З 26 вересня до 7 жовтня у Польщі відбувається Варшавська конференція з людського виміру. 30 вересня в межах конференції відбулася панельна дискусія «Встановлення істини та забезпечення відповідальності: роль журналістів у розкритті порушень прав людини та міжнародних злочинів під час війни».

На ній, зокрема, обговорювалися питання: як війна змінила практику журналістики; як представники ЗМІ справляються з фізичними та психологічними небезпеками; що мотивує журналістів продовжувати виконувати свою роботу у зоні бойових дій; яка роль ЗМІ у збиранні доказів та притягненні до відповідальності осіб, які вчинили воєнні злочини; чим висвітлення війни в Україні відрізняється від висвітлення конфліктів в інших країнах.

У межах цієї панельної виступав і я, ось тези мого виступу.

— FREEDOM — це бренд української телерадіокомпанії, державного ЗМІ, яке веде мовлення російською, англійською та арабською мовами. Раніше ми працювали під логотипом UATV, але з початком війни змінили слоган та логотип на FREEDOM.

Державне іномовлення — це складний бюрократичний процес, як і громадське телебачення у різних країнах.

Питанням для мене був мій особистий досвід висвітлення війни, труднощі, з якими я зіткнувся, і те, як я розумію свою роль журналіста та редактора, який висвітлює війну в Україні протягом 8 років.

Гадаю, на всі ці питання є одна відповідь — мобілізація. Йдеться не про мобілізацію Кремля, а про нашу — медійну, гуманітарну та екзистенційну мобілізацію.

Саме завдяки мобілізації війна стала по-справжньому відчутною по всій Україні, а тепер усередині Росії.

Ми пройшли через це вже в січні 2022 року, коли мобілізація стала реальною для моїх сусідів, друзів, людей, яких я знав з дитинства, які залишилися в окупованій частині Донецької та Луганської областей. Вони тепер злочинці, хоч не хотіли йти на путінську війну. Їм оголосили обвинувачення у скоєнні злочину.

Путін мобілізує кримських татар, мешканців Херсона та інших окупованих територій. Але всі вони — українці, як і жителі Донецька чи Луганська. Вони не хочуть воювати проти України.

Цій темі присвячено найбільшу частину моїх сюжетів у ЗМІ.

І тепер я бачу, що навіть у тих, хто не хотів чи не міг прийняти реальність війни, з’явилося почуття солідарності.

Дуже важливо зрозуміти — кількість жертв війни, які страждають усі 8 років на сході України та в Криму, а тепер і на півдні країни.

Це основний напрямок моєї медіароботи як редактора і журналіста у цій галузі.

Я точно знаю, в яких реаліях перебуваю на передовій: у разі небезпеки завмираю на місці та намагаюся зосередитись на диханні. Але я маю можливість виїхати та врятуватися. На жаль, сотні тисяч місцевих мешканців не мають такої нагоди. Вони так живуть. І намагаються вижити.

Так, я зараз у Варшаві, на кілька днів. Але буквально два тижні тому на Донбасі на нас полювали дрони, коли росіяни засікли наші системи зв’язку Starlink. А агресору байдуже, хто ти: працівник медіа, журналіст, військовий чи працівник соціальної сфери.

Інша складність для нас — онлайн-боти. Приниження, звинувачення, цькування, шантаж — усе це стало нормою для нас, журналістів. Сайт, платформи соцмереж телеканалу FREEDOM постійно під атакою фейкових акаунтів та компаній. Зокрема і наша Facebook-платформа. І корпорація Meta (якій належить Facebook) поки що ніяк на це не реагує.

Мій месидж — незалежні ЗМІ під час війни — це реально, і вони мають працювати.

Але саме поняття незалежності ЗМІ та професійних стандартів тепер стало іншим.

Коли щодо псевдореферендумів Путіна я бачу в одному західному проплаченому міжнародному інформаційному агентстві повідомлення про те, що “жителям Херсона потрібно за п’ять днів обрати своє майбутнє”, у мене виникає питання — це справді незалежне ЗМІ? Чи це символ якості та стандартів? Редактори та журналісти справді не розуміють глибини контексту? Їхня передісторія для новини така — “Йде п’ятиденне голосування щодо визначення майбутнього Луганської, Херсонської, Донецької та Запорізької областей”.

Тож колишній підхід до стандартів іноді виглядає як засіб виправдання масових убивств, окупації та колонізації, а тепер, простіше кажучи, виправдання злочинів.

Або інший приклад — соціологічні звіти, які надають російські компанії. Вони не мають доказів та даних, щоб стверджувати, що вони демонструють. Для нашої аудиторії потрібне оновлення стандартів, і ми можемо розпочати дискусію про це.

Наприклад, ви знаєте про підготовку якихось угруповань у Росії, які готові палити військкомати чи російські держустанови, і вони запрошують вас як журналіста засняти цей процес. Який ваш план із цього приводу? І наскільки це відповідає вашим медійним стандартам? Ми говоримо не про особистий блог, маленьке видання, а про справжнє телебачення, велику медіакомпанію, яка мовить на більш ніж 60 країн по всьому світу.

Користуючись цією дискусією, хочу звернутися до росіян і наших громадян на непідконтрольних Україні територіях — надсилайте нам вашу інформацію, і ми розповімо про ваші історії опору всередині Росії, всередині окупованого Криму та окупованої частини Донбасу — ми зробимо це без шкоди для вас.

Обіцяю, ви можете довіряти журналістам, а не пропагандистам. Це означає нові медіастандарти! І тому існує телеканал FREEDOM.

Українські та міжнародні ЗМІ мають бути готові показувати правду російськомовним аудиторіям. Об’єднуйтесь у групи, створюйте команди. Демократія та солідарність переможуть.

Свій виступ я хотів би закінчити слоганом The Washington Post — “Демократія вмирає у пітьмі”. Росія сьогодні у темряві.

Олексій Мацука, шеф-редактор іномовлення України FREEДOM