука заболіла. З’явилася підозра, що про американський автостоп розповідають байки — і ніхто нікого нікуди не підвозить.

Раптом, як пишуть у романах, наче з-під землі біля мене виринула полісвумен. Я справді не помітив, як вона під’їхала.

— Що ви тут робите, сер? — запитала вона.

— Ловлю машину, мем, — відповів я. — Хочу доїхати до Г’юстона.

— А ви знаєте, що тут заборонено це робити?

— Чому?

— Бо тут дуже небезпечно, адже рух інтенсивний.

Я, правда, не додумався запитати, як я маю знати, що тут заборонено ловити машини, адже жодних знаків із забороною я не побачив.

Вона попросила мою ай-ді. Я дав їй паспорт. Вона сіла до машини та щось перевіряла. Жодного компромату на мене не знайшла. Я полегшено зітхнув.

Чи то зразу з нею під’їхала інша поліційна машина, чи то машина приєдналася пізніше — я теж цього не помітив. До мене підійшов полісмен у сонцезахисних окулярах.

— Ви хочете, щоб ми вас довезли до ліміт-лайн? — запитав він.

Я здогадався, що йдеться про межу, де закінчуються їхні повноваження.

— Із задоволенням, — відповів я.

І саме після цих слів я відчув себе справжнім злочинцем. Полісмен попросив піднести руки та зчепити їх на моїй потилиці. Він мене обшукав найретельнішим чином. Навіть заліз у кишеню, де лежали мої банківські картки. Ні зброї, ні ножів він не знайшов, адже всі свої пістолети й автомати я завбачливо залишив у Києві :)

Якби мені було років 18, то, певно, дуже переживав би, що водії, які пролітають повз мене, бачать мене в такому непривабливому вигляді. Але я трохи старший і шкіра тепер товстіша: мені вже абсолютно все одно, що хтось скаже чи подумає. Навпаки, було цікаво вперше в житті пережити таку пригоду.

Він запитав, що в мене в сумці. Я відповів: фотокамера. Він поклав мого рюкзака в багажне відділення. А для мене відчинив двері віддалення, у якому возять злочинців. Для повної подібності бракувало наручників у мене на руках.

Машина рушила.

— Сьогодні вітряно, — сказав полісмен. — Чи не так?

Я спершу не второпав, про що він, адже сприймав розмову в контексті мого затримання. А потім зрозумів, що він просто змінює тему розмови.

— Вітряно, але не дуже сильно, — відгукнувся я після паузи.

— Для чого ви зупиняли машини? — запитав він.

Я розповів йому історію про те, що хотів проїхатися автостопом по США й написати книжку. І хотів спробувати поекспериментувати зараз. Експеримент не вдався. Але книжку я написав зовсім іншу і приїхав до США її презентувати.

— А про що книжка? — запитав він.

— Про війну, — відповів я.

— Війна — це погано.

Я промовчав.

Коли він привіз мене до міської смуги Г’юстона та відчинив дверцята машини, я запитав дозволу його сфотографувати. Він погодився. На фото ви бачите цього прекрасного полісмена та його машину, в якій я провів незабутні 15 хвилин.

На прощання я залишив йому свою візитівку, запропонував пошукати на «Амазоні» мою книжку та купити. А що як і справді я знайду в його особі вдячного читача.

Якщо я таки наважуся проїхатися автостопом по США, то ретельніше вивчу досвід інших. Якось же їм вдається подорожувати й не скочити в халепу. Але це буде колись після війни.

Фото: Юрій Луканов

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3996
Читайте також
18.09.2023 16:18
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
1 061
19.07.2023 11:00
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
3 193
28.05.2023 12:00
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
2 696
23.02.2023 12:31
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
3 120
19.01.2023 09:09
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
3 880
19.09.2022 10:00
Юрій Луканов
для «Детектора медіа»
3 672
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Adrii
459 дн. тому
Як можна не знати що на автостраді не зупиняють машини?
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду