Україна та світ вшановують 70 роковини депортації кримськотатарського народу. У суботу, 17 травня, на українському телебаченні відбудеться телевізійна прем'єра художнього фільму «Хайтарма», присвяченого цій трагедії. А 19 травня стрічку продемонструють і в Німецькому історичному музеї у Берліні.

Ахтем Сейтаблаєв - не лише режисер фільму, але й виконавець головної ролі льотчика, національного героя кримських татар Амет-Хана Султана. У розмові з DW кінематографіст розповів про трагічну історію кримськотатарського народу у контексті складного сьогодення.

Deutsche Welle: 17 травня відбудеться перший телепоказ «Хайтарми» не тільки на кримськотатарському телеканалі ATR, але й на всеукраїнському «1+1». Демонстрація присвячена 70 роковинам депортації кримських татар з Криму. Кому належать ініціатива показу?

Ахтем Сейтаблаєв: Ініціатива показати фільм на «1+1» належить самому телеканалу, за що я їм безмежно вдячний. Важливо, аби вся Україна дізналась більше про цю трагедію. Через ті драматичні події, які зараз переживає вся наша Україна і, зокрема, кримські татари й автономна республіка Крим, звісно, і для мене як для кримського татарина важливо, аби якомога більше людей, які мешкають в Україні, побачили картину.

Розкажіть, будь ласка, для тих, хто ще не встиг побачити стрічку, про що вона? Наскільки документальною є історія, яка розповідається у фільмі?

Фільм «Хайтарма» на 90 відсотків документальний. Фундаментом для сценарію стали два факти. Перший: депортація кримськотатрського народу 18 травня 1944 року. І другий: саме у ці дні радянський льотчик, герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан, який служив у цей час в особливому полку льотчиків-винищувачів, де служили 27 героїв СРСР й четверо двічі героїв СРСР, звільняв кримськів півострів від німецько-фашистських загарбників.

І 9 травня 1944 року, коли було звільнено Севастополь і весь півострів від окупантів, командир полку, знаючи що Амет-Хан родом із цих місць, дає йому короткотермінову відпустку, аби той провідав рідних, які живуть в Алупці - батька, матір, сестричку. Льотчик вирушає туди із друзями і стає свідком того, що у той час, як він разом із бойовими товаришами різних національностей захищав велику і малу батьківщину, його сім'ю, народ депортують через неправдиве звинувачення в колаборації з фашистськими окупантами.

Чи спілкувалися Ви із тими, хто пережив депортацію, аби відтворити перебіг подій?

До сюжету увійшло дуже багато згадок очевидців, учасників тих трагічних подій. І тих, хто повернулись до Криму, і тих, що не повернулися. Включили в сценарій декілька епізодів, які засновані на спогадах моїх батьків. Ми провели дуже докладний підготовчий період щодо відбору та осмислення цих документальних фактів.

60 відсотків тих, хто брав участь у масових сценах фільму, - це люди, які ще дітьми пережили депортацію. Рівень їхньої самовідданості, участі у створенні картини дорого коштує. Вони приносили все, що залишилось із тих часів, - хустки, верхній одяг, щось з дому.

У Росії фільм не дістав дозволу на прокат, але при цьому отримав кінопремію «Ніка». Як сприймали стрічку в РФ?

У Росії було чотири закритих покази за запрошеннями, дивилась творча інтелігенція - критики, правозахисники. Показ був і за квитками, переважно для кримськотатарської громади. У Казані на фестивалі нас взяли до позаконкурсної програми, побоялись брати у конкурс. Їм був дзвінок із МЗС РФ, під час якого наполегливо рекомендували нас викреслити з конкурсу, де ми вже були.

До того часу вже відбувся скандал із російським консулом у Криму, коли 17 травня минулого року радянських льотчиків - учнів Амет-Хана Султана, які приїхали до Сімферополя з Росії - намагались не пустити на прем'єру «Хайтарми». На тій підставі, що, як заявляв генконсул Володимир Андреєв, фільм начебто спотворює історичну дійсність і в неприглядному світлі демонструє радянську армію.

Як історія про радянського героя може спотворювати образ радянської армії?

Насправді це не так, адже ми знаємо, що в ній служили люди різних національностей, із чітким розумінням людської гідності, честі, честі офіцера і міцної дружби. Консул фільму не бачив. МЗС України подавало ноту протесту. МЗС РФ назвало слова свого консула некоректними, він розкритикував своє МЗС, і його звільнили. Це дало неймовірний піар, і в зали Криму ходили багато не тільки кримських татар.

Щодо показів у РФ, то я був лише на одному з них. Я зараз їжджу з показами по Україні і з радістю констатую, що в емоційних проявах реакція глядачів усюди однакова. Люди дуже емоційно реагують на події, зображені у фільмі. У Запоріжжі та Дніпропетровську на останніх показах люди, не домовляючись, співали після фільму гімн України і зі слізьми на очах підходили і дякували. У Росії - те саме, хіба що гімн не співали.

Як Ви оцінюєте заборону на в'їзд до Криму для Мустафи Джемілєва?

Лише категорично негативно. До того ж нема ніякого документу, який був би кимось підписаний, це все слова. Окрім того, як можна не пускати додому людину, яка 17 років провела у в'язниці заради того, аби мирно повернутись на свою історичну батьківщину. І за яким правом можна не пускати кримського татарина до себе додому у Крим?

Як Ви особисто переживаєте анексію Криму Росією?

У мене великий клубок різних відчуттів та емоцій: від категоричного неприйняття до депресії, протесту, нерозуміння і небажання приймати ситуацію. Коли, керуючись правом сильного, до тебе заходять додому і диктують, як тобі жити... Я вже мовчу про міжнародне право і закони, тут нема що обговорювати, законність анексії не витримує жодної критики.

Ольга Веснянка, Deutsche Welle

Фото - http://www.dw.de