Я свідомо не писала весь цей час про ситуацію довкола розслідування Любов Величко про Бабин Яр – з багатьох причин (тут буде довга передмова, бо я таки вирішила написати).

Я знаю Любу особисто як сміливу розслідувачку і не хочу кидати камінням з розряду «заказуха» тощо. Особливо не маючи ніяких на те доказів.

Я маю великий сентимент до «Ліги», тому що я там працювала 5 років і вважаю, що саме там відбулося моє становлення як журналіста і редактора, і саме там я здобула той досвід, який мені потім згодився на «ВВС». Коли мені там пропонували стати головним редактором газети «Сейчас», я не була впевнена, що зможу керувати колективом, і ніколи не забуду, як мені сказали: «Ниночка, ты сможешь, мы в тебя верим». За весь той досвід я дуже вдячна, і зі своїми колишніми колегами звідти я досі дружу.

Я дуже поважаю багатьох людей, які зараз опинилися по різні боки «барикад». І дуже хочу, щоб емоції таки були відсунуті кудись в бік і поступилися спокійному, розсудливому розбору фактів.

Я не люблю і не приймаю будь-яких теорій змови, якщо матеріал не сподобався комусь особисто. Пам'ятаю, як колись ішла на інтерв'ю до одного політика, яке сама запропонувала в журналі «Власть денег», а він мене зустрів фразою «кто вас прислал?". Не вважаю такі підозри здоровими проявами. Не люблю, коли за будь-якими розслідуваннями шукають «зраду», «руку Кремля», «підкуп», «джинсу» тощо. Люблю презумпцію невинуватості і опору на факти.

Мені дуже болить, що весь цей скандал розгортається довкола «Ліги» – видання, яке дуже давно зробило чесну і перевірену інформацію своєю основною цінністю і змогло на цьому побудувати систему донатів з боку аудиторії. Цього року корпорація навіть проводила майстер-класи для регіональних журналістів, які я щиро радила нашим медіапартнерам у проекті Thomson Reuters Foundation.

І от ми вже котрий день бачимо, як ситуація пішла на «самотьок», все дуже хаотично, журналістка і редактори відповідають кожен за себе, а аудиторія тим часом пише «не буду більше донатити». Від цього направду дуже сумно, бо це – велике видання з високим авторитетом, і якщо цей кейс не буде вирішено ефективно – це буде дуже поганим прикладом для всього медіаринку. Особливо в епоху, коли рекламна модель вмирає, і на основну сцену фінансування має вийти користувач.

Давайте відволічемося від персоналій. Давайте залишимо поки що за дужками Зісельса, Хржановського, кілька різних груп впливу, олігархів, Росію, Ізраїль, Україну, саму Любу та її редакторів. Давайте препарувати ситуацію безвідносно цього.

Що ми маємо? Матеріал, який названо «розслідування», і в якому дійсно зібрано дуже багато інформації по різних проектах. Однак в ньому дійсно є емоційна складова (що для розслідування нехарактерно), а через не завжди дотримане право на відповідь немає і балансу. Ну і досить серйозні обвинувачення побудовані на недостатній доказовій базі.

Матеріал викликав резонанс. Знов-таки, залишимо за дужками поділ на табори, «патріотів» і «руку Москви». Забудьмо. Є претензії до фактажу? Давайте розберемо їх. Принаймні, такої реакції я чекала від редакції.

Що ми бачимо натомість? В перші кілька днів авторка сама намагалася відбиватися від атак, серед яких були як об'єктивні («де переклад документу?»), так і суб'єктивні (а-ля «вам заплатили»). Потім вийшов Головний редактор з зізнанням, що він не любить розслідування. Що це дає широкому загалу? Чи знімає це відповідальність за матеріал? І далі нам пропонують картинку з питанням: «А ти зробив НОРМАЛЬНЕ розслідування про Бабин Яр?». Ні, я не зробила. Тисячі журналістів і мільйони читачів не зробили. І що? Можна не відповідати за питання про якість статті? Їй бракує не так багато, це ж можна виправити.

Редактор пропонує написати таке розслідування добровольцям, а вичитати – шанованим зовнішнім редакторам. Пропонує навіть подвоїти гонорар за власні кошти (в цьому моменті у мене особисто виникла асоціація з биттям об заклад на гроші – адже навряд чи ці 6 тис можна оформити офіційно?). Уявімо, що добровольці знайдуться і напишуть – чи зніме це питання до Любиного матеріалу? Ні. Уявімо, що не напишуть – що тоді? Чи зніме це питання до Любиного матеріалу? Ні. Уявімо, що напишуть, але три запрошених зовнішніх редактори не дійдуть згоди – що тоді? Чи зніме це питання до Любиного матеріалу? Ні. Чи додасть виданню «Ліга» балів ситуація, коли розслідування напишуть і вичитають сторонні (дуже професійні і шановані, без сумнівів) люди? Не думаю. Бо у медіа має бути суб'єктність.

Що варто було б зробити, на мою скромну думку? Подивитися ще раз уважно на матеріал. Можливо, не тільки редакторам, які його випускали, а й залученим експертам – зі стандартів, з медіаправа тощо. І далі виносити рішення: ось з цими претензіями (по суті) ми погоджуємося і вирішуємо з ними працювати, а ось з цим ми не погоджуємося, така наша редакційна позиція, політика, ось посилання на наш кодекс. Чітко дати зрозуміти авторці, що вона в цій ситуації не сама, бо її текст вичитували редактори, і це – спільна відповідальність. Насамперед навіть – редактора. І єдиною адекватною реакцією, на мою думку, було б або визнати помилки і забрати текст на доопрацювання, або не погодитися з закидами і обстоювати свою правоту, якщо в ній є впевненість. Ну і матеріал, відповідно, або знімати, вибачатися і доопрацьовувати, або знімати і вибачатися без доопрацювання, або не знімати і наполягати на своєму, посилаючись на власні стандарти.

І ще раз дати зрозуміти журналістці і аудиторії, що це – спільна відповідальність її і редакторів, і боротися чи вибачатися будуть всі разом.

Минулого року на круглому столі, ініційованому ОБСЄ, ми обговорювали роль редакційного омбудсмена – Редактора з дотримання стандартів та реагування на скарги. Борис тоді сказав, що жодна редакція таку посаду собі не дозволить через брак фінансів, але в той же час на «Лізі» цю роботу виконують кілька людей одночасно (лінк – тут: https://detector.media/.../2020-12-05-redaktsiyni.../).

Мені здається, якщо ці люди дійсно там є – саме час їм братися за роботу. Ситуація цікава, але ще є можливість її врятувати.

Джерело: фейсбук Ніни Кур'яти