Нобелівська премія миру: прикрий аспект, на який не звернули уваги

Нобелівська премія миру: прикрий аспект, на який не звернули уваги

22 Жовтня 2022
4323
22 Жовтня 2022
10:00

Нобелівська премія миру: прикрий аспект, на який не звернули уваги

4323
Проблема не тільки в «братніх народах». Нобелівський комітет показав, що Україна, Росія і Білорусь — однаково малосимпатичні авторитарні країни.
Нобелівська премія миру: прикрий аспект, на який не звернули уваги
Нобелівська премія миру: прикрий аспект, на який не звернули уваги

Цьогорічне присудження Нобелівської премії миру було болісно сприйняли в українському суспільстві, і я не став винятком. Так, я переконував себе, що всі троє лауреатів не мають жодного стосунку до імперських ідей, погоджувався з поясненнями виконавчої директорки Центру громадянських свобод Олександри Романцової, Семена Єсилевського та інших, хто вважав вибір лауреатів виправданим.

Так, вони тисячу разів праві — і все ж дуже неприємний осад залишався, ніби Україну обплювали.

Гаразд, усі лауреати — надзвичайно гідні й тим або іншим чином працюють проти путінського режиму в Росії. Але був у такому присудженні Нобелівської премії ще один аспект, окрім «братніх сестер», на якому не акцентували.

Нинішній випадок — лише третій, коли Нобелівську премію присудили «на трьох». Уперше це сталося 1994 року, коли Нобелівську премію отримали разом лідер Руху визволення Палестини Ясір Арафат, прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин та міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес. Премію їм присудили за укладення угоди, яка, з одного боку, проголошувала перемир’я між Ізраїлем та арабською Палестиною, а з іншого — визнавала Палестинську автономію та можливість її незалежності в перспективі.

Удруге, 2011 року, Нобелівську премію отримали Елен Джонсон-Серліф із Ліберії, Лейма Ґбові також із Ліберії та Тавакуль Карман із Ємену — за боротьбу за права й безпеку жінок та їхню ненасильницьку участь у миротворчих процесах.

У першому з цих двох випадків лауреати отримали Нобелівську премію за спільну справу, у другому — за однакові дії в однакових обставинах.

Премію двом різним лауреатам присуджували частіше. Але й тут — та сама закономірність.

Минулого року Нобелівську премію отримали журналістка Марія Ресса із Філіппін та редактор Дмитро Муратов із Росії. Обидва відстоювали демократію та права людини в репресивних державах, працюючи в умовах навислої над ними небезпеки.

2018 року премію отримали Денніс Муквеге з Конго-Кіншаси та Надія Мурад з Іраку — за боротьбу проти сексуального насильства як зброї у воєнних конфліктах.

2001 року Нобелівську премію присудили Організації Об’єднаних Націй та генеральному секретареві ООН на той момент Кофі Аннану з Гани. Тут зрозуміло без пояснень.

1993 року Нобелівську премію отримали багаторічний борець проти апартеїду, щойно звільнений в’язень сумління Нельсон Мандела з Південної Африки й тодішній президент Південної Африки Фредерик де Клерк — за покладення краю апартеїду та угоду про набуття всіма громадянами Південної Африки рівних прав і свобод; останній на сьогодні «білий» президент цієї країни та перший її чорношкірий президент.

Спільно отримували премію або люди та організації, що зробили одну й ту саму справу, або люди та організації, що робили однакові речі в однаково несприятливих або небезпечних умовах.

А тепер погляньмо, як із цим справи нині. Гаразд, роботу українського Центру громадянських свобод, російського «Меморіалу» та білоруса Олеся Бєляцького можна вважати однорідною, хоча вони не працювали разом, і в кожного з них — свої головні цілі й завдання. Боротьба проти Путіна не є їхнім основним профілем, а ситуативною для українців і для росіян та білоруса опосередкованою. А як щодо умов?

Росія та Білорусь (вживатиму їх поруч не в абетковому порядку, а в тому, в якому заведено в обох цих країнах) — тоталітарні й жорстко репресивні держави, що брутально порушують основоположні права та свободи людини, а борці за права людини зазнають жорстоких утисків і працюють у стані навислої над ними загрози. А то й, як Олесь Бєляцький із Білорусі, перебувають за ґратами. «Меморіал» у Росії оголосили незаконним, позбавили офісу та статусу юридичної особи. До того ж, російська пропаганда систематично змальовує правозахисників як буцімто борців за «право» паркувати машини на тротуарах або пиячити й бити дружин та дітей, а на російському телебаченні виступають сумнівні суб’єкти, яких титрують як правозахисників.

А що Україна? Це демократична країна, де реально діють права та свободи. Так, із ними є проблеми — але ж проблеми ці зовсім не того порядку, зовсім не того масштабу, що в Росії та Білорусі. І найбільше, з чим стикаються українські правозахисники, — це ігнорування владою їхніх вимог, та й то не постійне, не системне. Або загрози не з боку державної влади.

Менше з тим, Нобелівський комітет із премії миру, присудивши спільну премію, поставив Україну на одну дошку, запхав в одну компанію з Росією та Білоруссю. І це спільне нагородження читається однозначно: всі три держави — одного поля ягоди. А далі легко зробити й наступний висновок: розв’язана Росією війна проти України — то якийсь малозрозумілий «міжсобойчик» між однаково малосимпатичними державами.

Втім, от слова самої голови Нобелівського комітету з премії миру Беріт Рейсс-Андерсен: представників України, Росії та Білорусі обрали, «щоб підкреслити важливість громадянського суспільства та його роль у будь-якій країні, зокрема у протистоянні авторитарній владі». Тобто «протистояння авторитарні владі» — це й про Україну?

Ще слова Рейсс-Андерсен: «Україна не була повністю розвиненою демократією і потерпала від цього». Чи справді вона потерпіла саме від цього? Чи Росія скоїла вбивства й інші воєнні злочини в покарання за нерозвиненість української демократії — а чи вона в такий спосіб розвиває в нас ту демократію? Якщо вдуматися, жахливі й знущальні слова.

Отут згадується Росія, в уяві якої існує цілісне утворення — «Прибалтика». У Росії не розрізняють і плутають балтійські держави, вважаючи їх за щось однакове. Скажімо, на відміну від Латвії та Естонії, в Литві 1992 року надали громадянство геть усім, хто на той момент жив на її території, — але однаково ще з єльцинських часів російська пропаганда твердила про «дискримінацію російськомовних у Прибалтиці» та «фашизм у Прибалтиці». Отак само й Нобелівський комітет, схоже, сприймає Україну, Росію й Білорусь як територію, де все однакове. І далеко не лише він. Біда в тім, що рішення Нобелівського комітету підживлює такий погляд, актуалізує його. Ця буцімто подібність трьох країн читається із самого факту присудження премії «на трьох».

І було би незрівнянно краще, якби Нобелівський комітет дав цим, безумовно, гідним лауреатам премію в різні роки, розніс би її. Та й, зрештою, й грошей кожен із них би тоді отримав більше.

І про дещо інше. Чимало українців сподівалися, що премію отримає Володимир Зеленський. Але, по-перше, Нобелівська премія — то не інститут висловлення політичної підтримки, вона — із зовсім іншої сфери, до певної міри вона — про вічне. По-друге, Нобелівську премію надають або за доконаний, довершений факт — або за багаторічну роботу такого характеру, що за самою своєю природою не може мати якогось остаточного результату. От після нашої перемоги — тоді інша річ, адже Україна врятує Європу від навали новітніх варварів. Хоча чому саме Зеленський? Чому не Залужний, не Резніков, не Кулеба, не армія, не волонтери, не всі українці? Ми ж не Росія, де країна — це імператор! І майбутню перемогу ми вже точно не приписуватимемо особисто вождеві — бо не маємо вождя, а маємо президента й є його співгромадянами, а не підданцями.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4323
Читайте також
30.11.2022 09:00
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
3 573
07.10.2022 20:44
Сергій Чернявський
«Детектор медіа»
3 855
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду