Днями в Києві побував головний редактор «Эха Москвы» Олексій Венедиктов і розповів «Стране.ua» про бажання відкрити представництво «Эха Москвы» в Україні, але, мовляв, «поки що закон про мову забороняє нам це зробити». Із цього випливало, що радіостанція планує працювати в українському правовому полі. Члени Нацради з питань телебачення і радіомовлення Уляна Фещук і Сергій Костинський запевнили, що «Эхо Москвы» дістане відмову у видачі ліцензії. По поверненні до Москви Олексій Венедиктов в ефірі своєї радіостанції заявив, що хоче відкрити українське бюро для постачання контенту в Росію, тому ніяких дозволів і ліцензій української Нацради йому не потрібно. На прохання «Детектора медіа» заяви Олексія Венедиктова прокоментувала перша заступниця голови Нацради Ольга Герасим’юк.

Я, відверто кажучи, й не помітила би приїзду цього персонажа, якби не спитали. Із країни, де, як він, це називає, «достигнут консенсус не говорить о том, что произошло» в державу, яка лишилася для нього країною «Киевского торта», приїхав нецікавий нікому Вєнєдіктов «голуб» Кремля. Поїв-попив, закусив «Вечірнім Києвом», чомусь дав інтерв’ю (інтерв’ю з журналістом, з провокатором? з ким? з чим?), помріяв, що хтось йому дасть інтерв’ю про «главные ошибки Украины в отношениях с Россией». Напустословив, напускав із кремлівських шпаргалок всяких натяків, які мали би інтерпретуватися, кому як вигідно... Наприклад, щоби назвали його аж «альтернативним каналом зв‘язку між Офісом президента і Кремлем». Підсипав про мовні квоти, які не його діло взагалі. Трохи хотів підгазувать мертву тему. Трохи насмішив – бо він, «главный редактор провинциального в имперских масштабах радио», кумедний у своєму зверхньому пащекуванні. Чистий Хлєстаков. Приїхав, думав, на село. Це все обговорювати – не варто нашого часу...

Представництво Вєнєдіктова в Україні? Ну, десь через півстоліття після виведення російської армії з Донбасу, після повернення Криму, після покаяння перед Україною. Ну, як ще в Сирії простять та й в Солсбері... Коли Сенцова віддадуть і всіх, кого посадили. Тому – це вже, боюся, в іншому його житті. Хоча, хтозна, яким воно буде – язик без кісток...