Уся принада російської пропаганди — в тому, що часто вона розрахована на дурнів. Ну, отакими бачать пропагандисти своїх співвітчизників. Ці пропагандистські опуси не кричать, а волають на весь голос: «Ми — фальшивки!» Як фальшиві рублі, намальовані олівцем.

Розпізнати такі шедеври дуже просто. От вам яскравий взірець. Варто просто вдивитися.

Перше: чи ви впевнені, що Ліонель Мессі так вправно володіє російською лексикою не для пристойного товариства — такою милою російському «глибинному народові», бо ніякої іншої той народ не знає? Ви впевнені, що саме так аргентинський футболіст звик висловлювати свої думки?

Друге: звідки, з точки зору Мессі, має йти Зеленський? Нібито ані в Аргентині, громадянином якої футбольна зірка є, ані у Франції, де він грає, Зеленський не присутній.

Третє: виглядає, ніби писав він цей транспарант на коліні перед фотографуванням, катастрофічно не маючи часу бодай розмістити напис так, щоби влізало. Недбало, абияк. А якщо він вимагав, він же мав справити враження!

І четверте. Всі літери — прописні, а літера d — маленька. Жодного разу не бачив, щоби так писали на справжніх плакатах. Та й літеру Y пишуть не так, як там — і читається вона не так, як російське У. І літеру I, якщо все написане великими літерами, пишуть без крапки — якщо це не турки або азербайджанці, бо в їхніх мовах І з крапкою та без — це наші І та И, різні літери. Усе це промовисто свідчить: для автора писульки латинське письмо — незвичне й не дуже знайоме. З одного погляду видає.

Підсумок: ні, не схоже на правду.

Цей метод діє завжди щодо фотофейків — варто лише вдивитися у форму, зміст і контекст. І поставити себе на місце героїв фотомонтажу. Якщо для буцімто людей із Заходу тема фото видається дріб’язковою чи взагалі дивною, але водночас цю тему розкручує російська пропаганда, — це стовідсотковий фейк. Скажімо, навряд чи західні демонстранти вимагатимуть російської державної мови в Україні або відставки українських високопосадовців. На жаль, рідкісні включення електрики не дають змогу шукати багато ілюстрацій — шкодую, що не колекціонував пропагандистські перли.

Якщо польські демонстранти висувають вимоги до польської влади англійською мовою, — це явна фальшивка. Якщо антиукраїнська карикатура в іспанському журналі містить підпис англійською мовою, — це стовідсоткова підробка, тим паче коли навколо ви бачите тексти іспанською. Мовні помилки, надто ж божевільні мовні помилки — безвідмовний індикатор фальшивок.

І стилістика! Коли буцімто британський політолог чи економіст користується мовою сибірських любителів настоянки глоду, — це брехня. Коли буцімто документ ОУН набрано характерним для тих років шрифтом, але російською мовою (бачив і таке), — у смітник його відразу. Коли в нібито документі НАТО написано «наш агресивний блок» (і таке бачив), — туди ж його. Коли ті самі бійці УПА буцімто писали про себе «западенці», а греко-католицькі священики буцімто називали себе «ми, уніати», — лише росіяни можуть сприйняти це за правду.

Коротше кажучи, трохи придивіться, й усе стане очевидним. Російські пропагандисти настільки впевнені, що ми «один народ», що свято вірять: українці — такі самі невігласи, як і росіяни.

Фото: Kai Schwerdt/Flickr