У російських ЗМІ вже стало звичкою щось приховувати або недоговорювати. Режим влади вже настільки видресирував журналістів, що одразу правду сказати їм доволі важко. Все починається, як завжди з малого, а потім виходить за всі прийняті рамки.

Коли в Росії трапляється теракт, деякі радіостанції просто випадково не можуть вийти у ефір, коли вбивають журналістів інформація видається малими партіями. Чи то в Росії такій могутній країні, просто не може щось траплятися, чи то перед тим, як повідомити якісь новини випускаючі редактори по десять раз перечитують чи не може ця інформація зашкодити, чи то каналу, чи то газеті.

Новини, які швидко набувають розголосу у сусідній країні, так це досягнення Президента або шоу-бізу. Звісно, що більшу частину аудиторії, яка «поважає» свого лідера, такі новини влаштовують, а що робити тим, хто ще хоч трохи вірить у свободу слова.

Якщо брати до уваги те, що український народ вже настільки розбещений оперативними новинами, і, що не дивно, частіше незаангажованими, то ситуація з російськими ЗМІ просто виходить за всі рамки поняття свободи слова.

Останній випадок, який трапився не зовсім стосується політичних діячів, але колеги по журналістській кухні.

Нещодавно з російським шоу-меном та телеведучим Валдісом Пельшом стався прикрий випадок він у тяжкому стані з панкреонікрозом потрапив до реанімації. Всі ЗМІ ще ввечері повідомили цю новини, вже зранку наступного дня цю інформацію вже спростували. «Всі, як завжди, підняли страшну паніку» - зазначила у коментарі директор телеведучого Катерина Соколова, і пояснила, що у ведучого трапився невеличкий приступ. «Зараз уже найкращих лікарів підключили, і все у порядку», - повідомила вона. А вже наступного дня ЗМІ знову рясніли інформацією про те, що стан Пельша значно погіршився і шансів уникнути оперативного втручання навряд чи вдасться.

Здавалось би, що уникати розповсюдження інформації приводу не має, але ж звичка залишається. Зрозуміло, що кожне видання по-своєму розуміє ситуацію і починає вигадувати будь-які цікаві подробиці події і, які, найчастіше, зовсім не співпадають з реальністю.

Та й родину можна зрозуміти, що після деяких публікацій про те, що Валдіс наркоман і це вплинуло на розвиток хвороби, навряд чи захочеться подальшого висвітлення подій і далі. Бо журналісти дуже часто у гонці за сенсацією і рейтингами серед глядачів та читачів прагнуть переступити всі норми етичної поведінки.

Ця ситуація дуже схожа з нашими подіями кількарічної давнини, родині Гонгадзе настільки вимотали душу, своїми здогадками і можливими та неможливими сценаріями вбивства Гії, що іноді здавалось, що нерви не витримають не тільки у родини, а також у багатьох колег, читати матеріали сенсаційних репортерів, які полюбляють копирсатися у чужій білизні. Щодо таких ситуацій мені дуже сподобався вираз сучасного письменника Сергія Мінаєва у книжці «Media Sapiens»: «… журналісти, як коршуни, які годуються катастрофами сучасного світу. Ці ж завжди напоготові! Будьте впевнені, якщо вам, не дай Боже, трапиться зриватися з гори або топитися у морі, першими, кого ви побачите, будуть не рятівники Малібу. Ні, ні. Першими опиняться журналісти, які протягнуть замість руки допомоги мікрофон або відеокамеру. Вони зроблять таке собі співчуття на обличчі і наповнять очі брехливими сльозами, для того, щоб задати вам єдине запитання: «Розкажіть телеглядачам, що ви зараз відчуваєте, знаходячись на порозі загибелі? Так, і будь-ласка, скоріше, ми в прямому ефірі, у нас мало часу»».

Дуже прикро, що деколи доводиться червоніти за наших колег. Іноді здається, що етика і журналістика настільки віддалилися один від одного, що хочеться нагадати, що свобода слова – це не тільки копирсання у бруді, це не тільки заробляння грошей і це не тільки гра з людьми. Хочеться вірити, що забагато свободи не зруйнує повністю мозок колег і залишить хоч краплю етичного ставлення, як до своїх колег так і до народу, який отримує цю порцію інформації. Та і чи варта будь-яка сенсація людського життя?

Юлія Мадяр, Інститут Масової Інформації