На день журналіста я отримала кілька подарунків – коробку цукерок, ліхтарик, щоденник і подібні приємні дрібниці.

Найбільшим був пакет з емоційним логотипом відомої політичної сили. Заглянувши в нього, я побачила олівці, ручки, чашку, блокноти, пляшку шампанського – все з тим же характерним логотипом.

Іронічно посміхнувшись, я залишила пакет на роботі, забравши додому тільки залізну коробочку – я непристойний дилетант в техніці і в колег посоромилася питати що це таке.

Через деякий час з відрядження повернувся чоловік. Побачивши в коридорі ту саму коробочку і знаючи про мою необізнаність з електронними новинками, він здивовано запитав: "Ти купила ІPod Nano?!"

Так я з'ясувала, що це сучасний прилад для прослуховування музики і що коштує він близько двохсот доларів…

Як журналіст я ніколи не отримувала таких подарунків і, чесно кажучи, розгубилася. Чим як не корупцією, це називається?

Я спробувала поговорити з колегами і з'ясувала чимало цікавих фактів: один з чинних віце-прем'єрів подарував (чи від його імені подарували) на професійне свято кільком журналісткам кухонні комбайни.

Одна державна компанія, яка задекларувала за минулий рік понад 20 мільйонів доларів збитків, так не мучилася – просто журналістам, що постійно з нею контактують, роздали конверти зі стодоларовими купюрами.

Від ста гривень до ста доларів в конвертах отримали чимало харківських журналістів від прес-служб місцевих органів влади і народних депутатів.

Луганська влада подарувала … DVD-плеєри тим журналістам, що найкраще висвітлювали… тему ЖКХ!! Остання інформація в моєму рейтингу затьмарила вручений мені ІPod Nano.

Чи не краще було луганській владі на ці гроші вкрутити пару тисяч лампочок в під'їздах? Журналісти точно б зробили сюжет. Безплатно!

Я не хочу довго моралізувати про свободу слова і незалежність журналістів. Але її поява залежить в тому числі і від публічних відмов від дорогих подарунків, які в пристойному товаристві називаються хабарами.

Колеги, невже вам не гидко? Я підозрюю, що дорогу залізну коробочку прислали не тільки мені. І думаю, що люди, яких ТАК вітають з професійним святом, точно заробляють достатньо, щоб мати на чому слухати музику.

А про гроші в конверті взагалі якось соромно писати. Всі знають, що це означає і як ставляться до людей, які такі презенти приймають.

Я далека від думки, що мої колеги, отримавши недешеві презенти тут же кинулися їх відробляти. Більшість поставилася приблизно так: візьмемо, а робити будемо по-своєму.

Ну точно як наші виборці, які приймають гречку й олію! Чим ми кращі за них і чого в такому разі хапалися за голову і дивувалися, що в Києві переміг ТАКИЙ мер, а у Верховній Раді змогли з'явитися безпринципні циніки.

Український (чи совковий) погляд на життя, що закони і правила моралі стосуються всіх, крім мене, особливо якщо ніхто не дізнається про мою маленьку слабкість – один з головних ключів до ями, в якій досі борсається наша країна.

Я припускаю, що чимало хто, як і я, не знав що таке IPod і скільки він коштує. І політики, від чийого імені це робиться, можливо, не все знають про ініціативи своїх прес-служб.

Саме тому я побоялася просто повернути подарунок без такого відкритого листа. Щоб він тихенько не опинився в іншій кишені. В четвер 21 червня службовий водій відвіз Іpod Nano дарувальникам.

А до політиків в мене є інша пропозиція: матимете зайві гроші – звертайтеся. У нас є підшефний дитячий будинок.

Іванна Коберник, телеведуча і журналіст, для УП

P.S. У першому варіанті цього тексту я прямо назвала, від кого отримала дорогий подарунок. Але внесла виправлення - не хочу, щоб опоненти використовували це у виборчій кампанії. Бо, судячи з розповідей колег, таким задобрюванням журналістів грішать практично всі. А ми всі мовчимо.

P.P.S. У моєму опитуванні був також дорогий подарунок журналістам, який не соромно прийняти: велика промислова компанія замовила журналістам… тренінг з техніки жорсткого інтерв'ю.

Провів його відомий авторитетний журналіст. Ті, хто взяв участь, залишилися дуже задоволеними.