У зв'язку з черговим спалахом мовної теми цікава історія згадалася. Це з часів, коли Табачник сидів у  кріслі міністра освіти, а у ФБ, і не тільки там, гнав хвилю такий собі поведений на «рускам мірє» фрік Чалєнко, який розказував, що «Кієв – рускій горад». 

Років п’ять чи шість тому Чалєнко написав, що готується до відкриття ґімназія «Київська Русь» і от Табачник наполягає на тому, щоб зробити її елітною російськомовною, бо, мовляв, у Києві не залишилося російськомовних шкіл. Табачник, згідно з Чалєнковою інформацієюю, зібрався туди поїхати і якісь там зустрічі з народом провести.

До речі, цей заклад від мене в сусідньому кварталі. Я тоді написав у ФБ прогноз, що Табачник з компанією буде посланий у відомому напрямку  зі швидкістю світла російськомовними киянами, про інтереси яких він переживає. Так воно і сталося. Туди прийшло кілька сотень місцевих мешканців, сказали Табачнику і його бригаді все, що вони про нього думають. І почали збирати підписи з вимогою до міськради зробити школу україномовною.

Я жодним чином не брав у цьому участь. Я нікого з тих людей не знаю. Просто я знаю Київ. Я у ньому народився і виріс. Попри нібито страшну зросійщеність, Київ завжди голосував за сили націонал-демократичного і навіть націоналістичного спрямування. Згадайте Майдани. Вони мали сильне національне наповнення. Без підтримки «зросійщених» киян ніякі успішні протести тут не відбулися б.

Ось такий маємо парадокс, який ніяк не вкладається у схему «зросійщеного» Києва, де нібито існує маленька група свідомих патріотів, а всі решта - вороги української мови. Життя завжди складніше від вигаданих схем.

Власне, це я до того, що Київрада ухвалила рішення, де серед іншого вказується, якою мовою спілкуватися офіціанту з клієнтом і продавцю з покупцем. Такий підхід означає, що ініціатори цього документу мають киян за недоумкуватих, котрі самі не здатні розібратися, якою мовою їм спілкуватися. Можете не сумніватися, що це рішення буде послане туди ж, куди були послані Табачник з компанією. Посилання може відбуватися в лоб, а може шляхом італійського страйку.

Якщо кияни хочуть обслуговувати клієнтів українською мовою, то вони це роблять і робитимуть не через інструкції або вказівки від влади. А винятково з власної волі. І процес рухається у належному напрямку. Згадайте банки, або операторів мобільного зв’язку: там проблема мови не виникає – вони обслуговують мовою клієнта. Та і в інших сферах не все так погано, як це здається скептикам.

Хоча до ідеалу в суспільстві, звісно, далеко. Але намагання  нагинати «неслухняних» офіціантів і продавців - це не той метод. І не лише через те, що агресивність і примус можуть дати результат лише в тоталітарному суспільстві - з усіма іншими «принадами» у вигляді несвободи, переслідування інакодумства, тотального контролю з боку держави. Наше суспільство, хвалити Бога, таким не є. Крім того, суто практично вищезгадане рішення неможливо втілити, адже ви не знайдете належної кількості контролерів.

Ви запитаєте «Що робити?» По-перше, відмовитися від нарікань на упослідженість української мови. Вона вже давно не мова селюків і рагулів, якою її вважали за совка. Вона мова переможців. На Майдані вона домінувала. Дві третини воїнів, які зараз протистоять Росії на Донбасі, вважають її своєю рідною. Нею розмовляють десятки мільйонів людей. Україномовна Вікіпедія на чотирнадцятому місці за кількістю статей. Тому постійні плачі про те, що мова гине і занепадає, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Хоча, звісно, в мови є проблеми, і їх треба усвідомлювати і вирішувати.

Держава має ухвалити фундаментальні закони - Конституцію, яка захищає державну мову (власне, це зроблено), закон по мову, який запроваджує ключові принципи, але не опускається до дріб’язкового регламентування, закон про підтримку національної кінематографії і літератури. Тобто створити середовище, в якому варитиметься «бульйон». І це так чи інакше дасть результати. Власне, вже дає. Просто вони не будуть такими швидкими, як того хочеться любителям простих рішень. Але вони будуть значно надійнішими і міцнішими, ніж коли когось нагинають. А тим більше, що прості рішення не дадуть жодного результату, або цілком протилежний від очікуваного.

Ну а якщо говорити про офіціантів і продавців, які відмовляються обслуговувати клієнта українською, то стратегічно набагато ефективнішим, хоча не таки зовні ефектним, був би курс етики у навчальних закладах, які готують відповідних фахівців. Зокрема, робити наголос на тому, що професійна етика продавців і офіціантів передбачає обслуговування мовою клієнта. А якщо ти не здатен цього робити, то ти не професіонал. Ну і ряд інших заходів, які в комплексі дадуть вагоміший результат, ніж наїзди на конкретних осіб.

Мене загалом дивує оце непоборне прагнення давати державі додаткові інструменти втручатися у наше життя. Ви думаєте, що посадовці-бюрократи оце ухвалять мовні інструкції і на цьому зупиняться? Не сумнівайтеся, якщо їм дозволити, то вони запровадять нові  і нові регулятивні  норми, навіть, якщо вони цілковито безглузді. Вони зрадіють, коли буде закон про заборону колупатися в носі. Вони будуть у захваті, коли парламент проголосує про те, в які години треба кохатися, а в які виховувати дітей. Бо чим більше  правил і інструкцій – там легше їм буде узяти нас за зябри і притягти до відповідальності. Або пробачити нас за певну винагороду з нашого боку.

Ми із зневагою згадуємо сусідню Росію, де державне чиновництво успішно усе взяло під свій контроль. Ухвалили навіть рішення, яке забороняє жінкам носити мереживні трусики. До речі, цікаво, як вони втілюють це рішення в життя? Лізуть до жінок під спідниці з інспекторськими перевірками?

Так ось і ми можемо докотитися до такого. Почнемо з мови, а завершимо трусиками. А за непослух будемо нещадно штрафувати. Або і до в’язниці.